Продуктові картки та обмеження цін. Чому сміються олігархи?

Кабінет міністрів на засіданні 12 січня ухвалив рішення встановити граничну торговельну націнку в 10% на деякі продукти харчування. І майже одночасно Офіс президента запустив дискусію навколо запровадження продуктових карток для малозабезпечених.

Ці дії викликають логічне питання: як так сталось, що в країні, яка хизується рекордними врожаями і постачає своє продовольство на світовий ринок, виникла потреба рятувати громадян від голоду? Навіщо влада імітує допомогу бідним, коли вітчизняні агрохолдинги котрий рік хизуються надприбутками?

Чому обмеження цін і продуктові картки – зло?

Уряд вирішив спростити собі роботу з обґрунтування рішення про 10%-націнку. Він взяв постанову від 9 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою роздрібній торгівлі заборонялось встановлювати націнку вище 10% на хліб житньо-пшеничний та батон, і додав туди ще кілька товарних позицій.

Зокрема: цукор-пісок, борошно пшеничне вищого ґатунку, макаронні вироби вітчизняного виробництва (вермішель з борошна пшеничного вищого ґатунку), молоко пастеризоване жирністю 2,5% (у плівці), олія соняшникова, яйця курячі категорії С1, птиця (тушка куряча) масло вершкове жирністю 72,5%.

Як довго діятиме ця норма? Відповідь міститься у самій постанові: до кінця карантину. А коли в нас закінчується карантин або пандемія? Хто знає. Тобто тимчасова норма перетворюється у перманентну.

Що не так з обмеженням націнки? Такі дії могли б мати сенс за умови спекулятивного підвищення у торгівельних мережах. Але ціни на продукти зростають не через завищення цін у торгівлі. Окрім об'єктивних передумов, таких як світова продуктова дорожнеча, є і суб'єктивні: монополізація виробництва продуктів харчування в Україні великими агрохолдингами; поблажливе ставлення до цього влади; обмеження імпорту продуктів, які мають великий попит.

Не всі, мабуть, знають, що завдяки агролобі у нас діють обмежувальні імпортні мита на цукор – 50% та на соняшникову олію 30%. Не дивно, що за рік цукор подорожчав на 62%, а олія на 58% – конкуренції на ринку немає. Агровиробники із задоволенням «знімають вершки» у вигляді надприбутків.

Обмеження націнки може мати прямо протилежний наслідок, ніж той, на який сподівається влада. Роздрібна торгівля у селах та на базарах, де скуповуються найнезаможніші українці, просто відмовиться від зовсім нерентабельних продуктів. Постраждають ті, кого начебто захистили.

До речі, продуктові картки, про які почали говорити на Банковій, це не засіб боротьби з високими цінами, а типовий інструмент розподілу продуктів в умовах дефіциту. Згадаємо купони та талони наприкінці радянської перебудови.

Посилатися на американський досвід food stamps недоречно, оскільки у США це не тільки система «годування» малозабезпечених, а ще й різновид державної підтримка фермерів, чиї продукти беруть участь у Supplementa Nutrition Assistance Program. По суті, держава викуповує у них частину продукції, щоб роздати бідним. Саме тому за food stamps не продають готову їжу.

Враховуючи монополізацію продовольчого ринку агрохолдингами, викуповувати за рахунок бюджету, тобто за гроші всіх платників податків, скажімо, пільгову курятину будуть, скоріш за все, у мільярдера Косюка, а соняшникову олію у мільярдера Веревського. Бо більше нема в кого – ринок монополізований.

Про корупцію, яка розквітне у черзі за «вхідними квитками» до клубу учасників продовольчої програми, годі вже й казати. «Велике будівництво» буде нервово палити у кутку.

А ідея зробити продуктові талони віртуальними і розмістити їх в додатку «Дія» – окремий шедевр безглуздя. Щоб встановити «Дію», потрібно щонайменше мати якісний смартфон, біометричний закордонний паспорт або ID-підпис у банку. Тобто влада діє за принципом: грошей на хліб немає, а на смартфон є.

Також потрібно бути впевненим, що програма розпізнавання обличчя впізнає, скажімо, людину похилого віку за фотографією у 45 років. Апгрейд «Дії» від Мінцифри «не крутити головою, а кліпати очима» навряд чи допоможе.

Чи зацікавлені аграрні монополії у зростанні цін на продукти?

Треба бути відвертим: мета агрохолдингів – не нагодувати народ, а продати зерно чи іншу продукцію на експорт якомога дорожче. Про це «Главком» писав неодноразово, попереджуючи про тривожні тендеції на цьому ринку. Але високі ціни на продукти на внутрішньому ринку агрохолдингам ніяк не заважають. Навпаки вони їх збагачують.

