Кремль підняв усі носії «кинджалів». Чого чекати далі?

Кремль відкрив сезон масованих ракетних ударів по Україні. Після осінньої паузи, яку трактували як накопичення ресурсів, росіяни влаштували з інтервалом в кілька днів дві надпотужні атаки. Вночі 29 грудня 2023 року по українських містах було випущено 110 ракет, а 2 січня – 99 ракет та 35 ударних БПЛА. Ворог атакував цивільну та критичну інфраструктуру, промислові та військові об’єкти. Остання з цих атак була особливою ще й тому, що ворог застосував десяток розпіарених та дефіцитних аеробалістичних ракет «Калібр». Більшість ракет летіла на Київ. «Якби ці ракети вразили цілі, наслідки були б катастрофічними», – визнав головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Столична ППО в цілому впоралася з таким викликом, але без вражаючих руйнувань, численних жертв та постраждалих не обійшлося. Російський диктатор Володимир Путін напередодні обстрілу обіцяв Україні відповідь після удару по Білгороду, але така велика операція не могла бути спланована на емоціях за день. Тому вірити у помсту Путіна – це клюнути на гачок його пропаганди.

Перші висновки щодо стратегії ударів, яку обрали російські війська цієї зими, в розмові з «Главкомом» робить директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець. Військовий експерт також оцінює готовність української ППО та спроможність ворога до повторення таких масштабних атак.

Якщо аналізувати ці масштабні атаки, наскільки росіянам вдалося пристосуватися до української ППО? Чи змогли вони суттєво модернізувати свої ракети за час тривалої перерви?

Базова складова цих ракетних атак для супротивника полягає у комплектуванні різних засобів ураження для отримання максимального ефекту. Воно здійснюється за рахунок використання і безпілотних комплексів, і крилатих ракет, і гіперзвукових ракет старої і нової інтеграцій. Протягом всього цього часу відбувалося відпрацювання окремих елементів цієї стратегії, коли ми мали масові нальоти «шахедів» різних версій різного призначення і різними маршрутами, потім – окремі нальоти з ракетами Х-55 без бойових частин, які виконували уточнюючі заходи нападу, а потім вже самі удари 29 грудня і 2 січня. Я б навіть назвав їх не двома окремими атаками, а елементами однієї й тієї самої. Ця атака була розподілена у часі і побудована за принципом максимального навантаження на всю систему протиповітряної оборони і мінімізацію часу на реакцію, перезаряджання і створення умов для знищення пріоритетних для противника цілей –промислових, інфраструктурних і частково військових об'єктів. Але дуже добре, що ворог не знає, що насправді відбувається на тих чи інших підприємствах, бо б’є по старих координатах.

Хоча були і винятки. Наприклад, є інформація, що на Західній Україні було дійсно здійснено удар по релокованих потужностях провідного державного підприємства, яке виготовляє високоточну зброю. І ця локація була вирахована... Навіть не треба якихось шпигунів – у нас під час тендерних процедур оголошується, де розміщені підприємства, які беруть участь в тендерах. І подібні моменти дуже тривожать.

Ворог намагається відслідковувати критичні оборонні підприємства і використовувати для завдання їм шкоди насамперед крилаті ракети. Вони поки що є основним і найбільш точним елементом з усіх систем озброєння, які ним використовувалися в ракетних атаках.

Застосування десятка «кинджалів» під час атаки на Київ 2 січня – унікальний випадок. Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний заявив: якби ці ракети влучили у ціль, наслідки були б катастрофічними. Наскільки руйнування від «кинджалів» є сильнішими від «звичайної» балістики?

Бойова частина «кинджалів» – в межах 500 кг плюс титановий корпус. Маса, помножена на швидкість, дає надзвичайно більшу кінетику при ударі. Поки у випадку з «кинджалами» ми стикаємося лише з уламково-фугасними боєголовками більш простого виконання, які зазвичай використовуються для знищення важливих захищених споруд. Так, ворог намагався використовувати «кинджали» для ударів по наших ТЕЦ з розрахунку на великий ефект такого влучання. Але відомий випадок, коли ракета пробила стелю, декілька поверхів, увійшла в басейн, який забезпечує охолодження станції і вибухнула глибоко в землі під басейном. Це фактично не спричинило жодних наслідків для функціонування самої станції . Це було на початках бойових дій, а зараз після появи Patriot, який збиває «кинджали» достатньо ефективно, вони перетворилися, скоріше, у психологічний фетиш. Це такий собі рекламний гіперзвук.

Але Patriotом покрита, м’яко кажучи, не вся Україна.

