Вадим Гутцайт: Якщо депутати вирішать, що 19 медалей – це провал, то хай голосують за мою відставку

Багатостраждальна літня Олімпіада-2020 в Токіо через сумнозвісний коронавірус була проведена лише цього року. Вона принесла українським олімпійцям 19 медалей. Це на вісім нагород більше, ніж було здобуто українцями на попередніх Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро. Нібито треба відкорковувати шампанське. Втім через те, що командний залік ведеться по золотих нагородах, а у нашої збірної ­­­ є лише одна медаль найвищої проби (її виборов борець Жан Беленюк), підсумок виглядає провальним – 44 загальне місце. Без цього «золота» Україна взагалі б рухнула до підвалу загального медального заліку.

Не обійшлося на останній Олімпіаді і без скандалів – стрибунка з жердиною Марина Килипко, що посіла високе п’яте місце, після цього в сльозах заявила, що це поганий результат, і якби її тренера взяли до Токіо, вона виступила б значно ліпше. Згодом виявилось, що на Ігри полетіли півтора десятки спортивних організаторів. Беленюк, який є народним депутатом від провладної фракції та першим заступником голови профільного парламентського комітету, назвав багатьох з них відвертими туристами та запропонував скоротити кількість чиновників у олімпійських делегаціях. Олімпійський чемпіон також закликав розібратися в помилках тих, хто відповідав за організацію виступів українців на Олімпіаді.

Найбільше докорів за провал на Олімпіаді в міністра спорту та молоді Вадима Гутцайта – відомого в минулому фехтувальника. Він сам поїхав на Олімпіаду, перебував там у ролі судді фехтувальних змагань. Гутцайт всі звинувачення називає «хайпом» недоброзичливців і запевняє: українська команда насправді продемонструвала дуже добрий результат, перевершивши свої досягнення в Ріо. На думку урядовця, треба звертати увагу не на кількість «золота», а на загальну кількість нагород. І тут у нас не все так погано – 16 місце. Міністр прирівнює «бронзу», якої у нас набралося 12 штук, до перемоги та звертає увагу, що багато наших спортсменів зупинилися в кроці від медалей. А це має свідчити про високий потенціал нашого спорту.

Гутцайт вважає, що держава зробила все і навіть більше для підготовки спортсменів, киває на окремі федерації та називає кількість «обслуговуючого персоналу» в складі олімпійської делегації абсолютно оптимальною.

Але вже за три роки – Олімпіада в Парижі та висновки з токійських Ігор треба робити в оперативному порядку. Перший серйозний розбір польотів відбудеться вже цього тижня. У розмові з «Главкомом» міністр спорту розповідає, які нещастя супроводжували збірну України в Токіо, перераховує найбільш провальні дисципліни, стосовно яких можуть бути вжиті кадрові рішення, та пояснює, чому українському спорту вкрай необхідні іноземні тренери.

«Крім Рижикової, ніхто не скаржився, що держава виділила замало коштів»

Після Олімпіади вас всі дістають питаннями про кількість чиновників у делегації, замалу кількість медалей… А Національний комітет при цьому залишається якось збоку. Як взагалі розподілялися повноваження щодо Ігор між НОКом і міністерством?

Дивіться, багато організаційних моментів у нас з НОК перетинаються, адже ми співпрацюємо пліч-о-пліч. Національний комітет представляє інтереси країни на міжнародній арені. Він взаємодіє з федераціями та міністерством. А міністерство бере участь у контролі за ситуацією до Олімпіади – як федерації готуються до неї, виділяють[К3] кошти на підготовку спортсменів та закупку відповідного обладнання та інвентарю. Тобто забезпечує фінансову підтримку за пропозиціями, які надають федерації. Але наша робота з НОК націлена на один результат – створення належних умов для спортсменів, у цьому випадку, безпосередньо на Олімпійських іграх.

Тобто ви були готовими до такого галасу навколо вас?

Та завжди після олімпіад щось таке відбувається. На минулій, в Ріо, коли було 11 медалей, було менше галасу, ніж зараз. А зараз є реальний приріст з медалями – їх 19. Так, є невдалі виступи та треба дивитися чому: як і скільки коштів було витрачено на ту чи іншу дисципліну, як на це буде реагувати та чи інша федерація. Тому що саме вони відповідають за підготовку спортсменів. Мені приємно, що практично жодного спортсмена не було, який сказав би, що йому держава виділила недостатньо коштів, крім легкоатлетки Анни Рижикової.

