Олексій Гончаренко: Я не відчуваю ревнощів з боку Порошенка

Наразі незрозуміло, що вийде зі чергового «мирного плану», який активно просувають США та особисто американський президент Дональд Трамп. Проте ця історія вже поділила українське суспільство на тих, хто вважає, що компроміси жертви з агресором (принаймні в тому вигляді, в якому вони були прописані в початковій «чернетці» плану) та легалізація агресії неприйнятні, та тих, хто впевнений, що змученій війною Україні треба чіплятися за будь-які можливості припинити криваву бійню.

У таборі «пацифістів» одразу прописався напрочуд галасливий нардеп від «Європейської солідарності» Олексій Гончаренко, який є одним з найпопулярніших політиків-блогерів з кількома мільйонами підписників. Причому його допис на підтримку американського плану під гаслом «Нам потрібен мир», як і багато з того, що виходить від Гончаренка, спричинив скандал. 

Гончаренко розписав, чому пропозиція американців, з-за якої стирчать вуха росіян, насправді не є зрадою та перерахував негативні фактори (порожній бюджет, корупція, втомлена армія, масштабне СЗЧ), через які Україні слід приймати навіть такі, аж ніяк не блискучі, пропозиції. Все б нічого (власне, українське керівництво не відкидало американський план і веде зараз важкі перемовини щодо більш сприятливіших його умов), але гасла Гончаренка прямо протирічать позиції його ультраопозиційної фракції. Симпатики партії «Європейська солідарність» давно косо дивляться на Гончаренка, колишнього «регіонала», який опинився у складі політсили Петра Порошенка ще 2014 року (коли вона ще називалася БПП). Причина – спірна позиція цього депутата щодо питань мобілізації, мови та інших чутливих для виборців партії Порошенка тригерів. Колеги Гончаренка з фракції вкотре були вимушені «робити ремарку», що його особиста думка не збігається з думкою фракції, але в соцмережах вимагають від «ЄС» більш радикальних кроків щодо гіперактивного нардепа.

Чергові хвилі хейту у свій бік Гончаренко здійняв подальшими своїми дописами щодо мирних перемовин. В одному з них він нагадав, що Україна так чи інакше втратить частину суверенітету за умовами вступу до ЄС та натякнув, що вже зараз суверенітету у країни немає.

У розмові з Гончаренком «Главком» не ставив задачу розбиратися в тонкощах «мирного плану», інформація про який щодня, якщо не щогодини, змінюється. Ми поспілкувалися з нардепом від «ЄС» про його особливі стосунки з фракцією, в якій він тепер виглядає відверто «білою вороною». Запитали також про те, чи не здається депутату, що він підставляє своїх колег, та коли настане той момент, коли Гончаренко сам визнає, що йому більше не по дорозі з політсилою Петра Порошенка.

«Я не готовий коливатися разом з лінією партії»

Історія з вашою «особливою думкою» щодо мирного плану вчергове підсвітила ступінь вашої, скажімо так, глибокої автономності у фракції «ЄС». Ви завжди підкреслювали, що є мажоритарником і перед тим, як доєднатися до рядів фракції, балотувалися як самовисуванець. Такий статус дозволяє вам не завжди дотримуватися фракційної дисципліни?

По-перше, я дійсно є мажоритарником, постійно спілкуюся з виборцями свого округу. І, згідно з законом і Конституцією, безпосередньо представляю їх в парламенті, на відміну від списочників, які представляють партію, що поставила їх в список. Партія також відображає думку виборців, які за неї голосували, але в інший спосіб. Я обраний напряму і впевнений, що в своїй позиції щодо питання мирного плану та інших, маю підтримку виборців.

По-друге, я з повагою ставлюся до колег по фракції, але в них може бути одна думка, а в мене – інша. І жодної проблеми в цьому не бачу. Якщо у людей немає різних думок та поглядів – то це вже «держдура» РФ.

Я ж свою думку представляю та обґрунтовую. Наприклад, рівно рік тому я подав у Верховну Раду проєкт постанови про звільнення тоді ще міністра оборони Рустема Умєрова. І після цього була важка дискусія у нас у фракції – деякі колеги були дуже незадоволені і обурювались моїй ініціативі. Але минув рік і, здається, всі вже зрозуміли, що Умєрова треба було звільняти ще тоді. Можливо, в нього самого було б зараз менше проблем і питань від антикорупційних органів.