Підвищення цін на хлібобулочні та кондитерські вироби сталось серед іншого через нестачу борошна і зерна, потрібного для його виробництва. Бо у 2021 році майже вся продовольча пшениця, жито, а також ячмінь та кукурудза були вивезені за кордон. Загалом – на $15,5 млрд (на 31% більше, ніж у 2020-му). Соняшникової олії продали на $7 млрд. (на 23% більше, ніж у 2020 році ). А тепер бідкаємося, що вона дорожчає і регулюємо торгову націнку.

Інший стереотип – великі агрохолдинги наповнюють бюджет. Але фахівці добре знають: отримуючи надприбутки, ці гравці примудряються платити мінімум, бо перевели свої підприємства під четверту групу платників єдиного податку, яка звільняється від сплати податку на прибуток.

Майже половина від загальної кількості нелегальних працівників в Україні сконцентрована у сільському господарстві. За деякими підрахунками, це 1,38 млн. осіб. Якщо брати середню офіційну заробітну плата в АПК – 13,3 тис. грн, до бюджету надійшло би 39,6 млрд. грн. Але не надходить…

Достатньо, наприклад, подивитись річну звітність «Кернел Холдинг» за 2021 рік , щоб зрозуміти скільки заробляють «королі соняшникової олії» і скільки вони віддають державі. Дохід – $5,65 млрд. Прибуток до оподаткування – $929 млн. Сплачено податку на прибуток – $18 млн (486 млн грн). Співвідношення суми сплачених податків до прибутку – 2%. Нагадаємо, діюча ставка – 18%. Як так? Відповідь проста – четверта група єдиного податку, яка фактично звільняє від податку на прибуток.

Цікаво, що, попри низьку соціальну відповідальність агроолігархів, держава щедро підтримує їх прямими та непрямими дотаціями. Мінагрополітики відзвітувало, що у 2021 році сумарний обсяг держпідтримки АПК становив 19,3 млрд грн. Такий само буде і в 2022-му.

Як зупинити зростання цін на продукти?

Перш за все, АМКУ має терміново розслідувати ціноутворення на монополізованих ринках – соняшникова олія, яйця, цукор, хліб – та змусити найбільших виробників припинити зловживати монопольним становищем. Ціни мають бути справедливими? Ні, в українських умовах така вимога банальна. Будьмо відвертими, ціни мають бути, хоча б такими, як в Євросоюзі, куди наша олія ллється рікою.

По-друге, класичний ринковий механізм стримування цін на продукти – це товарні інтервенції з Держрезерву та продаж цих запасів незахищеним верствам населення за стабільною ціною. Де взяти гроші?

У бюджеті-2022 виділено на фінансування Офісу президента 2,9 млрд грн, секретаріату Кабміну – 1,3 млрд грн, апарату Верховної Ради – 2,7 млрд грн. Загалом – 6,9 млрд грн. Треба швиденько проголосувати зміни до бюджету, зменшити фінансування бюрократичного апарату і направити заощаджені кошти на закупівлю продуктів для товарних інтервенцій. Такий собі піар-лайфхак як підняти рейтинг влади. Звичайно, на таке ніхто не погодиться. Але володіти цифрами корисно.

Також необхідно змінити та розширити напрями діяльності Державної продовольчо-зернової корпорації України (ДПЗКУ). Наразі вона закуповує зерно для експорту, а могла б брати участь у інтервенціях на внутрішньому ринку – продавати борошно, крупи тощо для того, щоб малозабезпечені верстви отримували продукти за помірними цінами.

Не завадило б розглянути і можливість тимчасового зниження ПДВ на соціальні продукти (за прикладом європейських країн – Німеччини, Польщі, ін.). І оперативно скасувати завищене імпортне мито на цукор та соняшникову олію. Ціни зразу впадуть.

Чому влада цього не зробить?

Але всі перераховані кроки не відповідають інтересам аграрного лобі. Політично-бізнесовий зв'язок тісно пов’язує Банкову з найбільшими агроолігархами. Інакше влада не зможе розраховувати на голоси депутатської групи «Довіра», коли їй необхідно отримати більшість голосів у Верховній Раді.

При цьому за кожне важливе голосування розраховуватися доводиться окремо. За підтримку одіозного законопроекту 5600, який знищує промисловість та малий бізнес, агролобі «придбало» податкові пільги для великих виробників курятини – зменшення ставки податку на землю, де розташовані птахофабрики, майже вдвічі.

Отже, підсумок такий: вартість продуктів в Україні тому висока, що в неї закладена ціна, яку влада платить аграрному лобі за лояльність. У цьому рівнянні немає жодного невідомого. Немає й ознак розуміння глибини проблеми, коли ціни виробників сільгосппродукції у 2021 році зросли на 40%, а доходи населення – на 3%. І це тільки початок.

Інна Михайлівська, для «Главкома»