Що задумали Путін і Лукашенко? Три погляди на білоруське «загострення»

Останні тижні офіційний Мінськ вкотре повертається в новинні заголовки з гучними заявами та неоднозначними сигналами. Білоруського диктатора Олександра Лукашенка, який періодично приміряє на себе образ «голуба миру», хитнуло в бік войовничої риторики: «Мирного часу бути не може. Ми готуємося до війни». При цьому, мовляв, Білорусь не хоче воювати, але якщо треба буде давати відсіч, «армія саме для цього й призначена».

Слідом за цим самопроголошений президент закликав своїх громадян мобілізуватися, щоб «пережити цей складний час». 17 квітня він підписав указ про призов офіцерів запасу на військову службу. Це щорічна планова процедура, утім після заяв про «підготовку до війни» вона набуває нових сенсів.

Напередодні ж Лукашенко пригрозив Україні та країнам НАТО застосуванням широко розпіареного «Орєшніка». Брязкання балістикою почалося після заяви президента України Володимира Зеленського, який зазначив, що російські «Орєшніки», розміщені на території Білорусі, можуть стати законними військовими цілями. Як не дивно, після цього білоруський диктатор заговорив… про «велику угоду» зі США.

Загалом за останні декілька років потенційна загроза з боку північного сусіда виникає не вперше і щоразу провокує напругу в інформаційному полі: як це було, до прикладу, під час торішніх російсько-білоруських військових навчань «Захід-2025». І це цілком зрозуміло: у 2022 році саме Білорусь стала плацдармом для стрімкого наступу на Київ та ракетних ударів по нашій країні. Цей урок засвоєно, кордони укріплено, але тепер до будь-якої войовничої істерії Лукашенка Україна ставиться насторожено.

Дані розвідки та реакція України

Президент України Володимир Зеленський, посилаючись на дані розвідки, заявив, що у прикордонні Білорусі відбувається розбудова доріг до української території та налагодження артилерійських позицій. За його словами, РФ вкотре намагатиметься втягнути «меншого брата» у війну. 

Тим часом розвідка фіксує спроби окупаційного контингенту перегрупувати сили на фронті, ймовірно, щоб компенсувати дефіцит особового складу. Саме це, на думку Зеленського, пояснює, для чого Білорусь зараз активізує власні збройні сили. 23 квітня президент, відповідаючи на запитання журналістів, наголосив: «У росіян дуже багато хворих і фантастичних ідей. Дуже не хочеться, щоб Білорусь була втягнута в ці фантастичні ідеї і щоб вони перетворилися у страшну реальність».

Керівник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко підтверджує: Росія готує Білорусь до можливої ескалації, проте «у ЗСУ все під контролем». Коваленко нагадав, що Білорусь у військовому плані – слабка країна, а російських військ на її території небагато, тож істерія Лукашенка – це виключно інформаційні провокації. Водночас керівник Центру протидії дезінформації визнав, що військова логістика поблизу наших кордонів розбудовується, тож не варто виключати загрозу у майбутньому. «Якщо будуть здійснені провокації проти нас, це стане помилкою Лукашенка. Білоруси зазнають нищівної поразки. Вони можуть втратити навіть свою територію», – відзначив Коваленко.

На його думку, росіяни дали завдання білорусам нагнітати обстановку, щоб відволікати українські сили на Сумщині, Харківщині тощо. Про мету ворога відтягнути наше військо з важливих напрямків каже і речник Держприкордонслужби Андрій Демченко. Однак, за його словами, українські прикордонники не фіксують на території Білорусі переміщення техніки або скупчення військ до кордону. Хоча ще з 2022 року північний сусід тримає на окремих напрямках свої підрозділи нібито на випадок, якщо українці атакують першими. Приблизно тоді ж Лукашенко створив Південне оперативне командування для посилення військової присутності на кордоні з Україною. Саме в межах цього на рубежах облаштовуються позиції, полігони й під'їзні шляхи, заспокоїв Демченко.

