Леонід Бачинський: За словами «розкольники» і «неблагодатні» можна виявляти колаборантів

У квітні у православному життя України сталась знакова подія. Для пересічних читачів новин повідомлення про перехід чергової громади з Московського патріархату до помісної Української церкви, видається нині буденною справою. Проте цього разу мова піде про без перебільшення визначний факт.

До Української церкви перейшла велика громада храму святого апостола і євангеліста Луки, що у Білій Церкві. Настоятель храму священник Леонід Бачинський сам звернувся до предстоятеля Української православної церкви Блаженнішого Епіфанія з проханням прийняти громаду до її складу. Це прохання було задоволене.

У чому ж особливість цієї новини? Священник Бачинський був дуже впливовим діячем Московського патріархату в Україні. Окрім того, що він є настоятелем храму на честь святого апостола і євангеліста Луки у Білій Церкві, Бачинський заснував і очолює іконописну школу і підприємство з виготовлення церковного начиння. Тобто він окрім служіння веде успішний церковний бізнес, який забезпечує свою продукцією Московський патріархат в Україні і не лише його.

Перед інтерв’ю з «Главкомом» отець Леонід зауважив, що після приєднання до Української церкви його бік почав литися бруд. Тому ця розмова потрібна, аби розставити усі крапки – відповісти відразу усім, хто має питання до впливового священника. Бачинський пояснив «Главкому» своє рішення про перехід до помісної Української православної церкви (УПЦ/ПЦУ), дав оцінку поточній ситуації в Московській церкві (УПЦ МП), а також пояснив, чому навіть після масових убивств, які росіяни влаштували в Україні, багато його колег досі не відмовилися служити Московському патріарху, який благословляє всі ці злочини російської армії.

«До війни я терпеливо сприймав бубніння від прихильників «русского міра»

Отче Леоніде, чому на перехід ви і громада зважилися саме зараз, а не три роки тому, коли постала помісна церква? Останньою краплею стала війна?

Моя дияконська хіротонія відбулася 2018 року, тобто, тоді я став священнослужителем УПЦ (МП), на той момент УПЦ/ПЦУ ще не було. В УПЦ (МП) я вінчався, закінчив Духовну семінарію та навчався у Духовній академії... З початком війни мене шокувало благословення патріарха Кирила російських воїнів на вбивство нашого народу та виправдовування війни духовенством Росії. Також не менш мене вразило те, що деякі наші священнослужителі чекали «асвабадітєлєй»! Якщо до війни я терпеливо сприймав бубніння від прихильників «русского міра», адже ми живемо в демократичній країні і кожен може мати свою власну думку, то у воєнний час це є чистої води колаборанство! Повірте, і зараз є такі попи, які служать на приходах в Україні та чекають рашистів... Тому, з 26 лютого я перестав служити в УПЦ (МП) та чекав з надією мудрих рішень від архієреїв, стосовно відокремлення від Московського патріархату. На жаль, за два місяці цього не сталося і перспективи щодо цього не спостерігалися. Тому я подав заяви, спочатку архієрею Білоцерківської єпархії УПЦ МП про вихід, а потім предстоятелю ПЦУ про приєднання.

Як ви «розійшлися» з митрополитом Білоцерківським і Богуславським Церкви Московського патріархату Августином?

«Розійшлися» обміном відповідних заяв. Від владики Августина я отримав рукоположення у священники, він був для мене мудрим і вимогливим наставником, за все це я йому дуже вдячний і молитимусь за нього до мого останнього дня.

Ви казали про те, що багато бруду ллється у ваш бік через перехід. Хто ллє бруд? І чи озвучуються конкретні погрози від архієрея чи так званих православних організацій?

Погрози від православних організацій не озвучувались. Бруд ллється від прибічників «русского міра» та «диванних доброзичливців». На це я реагую спокійно, бо знаю, що останній суд буде у Господа.

Юридично хто є власником храму святого апостола і євангеліста Луки, настоятелем якого ви є?

Я є власником будівлі церковного комплексу та земельної ділянки. Вже 30 років я очолюю підприємство із виготовлення церковних виробів, тому будівництво здійснюю за свої кошти та з Божою допомогою. Знаю, що ми на цій землі тимчасові жителі, тому, вважаю, що ми маємо щось добре після себе залишити наступним поколінням.

Що для вас Томос?

Томос – це документ, якого чекали українці сотні років... Ми щасливі, що стали свідками такої визначної події для держави і Церкви... Наша Православна церква України є п'ятнадцятою у диптиху Автокефальних православних церков, тобто вона є канонічною і помісною.

«Давно мріяв послужити рідною мовою»

Ваша парафія структурно буде підпорядковуватись митрополиту Олександру Драбинку, Переяславському і Вишневському. Що зміниться для вашої парафії?

Я щиро вдячний митрополиту Олександру Драбинку за підтримку та допомогу, яку він надав мені при переході до УПЦ/ПЦУ. Приємно, що наша парафія буде мати такого мудрого наставника. Богослужіння у нас здійснюватимуться без змін, все так само. Єдине, на єктеніях (єктенія – сукупність молитов з проханнями і зверненнями до Бога), після поминання предстоятеля, будемо поминати владику Олександра.

Чи збираєтесь служити українською мовою?

Я народився в україномовній сім'ї, розмовляю і думаю українською, тому давно мріяв послужити рідною мовою. Але я люблю і церковнослов'янську мову. Думаю, що буду здійснювати Богослужіння почергово рідною і церковною мовами, а також можливе і комбінування двох мов... Наприклад, мирна єктенія українською, а прохальна єктенія – церковнослов'янською...

Чому ваша парафія називається ставропігією? Це надає якісь переваги?

