Голова Консультативної місії ЄС: В Україні дуже багато інновацій у порівнянні з іншими країнами

З 1 червня Консультативну місію Євросоюзу в Україні очолить новий керівник – данець Рольф Хей Перейра Гольмбо. До цього він працював послом в Малі, одній з найбідніших країн світу, охопленій перманентною війною, а ще раніше перебував з дипломатичною місією в не менш екстремальних куточках світу – Лівані, Сирії та Пакистані. Поки що мандат нового патрона місії складає один рік, в той час як попередник Гольмбо – фін Антті Юхані Хартікайнен – в Україні відпрацював чотири роки. Очоливши місію у відносно спокійні часи, він застав тут початок широкомасштабної російської агресії, керував евакуацією, а згодом і поверненням місії.

Хартікайнен понад 20 років займав низку керівних посад на держслужбі у себе на Батьківщині, переважно в Міністерстві внутрішніх справ. А безпосередньо перед відрядженням до України майже сім років очолював фінську митницю. Раніше він також працював провідним радником у Поліцейській місії ЄС в Боснії й Герцеговині (2002-2004 рр.) та при Спеціальному представникові ЄС на Південному Кавказі і в Грузії (2005 р.), з 2005 по 2007-й працював заступником голови місії ЄС з прикордонної допомоги Молдові та Україні. Мав досвід роботи в місії ЄС з прикордонної допомоги Лівії.

Консультативна місія Євросоюзу в Україні була створена у 2014 році після Революції гідності, вона займається наданням консультацій щодо реформування цивільної безпеки. Цей сектор включає правоохоронні органи й установи системи верховенства права – зокрема Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції, Нацполіцію, органи прокуратури, Службу безпеки та близьку Хартікайнену Державну прикордонну службу. Реформування цих органів є серед євроінтеграційних зобов’язань України, тож просто так відмахнутися від порад місії, яка не має якихось прямих методів впливу, не вийде.

Ще діючий голова місії Антті Хартікайнен, який залишає країну, в ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» розповідає, як місія пережила початок війни, які українські правоохоронні органи ходять у «відмінниках» та у чому Україна вже випередила Євросоюз.

«Перша евакуація в Лівії дуже мені допомогла, коли настав час в Україні…»

Після початку повномасштабного російського вторгнення ваша місія евакуювалася з України, але згодом повернулася. Коли ви зрозуміли, що в країні точно не можна більше перебувати?

За тиждень перед початком повномасштабного вторгнення ми значно зменшили присутність наших співробітників в Україні – понад сто з них повернулися до своїх країн, а залишилося десь 50–60. Також я заздалегідь наполіг, аби співробітники з регіонального представництва місії в Маріуполі повернулися до Києва. Останні з них зробили це буквально за день до атаки. Співробітники з представництва в Харкові мали повертатися до столиці якраз вранці того дня, коли все почалося.

24 лютого ми одразу організували евакуацію міжнародних співробітників і також запропонували таку можливість місцевим колегам. Одразу після евакуації до Молдови ми почали надавати підтримку нашим українським партнерам – зокрема, технічну допомогу прикордонникам та Нацполіції обладнанням, що в нас лишалося. Здебільшого це були засоби індивідуального захисту – бронежилети, аптечки, каски.

8 березня був розширений мандат нашої місії, і ми почали надавати підтримку громадянам України, які втікали від війни, на кордоні з Польщею, Словаччиною та Румунією. У квітні наш мандат знову було оновлено – в ньому зазначалася концепція, яким чином ми допомагатимемо в розслідуванні міжнародних злочинів і переслідуванні тих, хто їх скоїв.

Коли ситуація на кордоні з біженцями трохи стабілізувалася, ми спершу зосередилися на сприянні надходженню гуманітарної допомоги. А починаючи з травня, долучились до реалізації щойно прийнятого плану дій ЄС «Шляхи солідарності», який полегшує експорт сільськогосподарської продукції України та сприяє двосторонній торгівлі шляхом встановлення альтернативних маршрутів для товарів з України та ЄС.

У кінці квітня ми тимчасово перенесли штаб-квартиру місії до польського Жешува. А на початку травня провели загальну безпекову оцінку ситуації – наші співробітники відділу служби безпеки приїхали до Києва, щоб з’ясувати, наскільки у місії є можливість повернутися в Україну в більших масштабах. До речі, весь цей час завдяки нашим місцевим колегам продовжувало працювати наше регіональне представництво у Львові.

