П’єр Мірель: Не бачу, як Україна може приєднатися до ЄС без якогось мирного договору з Росією

Наступного тижня у Брюсселі відбудеться засідання Європейської ради, на яке в Україні покладають великі надії: там з нею можуть бути відкриті переговори про вступ, що було б серйозним кроком вперед на євроінтеграційному шляху.

Ця зустріч матиме важливе значення й для самого ЄС, адже на ній можуть остаточно вирішити, яким саме чином відбуватиметься його подальше розширення. І це ще одне важливе питання для нашої країни.

Про майбутнє засідання Європейської Ради та чого чекати від нього Україні, про процес реформування та розширення ЄС, а також євроінтеграційні перспективи нашої держави «Главком» поспілкувався з колишнім Директором з Західних Балкан в Європейській комісії та експертом з питань розширення П’єром Мірелем.

Нещодавно Європарламент схвалив звіт про необхідність реформування Європейського Союзу. Також були схвалені пропозиції щодо впровадження необхідних реформ. Що це за пропозиції і наскільки реально їх реалізувати на практиці?

Було прийнято перелік комплексних пропозицій. Не вдаючись сильно в деталі, я б сказав, що Європейський парламент мав три основні цілі. Одна з них полягала в тому, щоб надати собі більше повноважень і стати важливішим в рамках інституцій ЄС, зокрема шляхом отримання законодавчої ініціативи. Також було запропоновано, щоб голова Єврокомісії обирався, а не призначався і потім затверджувався Радою ЄС. Другою ціллю було забезпечити, щоб деякі реформи сприяли функціонуванню інституцій ЄС. І третя, я вважаю, полягала в тому, щоб максимально врахувати пропозиції змін від громадян або тих, хто брав участь у Конвенції про майбутнє Європи.

Деякі пропозиції можуть бути прийняті без будь-яких проблем. Але я не думаю, що на цьому етапі Рада ЄС або країни-члени підуть настільки далеко, щоб обирати президента Єврокомісії чи погоджуватись на голосування кваліфікованою більшістю у всіх секторах, або ж надавати Європарламенту повну законодавчу ініціативу. Для мене це ідеалістично, але нереально.

Також було запропоновано обмежити кількість єврокомісарів, я це вважаю не дуже гарною ідеєю. По-перше, хоча єврокомісари в Брюсселі незалежні від країни походження, для її громадян вони є її обличчям. По-друге, наявність у кожної країни власного єврокомісара зміцнює спроможність Єврокомісії, і ЄС загалом, пояснити країні свою політику та переконатися, що громадська думка прийме її. Наприклад, українцям, коли Україна буде членом ЄС, було б набагато легше сприймати деякі рішення чи пропозиції Єврокомісії, якби в Брюсселі був український комісар.

Є побоювання, що ЄС навряд чи здійснить реформи в осяжному майбутньому, саме тому, що реформування його інституцій та механізмів прийняття рішень буде дуже складним і тривалим процесом. Наскільки реальні такі побоювання?

Що ж, це дійсно складно, коли у вас є одна країна, скажімо Угорщина, яка протистоїть і блокує важливі для ЄС рішення. Тому ви приходите до розуміння, що далі так продовжувати не можна. Водночас виключення однієї, двох чи трьох держав-членів зі спільної позиції ЄС, на мій погляд, може послабити таку позицію. Адже тоді громадяни цих країн або третіх держав стверджуватимуть, що не було консенсусу, що стільки-то країн було виключено – тому це несправедливо, немає легітимності тощо. Тому я не впевнений, перехід до голосування кваліфікованою більшістю буде прийнято в усіх секторах, включаючи зовнішню безпеку.