Значних сил РФ на території Білорусі, які б могли здійснити повторне вторгнення з півночі, також наразі немає. Тим не менш, на випадок найгіршого сценарію та можливих провокацій Сили оборони продовжують укріплювати кордон.

Коментуючи чергове білоруське загострення, очільник МЗС Андрій Сибіга під час зустрічі з журналістами оптимістично зауважив: всі ці метання Лукашенка мають завершитися неминучими історичними змінами. Зокрема, після встановлення демократичного ладу Білорусь має стати четвертим учасником Люблінського трикутника – регіонального союзу між Україною, Литвою та Польщею.

Допоки ці омріяні історичні зміни не настали, «Главком» разом із колишнім послом України в Білорусі (2017-2023 рр.) та військовими експертами розшифровував нинішню риторику Лукашенка і оцінював загрози з півночі.

«Лукашенко боїться, і цей страх вимагає від нього гучних публічних дій»

Весь цей галас навколо заяв і дій Лукашенка не є чимось новим. Думаю, розраховано це насамперед на внутрішню аудиторію з метою зміцнення своєї влади. Лукашенко завжди до чогось «готується», зокрема до зовнішніх загроз, коли ситуація для нього стає «некомфортною». Так можна тримати суспільство в тонусі й утримувати його від проявів невдоволення.

Дороги він починав будувати вже давно, як і посилювати кордон із нами. Україну він завжди, принаймні після 2014 року, розглядав як загрозу своїй владі, в тому числі через можливе «проникнення збройних формувань патріотичних білорусів» або просто зброї.

Але очевидно, що будь-яка інфраструктура, зокрема, військова – небезпечна для нас, оскільки вона може бути використана росіянами, як це було у 2022 році. Втім наразі це теж буде проблематичним для Лукашенка, оскільки він розуміє, що реакція з українського боку цього разу буде іншою.

У сухому залишку вважаю, що Лукашенко реально думає про захист своїх кордонів і необхідність посилення своїх збройних сил з урахуванням досвіду війни в Україні, але з метою зміцнення своєї влади і консервування системи, яку він будував у Білорусі впродовж останніх 30 років. Він боїться, і цей страх вимагає від нього «гучних» публічних дій.

І ще одне: на мою думку, такими діями і заявами він привертає увагу до себе на міжнародному рівні. Тобто нагадує, що він ще є і щось значить, хоча всім очевидно, що без РФ він ніщо.

«Відкриття північного фронту може дозволити росіянам окупувати Донеччину»

Нинішній склад білоруської армії, як і той комплекс сил та засобів російської армії, які перебувають на території Білорусі, є недостатніми для здійснення бодай якоїсь загрози тактичного рівня на території наших областей. Але у ворога є певні плани та приготування щодо таких агресій. Чи стануть вони певною реальністю – я маю абсолютно ґрунтовні сумніви, бо ми чули, що відповідь з боку українських Сил оборони буде нищівною і надзвичайно болючою для Білорусі. Зважаючи на те, що Мінськ має безліч проблем економічного характеру, то додаткова руйнація, зокрема, бюджетоформуючих підприємств, розташованих неподалік від кордону з Україною, йому точно не потрібна. А ми точно будемо по них бити, щоб знищити наступальний потенціал Білорусі у разі її агресії на території нашої країни.