Стоп! А як той же стрибун на батуті Микола Просторов, який прямо заявив, що йому не забезпечили достатніх умов для підготовки?

Ми розмовляли з ним. Він сказав, що до міністерства жодного питання немає, а є питання до федерації, яка не забезпечила гарні умови для підготовки. Федерація доповіла, що у них немає умов, де тренуватися, немає батута, але я запевнив, що наступного року ми заплануємо кошти, аби закупити батути для збірних. Стосовно ж списку членів делегації, то їх саме федерації складали. Всі ж в останнім часом кажуть, що потрібно давати більші повноваження для федерацій.

Але ж ви могли корегувати ті списки?

Остаточний склад команди на Ігри в Токіо розглядався та затверджувався у встановленому порядку. На першому етапі – тренерською радою та керівним органом відповідної федерації з виду спорту за поданням головного тренера. На другому – узгоджені федерацією пропозиції надаються на розгляд робочої групи з організаційного забезпечення підготовки та участі національних збірних команд України у міжнародних змаганнях, що проводять олімпійські комітети. Вказана група створена НОК та Мінмолодьспортом. На третьому етапі опрацьовані пропозиції подаються на затвердження НОК та Мінмолодьспорту.

На цьому етапі склад команди був погоджений Виконкомом НОК, який складається з 27 членів, серед яких, зокрема, і президенти федерацій. А після погодження виконкомом склад офіційної делегації України на Ігри в Токіо–2020 було затверджено наказом міністерства. Він ще з 14 липня знаходиться на сайті міністерства та був доступний для всіх зацікавлених.

Тож, як бачите, склад делегації – це не одноосібне рішення Гутцайта, а продукт роботи великої кількості спеціалістів: тренерських штабів, представників федерацій, фахівців міністерства та НОК. Саме рішення також опрацьовували та приймали колегіально.

Так, у процесі Олімпіади ми мали можливість коригувати склад делегації. Але це стосувалось екстраординарних випадків. Наприклад, у розпал змагань представниць велоспорту на треку був госпіталізований єдиний тренер, який супроводжував спортсменок Олену Старікову та Любов Басову в Японії. Ми оперативно опрацювали цю ситуацію спільно з Федерацією велоспорту та НОК України та делегували у Японію ще одного тренера. У цей час Олена Старікова успішно долала один за одним кваліфікаційні відбори, та вказана ситуація не завадила їй у підсумку здобути срібну медаль.

Це ви позитивні приклади наводите. А можете визнати, що нашу стрибунку Марину Килипко, яку залишили без тренера через її невисокий рейтинг і яка зайняла рекордне в нашій історії п’яте місце, фактично недооцінили?

Розумієте: результату 4.50 м, які Марина показала на Олімпійських іграх, на жаль, для медалі дуже мало.

Можливо, якби її тренер був з нею, результат був би дійсно кращим? Як ви взагалі її сльози сприйняли?

При повазі до всіх спортсменів, і в Олі Харлан були сльози, але ж вона нікого не звинуватила, окрім себе. І наша двократна чемпіонка світу з дзюдо Дар’я Білодід теж була засмучена – у неї взагалі не було бажання виходити на сутичку за бронзу. Але потім вона розповіла, що в неї є питання лише до себе, а не до міністра чи ще до когось – тренера, батька чи матері. Та кожен спортсмен сприймає поразки по-різному. Я поважаю кожен виступ, але треба подивитися, як та ж Марина виступає протягом року на комерційних змаганнях. Може, там теж немає поруч тренера, але ж спортсмени якось виступають.

«Я ж не готую спортсменів»

Ви анонсували кадрові зміни в тренерському штабі за результатами Олімпіади. Хто, на вашу думку, провалився найбільше?

Є пріоритетні види спорту, на медалі в яких ми розраховували. Але ж ви самі бачите провал у важкій атлетиці, бадмінтоні, спортивній та художній гімнастиці, стрільбі з лука, стрибках у воду, настільному тенісі, тріатлоні, де у нас взагалі нема медалей, та у таких як легка атлетика, дзюдо, фехтування та бокс, де лише по одній. Тому цього тижня будемо збиратися з усіма, аналізувати та робити висновки. Держава повністю забезпечила фінансово всі ці види спорту.