Через війну, яку Росія розв’язала проти України, Священним синодом УПЦ/ПЦУ було прийнято Постанову № 25 «Про надзвичайний порядок прийняття до Православної Церкви України» духовенства, монастирі та громади, які з певних причин не можуть увійти до складу місцевої єпархії УПЦ/ПЦУ у воєнний час. Тому вважається, що такий стан речей є необхідним тимчасовим заходом, який вживається задля ікономії (пом'якшеного застосування норм канонічного права) для адаптації парафії в УПЦ/ПЦУ з подальшою її повною інтеграцією у відповідні єпархіальні структури, відповідно до територіальної приналежності.

Які настрої у переважній більшості священників і єпископів церков Московського патріархату? Навіть попри напад Росії на Україну, масові убивства мирних людей, більшість парафій досі не перейшли до помісної церкви. У вас є пояснення, чому?

Думаю, що на все свій час... Всі люди різні, і священники, і єпископи... Одних тримає нерішучість, інших – страх за сім'ю і парафію... Всі чекають «прозріння» вищого духовенства, а священство «на низах» їх підтримає.

Чимало священників Московського патріархату досі ведуть відверту пропаганду. Мовляв, УПЦ/ПЦУ – це «розкольники», «неблагодатні». Про останній такий приклад на Вінниччині писав «Главком». Чому у 21 столітті ці методи є дієвими?

Таку пропаганду вони вели до війни. Подібними словами «швирялися» і священники, і єпископи... Такі висловлювання показували рівень вихованості і порядності людини. Зараз священнослужителі Московського патріархату таких слів не говорять, бо знають, яка буде до них реакція нашого народу. За такими словами можна виявляти колаборантів.

Яке першоджерело цієї пропаганди? Митрополит Онуфрій чи патріарх Кирило?

Однозначно – патріарх Кирило і його свита.

«На Кирила чекає Суд Божий, а він набагато страшніший…»

Нещодавно протоієрей УПЦ МП Андрій Пінчук повідомив, що понад 400 священиків Церкви Московського патріархату вимагають віддати під церковний трибунал патріарха Кирила. Серед підписантів цього звернення і ви. Наскільки реальний цей трибунал? Як вважаєте, яким би мало бути покарання для патріарха, який благословив убивства українців?

Народ України хоче, щоб відбувся земний церковний трибунал над патріархом Кирилом, адже скільки смертей мирного населення зазнало через його ідеологію та благословення убивати, а його покарання нехай визначає суд... Але ми точно знаємо, що Кирила ще чекає Суд Божий, а він набагато страшніший...

До речі, як ви особисто сприйняли те, що митрополит Онуфрій з одного боку засудив масові убивства у Бучі, з іншого боку не назвав винуватців злочинів? Також митрополит Онуфрій запропонував напередодні Великодня провести хресну ходу, допомогти у виведенні мирних жителів. Але цього так і не сталося. Невже Москва не здатна була «підіграти» своїй церкві в Україні?

Моя особиста думка така, що митрополит Онуфрій – це сильний молитвенник і монах! Але, як людина – він м'який і добрий... З такою посадою, яку він обіймає, необхідно бути твердим і рішучим, щоб приймати дієві і мудрі рішення.

Раніше у церкві Московського патріархату було проукраїнське крило, до якого входили нині покійні митрополити Володимир, Софроній, а також митрополити Олександр (Драбинко), Симеон, які врешті перейшли до помісної церкви. Чи залишились серед єпископів Московського патріархату люди з проукраїнськими поглядами?

А вони є! Думаю, з війною їх стало ще більше! Але, свої погляди вони тримають десь глибоко в душі і не показують, на відміну від владики Олександра чи покійного владики Софронія.

Ви заснували іконописну школу Бачинського в Білій Церкві у 1992 році, працює магазин. Розкажіть, що зміниться після вашого переходу до Української цекрви?

Приватне підприємство «Іконописна школа Бачинського» не є церквою! Це організація, яка починала свою діяльність з навчання дітей іконопису, а переросла в підприємство з виготовлення церковних виробів, необхідних для укомплектування храмів. Наші покупці були і є різних конфесій: представники УПЦ МП, УПЦ/ПЦУ та УГКЦ. Ми ніколи не запитували у замовника: до якої він конфесії належить. Тому, якщо в когось виникне потреба на виготовлення іконостасу, то вони приїдуть не в мій храм, а на підприємство і оформлять замовлення. Ласкаво всіх запрошую.

Раніше ви продавали ікони до єпархій РПЦ у Росії, Білорусі. Як буде зараз? Ви втратите великого замовника?

Ніколи у нас Росія не була великим замовником, адже в РФ є відоме підприємство «Софріно». Правда, ціни у них у рази вищі від наших. Раніше приїжджали до нас росіяни, які проживали ближче до кордону, а з 2014 року всі їх покупки і замовлення припинились. Не часто, але були замовлення з Білорусі, навіть, з того самого міста Мозиря, з якого нині летять до нас російські ракети... До війни ми більше співпрацювали з православними храмами Молдови, Сербії, Македонії, Італії, Греції, Франції, Лівану та іншими. Наші ікони прикрашають іконостаси Південної та Північної Америки, також наші вироби є в Австралії.

Скільки у школі іконопису зараз навчається дітей, в період війни школа працює?

Ми починали свою діяльність із навчання дітей іконопису, а згодом наш навчальний заклад переріс у виробничий. Шум станків на підприємстві не додав нормальних умов для навчання. Але в храмі святого апостола і євангеліста Луки, який побудовано на Таращанському масиві, передбачено іконописний клас з майстернею для іконописців. Там не буде відволікати іконописців шум верстатів, там буде чути «ангельський» спів церковного хору, який спонукатиме написанню нових прекрасних ікон.

Михайло Глуховський, «Главком»