Щодо мирного плану ви заявили, що всі бояться «казати правду», а ви – ні. І чому ж всі так бояться?

Коли Верховна Рада голосувала за те, аби забрати незалежність НАБУ і САП, я був одним з 13 народних депутатів, які голосували проти. Коли голосували за продовження мобілізації без демобілізації, я був єдиним депутатом, який голосував проти. Я не боюся мати іншу думку, яка, може, комусь здається непопулярною, і часто життя потім підтверджує мою правоту. У тому ж випадку з НАБУ та САП лише тиждень знадобився, аби з 13 депутатів нас стало більше 300.

Коли я казав, що всі бояться сказати правду, я не мав на увазі свою фракцію чи навіть народних депутатів. Просто в суспільстві є така думка, що мирний план як би підтримувати не можна, бо це буде зрадою і капітуляцією. Відповідно всі, хто його підтримує, – зрадники. Тому багато людей навіть бояться висловити свою думку. А я кажу, що це не зрада і не капітуляція, а документ, в якому є проблемні питання і речі, з якими ми маємо категорично бути незгодні. Але, в цілому, це – абсолютно нормальний старт для перемовин. Просто очікувати, що нам одразу принесуть документ, який нам буде повністю подобатися, можна тільки, коли наші танки будуть під Москвою. І взагалі тоді мирний план буде складатися з одного пункту: «Прийняти беззастережну капітуляцію Російської Федерації». Звісно, це класний буде план і ми всі будемо йому плескати. Тільки в нас трішки інша ситуація.

Просто у середовищі ваших критиків у вас є стійкий імідж колишнього регіонала, ворожої «консерви»… Тож якщо Гончаренко хвалить план – значить це точно російська пастка.

Та хай говорять. Коли я три місяці на кожному засіданні Верховної Ради казав, що попереду – величезний корупційний скандал з «плівками Міндіча», про мене тоді канали Офісу президента писали, що я зрадник і російський агент. А «плівок Міндіча» не існує і це все ІПСО. Нагадати, що далі було?

Одночасно з цим, я, здається, – єдиний діючий депутат Верховної Ради, який засуджений Російською Федерацією. Не просто оголошений екстремістом-терористом та оголошений в розшук, а засуджений московським судом до позбавлення волі. Зараз вони, до речі, готують другий вирок за те, що я закликав в ПАРЄ бомбити Москву. Тому влада може все що завгодно про мене говорити, але це роблять люди, які своїми руками зробили Путіну найкращий подарунок якщо не всього його життя, то як мінімум цього року – корупційний скандал і ганьбу на весь світ.

А звідки ви, до речі, так впевнено все знали про «плівки Міндіча», бо багато хто вважав їх інформаційним фантомом, який так ним і залишиться?

Згідно з українським законодавством, народний депутат має право зберігати таємницю своїх джерел. У нас в цьому сенсі з журналістами однаково прописані наші права і можливості.

«Напевно, я більш радикальний, ніж загальна частина «ЄС»

Звісно, не посперечаєшся з тим, що для депутата нормально і навіть бажано мати свою думку. Але чи вам не здається, що своїми думками щодо мобілізації, мирного плану, суверенітету ви підставляєте своїх колег по фракції? Бо їм одразу починають тикати – от дивіться, що ваш Гончаренко каже, і вони вимушені виправдовуватися, що «це не є позицією «ЄС». Через одну людину просто розмивається імідж фракції та партії.

Я не готовий коливатися разом з лінією партії. І це не стосується партії «Європейська солідарність», я в принципі до цього не готовий.

Нагадаю, як було з питання мобілізації. У лютому, коли її вчергове продовжували, я вийшов на трибуну і нагадав: уряд ще до грудня минулого року мав подати проєкт закону про демобілізацію. Але цього не зробив і не виконав закон. Тому тоді я попередив, що голосую за продовження мобілізації востаннє. Коли минуло 90 днів, я просто виконав публічно обіцянку, що давав. Це я потім і пояснив своїм колегам по фракції, коли була дискусія з цього приводу. Тому і зараз коливатися не буду.