Крім того, треба розуміти контекст. Лукашенко заявляє, що Білорусь буде готова воювати з усіма в разі, якщо на неї нападуть. Я певен у тому, що ні країни Балтії, ні Україна точно не збираються цього робити. Думаю, маячня Лукашенка пов’язана з тим, що Путін постійно тисне на білоруського диктатора щодо його безпосередньої залученості до російсько-українського протистояння і відкриття «другого фронту». Зараз російська армія має абсолютно нереалістичні плани щодо окупації Донеччини, тож відкриття ще одного фронту на півночі нашої країни, можливо, реалізує цю мету для росіян. Але чи пристане Лукашенко на вимоги Кремля? Він де-факто є чемпіоном серед лідерів країн колишнього СНД з маневрування і буде розповідати все що завгодно, але ми розуміємо: обіцяти – не значить одружитися. Думаю, і цього разу ми побачимо лише тривожні заяви Лукашенка, які б мали потішити его Путіна, але навряд стануть реальністю. До речі, тому сприяє і достатньо серйозний обсяг робіт з обладнання фортифікацій на територіях Волинської, Рівненської, Житомирської та Київської областей, реалізований від лютого 2022 року.

Паралельно бачимо заяви Лукашенка про угоду зі США. Чи є це прояв якихось шизофренічних процесів? Думаю, ні. У такий спосіб Лукашенко торгується за своє майбутнє і владу. Він має чудову підтримку з боку Китаю та достатньо серйозне напрацювання щодо комунікації з американським лідером. Світ абсолютно раціональний і часто цинічний, на цьому тлі західні політики, намагаючись відірвати Білорусь від тіла Росії, будуть готові йти на певні компроміси з Лукашенком. Тож заяви білоруського диктатора в цьому контексті не позбавлені сенсу, він шукає підтримки від сильних світу сього, щоб, зокрема, мати захист від свого багаторічного союзника Путіна.

«Путін може використати білоруський ресурс без відома Лукашенка»

Мало хто звертає увагу на нові сигнали з Білорусі. Але під час російсько-української війни Лукашенко привів свої збройні сили в стан повної бойової готовності, і так, майже без перерви, вони протрималися три роки – це максимальне виснаження.

Я не поділяю думку, що саме Лукашенко хоче війни. Він сидить на штиках своїх силовиків, принаймні після 2020 року точно. Це єдиний ресурс, на який він може спиратись. А для білоруських військових і силовиків участь у війні Путіна проти України – це не найкращий варіант, ніхто не хоче вмирати, особливо за невідомі цілі. Тож Лукашенко сидить на розтяжці, бо з іншого боку на нього тисне Путін, який хотів, хоче і буде хотіти використати білоруський ресурс для війни.

У Росії – нестача особового складу. Російська мобілізаційна машина здатна підготувати й випустити на поле бою десь 30-35 тис. осіб на місяць. Якщо це число перевищується, машина дає збій і якість ресурсу стає значно гіршою. Зараз Сили оборони якраз ліквідують щомісяця ці 30-35 тис. Тобто росіяни можуть у кращому випадку відновити поточний комплект, але не сформувати стратегічний резерв. Їм треба десь взяти готовий ресурс на стороні. Тут я бачу тільки два варіанти. Перший – північнокорейський: купити в КНДР не 10 тис., а 50 тис. солдатів. Але Кім Чен Ин підвищив прайс-лист, тож поки Путін з ним домовитись не може.

Другий варіант – білоруська армія, найбільш підготовлене ядро якої якраз становить 40-50 тис. осіб. Але вона потрібна і Лукашенку. Думаю, якщо Путін і буде використовувати цей ресурс, то без відома Лукашенка.

Силові структури Білорусі просякнуті російською агентурою в рази більше, аніж українські у 2013 році. Їхні курсанти навчаються в російських вишах і мають російську ідеологічну прошивку. Білоруські офіцери генерального штабу навчаються в академії генштабу РФ. Фактично це готова агентура. За необхідності може виявитись так, що Лукашенко зателефонує начальнику генштабу, а той скаже: «А ви хто такі?»

Отож, Лукашенко хоче зберегти владу, не втягуючи білорусів у війну, але і Путіну він не може заперечити. Тому він займається демонстрацію бурхливої діяльності: дороги будуються, армія тренується. При цьому навіть сама загроза нападу з білоруського напрямку вже відтягує наші сили з головних ділянок фронту.

Єлизавета Жабська, «Главком»