На мій погляд, тут можливі два виходи із ситуації. Перший – перейти до більшості у чотири п’ятих. Уряди Франції та Німеччини призначили групу експертів для вивчення можливих реформ Договору про ЄС. Вони пропонують змінити правила статті 7, згідно з якими можна накладати санкції на країну, яка не дотримується так званого фундаментального верховенства права. І вони кажуть, що якщо в Європейській Раді немає консенсусу, то через певний період часу потрібно перейти до більшості в чотири п’ятих. Я вважаю, що те саме можна було б робити стосовно відкриття переговорів про вступ. Інший варіант – це щоб було не одне вето для блокування певного рішення, а принаймні три. У такому випадку, ви не станете заручникком лише однієї країни, яка з націоналістичних чи ультраправих міркувань виступає проти того чи іншого рішення.

Чи можливе розширення Європейського Союзу без реалізації реформ, про які ви згадали?

Якщо ЄС дійсно хоче притримуватись 2030 року, як дати для розширення і мати до того часу принаймні одного-двох нових членів, то деякі реформи обов’язково потрібно провести. Мінімум, на мій погляд, полягав би в тому, щоб включити деякі мінімальні реформи в угоду про вступ першого чи перших двох нових членів.

А як щодо реформи бюджетних процесів?

Ну, це буде дуже важко. Але з іншого боку, як збільшити і забезпечити таку ж бюджетну підтримку, якщо немає додаткових ресурсів? Це абсолютно неможливо, тому що це означає дві складності. По-перше, потрібно буде погодитись на збільшення ресурсів ЄС шляхом введення нового оподаткування, наприклад, фінансових операцій. Тоді буде достатньо ресурсів, щоб забезпечувати більш-менш ті самі видатки, наприклад, на Спільну сільськогосподарську політику чи Політику згуртування. Але я не думаю, що певні країни-члени погодяться збільшити чи суттєво збільшити внески до бюджету. Тож альтернативою тут є скорочення бюджетної підтримки певних напрямків – тих же Спільної сільськогосподарської політики чи Політики згуртування. Але тоді ви можете зіткнутись з протидією не лише східноєвропейських фермерів, які дуже виграють від такої політики, але й французів та німців.

Звісно, у підсумку компроміс буде знайдено. Я думаю, що будуть додаткові ресурси, на які деяким країнам – хочуть вони цього, чи ні – прийдеться погодитись, якщо вони підтримують розширення. Але буде менше грошей на окремі політики, які, крім того, будуть змінені.

«Від Орбана можна чекати чого завгодно»

Наступного тижня відбудеться засідання Європейської ради. Що ви від нього очікуєте? Чи очікуєте там важливих рішень щодо розширення ЄС?

Я очікую, що Європейська рада домовиться щодо принципу поступової інтеграції. На цьому вже більше року дуже сильно наполягає (голова Європейської Ради) Шарль Мішель. Крім того, більшість країн Західних Балкан цим дуже задоволені. Після прийняття принципу поступової інтеграції Європейська рада, ймовірно, попросить Єврокомісію розробити наступного року всеохоплюючу систему застосування даного принципу, включно з використанням положення про зворотність, згідно з яким фінансова підтримка буде заморожена, якщо реформи призупиняться або їх ігноруватимуть.

Інші два важливі рішення стосуватимуться Боснії і Герцеговини і, звичайно, України. Думаю, що Боснія отримає статус кандидата. Я навіть очікую сильного тиску для початку переговорів з нею про вступ. Хоча, не думаю, що цього разу це пройде.

Щодо України та початку переговорів з нею, то це значною мірою залежатиме від трьох факторів: Угорщини, Словаччини та Нідерландів. Я думаю, що Угорщині буде важко, принаймні на цьому етапі, знайти нові аргументи для блокування. Хоча, від Орбана можна чекати чого завгодно. Словаччина – ми не знаємо, якою буде остаточна позиція Фіцо. Отже, те, що залишилось, – це Нідерланди. І хоча приймати рішення буде уряд Марка Рютте, але згідно з політичною традицією Нідерландів, тимчасовий уряд, або взагалі будь-який уряд, має отримати схвалення парламенту перед будь-яким важливим рішенням у Брюсселі. Тож якою буде позиція їхнього парламенту? Це ще належить побачити. І тут не варто забувати, що у 2016 році саме Нідерланди виступили проти Угоди про асоціацію з Україною, після того, як невелика місцева громадська організація переконала уряд Рютте провести загальнонаціональний референдум з цього питання. Я припускаю, що на Марка Рютте буде чинитися великий тиск, щоб він погодився на початок переговорів з Україною, і оскільки він йде з політичної сцени, він може бути схильний до прийняття позитивного для вас рішення. Тим не менше, сказати напевне якою буде його остаточна позиція, наразі дуже складно.

