Саміт НАТО у Мадриді. Мрії Путіна збуваються

Чверть століття тому, 8-9 липня 1997 року, у Мадриді пройшов саміт НАТО. Тоді він став доволі знаковим: Польщу, Угорщину та Чехію було запрошено приєднатися до Альянсу.

Чи виявився цьогорічний саміт в іспанській столиці (пройшов 28-30 червня) таким же проривним? Лідери 30 країн зустрілися вдруге від початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну.

Попри певний скепсис, виявилося, що рішення саміту таки знову увійдуть в історію. Все цього разу в Мадриді пройшло за планом, хоча й не без ексцесів…

Загроза №1

Однією із головних причин значущості Мадридського саміту Північноатлантичного альянсу – ухвалення на ньому нової Стратегічної концепції організації. Остання Концепція була узгоджена іще у 2010 році за зовсім інших обставин, коли колективний Захід все ще сподівався побудувати стабільні відносини з Росією, а в рамках глобалізації поглиблювати співпрацю із Китаєм.

24 лютого 2022 року ці дві візії остаточно були зруйновані. Саме РФ і КНР, постійні члени Ради Безпеки ООН, підпалили «бікфордів шнур», який призвів до остаточної руйнації повоєнної системи міжнародних відносин, яка існувала понад 70 років.

На жаль, світ, попри тривожні тенденції, прогледів небезпеку прямо у себе під носом. Тривалий час Москва намагається відновити колишній СРСР й надалі здійснювати експансію, а Пекін — змінити міжнародний порядок, що ґрунтується на гарантіях безпеки, наданих США багатьом країнам світу.

На Заході «прозріння» почало з’являтися лише нещодавно. Так, на торішньому саміті у Брюсселі лідери країн-членів НАТО домовилися розпочати роботу над новим документом, який було прийнято на саміті в Мадриді.

Який вигляд мала б Стратегічна концепція-2022, якби РФ не напала на Україну, важко сказати. Однак сталося те, що сталося, а тому сумнівів щодо того, що Росії буде відведено «особливе» місце у Концепції вже не виникало.

«Ми бачимо, що обов’язково буде прийнято припущення, що головним противником, загрозою державам Північноатлантичного договору є Росія», – заявив міністр закордонних справ Польщі Збігнев Рау після квітневої зустрічі міністрів закордонних справ НАТО в Брюсселі. З цього, за його словами, випливає «імператив колективної оборони».

І дійсно, на саміті в Іспанії Стратегічна концепція НАТО визначила Росію як «найбільш значну і безпосередню загрозу безпеці союзників, миру та стабільності в євроатлантичному регіоні». Також в документі йдеться про те, що РФ «намагається створити сфери впливу та прямого контролю за допомогою примусу, підривної діяльності, агресії й анексії. Вона використовує звичайні, цифрові та гібридні засоби проти нас і наших партнерів».

У стратегічному документі майже стільки ж уваги приділяється Китаю, якому ставиться цілий список обвинувачень щодо його дестабілізуючих дій, відомих зі схожих документів США чи ЄС, які називають КНР системним викликом. І хоча Альянс не позиціонує себе по відношенню до Пекіна так, як по відношенню до Москви, але в ньому вказано цілий перелік сфер, де має місце суперництво, що може призвести до конфліктів.

Окрім цього, Концепція підтверджує, що головною метою НАТО є «забезпечення колективної оборони на основі 360-градусного підходу». Основними завданнями Альянсу є стримування та оборона, запобігання кризам й управління ними, а також спільна безпека.

Отже, РФ хотіла старих часів, вона їх і отримала. Залишається сподіватися, що й наслідки для неї будуть такими ж, як і в її попередника СРСР, якого так возвеличує путінський режим.

«Зелене світло» для скандинавів і Camp Kościuszko

Не лише Стратегічна концепція НАТО вимагала оновлення, а й політика розширення. За останнє десятиліття Альянс майже не «оновлювався» новими країнами-членами, обмежившись лише Чорногорією та Північною Македонією.

Втім, саміт НАТО в Мадриді став знаковим і в цьому питанні. Адже чи не однією з найбільших інтриг стало питання приєднання до НАТО аж двох нових членів. І, що примітно, тих держав, які іще «вчора» важко було уявити в Альянсі. Мова про Швецію та Фінляндію.

Варто нагадати, що народи цих скандинавських країн після створення НАТО не мали наміру до нього приєднуватись. І протягом семи десятків років зовнішня політика Швеції та Фінляндії мала характер позаблоковості.

