Голландський референдум як дзеркало української революції

Про наслідки референдуму, який відбувся шостого квітня в Голландії – щодо ратифікації угоди про асоціацію ЄС-Україна – наразі багато чого пишуть як в Україні, так і в Голландії, а надто – в усій Європі. Проте, складається враження, що кожен аналітик бачить у тому референдумі відображення якихось своїх думок, забуваючи водночас, про що ж дійсно йшлося.

Є якась прикра схожість у тому, як коментують результат останнього волевиявлення голландців українські та європейські журналісти та політологи. На перший погляд, всі вони пишуть про різне: в Україні констатують провал Порошенка, провал Клімкіна, провал Стеця або ж зраду – українських депутатів, які напередодні агітували голландців голосувати проти асоціації, або ж українських журналістів, які саме перед тим референдумом насмілилися оприлюднити інформацію про ті кляті президентські оффшори – мовляв, голландці одразу подумали, що Україна буцімто є суцільно корумпованою державою, якій не місце у чесній та порядній Європі...

В самій Європі натомість пишуть здебільшого про величезну помилку, яку зробили голландці, проголосувавши проти асоціації з Україною. Наприклад, німецький журнал Spiegel зазначає: «Йдеться не про якусь там угоду про вільну торгівлю, а про той договір, через який в Україні в листопаді 2013 року почалося народне повстання. Воно призвело до повалення уряду Віктора Януковича та, зрештою, до російських військових акцій у Криму та на Сході України. Той факт, що голландці так явно відкидають саме цю угоду, є символічним».

У свою чергу, найвпливовіше британське видання The Times у редакційному матеріалі, присвяченому голландському референдуму, якого було просто, без надтої ввічливості, названо «Голландська тупість», зазначає: «Загрозу східним кордонам (Євросоюзу – прим. Б.Н.) несуть не хвилі мігрантів, а російські танки. Якщо Україні не запропонують бодай якесь зближення з Європою, туди увійде президент Путін». «Саме ця ключова думка просто уникла уваги голландських виборців» - вважає The Times.

-- Бесіда глухих

З усією повагою до українських аналітиків, а надто – до європейських провідних видань, слід констатувати, що і ті, і інші, на думку автора, мають рацію лише в одному: як вірно написала та ж The Times, «відкинув угоду ЄС з Україною, виборці в Нідерландах зробили неочікуваний подарунок Кремлю». Справді, провал референдуму, як вірно зрозуміли всі, ще довго служитиме улюбленою темою для Кісєльов-ТВ та російських пропагандистів будь-якого штибу, хоч тих, які називають себе політологами та плутають Ісландію з Ірландією, а хоч тих, хто просто сидить в інтернеті та сходить на отруйну слину від ненависті до одного лиш слова «Україна». Це для них – як то німці кажуть, «знайдена пожива», за допомогою якої можна легко звести нанівець будь-які розмови про оффшори Путіна або про кризу у власній країні, яка все більш поглиблюється.

Але ж в одному помилились всі: голландцям, які прийшли на референдум та віддали свої голоси проти асоціації ЄС-Україна, аж ніяк не йшлося власне про цей документ. Зрозуміло, що навряд чи хтось із голландських виборців взагалі потурбувався прочитати цю угоду – так само, до речі, як навряд чи абсолютна більшість українців її читала – це ж, врешті-решт, аж 2135 сторінок юридичного тексту, хто таке взагалі подужає?

На превеликий жаль. Тому що, прочитавши текст угоди, можна дійти двох висновків. По-перше, асоціація вже діє і ніякі референдуми, ніякі відмови від ратифікації цієї дії аж ніяк не в змозі скасувати. Навіть, якщо парламент Нідерландів завтра відкликає свою ратифікацію – у чинному європейському законодавстві є досить юридичних лакун та цілком законних засобів не допустити, аби 20 відсотків виборців однієї-єдиної з 28 країн Євросоюзу (та ще й не так, аби найбільшої чи найпотужнішої) нав‘язали свою волю 27 іншим країнам із загальним населенням у 450 мільйонів. Тому боятися (або ж, навпаки, сподіватися), що асоціацію буде скасовано, немає жодних підстав. По-друге ж, ніде в тексті угоди, а надто – в заявах європейських політиків та можновладців, немає навіть натяку про те, що ця асоціація є шляхом для України до статусу члена ЄС. Ніде. Подібні заяви та обіцянки були ретельно вимарані з усіх документів, які мали відношення до угоди, і сталося це ще за часів Віктора Януковича. Й досьогодні єдиним «терміном» вступу України до Євросоюзу може служити лише заява президента Єврокомісії Жан-Клода Юнкера про те, що такий вступ можливий «хіба що років десь через 20-25». Наша з вами асоціація – це угода на кшталт тих, які ЄС укладав, наприклад, з Чілі. А зовсім не така, якої свого часу було укладено з Польщею або Хорватією. Тобто, вигідно торгувати – залюбки, проводити європейські реформи у себе вдома – за милу душу, а долучатися до ЄС, та ще й з правом голосу та власними депутатами в Європарламенті й комісарами в Єврокомісії... ну, коли-небудь потім, можливо...