Тобто ви припускаєте, що на цій зустрічі може бути неприємний сюрприз щодо українського питання?

Він може бути. У такому випадку Україні може бути сказано: «Ми знову зустрінемося в Європейській раді в червні з коротким проміжним звітом Європейської Комісії в квітні-травні, щоб побачити, чи Україна все ще на шляху хороших реформ». Так вже не раз робилося в минулому з різними кандидатами.

Ви можете прочитати у західноєвропейській пресі, що ЄС заходить дуже далеко з Україною

Чи не стане для ЄС своєрідною катастрофою, якщо в грудні не почнуться переговори з Україною? Чи не вплине це на довіру до ЄС?

Не думаю. Ви знаєте, на Балканах є розчарування. Не тільки тому, що Україна отримала статус кандидата, а деякі країни – ні. Але люди на Балканах підозрюють, що ЄС з політичних міркувань дивиться на Західні Балкани крізь збільшувальне скло, а на Україну – крізь рожеві окуляри, як на це натякав австрійський міністр Шаленберг. І такі настрої, до речі, є не лише на Балканах. Ви також можете прочитати в західноєвропейській пресі, що ЄС заходить дуже далеко з Україною. Надання їй статусу кандидата ніхто не оскаржував, тому що відмова від цього минулого року означала б перемогу Путіна. Але початок переговорів – це інший процес. Також я повинен сказати, що надаючи статус кандидата і відкриваючи зараз переговори про вступ, ЄС створив би багато очікувань в Україні, даючи людям відчуття, що раз щороку приймається важливе рішення, то вступ має тривати лише короткий проміжок часу. Що ж, я боюся, що це займе довший період часу, ніж здається більшості людей. І, на жаль, це може викликати розчарування та втому від розширення в українському суспільстві, як це вже сталося із Західними Балканами.

Сьогодні ми бачимо зміни в політичному ландшафті ЄС. У Словаччині до влади прийшов уряд Роберта Фіцо. У Нідерландах на виборах перемогла популістська Партія свободи. Віктор Орбан досі при владі в Угорщині і почуває себе непогано. Наступного року відбудуться вибори до Європарламенту і буде новий склад Єврокомісії. Наскільки серйозно ці фактори впливатимуть на процес розширення ЄС?

Думаю, що посилення євроскептичних і ультраправих політичних партій у західній частині Європи дійсно матиме вплив на розширення. Зокрема, через бюджетні кошти. Люди будуть казати: «Нам потрібно зменшити нерівність у наших країнах, нам потрібно боротися зі зміною клімату, ми не можемо дозволити собі витрачати мільярди на країни, які надто покладаються на Брюссель» тощо.

Що стосується Єврокомісії, я не впевнений, що тут буде серйозний вплив, адже, на мою думку, «традиційні» партії – соціал-демократи, чи зелені, чи ліберали, чи консерватори – все одно складатимуть більшість у більшості країн-членів. І тому єврокомісари будуть від цих партій, а не від ультраправих. Отже, в Єврокомісії ні, але в Європарламенті – так. Він може бути іншим і, можливо, з посиленою ультраправою групою.

«Єдина країна, яка найкраще готова до вступу, – це Чорногорія»

Наскільки 2030 рік є реалістичним як дата для розширення?

Я думаю, що ЄС до того часу може бути готовим. Він мусить бути готовим. Адже це вже стосується довіри. Не стільки в контексті України, скільки Західних Балкан, адже вони чекали довгих 20 років. Відтак, сьогодні ви бачите всі ці різні дискусії, пропозиції, що надходять від Європейського парламенту, від франко-німецької групи експертів тощо. Тому я думаю, що ЄС повинен бути готовий до того часу.