Пам’ятаю, коли ми офіційно повернулися до київської штаб-квартири, у нас навіть була церемонія підняття прапору. Коли стало зрозуміло, що повернення є успішним, інші наші співробітники почали повертатися короткостроково на два-три тижні, аби зустрічатися з нашим партнерами. Перед повним поверненням нам необхідно було провести серйозні приготування з питань безпеки, забезпечити певну кількість броньованих транспортних засобів для ще однієї можливої евакуації. І десь у серпні я зміг дати вказівки співробітникам повернутися до України до кінця вересня. Уже в середині жовтня всі були тут.

А були такі, що відмовилися повертатися?

Так, був деякий відсоток і з міжнародних співробітників, і з місцевих, хто не захотів повертатися. Але, на щастя, він був не такий значний – до 10 %. Після повернення ми оголосили набір на різні посади з країн-членів ЄС і мали багатьох успішних кандидатів, які були відряджені до України. Звісно, набирали й місцевих працівників.

Якщо вам треба евакуйовувати місії, то можете запрошувати мене

Тобто зараз місія вже більше готова до можливої евакуації, якщо, не дай Бог, для цього буде необхідність?

Я взагалі жартую, що якщо вам треба евакуйовувати місії, то можете запрошувати мене – я вже двічі мав такий досвід. У 2013–2015 роках я був головою місії в Лівії і займався її евакуацією під час громадянської війни. Ця перша евакуація дуже мені допомогла, коли настав час евакуюватися з України, – я вже знав про можливі виклики та проблеми.

Ви згадали, що почали готуватися до евакуації за тиждень до початку війни. Тобто ви вже тоді мали інформацію щодо російських планів? Бо для більшості українців ранок 24 лютого став, м’яко кажучи, сюрпризом.

Ми погоджували все, що стосується місії, з Представництвом ЄС в Україні, і вже 11-12 лютого з’явилася інформація, що повномасштабне вторгнення може початися 16 лютого. Ця інформація також була і в ЗМІ. Враховуючи цю дату, ми зменшили присутність персоналу та були готові евакуювати решту людей, якщо б це було потрібно. Питання евакуації, на жаль, залишатиметься пріоритетним у порядку денному місії і для її нового голови.

Ви сказали, що місія допомагає в розслідуванні міжнародних злочинів, що чинить Росія. Як само?

У нас є велика команда, яка займається цим напрямом. Кілька тижнів тому ми створили Управління з питань міжнародних злочинів, яке складається з двох підрозділів – відділу розслідування міжнародних злочинів та відділу з кримінального переслідування міжнародних злочинів. Ми надаємо підтримку Офісу генпрокурора в розробці різноманітних законодавчих ініціатив, стратегій, концепцій, а також надаємо рекомендації у окремих кримінальних справах – як їх категоризувати та розподіляти за різними напрямками. Ми також є членом Консультативної групи з питань особливо тяжких міжнародних злочинів (Atrocity Crimes Advisory Group, АСА). До неї входять радники не тільки з країн Євросоюзу, а і з США та Великобританії. Ми проводили тренінги для представників Нацполіції, ДБР та СБУ, надавали обладнання та підтримували їх у різних справах. На даний момент у нашому Управлінні з питань міжнародних злочинів працює десь 15-20 співробітників, але ми плануємо збільшити цю кількість до 25-26 експертів.

Чи достатньо вам цієї кількості експертів?

У майбутньому на наших експертів чекають нові виклики – це залежить від появи нових деокупованих територій, коли, можливо, доведеться перерозподіляти ресурси. Але наразі чисельність персоналу достатня.

Цього місяця ми відкрили базу оперативного розгортання в Дніпрі – аби надавати підтримку нашим партнерам на територіях, які розташовані в безпосередній близькості від цієї бази, на деокупованих територіях. Ще одну подібну базу ми плануємо заснувати, щоби покривати Миколаївську та Херсонську області. Концепція цих баз проста: бути присутніми не на постійній основі, а заїжджати на певні періоди, а також щоб наше повернення було максимально плавним.

«Коли постійно змінюються керівники митниці, дуже важко провести якісь реформи»

Ваша місія консультує українські правоохоронні органи. Вам надає оптимізму те, що ви бачите? Як ви сприйняли нещодавнє викриття правоохоронцями голови Верховного Суду на хабарі?

