Інша книга Клоппа. Післяслово до фіналу Ліги чемпіонів

Фінал, та ще такого рівня, як Ліги чемпіонів, далеко не завше вдається. А ще рідше трапляється, коли головний поєдинок турніру за статусом цьому турніру відповідає. Щось схоже трапилося й цього разу. «Ліверпуль» і «Тоттнем», дві сенсації півфінальної стадії, дві нетипові британські команди, які вміють різномаїто й переконливо атакувати, зіграли в суто британський футбол. Той, від якого всі ми вже почали відвикати.

Якщо хтось тішився до цього, що в фіналі зіграють два англійських колективи, то після матчу вочевидь має змінити свою думку. Склалося враження, що у головному календарному поєдинку футбольного сезону Європи зіграли не «Ліверпуль» і «Тоттнем», а «Борнмут» із «Вулвергемптоном». Ні видовища, ні драми, ні трагедії. Навіть комедії – й тієї не було. Пересічна гра. Двох пересічних команд. Без гострих кутів. Без гострих емоцій.

Проте усі ці й інші сентенції «Ліверпуль» та його прихильники забудуть вже завтра. Фінал запам’ятає лише переможця. А цей переможець – «Ліверпуль»! Усе інше – баласт. Від лукавого.

«Ти ніколи не будеш самотнім»

Ще перед початком матчу було достоту складно утриматися на місці й не підспівувати такому гучному хору. Хору, в якому «червоній» частині Ліверпуля підспівує мільйонноголоса аудиторія. «Ти ніколи не будеш самотнім». Ніколи. Якщо хтось і здатен на диво, на 3:3 замість 0:3, чи на 4:0 замість 0:3, то це він, усе той же «Ліверпуль». На його тлі будь-хто здаватиметься невиразністю.

Вірджіл ван Дайк - мабуть, найкращий гравець «Ліверпуля» в сезоні-2018/2019

Тим більше — вискочка без роду-племені. Тотальне непорозуміння, яке мало відійти у небуття ще в чвертьфіналі, проте тоді його врятувало шалене везіння. В півфіналі, здавалося, йому точно буде непереливки. Проте він знову видужав, заскочивши в останню мить в останній вагон. Невже оце непорозуміння на ймення «Тоттнем» може виграти фінал Ліги чемпіонів?! Власне, а чи можна узагалі перемогти нинішній «Ліверпуль»?

Узагалі-то, можна. Бо слабких місцин у команди Клоппа вистачає. Найперше – то гординя. Зараз, себто після проходу «Барселони», вони вхопили самого Бога за бороду, і ось це усвідомлення власної величі могло коштувати дуже дорого. Якщо, певна річ, могла трапитися недооцінка суперника. А в другу чергу – то той самий суперник.

«Лайном ти ніколи не був...»

«Шпори» ще жодного разу до цього не були в фіналі найпрестижнішого єврокубка. І невідомо, скільки років не будуть ще. Для них цей фінал – питання життя і смерті. Або зараз, або ніколи. «Лайном ти ніколи не був, проте і до вершин не добирався. Як «Тоттнем» - ця знаменита фраза із не менш знаменитого фільму «Залягти на дно в Брюґґе» вже встигла набити оскому. Особливо причетним до цього лондонського клубу. Ось він, саме зараз, той час, коли варто, можна і треба доводити, що ти таки можеш добиратися до вершин. До самих найвищих вершин. «Тоттнем» це розумів і усвідомлював не гірше нас із вами. Тому можна було не сумніватися, що команда із Лондона зробить все від неї залежне, аби із чотирьох відомих літер скласти слово «вічність».

У «Тоттнема» не знайшлося достойних аргументів

Цілком можливо, що команда із Лондона зробила все від неї залежне. Проте не змогла. Якось не склалося. По-дурному, іншого епітету не підберу, розпочався поєдинок. Уже на першій хвилині гри м’яч поцілив чи то в плече, чи то в руку півоборонця «шпор» Сіссоко, і арбітр матчу Скоміна вказав на «позначку». Салах пенальті забив. А разом із цим нам усім довелося «забити» на гру хвилин на вісімдесят. Бо «Ліверпуль», отримавши такий щедрий подарунок долі, грав суворо по рахунку. І суворо по опоненту. Себто, дуже прагматично, «другим номером». Лондонці грали, як уміли. Тобто, бігали, метушилися, щось намагалися створити. Проте марно. Ліміт їхніх див і перевтілень закінчився ще в Амстердамі, в повторному півфінальному поєдинку проти «Аяксу». Та й слабкішими вони виявилися за свого опонента. Хоча це твердження й не претендує на одкровення.

Прокляття знято

Коли до закінчення гри залишалося хвилин десять (із компенсованими), «Ліверпуль» зумів забити і другий м’яч. І також не обов’язковий. Просто Оріґі в штрафному майданчику виявився найбільш тямущим. «Тоттнем» кинувся відіграватися – у безнадії великі очі – проте то був явно не його день. Та й голкіпер «червоних» Аліссон зіграв безпомилково. Таким чином, «Ліверпуль» без надзусиль, подвигів і див виграв кубок Ліги чемпіонів. Уже шостий за ліком. А його суперник так і залишився в тому ж статусі, що й до матчу: «до вершин не добирався».

Шостий для мерсисайдців Кубок чемпіонів в історії

Навряд чи цей фінал увійде в хрестоматії чи бодай якісь серйозні підручники. Бо нічого особливого в цьому матчі, повторюся, не було. Ні з точки зору тактики, ні тим більше стратегії чи індивідуальної майстерності. Проте для «Ліверпуля» він все одно буде особливим. І для його тренера, який до цього програвав майже у всіх фіналах, куди його заводила доля. Нарешті переміг. Прокляття знято.

За кілька днів до матчу Юрґен Клопп чи то бідкався, чи то хизувався, що, мовляв, він стільки разів виходив переможцем у різних півфіналах, що може про це написати книгу. Проте її ніхто не купить, бо всі знають, як складалася його доля в фіналах. Наразі тренерові «Ліверпуля» треба писати іншу книгу. Щось на кшталт «Як не зламатися після семи фіналів і виграти восьмий».

Її неодмінно будуть купувати.

Олександр Васильєв, для «Главкома»