Останній бій для Т-62. Навіщо Путін жене старі танки в Україну

Тоді як західні союзники постачають Україні важке сучасне артилерійське озброєння, підрозділи агресора, що окупували південь нашої країни, доукомплектовуються старими танками Т-62, виробництво яких згорнуте ще 1975 року. «Главком» з'ясував, для чого «другій армії у світі» знадобилося цей мотлох.

Розконсервування танків Т-62, їх ремонт та відправка до південних областей України розпочалися місяць тому. Станом на початок червня, як повідомляв речник Міністерства оборони України Олександр Мотузяник, на запорізькому напрямку російський агресор розгорнув 30 танків (три роти) Т-62, які були зняті зі зберігання з баз у Ростовській області та тимчасово анексованому Криму.

На сьогоднішній день, як розповів «Главкому» провідний експерт Центру військово-політичних досліджень Олександр Коваленко, на всі ворожі плацдарми у Херсонській, Запорізькій, Донецькій та Луганській областях поставлено близько сотні Т-62. Усього агресор хоче зняти зі зберігання понад 300 одиниць цієї бронетехніки, що відноситься до танків другого покоління.

Покоління танків

Перше покоління – 1945-1960 роки. До нього належать радянські Т-54 та Т-55, англійський «Центуріон», американський «Паттон», а також розроблені ще під час Другої світової війни Т-34-85 та «Пантера». У танків цього покоління з'явилися литі вежі, оптичні далекоміри та гумометалеві гусениці.

Друге покоління – танки, розроблені у 1960-1980 роках. Це радянські Т-62, Т-64 та Т-72, американський М60, німецький «Леопард», англійський «Чіфтен», ізраїльський «Меркава». У танків з'явилися системи стабілізації гармат (а їхній калібр збільшився майже вдвічі), прилади нічного бачення, системи захисту від зброї масового ураження.

Третє покоління – танки, що з'явилися з початку 80-х років і які зараз перебувають на озброєнні армій розвинутих країн. Радянський Т-80 та російський Т-90, англійський «Челленджер», ізраїльський Mk.3, американський «Абрамс», німецький «Леопард-2», український «Булат». У танків інтегрована система управління вогнем, багатошарова броня з активним та динамічним захистом, масово використовуються різні електронні системи.

Четверте покоління танків пов'язане з подальшою роботизацією машин та кардинальними змінами у компонуванні, зокрема – наявності безлюдної вежі. Але поки що всі танки цього покоління у найкращому разі перебувають на стадії випробувань.

Т-62. Досьє

Середній танк Т-62 (за радянською класифікацією до середніх ставилися танки масою від 20 до 40 тонн) було розроблено конструкторським бюро при заводі «Уралвагонзавод» на базі Т-55, який, у свою чергу, був модернізацією танка Т-54. Наступник випускався теж на «Уралвагонзаводі», підприємство знаходиться в Нижньому Тагілі Свердловської області.

Загалом у 1962-1975 роках було випущено понад десять модифікацій Т-62 загальною кількістю близько 23 тис. одиниць. Машина є другим за масовістю радянським танком (на першому місці Т-72, близько 30 тис. одиниць, на третьому – Т-80, понад 10 тис.), зараз у Росії на консервації перебуває близько 2500 цих старих танків. В Україні, до речі, після розпаду Радянського Союзу залишалося на зберіганні 85 одиниць Т-62, у Криму.

Т-62 – перший радянський танк не зі звареною вежею, а з литою (на Заході такі були ще у танків першого покоління). При цьому він був першим у світі серійним танком із гладкоствольною гарматою. Перевага такого основного озброєння, на відміну від нарізної гармати – вища початкова швидкість, отже – і дальність стрільби більша. Але точність при цьому помітно страждає.

Бойова машина мала ще одну новацію – вперше в Радянському Союзі було застосовано механізм викиду стріляних гільз. В принципі, хід правильний – у вежі менша загазованість, також екіпажу не треба витрачати час на збирання цих гільз, що валяються в бойовому відділенні. Але з іншого боку – механізм був «сирий», діяв не миттєво (це потім для інших танків його допрацювали), і скорострільність була знижена. Та й за габаритними розмірами та вагою Т-62 на той час поступався всім своїм західним конкурентам.

Одним словом, танк у результаті вийшов не дуже: важкий, громіздкий, із загальмованою скорострільністю, з точністю проблеми, зате «башка» лита. Як кажуть, дешево та сердито (досі ця техніка є на озброєнні у країнах третього світу).

До речі, танк Т-64, який був розроблений та вироблявся у ті ж роки у Харкові на заводі ім. Малишева, вийшов настільки вдалим, що його одразу засекретили, нікуди набік не продавали, і там досі маса можливостей для модернізації. Саме на його базі створено український танк третього покоління «Булат».

«Ще у 2011 році Росія ухвалила рішення законсервовані Т-62 утилізувати, як зовсім безперспективні. Але, як завжди в Росії буває, виконання рішень на місцях гальмувалося, а з 2015 року танки стали в нагоді – їх почали масово відправляти до Сирії, а потім до Лівії. Тепер ось і в Україні використовують…», – каже Олександр Коваленко.

До речі, перше бойове застосування Т-62 вийшло досить цікавим. Це було в березні 1969 року в ході радянсько-китайського прикордонного конфлікту на Даманському острові. Танк командира прикордонного загону був підбитий із ручного гранатомета і стояв на льоду річки, доки його не проломив і не потонув. Пізніше китайці машину підняли, вивчили та відвезли до музею.