Щодо цієї ситуації в мене змішані почуття. З одного боку, сумно, що в українській дійсності такі випадки відбуваються, але втішно з того приводу, що країна реагує на ці проблеми, застосовує певні заходи та здійснює кроки на випередження. А оптимізму мені надає статус України як кандидата в ЄС – це надало значний поштовх для розвитку сектору правоохоронних органів. Нещодавно президент затвердив комплексний стратегічний план реформування органів правопорядку, і я гадаю, що таку стратегію було б набагато важче затвердити, якби Україна не мала статусу країни-кандидата.

Затвердити стратегію – це добре, але практика показує, що в українських реаліях будь-яку стратегію можна зламати. Чи ви бачите, що всі ваші «підопічні» вже змирилися з тим, що доведеться змінюватися?

Думаю, ситуація у вас є подібною до ситуації в країнах Євросоюзу. Звісно, у тих чи інших організаціях може бути опір чомусь новому та змінам у системі. Але помітно, що деякі з них уже опираються менше, і здається, що це змінилося з початком повномасштабного вторгнення і отриманням Україною кандидатства в ЄС. Тепер усі служби розуміють, що їм необхідно проводити реформи, аби наблизити євроінтеграцію.

Який правоохоронний орган в Україні найбільш модерновий у цьому сенсі, а де справи гальмуються?

З огляду на мій попередній досвід прикордонника, у мене завжди був високий рівень довіри до прикордонної служби як такої, що найкраще функціонує. Останнім часом я також бачу значний прогрес в Офісі генпрокурора. За нашими спостереженнями, генеральний прокурор Андрій Костін успішно консолідував функції Офісу та ефективно скорегував його пріоритети. Основну увагу було приділено міжнародним злочинам і питанням, пов’язаним з війною. Одночасно докладаються зусилля для підтримки інституційних реформ, захисту незалежності прокуратури, посилення співпраці між правоохоронними органами та сприяння ініціативам з цифрової трансформації.

Не можу не зазначити той сучасний підхід, який використовується в митній службі, де я бачу позитивний розвиток. З впровадженням Конвенції про процедуру спільного транзиту митники зараз більш налаштовані на використання комп’ютеризованої системи NCTS , також впроваджується більш широке використання уповноваженого економічного оператора, системи електронної черги…

Але водночас влада жаліється, що митниця, скільки керівників там не змінюй, – це якесь зачароване місце, звідки корупцію викорінити неможливо. А ви кажете про позитивний розвиток.

Сподіваюся, що якраз завдяки різним цифровим рішенням буде можливість покращити цю систему. Зараз діє обмін попередньою інформацією до прибуття вантажу, є цифрова система для транзитних операцій. Усе це залишає менше можливостей для впливу людського чинника та людського втручання. А відповідно – і корупції. Я розумію, що в умовах, коли постійно змінюються керівники митниці, дуже важко провести якісь реформи. І треба казати правду, що реформувати якусь велику організацію за шість місяців чи рік неможливо. Треба бути більш терплячими.

Причини української корупції, зокрема, на митниці, назвати складно. У нас, у Фінляндії, і у митній, і в прикордонній службі взагалі нема жодних можливостей для хабарів, можна навіть не намагатися пробувати. Хоча якщо хтось хоче створити проблеми для себе, то може ризикнути.   

Ваші представники нещодавно були з візитом на заході Україні, де ознайомлювались зі станом пунктів пропуску. Зараз прикордонники на західному кордоні зіштовхнулися з низкою нових викликів в умовах, коли інші напрямки українського кордону заблоковані через війну. Які б основні проблеми українських прикордонників ви виділили, якщо ця сфера вам є такою близькою, і як радите їх долати?

Проблеми часто виникають через брак відповідної інфраструктури, необхідного обладнання для проведення контролю, яке могло б пришвидшити певні процедури. Те, що можна робити вже сьогодні, – посилювати транскордонне співробітництво із сусідніми країнами Євросоюзу. Наприклад, на україно-румунському кордоні навесні минулого року, ґрунтуючись на рекомендаціях нашої місії, було створено спільну робочу групу з митних питань. Ми змогли налагодити співробітництво між представниками митної та прикордонної служб обох країн на рівні міністерств. Відчутним результатом роботи цієї робочої групи стало відкриття двох нових пунктів пропуску: «Красноїльськ – Вікову де Сус» 10 листопада 2022 року та «Дяківці – Раковець» 10 лютого 2023 року. Третій пункт «Руська – Ульма» планується до відкриття влітку цього року. Відкриття цих пропускних пунктів дозволило зменшити черги на контрольно-пропускному пункті «Порубне – Сірет» через перенаправлення вантажного транспорту. Зараз ми працюємо над тим, аби створити аналогічну робочу групу на україно-польському кордоні. 