Справа в тому, що українські військові мають можливість користуватися значною кількістю супутників, доступ до яких дають наші партнери в реальному режимі часу, а у росіян такої можливості нема. Вони спираються на декілька своїх супутників і на співпрацю з Китаєм. У реальному режимі часу забезпечити контроль над всією Україною вони не можуть, як і відслідкувати перебазування Patriotів з місця на місце. Але дійсно вся Україна знаходиться під загрозою застосування «кинджалів». Так само мало перехоплюються ракети Х-22, але вони просто неточні і використовуються, умовно кажучи, як «удар мракобесія» – просто кидаються у зону міста і там вже куди влучить… А ті ж «калібри» використовуються, як ми бачимо, досить обмежено. Тепер будемо дивитися, чи буде противник використовувати якісь інші варіації, з точки зору комбінування засобів нападу.

Вважається, що «кинджалів» у росіян дуже мало і військові їх бережуть для якихось особливих цілей. Наскільки підірваний цей запас після такої масованої атаки?

Десь на листопад, згідно з даними розвідки, «кинджалів» там було в межах 75 штук плюс поточне виготовлення на рівні чотирьох штук на місяць. Тобто станом на зараз виходить десь 83 ракети мінус 10, що використали, – залишається в межах 70.

Це для можливого використання найближчим часом чи є певний недоторканий запас «на чорний день»?

«На чорний день» та для боротьби з НАТО у них є Х-101 і «калібри» – це найбільш сучасні ракети з найбільшою дальністю і найменшою висотою польоту. Оці заходи Х-101 у зону Польщі – це якраз промацування реакції «натовців» на ці штуки. Думаю, так само, як вони раніше гралися з ядерними загрозами, тепер будуть гратися з цими ракетними забавками. Мені цікаво, коли дійдуть до крайнього варіанта – ракети «Циркон», яка також вважається гіперзвуковою і призначена для запусків з морських платформ. Стосовно «Циркону» було декілька випробувань, потім тиша, потім пройшла інформація, що його візьмуть на озброєння у 2022-му, і потім – знову пауза. Зараз треба очікувати, що справа, нарешті, дійде до неї, бо «Цикрон» – якраз те, що дозволить Путіну, не використовуючи ядерну зброю, «розмахувати» та лякати гіперзвуком в новому форматі.

Речник Повітряних сил Юрій Ігнат казав, що росіяни, можливо, вже розробили певні лекала для атак і тепер для підготовки нових ударів їм вистачить умовно чотирьох днів. Питання тільки в тому, скільки вони готові витратити на це ракет. Ви з ним згодні?

Не зовсім. Питання в тому – які ракети використовувати. Якщо ми говоримо про Х-101, то час прокладання нового маршруту, у залежності від його складності, займе до двох тижнів. Тому що він має враховувати нові висоти та купу різних параметрів. За чотири дні можна просто пуляти тим, що не має потреби в наведенні, – зокрема, Х-22, «кинджалами» за умовними координатами… А коли йдеться про «калібри», «іскандери», то час планування є достатньо тривалим.

Багато хто трактує як свідчення ракетного дефіциту у росіян те, що вони використовують зовсім свіжі ракети, виготовлені в четвертому кварталі 2023 року, та ще й намагаються різними засобами приховати дату виготовлення. Чи за цими фактами не можна робити такі однозначні висновки?

Ми детально аналізуємо уламки, які отримуємо, – аби ускладнити нам цю роботу, росіяни починають на окремих матрицях спилювати нумерацію мікросхем. Найцікавіше, що навіть за тими уламками наші фахівці аналізують польотні завдання на кожну ракету. Ці дані цікаві і важливі з точки зору розуміння задумів противника у тій чи іншій операції.  Одна справа – промислова складова цих операцій, а інша – мізки ракети, а саме підходи до планування, розуміння противником нашої системи ППО, обходу її зон.

Наприклад, зафіксовані «шахеди» із сім-картами «Київстару», вирішували завдання з’ясувати, де у нас може бути система захисту. Тому що коли такий «шахед» із «сімкою» за певний інтервал часу подає сигнал і за якийсь час цей сигнал зникає, ворог може робити висновок, в якій зоні його збили і що її краще обходити. Якщо ж по цій зоні «шахеди» гарантовано проходять, то далі це – «зелений коридор» для крилатої ракети. Все це враховується, тому саме поєднання атак «шахедів» і крилатих ракет, які ми бачимо, – це все елементи одного довготривалого планування.

Зараз у західній пресі з’являються публікації про нестачу в України снарядів для ППО через її виснаження тими ж щоденними атаками «шахедів» і затримки постачання з боку західних партнерів. Власне, наше військове керівництво не втомлюється нагадувати партнерам саме про необхідність закрити небо. Чи настільки складною є ситуація і якими можуть бути засоби оптимізації роботи ППО в умовах снарядного дефіциту?

Ви ж пам'ятаєте, що в березні минулого року був витік даних Пентагону, де засвітилася пара слайдів про вичерпання ракет до комплексів С-300 і «Бук». На одній з таблиць було буквально зазначено, що в певні місяці кількість ракет до «буків» була близькою до критичних показників. Зараз ми маємо проєкт FrankenSAM, коли на «буки» ставляться ракети RIM-7 Sea Sparrow, яких є достатньо багатий запас. Є й інші проєкти, за якими відбувається певне насичення та комплектація ППО. Плюс, звісно, допомагає постачання німецьких зенітних установок «Гепард».

