Про аплодисменти в житті президента Зеленського

Президент України Зеленський виступив перед учасниками якоїсь Конференції з технологій, яка проводилася у Франції. Президент виступав у вигляді голограми. Зеленський був у традиційному своєму іміджі – жодного офіціозу – футболка в мілітарних мотивах, не надто охайна (це ще, якщо «м’яко кажучи»!) чорна борода. Про якість його англійської – не скажу, оцінити не здатний. Але він говорив англійською, стоячи посеред сцени у рамці голограми і в цілому, це справляло враження сучасності та драйву, достойно представляло Україну, яка на фронтирі цивілізації б’ється з екзистенційним ворогом людства.

І раптом, на контрасті, я уявив собі образ, що його створює Росії у світі Путін. Накачаний ботоксом садист з розкаряченою походою геморойного старигана, за ним – і всім же про це відомо – невідступно слідує людина з чорною валізою, в яку чекіст збирає президентське гівенце, щоб його – не дай Боже – не взяли на аналіз підступні вороги…

Смішно? Не те слово! Але головне, що контраст між очільниками України і Росії – насправді разючий. І це однозначно працює на користь Україні.

Володимир Зеленський – не є героєм мого «електорального роману», я за нього не голосував і не збираюся. Але треба визнати: Зеленський зміг стати таким собі «речником держави Україна» і він справляється з цією найголовнішою роллю свого акторського життя.

Вперше я про це подумав, коли в березні Зеленському кілька хвилин стоячи аплодував тисячолітній Британський парламент. Про які ще аплодисменти може мріяти людина сцени? Ну, хіба що, приймаючи Парад Перемоги... Але це тільки якщо на Червоній площі!

Надіюся, Ви теж це відчуваєте, Володимире Олександровичу.

… Інших аспектів виконання президентських обов’язків Зеленським та його командою я тут не зачіпаю свідомо, бо намагаюся чесно дотримуватися «внутрішнього воєнного перемир’я» в Україні.

Борімося – переможемо. Слава Україні!