Тобто покоління в легкій атлетиці, умовно кажучи, Бубки, Саладухи, Говорової, Бабакової вже пройшло? За ним нікого нема? Чи нинішні невтішні результати – просто збіг обставин?

Я б не називав це збігом обставин. Подивімося, скільки коштів виділяли для легкої атлетики за останні вісім років. Це сотні мільйонів гривень. Сотні! 60–80 млн на рік. А де ж результат?

Але ж це не тільки на Олімпіаду виділяли.

Звісно, на все. Я коли прийшов у міністерство, проаналізував, де готуються наші легкоатлети. Так вони їздять по всьому світу. Рижикова, яка скаржиться, що їй чогось було недостатньо, понад 1,1 млн грн витратила на свою підготовку за останній рік-півтора. Вона готувалася в Португалії, ми створювали для неї всі умови. Я потім викликав до себе головного тренера і відверто казав, що тут же не туристичне агентство. Я ж дивлюся, що всі спортсмени по всьому світу літають, українські бази взагалі не використовують. І при цьому немає жодного результату.

Ви раніше давали прогнози кількості медалей на різні Ігри. І кажете, що Токіо їх перевершив. Можете зараз дати прогноз на Париж?

На сьогодні це складно, бо ми ж не розуміємо, які спортсмени ще залишаться у складі збірної. Я навіть зараз не знаю, чи буде Ольга Харлан продовжувати виступати.

Чи Беленюк?

Ну, він наразі – народний депутат, нехай ухвалює рішення.

До речі, чого він на вас такий сердитий? Ви розмовляли з ним після його постолімпійських заяв? Він же не Килипко, яка просто поплакала, а єдиний наш олімпійський чемпіон, депутат провладної фракції та перший заступник голови профільного комітету. Тобто людина з певним впливом. Що між вами трапилося?

Нічого не трапилося. Я є міністром, він був на Олімпійських іграх як спортсмен. Зараз як у депутата в нього є своє бачення. У кожної людини свій шлях.

Він заявив, що збирає анонімні фідбеки від інших олімпійців щодо організації виступу на Іграх з української сторони. Чим може завершитися ця історія?

Так це ж добре, нехай збирає. Дізнаємося заодно, яка ситуація в інших федераціях. Мені не соромно перед жодною з них, бо всі ті плани, які вони прописали, які кошти вони просили від держави та міністерства, ми все надали. Якби, наприклад, Федерація легкої атлетики сказала, що їм потрібен мільйон для підготовки до Олімпійських ігор, а міністерство їм виділило лише сто тисяч, через що вони не змогли поїхати на тренування за кордон, можна було б про щось говорити. Але ми надали повністю всі кошти. Все обладнання закупили, яке просила кожна федерація. Я це контролював особисто та кожного понеділка збирав наради та розпитував, що потрібно.

Якщо федерації рекомендували нам тренерів, а вони не підготували спортсменів або підготували не так, як треба, або десь не витримали тиск… Треба розмовляти вже з федерацією. Я ж не готую спортсменів.

Тобто експеримент із фінансуванням федерацій напряму себе не виправдав, враховуючи те, що ви кажете?

Складно сказати. Ви ж бачите, скільки останнього часу людей говорить, що потрібно давати більшу автономію федераціям. Та будь ласка – приходьте, беріть кошти, напряму використовуйте їх та відповідайте. Але чомусь небагато федерацій хоче долучатися до цього експерименту.

До речі, ви припускаєте, що можуть бути відкриті кримінальні провадження щодо нецільового використання коштів федераціями?

Я ж не правоохоронні органи. Федерації використовують державні кошти, тому, звісно, можливі перевірки. Це ж гроші платників податків, тому з ними треба поводитися дуже обережно.

«На пріоритетні види спорту грошей вистачає з головою»

Попереду – Париж. Який «відсоток» тренерського штабу може бути «зачищеним» за результатами Токіо?

