Україна на Курщині ставить Росію перед вибором

Про Курськ, декілька висновків.

•1•

Дії Сил оборони України у Курській області змінюють ситуацію військового статусу-кво (це зрозуміло, навіть, для невійськових) не стільки у кількісному, скільки у якісному вимірі. Тепер російська влада має обирати – продовжувати далі загарбницький наступ на територію України, «розмиваючи кордони», чи, все ж, думати про власний кордон.

Якщо раніше мова йшла про те, що російська влада, витрачаючи всі кошти на війну, діє у збиток власній інфраструктурі (застарілій, яка потребує модернізації), то тепер – взагалі йдеться про фізичний контроль над прикордонними територіями.

•2•

Посил України (військове керівництво якої вчора визнало дії ЗСУ у Курській області та заявило про контроль над 1000 км російської території) – чіткий і зрозумілий. Ми діємо не тому, що нам потрібні російські землі, а вирішуємо – військові та безпекові питання.

Оскільки Росія: а). наносить удари по Україні з прикордонних територій; б). хоче створити так звану «сіру зону» між окупованими українськими територіями та територіями, контрольованими Києвом, за рахунок українських же територій (попередньо зруйнованих та знелюднених).

•3•

Чітка позиція Заходу і навпаки бубоніння/мямлення Росії. Чи не вперше західні лідери/політики підтримали дії ЗСУ на території РФ, не ставлячи під сумнів доцільність таких дій і відзначаючи їх успішність. Це важливо, з огляду на присутність досить довгий час психологічного бар'єра на Заході щодо того, щоб вийти за межі стандартних оборонних дій, результатом чого стало обрання варіанту довгої війни, розтягнутої у часі (війни на виснаження).

Нинішня ситуація говорить на користь того, що на Заході з’явилася підтримка розуміння того, що створити запит на реальний мирний переговорний процес у Росії можна лише через зміну військового статусу-кво, і це поза сумнівом – хороша тенденція. І навпаки – реакція Росії свідчить про певну розгубленість і намагання «замилити» причини та наслідки, повʼязані саме з повномасштабним вторгненням Росії в Україну. І це теж хороша ознака – раз російська влада у певному ступорі.