Пошарпані й перев’язані. Російські полонені розповідають про наступ українських військ
Краматорськ, Україна.
Босий російський військовополонений шкутильгає по розбитому асфальту під наглядом української військової поліції.
Кров'ю загиблих товаришів були вкриті його черевики. Він зняв їх, а потім загубив, коли його переводили до цього імпровізованого центру утримання під вартою на сході України.
Близько 20 виснажених російських піхотинців тулилися в гаражі. Їхній одяг смердів. Вони сиділи й чекали, поки охоронці готувалися перевести їх до в'язниці.
Перші бої в межах великого наступу ЗСУ, спрямованого на відвоювання окупованих Росією територій на півдні та сході країни, сричиняють постійний потік російських полонених. Багатьох з них, ймовірно, з часом обміняють на українських солдатів, які потрапили в полон до росіян.
Російські солдати, які проїжджали через Краматорськ, здалися після жорстоких перестрілок, коли українські війська атакували першу лінію оборони біля Великої Новосілки, що на сході Донецької області. ЗСУ досягли невеликих, але стабільних успіхів у цьому районі.
Російські передові позиції мають сповільнити просування українців, що дозволить російському командуванню перекинути резерви туди, де, на їхню думку, противник спробує прорватися.
ЗСУ ще не досягли головної російської оборонної лінії. Штурми передових позицій призвели до значних втрат, зазначають солдати, які беруть участь в наступі.
Але російська піхота, якій доручено стримувати атаки, зазнає більших втрат, кажуть бійці з обох сторін.
Відколи президент Росії Володимир Путін віддав наказ про повномасштабне вторгнення в Україну на початку минулого року, росіяни стикаються з українськими бригадами, озброєними потужнішим західним озброєнням.
Деякі полонені, які розмовляли з журналістами з The Wall Street Journal, описали моральний дух російської сторони як низький. Військовополонені, згадані в цій статті, розповіли про свою добровільну здачу в полон, що в Росії є злочином.
Анатолій, один зі стрільців, розповів, що чоловіки в його підрозділі майже не розмовляли один з одним, чекаючи наступу українських військ. «Кожен мовчав, думав про щось своє, – каже він. – Нам було дуже страшно. Ніхто не хотів помирати. Ми сподівалися, що контрнаступу не буде».
Анатолій, солдат-контрактник з гірського Алтаю, що на півдні Сибіру, розповів, що вдома був будівельником. Каже, що пішов воювати, бо так зробили його друзі та знайомі: «Пропаганда говорила, що Україна погана, що тут нацисти тощо. Ми чули це звідусіль». На війні був водієм, ремонтував машини й перевозив операторів безпілотників, але місяць тому отримав наказ зайняти передову позицію в лісосмузі на захід від Великої Новосілки.
За його словами, минулого тижня «два дні було тихо». «Але потім почався сильний штурм. Все стало хаотичним, всі почали бігати, – розповів Анатолій. – У перервах між обстрілами й мінометним вогнем я намагався дивитися в поля, шукати ворога. Але нікого не бачив». А вже згодом, як він зазначив, українці почали штурмувати лісосмугу й закидали його шанець ручними гранатами. П'ятеро сусідів, які були поруч з ним, в тому числі його друг Георгій, були вбиті. «Я виліз з шанця і почав кричати: «Я здаюся, здаюся!», – закінчив оповідь Анатолій.
Серед полонених у Краматорську були як професіонали, так і призовники й найманці, представники етнічних меншин Сибіру, мешканці Санкт-Петербурга і Владивостока. Багато хто був одягнений у подерту форму. Деякі були перев'язані.
Антон, боєць російської воєнізованої групи «Штурм Z», отримав осколкові поранення голови та кінцівок у березні. Особливо важким було поранення голови, через яке він заїкається. За його словами, лікар сказав, що він не може продовжувати воювати, але командир наказав йому та іншим пораненим повернутися на фронт.
За словами Антона, бійцям «Штурму Z», зазвичай завербованим засудженим, ув'язненим, не дозволялося відступати під страхом бути розстріляними власним «заградотрядом».
Антон, який сидів у в'язниці за торгівлю наркотиками, погодився підписати піврічний контракт за обіцянку помилування. Але командири ставилися до його життя як до чогось непотрібного. «Я починаю розуміти, що в цій війні ми не на боці добра», – зазначив він.
Антон розповів, що минулого тижня його та інших бійців відправили на передову позицію біля Великої Новосілки, але вони потрапили під обстріл ще до того, як дісталися туди. Куля влучила йому в ногу, а інша – в руку.
Він та інші чоловіки, переважно поранені, кричали, що хочуть здатися: «Якщо ми повернемося, нас розстріляють!»
«Моральний дух досить низький, – пояснив Дмитро, призовник із російського Далекого Сходу. – Ми постійно перебували на позиціях без ротації. Виявилося, що за документами нас мали замінити ще місяць тому, але цього не сталося».
Дмитро розповів, що його відправили на донецький фронт після мінімальної підготовки, яка включала в себе стрільбу в польових умовах і надання першої медичної допомоги. Його підрозділ, який утримував селище Старомайорське на південь від Великої Новосілки, не мав екіпажів для деяких танків і бронетранспортерів.
Голос Дмитра тремтів, коли він описував, як потрапив під шквальний обстріл. «Вони відкрили по нас вогонь з танків, мінометів, артилерії», – сказав він. Після цього бронемашини MaxxPro американського виробництва висадили піхоту.
«Я не знав, що робити, мною опанував страх, паніка», – каже Дмитро. Він та його товариш залишили траншею з піднятими руками. Коли українські військові поклали їх на землю і зв'язали руки, інший росіянин вискочив з траншеї і кинув гранату, поранивши кількох українців, перш ніж загинув сам.
Дмитро сподівається, що його не відправлять назад до Росії в межах обміну полоненими. «Так, як зараз працюють структури ФСБ в Росії… Тому якщо у мене буде можливість, я відмовлюся від обміну», – сказав він.
Маркус Вокер та Євгенія Сиворка
Фото Сергія Коровайного для The Wall Street Journal
Джерело: The Wall Street Journal
Переклад з англійської Вікторії О. Романчук
Читайте також:
Коментарі — 0