Тобто, реформований?

Так, я думаю, що певні реформи будуть проведені. Можливо, як я вже казав, мінімальні реформи.

Чи вистачить їх для розширення?

Я вважаю, що так. Принаймні, для прийняття однієї-двох країн. Враховуючи сьогоднішню ситуацію, єдина країна, яка найкраще готова до вступу, – це Чорногорія. Це невелика країна, яка не має двосторонніх проблем зі своїми сусідами. Незважаючи на те, що там багатонаціональне суспільство, чорногорці добре ладнають між собою і між ними ніколи не було реальних труднощів. Крім того, маленька країна означає малі витрати для ЄС, тому він може продовжувати без великих проблем і змін поточної бюджетної політики. Тому, якщо нинішня чорногорська коаліція та уряд встоять, то Чорногорія матиме хороші шанси приєднатися до ЄС біля 2030 року.

Якщо закінчиться війна, а якась частина української території, на жаль, все ще буде окупована. Що тоді?

А як щодо України? Чи є у неї шанси стати членом ЄС до 2030 року?

Я думаю, що до того часу це неможливо. Я не бачу, як це можна було б зробити. Звичайно, з одного боку, дивовижно дивитись на те, як Україна робить надзвичайні речі, виконуючи в умовах війни критерії для вступу. Але з іншого – чи буде цього достатньо для членства? Чи збереже ваше керівництво нинішні темпи реформ?

Інше питання – це те, що ЄС у минулому, зокрема із Західними Балканами, завжди звертав велику увагу на т.зв. послужний список. Тобто щоб в країні не просто приймався закон, а щоб вона після цього в певний час продемонструвала, що він працює.

Ще один момент – це питання поточної політики: Спільної сільськогосподарської політики чи Політики згуртування. Ви добре бачили реакцію польських фермерів на імпорт зерна з України. Отже, уявіть, що станеться у Франції, коли прийде час. Уявіть собі, що скажуть угорці та поляки, якщо Фонд Згуртування скоротять на 30-40%, щоб дати можливість Україні брати участь у оновленій Політиці згуртованості.

І четверта причина, яка, на мій погляд, є найважливішою – це те, що коли закінчиться війна, якась частина української території, на жаль, все ще буде окупована. Що тоді? За таких обставин було б дуже важко переконати країни-члени погодитись на вступ України. Тому що стаття 42-7 договору ЄС говорить, що якщо держава-член зазнає нападу, всі інші країни-члени повинні відреагувати або надати допомогу та підтримку в межах своїх повноважень. І я не бачу, як ЄС на це відреагує. Армії ЄС немає, і я не думаю, що до 2030 року вона буде створена. Тому я не бачу, як Україна може приєднатися, якщо не буде якогось мирного договору з Росією. Можна сказати, що це несправедливо. Так, це несправедливо. Адже тоді ми – Україна і ЄС – будемо заручниками Путіна чи кого б то не було при владі в Росії. Так само, як ми сьогодні є заручниками Ердогана на півночі Кіпру. Але різниця в тому, що Туреччина є частиною НАТО, а Росія – ні. Тож я не думаю, що серед держав-членів ЄС буде консенсус щодо прийняття розділеної та окупованої України – навіть якщо це буде не вся територія.

Тим не менш, все вищесказане не повинно заважати українському суспільству та державі робити все можливе для виконання всіх умов для вступу. Це означає, що в певний момент – це може бути 2030 рік чи пізніше – Україна майже всіх їх виконає. Після цього може бути перехідний період, коли буде сказано, що на даний момент, через цю ситуацію, її не можуть прийнятий повністю, але вона на 95 відсотків є членом, відтак має всі переваги: з точки зору політики, участі в роботі інституцій, зустрічах тощо… І в тих умовах, в яких вона перебуватиме, я б сказав, що це буде досить хороший результат для вашої країни. Принаймні, я так вважаю.

Ігор Федик, «Главком»