Проте жорстоке повномасштабне вторгнення Росії в Україну спричинило різке зрушення у громадській думці спершу Фінляндії, вплинувши на позицію фінського політичного істеблішменту. А опісля такий прорив в політиці безпеки Гельсінкі змінив й підхід соціал-демократів, які знаходяться біля стерна у Швеції.

Вже 17 травня міністри закордонних справ Швеції та Фінляндії підписали заявки на вступ до Альянсу, які через день були офіційно подані до штаб-квартири НАТО у Брюсселі. Однак процес зіткнувся із несподіваною перешкодою — запереченнями Турецької Республіки, які, м’яко кажучи, здивували офіційні Стокгольм та Гельсінкі.

Річ у тім, що Анкара забажала забезпечити виконання її вимог. Зокрема, обмеження діяльності курдських організацій в обох країнах, зняття ембарго на постачання зброї Туреччині та зняття блокади з продажу США літаків F-16.

Втім, після більш ніж місячних умовлянь Анкара відкликала вето. Проривом стала зустріч лідерів Швеції, Фінляндії та Туреччини з генеральним секретарем Єнсом Столтенбергом в Мадриді перед початком саміту Альянсу.

Звісно, процедура набуття членства займе певний час. Як запевнив під час пресконференції очільник НАТО Столтенберг, Швеція і Фінляндія отримають статус запрошених країн, після чого розпочнеться процес вступу, підкресливши, що завдяки підписаному меморандуму двері Альянсу для Стокгольма та Гельсінкі вже широко відчинені. Протокол про вступ Швеції та Фінляндії буде підписано 5 липня.

Є й інші позитивні новини. Східний фланг НАТО не тільки поповниться новими членами, а й посилиться в інших своїх секторах, зокрема у Польщі. Так, в цій країні буде створено постійне командування 5-го армійського корпусу США, а також батальйон підтримки та військовий гарнізон.

У Познані вже готуються змінити статус командного пункту, де цей підрозділ діяв як тимчасовий. А на кінець липня заплановано урочисту церемонію підняття прапора та перейменування кількох будівель у табір імені Костюшка (Camp Kościuszko).

Таким чином, можна з упевненістю констатувати, що страхи Владіміра Путіна поступово втілюються в реальність. І невдовзі увесь західний кордон РФ межуватиме з «агресивним» блоком НАТО.

А де ж Чорне море?

Так сталося, що іще задовго до 2014 року, тобто до анексії Криму і війни на Донбасі, згадки про Чорне море були побіжними лише в деяких деклараціях чи комюніке 2008 і 2012 років, орієнтуючи увагу на підтримку регіональних зусиль для держав у цьому регіоні чи відкритості Альянсу у підтримці консолідації регіонального співробітництва.

Навіть після анексії Криму та війни на Донбасі глави держав і урядів на саміті в Уельсі 2014 року повторили висловлювання попередніх років, лише одним реченням стверджуючи очевидне: дії Росії суперечать принципам взаємодії в Чорному морі.

У декларації Мадридського саміту чорноморське безпекове питання не згадується. Від слова зовсім.

Не відбулося також відчутного прориву на шляху до членства України в Альянсі. Хоча, з огляду на ситуацію, це доволі прогнозовано.

Втім, для України наразі є більш насущна задача – успішно протистояти російській агресії, щоб в осяжній перспективі деокупувати захоплені РФ території. У цьому контексті саміт виявився доволі позитивним. На його полях лідери Альянсу погодили Комплексний пакет допомоги, який включає безпекові комунікації, постачання пального, медичне устаткування, різного роду обладнання тощо. А в довгостроковій перспективі Україна отримає сприяння у переході від радянських зразків озброєння на сучасні натовські стандарти.

Під час пресконференції Єнс Столтенберг заявив, що країни НАТО зобов’язалися надати Україні важку техніку. «Україна може розраховувати на допомогу НАТО доти, доки вона потрібна, наша підтримка для неї непохитна», – заявив генсек.

Ба більше, у Стратегічній концепції наголошується, що сильна незалежна Україна має вирішальне значення для стабільності євроатлантичного простору.

Можливо, після перемоги Україна також приєднається до лав Альянсу, ставши її східним форпостом. Наразі цей сценарій може видаватися дещо фантастичним, але ж і шведсько-фінський кейс ніхто не розглядав серйозно, а тепер – це реальність. І саме Україна стала тригером цього процесу, в перемозі якої вже мало хто сумнівається.

Автори:

• Вікторія Вдовиченко, кандидатка історичних наук, доцентка кафедри міжнародних відносин та міжнародного права Київського університету імені Бориса Грінченка

• Станіслав Желіховський, кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС