«Захід бере росіян на слабо». «Слуга народу» пояснює, що стоїть за воєнною напругою

Депутат від «Слуги народу» Єгор Чернєв днями наробив галасу заявою у соцмережі, в якій назвав воєнну істерію навколо України однією з наймасштабніших інформаційних спецоперацій США проти Росії. Її метою Чернєв назвав: мобілізацію країн НАТО і відновлення єдності Заходу, створення «токсичного» образу Росії, заподіяння її економіці якомога більших втрат, розпалювання антивоєнних настроїв в Росії. Глобальний план США, на думку нардепа, – це витіснення Росії з Європи та примус Путіна до відмови гратися в його улюблені «гібридні» ігри.

Чернєв – не рядовий депутат монобільшості, він очолює українську делегацію в парламентській асамблеї НАТО і тісно спілкується з західними дипломатами. Тож його слова про «спецоперацію США» з натяком на те, що Вашингтон використовує Україну у власних цілях, були неоднозначно сприйняті на Батьківщині (достатньо подивитися коментарі під дописом) та підхоплені пропагандистськими російськими ЗМІ. З відповідними заголовками – на кшталт «В «Слуге народа» назвали информацию о «вторжении России» информационной операцией США».

Але Чернєв, при тому що його слова можна трактувати по-різному, не надто відступив генеральної політики партії. Раніше президент Володимир Зеленський на пресконференції для іноземних ЗМІ, також недвозначно натякав, що Захід аж надто нагнітає паніку навколо України щодо можливого російського вторгнення. Вашингтону нібито таке трактування Києвом його «допомоги» дуже не сподобалося.

У розмові з «Главкомом» Чернєв пояснює, що саме мав на увазі, кажучи про «спецоперацію», та розмірковує, чи є така стратегія Білого дому ефективною.

«Захід вже розкусив Росію…»

Росіяни звинувачують колективний Захід у надмірній істериці з приводу свого можливого вторгнення в Україну. Але росіяни ж фактично підіграють цьому, скупчуючи війська, висуваючи ультиматуми, які, зрозуміло, ніхто не виконає, зверненнями Держдуми щодо визнання «ЛДНР»… Навіщо вони це роблять, якщо бачать, що їх заганяють у пастку?

Я, скоріше, мав на увазі контратаку американців на дії Російської Федерації. Ініціатива останньої тривала десь з кінця листопада до початку січня. Вони тоді почали нав’язувати свої ультиматуми про гарантії безпеки. Захід з початку січня почав нав’язувати вже свій порядок денний, зокрема, через інформацію щодо евакуації дипломатів. Деякий час росіяни просто не могли оговтатися і зрозуміти, що відбувається. Вони почали шукати шляхи до відходу чи якихось альтернативних заходів. Якщо всередині січня у них була риторика, що вони не будуть сприймати якісь усні пояснення, давайте нам тільки письмові відповіді, то потім почали використовувати дещо іншу лексику – більш компромісну. Активізувався Нормандський формат, бо росіяни зрозуміли, що не вдалося нахрапом переграти Захід, який вийняв свої козирі. Він почав публікувати різні таємні матеріали і нагнітати в світовій еліті ситуацію навколо Росії, роблячи її токсичною і підштовхуючи західних партнерів, що сумнівалися та хиталися, до більш чітких заяв.

Тоді росіяни вирішили використати Нормандський формат, аби заблокувати наш шлях до НАТО вже зсередини, якщо не змогли ззовні. Вони знову отримали відповідь, що Мінські угоди не будуть виконані в тому варіанті, який вони вимагають. Тепер Москва хочеь вийти з цієї історії, дестабілізувавши ситуацію в Україні.

І як вони будуть виходити з пастки, в яку самі себе загнали?

Захід бере росіян «на слабо». І він кілька завдань вирішує таким чином – зокрема, своїми діями впливає на економіку РФ. Насправді, не думаю, що Путін дуже переймається тим, як йому зберегти обличчя, бо має медійну пропагандистську машину – Соловйов та Скабєєва виправдають будь-яку історію.

Це зрозуміло, але навіщо тоді ті ж Соловйов та Скабєєва підіймали градус істерії до такого рівня, коли треба замислюватися, як його гасити?

Знаєте, я не виключаю «хитрого плану» взаємних гарантій безпеки Росії з Китаєм. Бо Китай міг пообіцяти росіянам фінансову підтримку, якщо проти них будуть запроваджені важкі санкції. А може все простіше. Росія просто вирішила піти тим же шляхом, що й останні 10 років, – просто лякати Захід. Але Захід вже їх «розкусив» і мені дуже дивно, що йому знадобилося так багато часу для цього. Вони досі Росію розглядали як потенційного стратегічного партнера.

«Ймовірність повномасштабного вторгнення не дуже висока»

Путін зараз знаходиться у патовій ситуації – у нього нема вигідних ходів. Який новий «хитрий план» може бути? І скільки ця «інформаційна спецоперація» Заходу може тривати?

Складно сказати, скільки вона триватиме – поки у когось остаточно не здадуть нерви. На сьогодні вже вичерпані багато варіантів розвитку подій. Я б не поспішав розслаблятися через заяви, що Росія відводить частину військ від наших кордонів. Це може бути перегрупуванням та частиною гри. Вийти з цієї ситуації Путін може через «втішний приз» – визнання «ДНР»–«ЛНР». Але тоді вони виходять з «Мінську» і це, мабуть, найгірший варіант, що лежить в Кремлі на столі.

Після пресконференції Зеленського з іноземними ЗМІ, де він відкрито розкритикував Захід у розпалюванні істерії навколо України, була інформація, що в Штатах дуже образились на таку позицію. Ви, в принципі, дотримуєтеся приблизно такої ж логіки, що й президент. Чи стала така «колюча» реакція США несподіванкою?

Я розумію, що така контроперація США впливає, зокрема, й на українську економіку. Інформаційна війна йде на міжнародній арені, а впливає на нас. Тож нам потрібно все пояснювати і зменшувати паніку. Звинувачувати Штати і казати, що вони мають змінити свою стратегію поведінки, я не можу. Бо ця стратегія є ефективною та заганяє в глухий кут Російську Федерацію. Так, у нас також є втрати, але на війні без втрат не буває.

На мій погляд, треба більший акцент робити на фінансових компенсаторах – просити не тільки військової допомоги, але і економічної, аби погасити наслідки інвестиційних втрат.

Той тиск на Росію з боку Заходу (іноді надмірний), про який ви кажете, досяг вже своєї мети?

Про ультиматуми з боку Росії вже й мови немає. Не беруся сказати, що вичерпано всі загрози, які ми маємо від РФ, бо там іноді приймаються нераціональні та нелогічні рішення. Але разом з тим ми на сьогодні не маємо вторгнень і ймовірність саме повномасштабного вторгнення не дуже висока. Можливо, до такого результату призвела й інформаційна кампанія Заходу.

А ви впевнені, що ймовірність вторгнення взагалі існувала? А ця кампанія була просто таким собі піар-механізмом?

Ну, у нас же рік тому також було скупчення військ біля кордону, але риторика Кремля була інакшою – принаймні, вони не ставили ніяких ультиматумів. Думаю, цей випад в бік НАТО готувався кілька років. Закидалися пробні кулі: чи готові країни НАТО на відповідь. Росіяни думали, що вони зараз можуть щось провернути, бо питання України не на часі, зокрема, на тлі напружених стосунків США з Китаєм. Але Захід на це не повівся. Мова ж не тільки в інформаційнійні кампанії, до України надійшло багато тисяч тонн озброєнь, були заздалегідь підготовлені санкції. Думаю, росіяни не очікували такої реакції і по ходу їм довелося опрацьовувати різні сценарії, аби хоча б зберегти статус-кво. Зараз вони підвищують ставки через рішення Держдуми визнати «ДНР»-«ЛНР», але ж Путін його поки не підписує. Але знову ж – це для них не найкращий варіант, хіба що взагалі вже не можна нічого зробити.