Мені складно сказати. Потрібно подивитися, які будуть плани у федерацій. Напевно, потрібно розуміти системність роботи тренера. Якщо у тренера є єдиний спортсмен, який є спроможним на світовому рівні, а всі інші – соті та двохсоті, то виникнуть питання… Наприклад, Равіля Сафіуліна тільки вісім місяців тому обрали президентом федерації легкої атлетики. За цей час вже нічого кардинально змінити було неможливо – повним ходом ішла підготовка до Олімпіади. Але, я впевнений, що він створить всі належні умови для ефективної підготовки наших спортсменів до Олімпіади в Парижі.

Але чи ви згодні з тим, що одним лише звільненням тренерів проблему не вирішити? У багатьох видах спорту не вистачає гідного резерву, високої конкуренції, такої, як, наприклад, у греко-римській боротьбі. Потрібно будувати нову систему підготовки спортсменів. Які напрацювання є в цьому питанні? Можливо, є сенс створити центри підготовки в регіонах або хоча б на базі республіканського олімпійського коледжу в Києві?

У цьому коледжі працюють багато тренерів з різних видів спорту, зокрема, і з боротьби. У мене просто є велике питання до кваліфікації тренерів. Наші спортсмени ж виступають так, як їх навчають наші тренери. Звісно, в багатьох видах спорту у цих фахівців немає достатньої кваліфікації, тому й не маємо результатів.

Тобто треба залучати іноземних тренерів?

Треба в тих видах спорту, де ми бачимо, що немає росту і вони стоять на місці. Так роблять всі країни у світі.

Щодо наших збірних з ігрових видів спорту. Ми їх колись побачимо на Олімпіадах? Бо, здається, після колишніх успіхів жіночих збірних з баскетболу та гандболу, в нас пустеля...

Побачимо, ми багато коштів виділяємо на розвиток баскетболу. На жаль, в дисципліні «Три на три», на яку ми розраховували, нам не вдалося потрапити на Олімпійські ігри. Взагалі, ми підтримуємо всі ігрові види спорту, але потрібна й підтримка всередині федерацій, бо на ці види треба багато коштів.

Наприклад, я днями зустрічався з президентом Федерації з водного поло – бізнесменом зі Львова. У нього є свій приватний клуб, і він багато коштів витрачає на розвиток цього виду. Він чітко розуміє, що потрібна внутрішня конкуренція, аби було багато команд – тоді буде зростати загальний рівень. І так в кожному виді спорту – потрібно, аби вкладалися кошти на місцевому рівні, а не чекали їх тільки від міністерства. Треба, щоб всі наші мери це розуміли.

Але при цьому ви стверджуєте, що державного фінансування цілком вистачає.

На пріоритетні види спорту – з головою. У цьому році взагалі був рекордний бюджет і нам вистачило на все. 7,8 млрд грн на все міністерство! І зараз ми готуємо постанову Кабінету міністрів, аби відзначити тих олімпійців, хто зайняв місця з четвертого по шосте, зупинившись в одному кроці до медалі. Але треба залучати приватних спонсорів, бо для тих же ігрових видів спорту у нас коштів недостатньо.

Держава наразі сплачує зі свого бюджету головному тренеру олімпійської збірної України з того чи іншого виду спорту 50–60 тис. грн на місяць. Вважаю, що це – гарні кошти. Але для залучення багатьох тренерів, доплати спортсменам треба залучати меценатів.

І як меценати – стають в чергу?

Робимо все залежне від нас.

Ви ж маєте їх якось заохочувати.

Зараз вже проголосований закон про меценатство. Його будуть доробляти, незабаром побачимо, як він вплине.

Ви казали, що ті спортсмени, які посіли 4–6 місця, також будуть премійовані. Про які суми йдеться?

У нас зараз такі премії: $125 тис. за золото, $80 тис. за срібло і $55 тис. за бронзу. За 4-6 місця ми хочемо платити на рівні чемпіонату світу – 100 тис. грн.

«За суддівство на Олімпіаді я грошей не отримував»

У нашого зіркового гімнаста Олега Верняєва діє дискваліфікація на чотири роки за допінг. Як вважаєте, її вдасться оскаржити до Ігор в Парижі?

Що я тут можу сказати – з цією справою в Лозанні наразі працюють адвокати. Ми розраховували на Олега, тому що він – спортсмен світового рівня, Олімпійський чемпіон, чемпіон світу. Я впевнений, якби він був в строю, це був би ще один шанс на здобуття Україною медалі.

Якщо казати про визнаних лідерів нашої команди, то наскільки невдача Харлан та її емоційні заяви після цього надломили команду? У нас була велика пауза з медалями на самому початку Ігор.

