Інша книга Клоппа. Післяслово до фіналу Ліги чемпіонів
А свято де? «Ліверпуль» якось буденно переміг «Тоттнем»
Фінал, та ще такого рівня, як Ліги чемпіонів, далеко не завше вдається. А ще рідше трапляється, коли головний поєдинок турніру за статусом цьому турніру відповідає. Щось схоже трапилося й цього разу. «Ліверпуль» і «Тоттнем», дві сенсації півфінальної стадії, дві нетипові британські команди, які вміють різномаїто й переконливо атакувати, зіграли в суто британський футбол. Той, від якого всі ми вже почали відвикати.
Якщо хтось тішився до цього, що в фіналі зіграють два англійських колективи, то після матчу вочевидь має змінити свою думку. Склалося враження, що у головному календарному поєдинку футбольного сезону Європи зіграли не «Ліверпуль» і «Тоттнем», а «Борнмут» із «Вулвергемптоном». Ні видовища, ні драми, ні трагедії. Навіть комедії – й тієї не було. Пересічна гра. Двох пересічних команд. Без гострих кутів. Без гострих емоцій.
Проте усі ці й інші сентенції «Ліверпуль» та його прихильники забудуть вже завтра. Фінал запам’ятає лише переможця. А цей переможець – «Ліверпуль»! Усе інше – баласт. Від лукавого.
«Ти ніколи не будеш самотнім»
Ще перед початком матчу було достоту складно утриматися на місці й не підспівувати такому гучному хору. Хору, в якому «червоній» частині Ліверпуля підспівує мільйонноголоса аудиторія. «Ти ніколи не будеш самотнім». Ніколи. Якщо хтось і здатен на диво, на 3:3 замість 0:3, чи на 4:0 замість 0:3, то це він, усе той же «Ліверпуль». На його тлі будь-хто здаватиметься невиразністю.
Тим більше — вискочка без роду-племені. Тотальне непорозуміння, яке мало відійти у небуття ще в чвертьфіналі, проте тоді його врятувало шалене везіння. В півфіналі, здавалося, йому точно буде непереливки. Проте він знову видужав, заскочивши в останню мить в останній вагон. Невже оце непорозуміння на ймення «Тоттнем» може виграти фінал Ліги чемпіонів?! Власне, а чи можна узагалі перемогти нинішній «Ліверпуль»?
Узагалі-то, можна. Бо слабких місцин у команди Клоппа вистачає. Найперше – то гординя. Зараз, себто після проходу «Барселони», вони вхопили самого Бога за бороду, і ось це усвідомлення власної величі могло коштувати дуже дорого. Якщо, певна річ, могла трапитися недооцінка суперника. А в другу чергу – то той самий суперник.
«Лайном ти ніколи не був...»
«Шпори» ще жодного разу до цього не були в фіналі найпрестижнішого єврокубка. І невідомо, скільки років не будуть ще. Для них цей фінал – питання життя і смерті. Або зараз, або ніколи. «Лайном ти ніколи не був, проте і до вершин не добирався. Як «Тоттнем» - ця знаменита фраза із не менш знаменитого фільму «Залягти на дно в Брюґґе» вже встигла набити оскому. Особливо причетним до цього лондонського клубу. Ось він, саме зараз, той час, коли варто, можна і треба доводити, що ти таки можеш добиратися до вершин. До самих найвищих вершин. «Тоттнем» це розумів і усвідомлював не гірше нас із вами. Тому можна було не сумніватися, що команда із Лондона зробить все від неї залежне, аби із чотирьох відомих літер скласти слово «вічність».
Цілком можливо, що команда із Лондона зробила все від неї залежне. Проте не змогла. Якось не склалося. По-дурному, іншого епітету не підберу, розпочався поєдинок. Уже на першій хвилині гри м’яч поцілив чи то в плече, чи то в руку півоборонця «шпор» Сіссоко, і арбітр матчу Скоміна вказав на «позначку». Салах пенальті забив. А разом із цим нам усім довелося «забити» на гру хвилин на вісімдесят. Бо «Ліверпуль», отримавши такий щедрий подарунок долі, грав суворо по рахунку. І суворо по опоненту. Себто, дуже прагматично, «другим номером». Лондонці грали, як уміли. Тобто, бігали, метушилися, щось намагалися створити. Проте марно. Ліміт їхніх див і перевтілень закінчився ще в Амстердамі, в повторному півфінальному поєдинку проти «Аяксу». Та й слабкішими вони виявилися за свого опонента. Хоча це твердження й не претендує на одкровення.
Прокляття знято
Коли до закінчення гри залишалося хвилин десять (із компенсованими), «Ліверпуль» зумів забити і другий м’яч. І також не обов’язковий. Просто Оріґі в штрафному майданчику виявився найбільш тямущим. «Тоттнем» кинувся відіграватися – у безнадії великі очі – проте то був явно не його день. Та й голкіпер «червоних» Аліссон зіграв безпомилково. Таким чином, «Ліверпуль» без надзусиль, подвигів і див виграв кубок Ліги чемпіонів. Уже шостий за ліком. А його суперник так і залишився в тому ж статусі, що й до матчу: «до вершин не добирався».
Навряд чи цей фінал увійде в хрестоматії чи бодай якісь серйозні підручники. Бо нічого особливого в цьому матчі, повторюся, не було. Ні з точки зору тактики, ні тим більше стратегії чи індивідуальної майстерності. Проте для «Ліверпуля» він все одно буде особливим. І для його тренера, який до цього програвав майже у всіх фіналах, куди його заводила доля. Нарешті переміг. Прокляття знято.
За кілька днів до матчу Юрґен Клопп чи то бідкався, чи то хизувався, що, мовляв, він стільки разів виходив переможцем у різних півфіналах, що може про це написати книгу. Проте її ніхто не купить, бо всі знають, як складалася його доля в фіналах. Наразі тренерові «Ліверпуля» треба писати іншу книгу. Щось на кшталт «Як не зламатися після семи фіналів і виграти восьмий».
Її неодмінно будуть купувати.
Олександр Васильєв, для «Главкома»