Як гнів фермерів може підірвати європейську підтримку України. Репортаж із Румунії

Роберт Віеру – румунський фермер, власник 500 тонн пшениці та 250 тонн соняшникового насіння, ніяк не може продати свій врожай через конкуренцію з боку України, яка продає свою продукцію дешевше.

Надмірна кількість українських зернових культур та іншої продукції майже вдвічі знизила вартість праці Роберта Віеру та залишила фермерів по всій Східній та Центральній Європі, а також їхні уряди на роздоріжжі між солідарністю з Україною та власним виживанням.

«Мені їх шкода, але моє серце розривається на шматки», – каже пан Віеру. Ціни були знижені до рівня, коли продаж означав би менший заробіток, ніж він вже витратив на виробництво. Все це через потік дешевої продукції з України. Європейський Союз намагався допомогти Україні експортувати її врожай, проте результатом цієї ініціативи стали збитки для фермерів в Угорщині, Польщі, Румунії, Словаччині та Болгарії. Це призвело до розбрату у Європі та викликало негативні настрої у країнах, які раніше вважалися партнерами України. Протягом останнього тижня всі ці країни ввели обмеження на імпорт українського зерна, а Румунія заборонила його повністю.

Тим часом Москва стала погрожувати, що не продовжить зернову угоду, якщо Велика сімка заблокує експорт до Росії. У понеділок міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров зустрівся з Антоніу Гутеррішем, генеральним секретарем ООН, щоби обговорити цю угоду, термін дії якої закінчується 18 травня.

Коли у червні минулого року Рада Європейського союзу оголосила про скасування мита на українську сільськогосподарську продукцію, цей крок був сприйнятий як смілива відповідь на блокаду та бомбардування Росією основних портів України на Чорному та Азовському морях. Такі дії Європейського союзу були викликані побоюваннями, що у країнах Африки, Близького Сходу та Азії може початися голод.

Щоби обійти заблоковані морські шляхи, Європа розробила детальну програму створення альтернативних шляхів з України за допомогою доріг, потягів та барж у дельті Дунаю. В основному план спрацював. Це допомогло вивезти мільйони тонн українського зерна на світовий ринок, знизивши ціни та запобігши голоду в інших країнах. Але потік українських продовольчих товарів у сусідні країни, такі як Румунія, яка сама є великим виробником зерна, вдарив по місцевих фермерах. Вони виявилися витісненими з транспортних вузлів і не були у змозі конкурувати з поставками з України, звільненими від різних податків та вимог щодо контролю якості, встановлених Європейським Союзом.

«Ми не можемо конкурувати з такими цінами. Ніхто не може конкурувати, – каже Богдан Дедіу, власник сімейної ферми в окрузі Галац на Дунаї. – Авжеж ми хочемо допомогти Україні. Але ми також маємо годувати свої сім’ї». На відміну від пана Вієру, він встиг продати свою продукцію перед різким падінням цін, але все одно називає себе «заручником цієї війни».

У той час як ціни на продукцію впали, транспортні та інші витрати зросли. Українське зерно надійшло до головного річкового порту сільськогосподарського регіону округу Галац, Румунія. Відвантаження українського зерна минулого року через порт Галац зросли більш ніж у 90 разів порівняно з 2021 роком.

Порт перевантажував українське зерно, поки Європейський Союз не виділив 2 млн євро на ремонт ширококолійної залізниці, яка давно не використовувалася, щоби потяги з України та Молдови могли перевозити зерно напряму. Звідти більшу частину сільгосппродукції мали переправляти на баржах внутрішніми водними шляхами до чорноморського порту Констанца для відправлення його в Африку та інші країни. Через це значна частина українського зерна просочилася на внутрішній ринок Румунії.

Марсела-Даніела Костеа, директорка річкового порту Галац сказала, що великі обсяги зерна тижнями і навіть місяцями зберігалися трейдерами у докових силосах, контрольованих сторонніми компаніями. «Я й гадки не маю, що із ним відбувалося», – зазначила вона.

Флорін Чолаку, виконавчий директор Румунського клубу фермерів заявив, що фермери його країни втратили 3,5 млрд євро з лютого минулого року через низькі ціни та вищі витрати на виробництво і транспортування.