Ідеального для нас мирного плану, на жаль, не буде

А ви взагалі намагаєтеся переконувати своїх колег з фракції у своїй правоті? Чи ви вже звикли, що у того ж В’ятровича з вами думка з багатьох питань навряд чи буде збігатися і нема сенсу його переконувати? Як і йому вас.

Звісно, говорити треба, і в першу чергу з колегами по фракції. Наприклад, днями у нас була доволі запекла дискусія щодо мирного плану в чаті фракції. Я висловив свої думки, у колег були інші.

У «ЄС» такий само бурхливий чат, як у «слуг народу»?

Нас у фракції просто менше, але теж бувають бурхливі дискусії. Як та, про яку я казав.

Дискусія у форматі – «всі проти вас»?

Декілька людей проти мене. В цій дискусії брала участь менша частина фракції, але приблизно це виглядало саме так.

Так вам намагалися пояснити, що план – поганий, чи те, що ви ставите фракцію у незручне становище?

Це все-таки приватна група, не хочу коментувати деталі. Просто наші думки розійшлися.

У чому ви не згодні з фракцією концептуально? Може, її позиція для вас недостатньо жорстка або навпаки надто радикальна?

Якби я був сильно з фракцією не згодний, то просто вийшов би з неї. Напевно, я в ній більш радикальний, ніж загальна її частина. Але це нормально, коли хтось більш радикальний, а хтось – менш.

Але якраз щодо завершення війни ви – просто «голуб миру»...

Так, напевно, у відношенні до влади я більш радикальний, а у відношенні до війни – менш. Можна вважати, що я радикально за мир.

Мені здається, що цим негативним ставленням до мирного плану ми вчергове продемонстрували одну річ. Це не фракції стосується, а багатьох людей, які висловилися з цього приводу. Я з коментарів під своїми дописами бачу, що велика кількість людей трохи живе в казковому світі. Так, ми всі хочемо, аби Росія зникла з мапи світу, і це був би правильний фінал. Але чи ми справді до цього наближаємось? На жаль, телемарафон, який розповідав про каву на набережній Ялти і в якому постійно лунає потужна потужність та незламна незламність, осідає в головах людей і вони починають якось викривлено сприймати реальність. Але якщо ти не визнаєш реальність, то не можеш зробити розумні кроки. Твої думки і дії можуть бути героїчними та захопливими, але при цьому самовбивчими.

Тому політик, який відповідає не тільки за себе, а за ціле суспільство, яке доручило йому свою долю, не може просто самостверджуватись і демонструвати, що він – «пацан». Суспільству потрібен не «пацан», а, можливо, батько, який його захистить і врятує.

«Сьогодні я жодних проєктів не створюю»

Вочевидь, який мирний план в результаті президент би не підписав, ним будуть незадоволені, бо там йтиметься про певні болючі компроміси та поступки. Частину з них доведеться проводити через Верховну Раду. Це взагалі реально?

Я не можу казати загалом, бо треба бачити конкретний документ, який буде винесений на голосування. Умовно кажучи, якщо ця сесія Верховної Ради відбуватиметься одночасно із засіданням американського Конгресу, який проголосує і ратифікує справжні безпекові гарантії для України, – то це одна картинка і одне відношення до процесу.

Якщо ж депутатам роздадуть якийсь папірець за взірцем Будапештського меморандуму без реальних безпекових гарантій – це буде інше ставлення до ситуації. Тут дуже багато невідомих. Те, що однозначно можна сказати – ідеального для нас плану, на жаль, не буде. І що мене дуже непокоїть: якщо зараз все закінчиться нічим, через три чи шість місяців в нас буде ще гірший план.

Бо я спостерігаю динаміку. Три роки тому, приблизно в ці дні, тоді ще очільник американської армії генерал Марк Міллі після того, як ми звільнили Херсон, вийшов і сказав: «Зараз – найкращий час для України сісти за стіл переговорів». Не пам’ятаю, чи оголосили його у нас «російською консервою», але негідником назвали точно та ще й наскаржились на нього Байдену, який попросив його більше нічого політичного не коментувати. А що ми здобули за ці три роки?