Тож виходить, голландці проголосували проти того, чого насправді й статися у найближчому майбутньому аж ніяк не може. А українці нині бідкаються про те ж саме – що їм тепер, мовляв, не світить те, що й не світило. І українські ЗМІ наввипередки з європейськими аналізують те ж саме – ілюзію.

-- «Кому що, а курці – просо»

Але найбільша помилка, якої, здається, припустилися майже всі, як полягала, так і полягає в тому, що й більшість українців, і більшість європейських видань чомусь вважають, що голландцям насправді було якесь діло до України. Те, що це не так, доводить простий факт: у референдумі взяли участь аж 32 відсотки голландських виборців, довгий час здавалося навіть, що його результат буде визнано недійсним, бо явка могла виявитись меншою за 30% (для порівняння – середній показник виборчої активності за останні 5 років в Голландії становить більш ніж 60% - тобто, вдвічі більше, аніж нині). Отже, дві третини, які віддали свої голоси «проти» - це не дві третини усіх голландців, які мають право голосу, а лише трохи більше однієї п‘ятої частини. Це не означає, звичайно, що всі інші – за асоціацію, це означає – іншим, тим, які не з‘явилися, до України просто байдуже.

У цієї байдужості, якщо є бажання, можна вбачати погану роботу українського МЗС або Мінстеця, або Президента – це також буде вірно, але ще вірнішою думкою буде така: голландці, як і більшість інших європейців, перш за все переймаються своїми справами. Їх не вельми лякають ні страшні українські гастарбайтери (Західна Європа вже пережила в 2004 році страх перед нашестям так званих «Войцехів з викрутками» - тобто, дешевої робочої сили з Польщі, Чехії, країн Балтики та інших держав-новачків Євросоюзу – страх, який виявився цілком безпідставним), ані тотальна українська корупція (після вступу до ЄС Румунії та Болгарії – країн, які посідають верхні рядки в світових корупційних рейтингах – європейці навчилися давати ради «дитячим хворобам» своїх нових «родичів», а про Грецію й взагалі не варто споминати). У них є 20 відсотків розлючених євроскептиків, які не проголосують навіть за пропозицію мити руки перед обідом, якщо ця пропозиція надійде з Брюсселю, і у них є 10 відсотків активних «друзів України» - які не полінилися та прийшли до урн, аби підтримати нашу країну попри всі негаразди та біди, які нас спіткали. А 70 відсотків залишилися ні в сих, ні в тих. Їх не турбує ні Україна, ані Росія, і вони не так вже ненавидять той Брюссель, аби йти проти нього голосувати.

Цікаво ще й те, що самі організатори цього референдуму нині, коли він вже дійшов свого завершення, навіть не приховують, що їм Україна та асоціація також байдужа. Для них референдум був лише своєрідною репетицією – адже сам закон про консультативний референдум з‘явився не так вже й давно, питання з Україною просто стало першим, по якому було проведено голосування. А самі ж ті, хто збирав підписи за проведення та закликав голландців віддати свої голоси «проти» - це вельми-таки відомі маргінали. Організація GeenPeil, наприклад – це офіційні «євроскептики», хоча вірніше було б їх назвати «євроненависниками». Або «ліва» партія SP, яка заради цього референдуму впряглася в один віз з ультраправими Ґеерта Вілдерса – вони «подружилися» знову ж таки не на основі ненависті до України, а на основі ненависті до Європи (подейкують, щоправда, що більш сталою основою для цього протиприроднього союзу стали кремлівські гроші, але то поки що лише плітки, не підтверджені доказами). Та й сам Ґеерт Вілдерс, проти якого зараз ведеться одразу кілька розслідувань щодо його расистських висловів, сам вже встиг заявити, що «це голосування може стати приводом для наступного референдума – щодо виходу Нідерландів з Євросоюза». Про Україну, як таку, він вже просто забув – а насправді, не вельми нею й переймався.

Який же з того висновок? Правду сказати – очевидний та банальний, на межі трюїзму. По-перше: ніякої трагедії для України не сталося. Що ми мали – те й маємо, чого у нас не було – того й не передбачається. По-друге, як казав Кобзар: «Чужому научайтесь, і свого не цурайтесь» - ми мали нагоду ще раз побачити, як чітко та бездоганно працює європейська демократія на прикладі цього референдуму. Ми мали нагоду побачити, як потужно та професійно працює ворожа пропаганда («ворожа» - у тому сенсі, що спрямована проти прийнятного для України рішення) – тож можемо навчитися у супротивників такій роботі. І ми маємо, як і мали, можливість розібратися з нашими власними проблемами, не сподіваючись на те, що прилетить якийсь європейський добрий чарівник та зробить нам красиво. Можливо, це звучить наївно, але дуже хотілося б, аби коли-небудь – бодай через ті юнкерівські 25 років – в Україні відбувся б референдум з питання приєднання чи неприєднання до Євросоюзу, і щоб європейці хвилювалися та переживали: а чи дадуть українці на те згоду...