«Сполучені Штати хочуть зробити Росію «нерукопожатною»

Ви є головою української делегації в парламентській асамблеї НАТО. Наскільки різними ви вважаєте позиції США, як локомотива альянсу, та Євросоюзу, який дуже скептично спочатку ставився до загострення навколо України?

Думаю, країни Європи мають з США, Канадою та Британією одну й ту саму розвідувальну інформацію. Більше того, вони ведуть обмін такою інформацією в рамках взаємодії з НАТО. Але різняться оцінки щодо того, чи достатньо цих військ для загострення. От в цьому, здається, і полягає основна різниця.

Сполучені Штати через цю інформаційну кампанію намагаються тиснути не тільки на Російську Федерацію, а й на інших членів НАТО, аби зробити її «нерукопожатною». І зменшити поле для маневрів для Франції та Німеччини, аби домовитися про щось з Путіним. У Франції та Німеччини є свої сентименти та давні зв’язки з РФ, але останнім часом риторика та підходи змінилися.

Росія звикла використовувати пропаганду та дезінформацію десятки років. Причому не тільки через ЗМІ, а й через корумпованих чиновників Євросоюзу. І вона просто не очікувала на таку серйозну медійну відповідь від західних партнерів. Навряд чи такі поважні західні видання дозволили б робити подібні публікації без посилань на реальні джерела, це ж не «Раша тудей».

НАТО одразу заявило, що не буде допомагати Україні військовим шляхом в разі загострення, бо ми не є членом альянсу. Чи такий формалізм є адекватним ситуації, коли мова, як всі говорять, може йтися про зміну світового правопорядку?

НАТО є наднаціональною структурою, яка є ще більш забюрократизованою, ніж окремі члени альянсу. Аби він прийняв будь-яке серйозне рішення, має бути консенсус всередині. На сьогодні НАТО зробило максимум можливого з того, що могло – відкинуло ультиматум Росії і так далі. А от з оборонної точки зору все впирається в статтю 5 статуту НАТО.

Умовно кажучи, якщо США чи Британія направлять до нас свій контингент, загибель хоч одного солдата країни НАТО означатиме війну зі всім альянсом. Тому це дуже непросте питання – альянс не може воювати за Україну.

А якщо буде обмежений напад Росії, скажімо, на члена НАТО Естонію, чи у вас є впевненість, що альянс «впишеться», а не вмиє руки, аби не було великої війни?

За своїм договором, звісно, мають «вписатися», але як воно буде насправді – важко сказати.

Висловлювання посла України в Британії пана Пристайка, що Україні заради «виживання», можливо, треба відмовитися від членства в НАТО, спричинили скандал. Як би ви їх трактували? Такий варіант лежить на столі?

Це неможливо, бо це наш стратегічний вибір, закріплений в Конституції, і 60% наших громадян підтримують наш курс до НАТО. Наскільки мені відомо, і судячи з тієї реакції, яка була серед моїх колег, серед урядовців, це була лише обмовка пана Пристайка, а не якийсь спланована «пробна куля» в цьому напрямку. Мене здивували ці його слова, і мені теж довелося гасити інформаційну пожежу, бо почали дзвонити питаннями з різних парламентів та ЗМІ. На захист пана Пристайка скажу, що багато спілкуючись з британськими парламентарями, чую про нього багато позитивних відгуків – він постійно на зв’язку і на зустрічах з ним присутні багато депутатів. Але як професійний досвідчений дипломат він, звісно, має контролювати, що говорить.

Павло Вуєць, «Главком»