Думаю, зараз ми маємо найбільш потужну систему ППО в Європі, яка має досвід боротьби з «кинджалами» і масовими нальотами, чого не має жодна інша країна. Також відбувається переформатування натовської концепції ППО. Вона базується на тому, що з повітряними загрозами питання вирішує авіація, а наземний компонент є доповнюючим. Зараз же відбувається навпаки, і ми повторюємо масштабовану радянську схему, коли йдеться про створення ешелонованої ППО. Хоч зараз ми до неї не дотягуємо, йдеться про інтегровану паліативну схему, яка об'єднує всі наявні  можливості в найбільш ефективному варіанті застосування. Ми маємо зразки радянських та євпропейських комплексів, українських та американських РЛС, і треба оцю мозаїку поєднати, щоб вона діяла найбільш ефективно.

Єдине інформаційне поле є невід'ємною складовою ефективності функціонування системи ППО – коли ти знаєш, де перебуває ціль набагато раніше, ніж це дозволяли б старі системи. Зараз насичення інформаційної компоненти є живим процесом, і сюди скоро додадуться F16, які в першу чергу будуть вирішувати завдання протиповітряної оборони.

Українська армія регулярно б'є по російських радіолокаційних станціях та інших воєнних об’єктах у ворожому тилу. Наскільки серйозно це корегує плани окупантів?

Росія активно б’є по Харкову та інших містах комплексами С-300 та С-400, але кількість збиття нашою ПВО цих ракет є мінімальною, а запаси залишаються значними. Вразливе місце роботи цих комплексів – це власне сама пускова установка, коли вона включається, подає якісь сигнали, і тоді наші засоби радіотехнічної розвідки можуть визначити її розташування. А потім вже за цими координатами може відбутися наведення і приліт Storm Shadow та всього іншого. Саме Storm Shadow ми не можемо використовувати, бо ті ж Брянська та Курська області за межами нашої країни, проте маємо використовувати власні розробки. У нас є комплекс РСЗО «Вільха», який може мати дальність до 100 км, є дрони, але вони повільні, тому потрібне щось більш швидке. Зараз полювання на ці російські комплекси, думаю, буде важливою складовою нових тактик української сторони, аби зменшити обстріли наших міст.

Українців вже лякали важкою зимою з обстрілами, для яких Росія довгий час накопичувала ракети, та можливими перебоями з електроенергією. Дві масовані атаки дали більше розуміння зимових перспектив?

Якщо брати військову складову, то удари по тих об'єктах, які обрав ворог, не впливають на ефективність нашого промислового комплексу. Вони частково можуть впливати на моральну стійкість населення, хоча мають, скоріше, навпаки консолідуючий характер. І збільшують злість, роздратування і розуміння того, що жодні перемовини неможливі, тому що ворог прийшов нас знищувати. Якщо наша політична і дипломатична еліта зможе цим скористатися, аби пришвидчити отримання тих чи інших зразків зброї, це буде дуже добре.

Думаю, після цих атак росіяни зроблять висновки. Вони достатньо щільно до них готувалися з точки зору навантаження на систему ППО, але та справилася. Тут справа в тому, що фактично росіяни використовували майже максимальний потенціал, який могли. Вони підняли в небо всі 10 носіїв «кинджалів», 18 бомбардувальників – тобто зараз вони на піку своїх обмежувальних характеристик з точки зору ракетоносіїв (не ракет). Могли ще «калібри» використовувати, але зараз бояться їх виводити, бо там караулять наші морські дрони. І оцей обмежуючий чинник в цій атаці був досить помітним. Фактично ця атака була певним показником стійкості нашого ППО. Так що якщо ми будемо активно отримувати ракети, отримуємо F-16, які переберуть на себе частину тягаря боротьби з повітряними цілями, то ситуація покращуватиметься.

Але так чи інакше ворог все одно буде поєднувати, комбінувати і пробувати щось нове. Зараз вони дотягнули кількість використання шахедів вже до 700 щомісяця, для порівняння – минулого року за той же місяць було 120. А кожен шахед треба збити і не мікроскопами дорогими це робити, а дешевими засобами – тими ж «гепардами». І задача ефективно збивати цілі менш вартісними зразками знищення зараз стоїть перед нашою ППО як головний виклик. Ну, і треба прикривати лінії фронту від керованих авіабомб, бо поки ця задача вирішується достатньо обмежено. Хоча приклади закриття з повітря Кринок (село Кринки на лівобережжі Херсонської області, де ведуться позиційні бої, – «Главком».) з використанням комплексів ППО, які збили російські літаки, струснули москалів. Тому паралельне завдання – прикриття лінії фронту засобами ППО, які мінімізують використання там ворогом гелікоптерів штурмової авіації і літаків з використанням КАБів.

Павло Вуєць, «Главком»