Ви сказали, що, попри різні думки з колегами з фракції, з неї виходити не думаєте. А ви не думаєте, що ваші колеги та її лідер будуть тільки раді, якщо ви це зробите?

Я так не думаю, тому що нашого лідера знаю багато років, як і всіх колег. Може, хтось у фракції і тримає якийсь камінь за пазухою, я цього не знаю. Але впевнений, що лідер фракції зі мною прямо і спокійно би поговорив. У нас достатній рівень стосунків для спокійної розмови.

А ви не мали з Порошенком «спокійних розмов» щодо вашої гіперактивності, яка часто забиває його медійну активність як лідера фракції? Якось не віриться, що, враховуючи його психотип, у нього таких ревнощів нема.

Я не відчував таких ревнощів. Взагалі, мені здається, чим більше в команді сильних гравців, тим команда сильніша. Сильний лідер будує сильну команду. А команда зі слабких гравців, на жаль, ні на що не здатна.

Так справа в тому, що під час наступних виборів ви, скоріше за все, вже не будете в цій «сильній команді». Пам'ятаю, ви дуже тішилися своїми особистими показниками в одному з рейтингів, в якому ви навіть Порошенка обійшли. Ви вже думали, як назвете свій майбутній політичний проєкт?

А покажіть мені політика, який не буде тішитися своїми рейтингами! Щодо політичного проєкту питання одночасно і легке, і складне. Легке воно з дуже простої причини: будь-який політик має почати готуватися до виборів на наступний день після виборів. Якщо ти йдеш в політику, то маєш ставити перед собою найвищі цілі.

Можу сказати точно: коли я буду приймати рішення про особистий політичний проєкт, моя перша розмова буде з Петром Порошенком

Але у політиків має бути здоровий глузд і відповідність реальності, тому треба все зважувати в момент прийняття відповідних рішень. Я не знаю, коли цей момент настане, коли будуть вибори. Одна справа, якщо вони будуть завтра, інша – якщо за рік. Хто в них буде брати участь? Хто кого буде підтримувати? Ми не знаємо, ані яким буде список кандидатів, ані яку ідеологію вони будуть відстоювати в цей момент. Не знаємо, в яких умовах буде перебувати країна, чого потребуватимуть люди. Є моменти, коли країна потребує більше лідера, заточеного на безпеку, а є моменти – коли лідера, заточеного на геополітику, економіку і так далі. Не можна в такій невідомості приймати рішення.

Одне можу сказати точно: коли я буду приймати рішення, моя перша розмова буде з Петром Порошенком, тому що я пройшов з ним шлях і в минулому скликанні, і в цьому. Але на сьогодні жодних проєктів я не створюю, тому що для цього немає підстав.

Однак при цьому ви дуже агресивно працюєте саме на власну капіталізацію.

Звісно, бо це політика. Якщо у мене, скажімо, мільйон підписників, то я маю один вплив на суспільно-політичні настрої. Якщо 3,5 мільйони, як зараз, – інший вплив. А коли буде 5 млн – буде ще більший.

Мені просто прикро бачити, те, що зараз відбувається. Мені здається, ми розтринькали унікальний потенціал, який був у нас в 2022 році для зупинки війни, щоб збудувати країну, яка буде не просто регіональним, а світовим гравцем. А скільки людей загинуло? Коли ти дивишся на це і розумієш, що все можна було зробити інакше, – це дуже прикро. І я бачу своє завдання в тому, щоб зробити все, щоб Україна з якомога меншими втратами з усього цього вийшла.

Ви так прискіпливо моніторите своїх підписників та симпатиків, коментуєте їхні дописи. За вашими спостереженнями, вони відрізняються від виборців «ЄС», які вашу позицію, скажімо так, не завжди розуміють?

Складно сказати, не думаю. Мої симпатики чудово знають, до якої фракції я належу. Це точно не якісь прямо різні люди. Хоча моя думка і  може розходитися з думкою більшості фракції, я вважаю «ЄС» найпрофесійнішою фракцією цього парламенту. Це люди, кожен з яких розуміється в своїй сфері. Мені комфортно з ними працювати. Тому я б себе точно не насилував, перебуваючи в «ЄС», якби у мене була інша думка.

Павло Вуєць, «Главком»