Росія мчить до чергового державного розпаду

У 1991 році радянсько-афганська війна сприяла розпаду СРСР на 15 республік, а також звільненню семи європейських країн від московської окупації. Радянський Союз був ослаблений у результаті й інших дорогих авантюр Холодної війни, а також внутрішньополітичної безвиході, економічного краху та зростання етнічної напруженості на всій території комуністичної імперії.

Крах прийшов швидко і без особливого насильства. Колишні радянські республіки та сім центральноєвропейських «сателітів», прив'язаних до Москви Варшавським договором, відокремилися. Радянський Союз перетворився на Російську Федерацію, зменшившись з 22,4 до 17 млн кв. км.

Географічно РФ залишається найбільшою країною світу, але частка її у світовому ВВП зараз становить лише 3,4%. Росія мчить до чергового державного розпаду. Існує загроза її фінансового розорення, російська армія деградує і ганьбиться, репутація Москви зруйнована, а європейські споживачі енергоносіїв стали смертельними ворогами Кремля. Представники етнічних меншин були послані на війну в Україні у якості гарматного м'яса, десятки сепаратистських рухів розвиваються швидше, ніж у 1991 році.

Питання не у тому, чи розвалиться Росія, а у тому, коли і як. Чи станеться це безладно, насильницьки, як у Югославії чи, що більш ймовірно, просто розвалиться без насильства, як це сталося з СРСР. Деякі регіони зі згуртованими суспільствами почнуть вимагати більшої автономії або просто вийдуть зі складу РФ.

Першими кандидатами на вихід будуть регіони на її периферії, котрі, як і колишні радянські республіки, мають ідентичність, лідерів та економічні перспективи. У 1991 році колишні «сателіти» Варшавського договору відійшли легко, тому що були національними державами ще до того, як їх окупував Кремль після Другої світової війни. Вихід зі складу СРСР таких республік як Україна, країни Балтії та Центральної Азії, також відбувся легко, оскільки вони вже були напівавтономними національними державами.

Майбутній конструкт Росії визначатиметься економікою, післявоєнним станом та керівництвом. Новий режим може втримати країну купи, послабивши контроль і розділивши багатства. Проте післявоєнна РФ може виявитися нездатною зробити це. Можливість повного розпаду звучить нереально, але нинішні умови роблять такий варіант цілком можливим. У 1989 році мало хто з політичних оглядачів міг би повірити, що Радянський Союз зникне, а на його місці виникнуть нові держави.

Зараз, як і тоді, фінансове становище Російської Федерації жахливе. У 2022 році дефіцит її бюджету становив $47 млрд, а у першому кварталі 2023 року він лише збільшився. Доходи впали, що змусило країну скоротити послуги та субсидії внутрішнім регіонам. До того ж Захід заморозив $300 млрд (або навіть більше) російських валютних активів, які будуть спрямовані на відновлення України. Очевидно, центр не втримається і Росія у її нинішньому вигляді, скоріш за все, розпадеться, навіть якщо війна закінчиться і на зміну Путіну прийде новий, менш суїцидальний керівник.

Хто відійде першим? Можна з упевненістю стверджувати, що це будуть регіони, найближчі до Європи – саме вони зможуть легше вийти з-під влади Москви. Вони мають зв'язки із Заходом, близькі до західних ринків і потенційних торговельних партнерів, мають сучасну інфраструктуру і зможуть з часом потрапити до НАТО чи Європейського Союзу. Російські регіони в Азії або ті, що не мають виходу до моря всередині Федерації, повинні будуть об'єднати зусилля, аби створити життєздатні утворення, а потім шукати допомоги або формувати політичне партнерство з аутсайдерами на Заході, у Центральній Азії чи в Азії. Виклик полягає у тому, що Росія складається зі 190 етнічних меншин, розкиданих по 11 часових поясах, життям яких здебільшого керують призначені Москвою адміністратори, а в економіці домінують російські підприємства.

Росія мчить до чергового державного розпаду

Книга Януша Бугайського «Держава, що не відбулася: Путівник по розпаду Росії» доводить: розпад неминучий. Автор є політологом у Джеймстаунському фонді. Це неурядова організація, яка активно просуває ідею розпаду Росії – Форум вільних народів Постросії. Вона заснована російськими опозиційними активістами, регіональними та сепаратистськими рухами Росії, а також кількома іноземними симпатиками. Очолюваний австрійським економістом Ґюнтером Фелінґером, Форум проводить конференції з метою боротьби за «деколонізацію, деокупацію, децентралізацію, депутінізацію, денацифікацію та демілітаризацію Росії». Фелінґер каже, що зараз світ усвідомлює: неприпустимо «залишати Росію в живих після того, що вона зробила у 2022 і 2023 роках».

Існують десятки потенційно нових націй, але їхній відхід від Росії далеко не безсумнівний, за винятком кількох регіонів. Наприклад, Карелія – мальовничий регіон на північному заході Росії, який Фінляндія була змушена віддати Москві у 1940 році. Карели належать до фінської етнічної групи. У Фінляндії триває політичний рух за повернення Карелії.

Так само Естонія і Латвія після Другої світової були змушені поступитися Росії землями, які з радістю повернули би назад. Існує Калінінград, захоплений СРСР у Німеччини у 1945 році, відокремлений від РФ і затиснутий між Литвою та Польщею. Зі своїм незамерзаючим портом на Балтійському морі він може стати життєздатною четвертою Балтійською республікою, оскільки 500 тис. мешканців Калінінграда мають економіку, співмірну з Чорногорію.

Інші життєздатні європейські утворення існують на південному заході Росії, між Чорним і Каспійським морями. Серед можливих кандидатів – відроджена версія Північно-Кавказької республіки, яка існувала у 1918-1922 рр. і включала Чечню та шість інших республік. Ще однією національною державою може стати Уральська республіка, яка була проголошена 1923 року, але так і не була створена. Вона складалася з 11 областей на схід від Уральських гір. Будь-яке з цих утворень, якби було незалежним, могло би бути економічно життєздатним.

Фелінґер припускає, що альянс на кшталт ЄС, який він називає ЄАС або Євразійським союзом, може бути сформований за допомогою західних країн. Саме так Брюссель допоміг країнам Варшавського договору процвітати після виходу з-під впливу СРСР. Він також попереджає, що Захід має підготуватися до цього, оскільки буде жорстка конкуренція за гегемонію над цією територією.

«Краще їм [російським відгалуженням] приєднатися до вільного світу, ніж до світу Китаю», – стверджує Фелінґер.

Незважаючи на те, що демонтаж Російської Федерації є страшним і складним завданням, він був би бажаним розвитком подій. Очевидно, що світ став би кращим, якби жахлива диктатура Москви більше не контролювала десяту частину земної суші і не володіла би ядерним арсеналом. Однак до можливості розпаду Росії Захід не готовий. Разом з тим він до цього таки має бути готовим. І це не абсурд. Це неминучість.

Джерело: Dianefrancis

Переклад з англійської Вікторії О. Романчук