Кожен спортсмен їхав і думав, і готувався особисто за себе. Тому зовсім не надломила. Тільки її саму, на жаль.

Під час Олімпіади заслужений тренер України Валерій Штурбабин досить жорстко висловився щодо Харлан. Мовляв, Олі треба визначитися, чи спорт, чи особисте життя, бо ніхто з тренерів не бачив, як вона і з ким тренується. Питання до вас, як до колишнього фехтувальника: індивідуальні тренування в цьому виді спорту – це норма?

Харлан протягом останніх двох років готувалася в Італії. У неї там зараз хлопець, з яким вона зустрічається (призер Ігор–2020 Луіджі Самеле – «Главком»). Їй – 30 років, і в неї теж є своє особисте життя. Ользі хочеться, щоб поряд був коханий, щоб у неї була родина. Вона й так дуже багато зробила для країни завдяки своїм перемогам. Так сталося, що вона півтора роки перебувала в Італії. Вона, дійсно, серйозно готувалася, бо її хлопець – сам фехтувальник, який отримав дві срібні медалі в Токіо. Вони були поруч і тренувалися в одного тренера. На жаль, для Ольги така підготовка не принесла того результату, якого всі хотіли.

Харлан – розчарування, але на цих Іграх нас приємно здивувало синхронне плавання, де ми раптом зайшли у лідери. В яких не надто традиційних для себе видах ми ще можемо розкритися?

Так, але знаєте – кожна медаль приємно дивує. Є пріоритетні види спорту, де ми в змозі боротися за нагороду. Але є види, де ми конкуренцію взагалі не склали, тому будемо дивитися далі.

Ви були суддею на Олімпіаді. Хто оплачував вашу роботу, чи це було безоплатне, як ви казали, хобі?

Це – моє хобі, і моє проживання в готелі сплачувала Міжнародна федерація фехтування.

Тобто ви особисто грошей за суддівство не отримували?

Ні.

У суддів, мабуть, є певний етикет, згідно з яким вони не можуть спілкуватися зі спортсменами. Тобто ви з нашими олімпійцями не перетиналися?

Так воно і було. Ми знаходилися в іншому готелі. Ми мешкали поруч із залою, де відбувалися змагання, і не перетиналися взагалі.

«Я фактично віддав свою акредитацію на Олімпіаду для потреб команди»

У скільки в середньому обійшлося утримання одного делегата, який побував на Олімпіаді?

Харчування та проживання оплачував МОК. На державі було забезпечення авіаквитків. Ними займався наш НОК. Національну форму ми отримали безоплатно – цим також займався НОК. Також були добові, приблизно 17$ офіційно за постановою Кабміну. Це для тих, хто проживав у олімпійському селищі. Але, наприклад, я, як вже зазначав, їздив за кошти Міжнародної федерації фехтування.

І все-таки – у функціональному плані цей склад делегації себе точно виправдав? Чи можна було , якщо постаратися, перерозподілити місця на користь тих же тренерів?

Якщо спортсмени не кажуть, що у них були всередині селища якісь питання, значить, він (склад делегації – «Главком») спрацював гарно. Куди ще перерозподілити? Аби потім спортсменів не було кому зустрічати, поселяти, замовляти прибирання, транспорт, проводити реабілітацію, надавати підтримку з антидопінгових питань, купувати авіаквитки, відповідати за «ковідні» тести, які там щодня робилися, вносити дані в різні системи та програми? Зробімо так. На наступну Олімпіаду зовсім ніхто не поїде з організаторів, і наші спортсмени тоді, зокрема, пан Жан Беленюк, самі подивляться, як все це буде відбуватися.

Ви казали, що бронзова призерка Олімпійських ігор у складі делегації змінювала білизну в номерах у спортсменів. Тобто в Токіо були настільки великі організаційні складнощі?

Олімпійське селище – не п’ятизірковий готель, а скоріше, студентський гуртожиток. Спочатку потрібно було правильно запланувати поселення, щоб усім було зручно, далі отримати білизну, гігієнічні засоби, отримати ключі від номерів, зустріти всі команди, розселити тощо. З урахуванням обмежень щодо термінів перебування у зв’язку із коронавірусом, процес приїзду-виїзду команд був нескінченним, незалежно від часу доби. Спортсмени навіть не підозрювали про всі ці організаційні особливості їх перебування, бо на момент приїзду їх уже чекали готові для проживання кімнати. І так, у селищі немає поділу на керівників та підлеглих, члени штабу виконують ті завдання, які перед ними стоять незалежно від посад і рангів тут в Україні.