«Порадив би моєму наступнику багато хороших ресторанів»

Якщо вимірювати критеріями футбольного матчу, який складається з двох таймів та триває 90 хвилин, на якому наша країна зараз етапі свого євроінтеграційного шляху? Які основні перестороги до глибшої інтеграції України з ЄС, окрім війни?

Оцінювання того, на якому етапі шляху до ЄС ви перебуваєте, я б лишив Єврокомісії. Щодо основних викликів, то це – корупція, розвиток незалежної судової системи, без якої можна не сподіватися на інвестиції навіть після зміни на краще ситуації з безпекою.

А багато хто вже розмірковує, наскільки Україна буде привабливим об’єктом для інвестицій у післявоєнному відновленні. От нещодавно в країну зайшов найбільший світовий інвестиційний фонд, хай поки й дуже обережно.

Україна має величезний потенціал, але все залежить від результату війни та ситуації з безпекою. І знову ж – якщо не подолати корупцію, інвесторів залучати буде дуже важко.

Ви в Україні доволі давно й можете оцінити – що тут набагато краще, ніж у ЄС? Бо багато наших громадян, які опинилися після початку війни за кордоном, були неприємно вражені бюрократією і в соціальному секторі, і в банківському, і в медицині, та рівнем сервісу загалом. І визнають, що в Україні багато з чим набагато краще, ніж це передбачають європейські стандарти.

Звісно, треба зазначити рівень послуг в Україні та невисокі ціни. Високоякісні послуги тут доступні для населення завдяки адекватній вартості. Наведу приклад того, що можливе в Україні та неможливе у Фінляндії. Наприкінці минулого місяця в моїй київській квартирі зламалася пральна машинка і власник квартири на моє прохання вирішити цю ситуацію запросив майстра. Коли той відкрив машинку, то сказав, що їй уже 18 років. У Фінляндії б, якби у мене зламалася пральна машинка, якій лише п’ять років, я б ніколи не запросив майстра її чинити, бо це було б дорожче, ніж купити нову. Але в Україні все можна полагодити. Також в Україні дуже багато інновацій у порівнянні з іншими країнами. І це дуже помітно зараз під час війни.

В Україні моєму наступнику сподобаються дуже добрі люди

Ваша місія – виключно консультативна, ви нікого не можете змусити щось робити. Взагалі до ваших порад здебільшого прислухаються чи просто ввічливо кивають головами? Чи ви проводите моніторинги їхнього виконання?

Відтоді, коли Україна набула статус країни-кандидата на членство в Євросоюзі, наші українські партнери більш серйозно сприймають наші рекомендації. Як я вже казав, у нас дуже добре налагоджена співпраця в питаннях розслідування міжнародних злочинів, також було вибудоване співробітництво з розроблення комплексного стратегічного плану реформування органів правопорядку. І знову ж – є позитивні зрушення щодо управління кордонами.  

А раніше ваші рекомендації несерйозно сприймались?

Просто зараз є більший політичний тиск на всі ці органи для проведення реформ. Також часто встановлюються певні терміни, протягом яких завдання повинні бути виконані, тому важливо все робити вчасно. І ми разом з Єврокомісією моніторимо таке виконання – нещодавно було спільне засідання з цього приводу. Комісія є відповідальною за комунікацію результатів такого моніторингу.

Ви вже проводили розмову зі своїм наступником про те, що його очікує в цій чудовій та повній сюрпризів країні?   

Я вже контактував із ним електронною поштою, і ми домовилися, що я підготую всю інформацію та нотатки, де опишу виклики, якій його очікують. Думаю, зустрінемось найближчим часом та обговоримо з ним усе.

Нотатки – це добре, а по-людськи що йому скажете? Якісь місцеві ресторани порадите?

Напевно, я міг би порадити йому багато хороших ресторанів. Мені подобалося бути та працювати в Україні. Знаю, що мій наступник перебував у дуже різних місцях, де суспільство було, скажімо так, налаштоване вороже. В Україні все навпаки – певен, що йому сподобаються тут дуже добрі люди.   

Теги: консультативна місія, митниця, Офіс генпрокурора, кордон, прикордонна служба, корупція, евакуація, Антті Юхані Хартікайнен.

Павло Вуєць, «Главком»