Про прагнення Євросоюзу допомогти Україні він сказав: «Наміри були хороші, але результати дуже погані». За його словами, майже половина зерна, призначеного для транзиту через Румунію за європейською програмою, залишилася у країні. Продаючи українське зерно на місцевому ринку, трейдери збільшували свої прибутки, уникаючи витрат на доставку та тривале очікування у перевантажених портах.

Пан Вієру кляне цих трейдерів за те, що вони знищили його бізнес, але додає, що цілком їх розуміє. «Якщо на моїх пальцях є мед, звісно я їх облизую», – промовляє він. У Румунії цей вислів означає непереборну спокусу.

До повномасштабного вторгнення Росії Україна майже не відправляла зерно до Румунії. За останні 14 місяців, за словами пана Гріндеану, міністра транспорту цієї країни, вони перевезли 20 млн тонн зерна. Те, як це вплинуло на ціни, дуже розлютило місцевих фермерів.  На початку квітня вони влаштували загальнонаціональні протести, заблокувавши тракторами кілька пунктів пропуску на українсько-румунському кордоні. Польські фермери також протестували, що спричинило відставку міністра сільського господарства Польщі.

У європейському регіоні, охопленому історичними образами та замороженими територіальними претензіями, потік українського зерна, якщо його не зупинити, може змити політичні дамби, зведені через огиду до російської агресії.

Румунські політики-націоналісти, які симпатизують Кремлю і, на думку деяких експертів, контролюються Росією, здійняли хвилю обурення у соцмережах на початку цього року після того, як Україна оголосила, що вона, порушуючи угоду 1948 року, в односторонньому порядку поглибила канал Бистре біля гирла річки Дунай, щоби зробити його придатним для проходу суден із зерном.

«Ми розуміємо, що вони перебувають у складній ситуації. Іде війна. Але те, як вони це зробили, було нерозумним», – сказав міністр транспорту.

Для пані Костеа, директорки порту Галац, поглиблення дна – це не лише прояв «неповаги», але й завдання шкоди бізнесу. Це допомогло відкрити канал Дунаю, який не був судноплавним для багатьох суден, перемістивши рух і доходи з Галаца до річкових портів, контрольованих Україною.

Румунія також має інтереси, які потрібно враховувати, наголошує пані Костеа.

Польща, Румунія та Словаччина не відмовляються від надання зброї для відсічі російської агресії, але внутрішні політичні та економічні інтереси цих країн часто суперечать інтересам України.

«Ми повинні допомагати Україні, це навіть не обговорюється, – сказав міністр транспорту Румунії. – Але ми також повинні допомогти своєму народу і не дати радикальним націоналістам використати невдоволення напередодні парламентських і президентських виборів наступного року. Якщо у націоналістів буде поле для спекуляцій, вони збільшать свою підтримку».

Намагаючись скасувати те, що вона засудила як «незаконні односторонні заборони» на імпорт українського зерна Польщею, Угорщиною, Словаччиною та Болгарією, Єврокомісія цього тижня запропонувала 100 млн євро для компенсації фермерам, попереджаючи, що лише Росія виграє від їхнього гніву. Тепер Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія та Болгарія мають зняти односторонні заборони на ввезення продуктів з України.

Але, оскільки цьогорічна посівна незабаром розпочнеться, а значна частина минулорічного врожаю ще не продана, фермери впадають у відчай.

На великій фермі, якою керує сімейна компанія Dorin Group в окрузі Галац, склад, який зазвичай порожній цієї пори року, тепер заповнений 1000 тоннами непроданої кукурудзи. Зберігання великої кількості зерна не становило серйозної проблеми взимку, але незабаром це зміниться, коли температура підвищиться і з’являться комахи.

Габріела Буруяна, комерційний директор ферми сказала, що раніше торговці «телефонували щодня», запитуючи, чи є у неї зерно для продажу, «але цього року ніхто не дзвонить».

«Вони отримують усе необхідне зерно з України за дуже низькими цінами», – додала вона.

Джерело: The New York Times

Переклад: Олександр Груздєв, «Главком»