Т-62 активно використовувався проти Ізраїлю країнами арабської коаліції: в 1973 році у війні Судного дня, в 1982 році – в Лівані. Ще танки застосовувалися в Афганістані. Але там вони в основному супроводжували колони, і ще працювали як мобільні доти – довготривалі вогневі точки.

У землі по вуха

Необхідно відзначити, що використання застарілих танків, як дотів, є старою радянською традицією: вперше вони були застосовані ще в 30-х роках минулого століття під час будівництва так званої лінії Сталіна. А в ході холодної війни в СРСР навіть з'явився новий військовий підрозділ – рота танкових вогневих точок.

«У нас використовувалися танки ІС-2, у яких було вирізано двигун, щоб збільшити боєзапас. А самі машини встановлювалися в забетонований окоп, зверху тільки вежа стирчала», – згадує у розмові з «Главкомом» менеджер Володимир Гладських, який на початку 80-х років служив заступником командира взводу роти танкових вогневих точок на острові Ітуруп (найбільший з Курильських островів, захоплених Росією у Японії).

Гладських розповідає, що фортифікаційна лінія роти виглядала так: два танки на відстані метрів двадцять один від одного, їх з'єднує окоп повного профілю, замаскований дерном. Посередині – забетонований склад боєприпасів: якщо в самому танку боєкомплект закінчився – хтось із екіпажу вилазить із нього через нижній, евакуаційний люк, біжить за снарядом – і назад. Поруч, знову ж таки метрів за двадцять – ще два танки, з'єднані загальним окопом. І так п'ять таких споруд на одну танкову роту. А кілометрів за десять – ще одна рота, далі – ще. Усі гармати звернені у бік моря, на випадок висадки десанту.

«Нашим завданням було – стримати на якийсь час висадку, яка проходить під прикриттям корабельної артилерії, до підходу наших мотострілкових частин», – пояснює задум совєцьких окупантів Гладських.

Танки з курниками

Можливо, десь агресор і використовуватиме Т-62 за прямим призначенням, компенсуючи нестачу танків – запаси сучасніших Т-72 і Т-80 обмежені, за час війни агресор уже втратив близько 1600 танків. Однак тут є одне серйозне «але». Екіпаж у Т-62 – чотири особи, а не три. І для того, щоб використовувати ці танки за прямим призначенням, треба збільшити екіпаж на 25%, тобто знайти додаткових танкістів. А де їх взяти?

«Російські танкісти йдуть у відмову, коли дізнаються, що їх посадять у ці консервні банки, і зараз на них відправляють тих, кого не шкода, і хто не зможе відмовити господарям: наприклад, осетинських бойовиків, – каже Олександр Коваленко. – Тим більше, що у них є досвід володіння подібною технікою: у момент нападу Росії на Грузію у 2008 році в Південній Осетії були тільки Т-55, а там таке ж компонування та агрегати, як на Т-62».

Тут слід зазначити, що навіть свої більш-менш сучасні танкові підрозділи агресор не зміг довести до ладу до вторгнення в Україну. У якому стані була техніка, наскільки непрофесійними були екіпажі, свідчить, наприклад, документ від 25 січня 2022 року, який потрапив у розпорядження інтернет-ресурсу «Інформаційний опір».

«У механіків-водіїв у військових квитках відсутні позначки про проходження допідготовки». «За бронетанковим озброєнням закріплені військовослужбовці, які не пройшли навчання у навчальних центрах». «Техніка захаращена сміттям» і так далі.

Що вже говорити про зняті з консервації Т-62? Дальність стрільби невелика, при цьому динамічний захист відсутнiй в принципі, на вежі ставлять «курники» – решітки, кустарно зварені з арматури. Про те, що використовувати Т-62 у бойових порядках військ, що наступають, або при штурмі укріпрайонів у міській забудові нерозумно, і ці танки краще ставити на блокпостах, пишуть навіть російські ЗМІ.

«Старі танки Т-62, найімовірніше, будуть використовувати для оборони. Щоправда, двигуни вирізати не стануть, це буде зовсім ідіотизм. Використовують як мобільні доти – загнав танк в окоп, потім, якщо пощастило, виїхав з нього», – каже Володимир Гладських. Та на його думку, цим танкам, швидше за все, точно не пощастить в Україні. «У нас підрозділ на Ітурупі стояв у місці, найзручнішому для інспекторів, тому вони здебільшого до нас і прилітали. Ми якось вертолітників по-свійськи запитали – хлопці, нас взагалі видно, ми добре замасковані? А вони сміються – мовляв, за бажання вашу лінію оборони рознести вщент можна за десять хвилин. Так це 30 років тому було, і танки в залізобетонних укріпленнях стояли. А зараз, при сучасному високоточному озброєнні, протитанкових комплексах та безпілотниках…».

До речі, якщо Т-62 загнати в окоп по саму вежу (а вона по висоті – третина всього танка), майже цілий метр над поверхнею стирчатиме. Ціль дуже навіть непогана. Але в будь-якому випадку той факт, що ці танки, які працювали мобільними дотами ще в Афганістані, зараз знаходяться на лінії фронту, означає лише одне – ворог має намір закріплюватись на захоплених територіях та готуватися до оборони.

Андрій Кузьмін, «Главком»