Зміна позиції Німеччини має вирішальне значення для України

На відміну од британських чи французьких політиків, Олаф Шольц не вдається до помпезності. Як і до замилування. Канцлер Німеччини вітав президента України у Берліні у неділю з характерною для нього стриманістю.

Проте з-поміж усіх зустрічей Володимира Зеленського з європейськими лідерами за останні кілька днів – від Риму до Парижа й Лондона, де він нещодавно розмовляв з Ріші Сунаком, день у Німеччині може запам'ятатися як найважливіший. Напередодні візиту Зеленського було оголошено про подвоєння військової допомоги Україні до загальної суми у понад 5 млрд євро. Наслідки можуть бути помітні на полі бою через кілька місяців, але у геостратегічному плані вони відчутні вже зараз.

Зеленський знає: у нього є лише шість-вісім місяців для контрнаступу, завдяки якому можна досягти достатніх успіхів та витіснити Росію з територій, які вона захопила у 2022 році, а ще краще – із земель, які вона анексувала у 2014-му. Це також продемонструвало би Заходу ефективність підтримки, яку він досі надає. А ще Зеленський знає: якщо він не зможе завершити роботу цього року, доведеться продовжити її наступного, однак у ще складніших умовах.

Він бачить, як китайці, французи та інші демонструють дипломатію, не обов'язково на умовах України. Водночас Зеленський усвідомлює, що громадська думка у деяких країнах коливається. А ще він бачить незграбну фігуру Дональда Трампа, що з'являється у полі зору. Навіть перспектива повернення до Білого дому людини, яка не може сказати, на чиєму вона боці, надає підтримку Путіну та крайнім правим і крайнім лівим силам у Європі, які розпливчасте поняття «мир» ставлять вище за міжнародне право, самовизначення та права людини.

От чому дебати у Європі та у Німеччині зокрема, такі важливі. Німці пишаються тим, що зуміли покінчити зі своїм минулим. Проте упродовж останніх років деякі верстви німецького суспільства, зокрема соціал-демократи Шольца, засвоїли хибний урок. «Салонні пацифісти» переосмислили фразу «ніколи більше» не як таку, що означає «ніколи більше не воювати», а як таку, що означає «ніколи не протистояти тиранії». І жахливе вторгнення в Ірак лише зміцнило цю думку.

Україна зруйнувала це, запровадивши чужу для кількох поколінь концепцію «доброї війни». Але для цього знадобилося два поштовхи. Першим стала промова Шольца, яку він виголосив через три дні після вторгнення Путіна, оголосивши про новий підхід до жорсткої сили й виділення додаткових 100 млрд євро для посилення ослаблених збройних сил Німеччини.

Різко зламавши шаблон, німецький канцлер повернувся до старого, зважуючи кожен крок, побоюючись зворотної реакції з боку своєї партії. Відносини стали настільки токсичними, що президенту Німеччини Франку-Вальтеру Штайнмаєру українці в останній момент не дозволили відвідати Київ. Зеленський приймав усіх охочих, проте не німців, які скаржилися, що не отримують належної оцінки за те, що вони є одним із найбільших донорів військової допомоги на суму понад 2 млрд євро. Проблема полягала у тому, що допомогу пропонували не дуже охоче і надавали повільно.

Німеччина перебуває на шляху до того, щоби стати головною військовою силою, якої потребує НАТО

Напруженість досягла максимуму минулої осені через затримку поставок танків Leopard 2. Шольц не лише відмовлявся їх відправляти, але й гальмував видачу ліцензій на реекспорт в Україну іншими країнами, що виробляють ці танки. Врешті-решт він поступився, стверджуючи, що його позиція змусила й американців надати свої танки.

То чому ж сталась ця зміна позиції Шольца і чи є вона безповоротною? Упродовж останніх місяців на стосунки між Німеччиною та Україною вплинули кілька факторів.

Одним із них є призначення Бориса Пісторіуса, першого за багато років міністра оборони, який взявся за трансформацію, необхідну для того, щоби зробити Німеччину головним військовим гравцем НАТО. Виступаючи минулого тижня на конференції, один із провідних німецьких дипломатів Томас Баґґер, який незабаром очолить Міністерство закордонних справ, сказав: «Наша країна перебуває на шляху до того, щоби стати головною військовою силою, якої потребує НАТО. Моя країна зараз перебуває на шляху виправлення того, що у ретроспективі було її найбільшою помилкою». Оголошуючи про новий пакет допомоги Україні на суму 3 млрд євро, Пісторіус заявив: «Німеччина надаватиме всю допомогу, яку зможе і так довго, як це буде потрібно».

Міністерство закордонних справ, а тепер і міністерство оборони Німеччини демонструють ще більшу рішучість не лише щодо Росії, але й у вирішенні дедалі складнішої дилеми щодо Китаю як бізнес-можливості та як загрози безпеці.

У неділю ввечері Зеленський перебував у прекрасному середньовічному місті Аахен, де отримав премію Карла Великого за заслуги перед Європою (престижна європейська премія за внесок в об'єднання Європи, заснована 1950 року, – «Главком»). Перед аудиторією він говорив не лише про війну, але й про місце України у Європейському Союзі.

Саме тому, якщо – і це залишається величезним «якщо» – Україна переможе і виграє війну, її найбільшою метою буде вступ до ЄС. І роль Німеччини, (а також Франції та Польщі) буде такою ж ключовою. Великої Британії, на жаль, не буде за столом переговорів. Щодо Шольца, то щоразу, коли Зеленський тепло звертався до нього у своїй промові («мій друг Олаф»), канцлер, здавалося, вовтузився з навушниками або краваткою. Можливо, не вміє поводитися належним чином, але він – найважливіша людина, з якою українцям доведеться мати справу.

Джерело: The Guardian

Переклад з англійської Вікторії О. Романчук