Як вам взагалі Олімпіада в «ковідний» час?

Проходила складно, ще й без глядачів. Щоденно кожному потрібно було здавати тести. У випадку підозри про джерело близького контакту для таких людей потрібно було організовувати окремий транспорт, окремі кімнати для проживання. Харчування, навіть якщо люди по факту і не хворіли. На жаль, і нам доводилось вживати таких заходів щодо наших членів делегацій – у дзюдо, стрільбі з лука, велотреку. Ви всі чули про ситуацію, в яку потрапила спортсменка і її тренер з веслувального слалому (нашу спортсменку Вікторію Ус зачинили в номері Олімпійського селища після того, як позитивні тести на Covid–19 здали її сусіди по авіарейсу – «Главком»)

Ми всі мали завантажити спеціальні програми, які, з одного боку, відстежували наше місце перебування, а з іншого – ми мали кожного дня заповнювати анкету про своє самопочуття та вимірювати температуру тіла. А план перебування кожного члена делегації взагалі мав бути завантажений у систему Оргкомітету за два тижні до приїзду в Токіо.

Тому, як ви вважаєте, 15 осіб у складі делегації (тобто представники НОК та міністерства, які займалися організацією цих процесів), на трохи понад 300 членів делегації – це багато чи мало? На цьому просто хтось ловить «хайп» та хоче зібрати багато «лайків».

Наприклад, я там був не як міністр, а за акредитацією Олімпійського комітету України. Сергій Назарович Бубка перебував за акредитацією Міжнародного олімпійського комітету, членом якого він є. Ми фактично віддали свої акредитації для потреб команди, але не кричимо про це.

Наскільки вірогідною ви вважаєте вашу відставку? Враховуючи, що за вас сам Беленюк взявся.

У мене – політична посада. Якщо депутати вирішать, що 19 медалей – це провал, то хай голосують за відставку. Коли протягом якогось тижня у нас було медальне затишшя, я реально нервував. А коли спортсмени здивували та виграли 19 медалей, вже був спокійним, тому що спортивне середовище все розуміє. Мене вітають всі, бо це успіх. А я вітаю всю нашу спортивну спільноту.

Тільки дві третини з цих медалей – це «бронза», яка не дає особливої переваги у загальному заліку й у багатьох відкладеться не загальна кількість, а те, що ми ці Ігри завершили на найгіршому для нас 44-му місці.

А ви запитайте у нинішньої народної депутатки Ольги Саладухи, яка є бронзовою призеркою Пекіна: «бронза» – це «дуже» чи «не дуже». І у всіх інших бронзових та срібних призерів Олімпійських ігор запитайте. Це «дуже», це повага на все життя. Ви бачили, як плакала Ольга Харлан, коли у 2012 і у 2016 роках виборола бронзові нагороди. І це будуть відповіді всім на питання: бронзова медаль – це «так собі» чи це круто. Треба, аби всі ті експерти, які у своєму житті нічого не зробили, а тільки пости пишуть, подивилися на ці сльози після бронзової нагороди. І зрозуміли – чи це круто, чи провал.

І давайте наостанок відволічемося від спортивної тематики. У 2019 році відбувся інцидент, який змусив вас понервувати точно більше наших виступів на Олімпіаді. Таксист збив вашу доньку та втік. Для доньки все завершилося відносно добре, а той, хто її збив, хоч його і спіймали, фактично покарання не отримав. Чим це все завершилося, чи намагалися ви домогтися якогось більш суворого вердикту для нього?

Тим, хто розробляв чинний закон, я не хочу побажати, щоб щось трапилося з його дітьми. За законом, якщо інцидент викликав певні складнощі зі здоров’ям, то його винуватець може отримати якийсь строк. А якщо тяжких наслідків немає, він просто сплачує штраф в 400 грн та ще стільки ж, за те, що втік з цього місця. Я цього не розумію. Хоча у дитини був забій ноги, струс мозку… І нічого тут через суди зробити не можна.

Павло Вуєць, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»