Данило Гетманцев: Запровадив би повний локдаун вже сьогодні

Україна пережила перші «карантинні вихідні», доцільність яких спровокувала бурю дискусій. При цьому голова комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев виступає за ще жорсткіший локдаун. Депутат, який представляє провладну «Слугу народу», вважає: про гроші у нинішній ситуації треба думати в останню чергу.

Гетманцев має особливий погляд на цю проблему, бо сам вже перехворів кононавірусом у важкій формі. Але загалом його радикальні пропозиції не любить багато хто. Наприклад, євробляхери та ФОПівці, з яких депутат пропонує стягувати більше грошей до бюджету.

Сам голова фінансового комітету не приховує невдоволення міністрами економічного блоку. Зокрема Мінфін він звинувачував у веденні «незрозумілої політики» при підготовці бюджету-2021. Депутат визнає, що, на відміну від зразкового минулого року, цього разу прийняття головного кошторису держави не впишеться у встановлені Бюджетним кодексом строки.

У розмові з «Главкомом» керівник одного з ключових парламентських комітетів розповів про проблеми з версткою бюджету, ситуацію з багатостраждальним коронавірусним фондом та пояснив, чому так необхідно будувати дороги в розпал пандемії.

«Карантин вихідного дня» неістотно позначиться на економіці»

Якщо ми не помиляємося, локдаун вихідного дня – це ідея голови парламентського комітету з питань охорони здоров’я Михайла Радуцького. Принаймні, про це «Главком» вперше почув від нього. Чи  були ще якісь варіанти?

Ви переоцінюєте мою роль у прийнятті цих рішень, бо я абсолютно не маю відношення до карантинних заходів. Не знаю, чийого авторства ця ідея, і, не впевнений, що саме Радуцького.

Проблема з цією хворобою полягає у тому, що жодна країна світу не знає, яке рішення та алгоритми є абсолютно правильними. Швеція нещодавно вийшла із заявою про те, що її шлях відсутності обмежень та створення так званого колективного імунітету виявився хибним і в них захворюваність є набагато вищою, ніж у сусідів в скандинавських країнах. Словаччина зробила тестування половини свого населення за один день, чим викликала бурю критики всередині країни, що це — неправильно використані кошти. Хтось вводить повний локдаун, хтось вирішує так, як ми. Це рішення є компромісом між економічними втратами та загрозами для здоров’я населення.

Якби я особисто приймав рішення, скажу відверто, то ввів би повний локдаун вже сьогодні. Ми рахували, що дійсно є втрати для економіки та бюджету. Але якщо ми обираємо між життям і грішми, то повинні обирати життя. Це вибір, який повинна робити будь-яка здорова нація без жодних дискусій. А гроші – потім заробимо, бо мертвим вони не потрібні.

Тобто ви б зробили тотальний карантин, що запроваджувався навесні?

Як навесні. Багато хто з тих, хто зараз кажуть «навіщо, мовляв, був той карантин навесні», чомусь забувають кадри з Італії, де ліжка стояли в коридорах, а хворих було настільки багато, що їх навіть не всіх забирали до лікарень. Власне, те ж саме зараз відбувається у багатьох країнах Європи, в тому числі, у Італії, де медична система набагато краще підготовлена. Але навесні у нас хворіло по 150-200 людей на день і ми ще вважали, що це – багато. Ми пройшли першу хвилю завдяки своєчасному рішенню уряду, фактично не помітивши її. Але нам всім чомусь здалося, що справа не в карантині, що цієї проблеми нема взагалі. І ми зневажливо поставилися до масок та інших заходів безпеки через що, власне, маємо другу хвилю, яку вже подолати набагато важче. Рахунок хворих перейшов за десяток тисяч на день.

Тому уряд пішов на такий карантинний компроміс, хоча я б вводив повний локдаун. Вважаю, що у нас в країні має бути одна людина, яка готувала б такі рішення. Це – міністр охорони здоров’я. Він відповідає політично, юридично за такі рішення. А ми всі повинні дослухатися, підтримувати та довіряти.

Підприємці вже на цих перших вихідних перекривали дороги, вимагаючи дати їм працювати. Чи є якісь підрахунки, скільки за одні вихідні чи за місяць такого режиму втратить бюджет, скільки не зароблять підприємці?

Це важко підрахувати. Якісь заклади будуть працювати на винос, вони, може, взагалі нічого не втратять. Але якісь не будуть працювати взагалі. Ми ж, до речі, не говоримо про обмеження промисловості чи сільського господарства, а тільки про сфери торгівлі, послуг, розваг. Це значна частина ВВП і певним чином позначиться на економіці, але не вважаю, що істотно. Якби був повний локдаун, то, за нашими підрахунками, втрати б складали від 0,5 до 1 % ВВП за три тижні у цьому році. А ось в такому форматі підрахувати щось дуже важко.

Ексміністр економіки Тимофій Милованов пропонує, як і ви, запровадження повного локдауну, але при цьому він закликає державу друкувати гроші і ними підтримувати підприємців. Як ви ставитеся до цієї ініціативи?

Мені складно коментувати саме цю пропозицію Милованова. Друк грошей чи емісія, насправді, відбувається постійно, тільки вона стерилізується через депозитні сертифікати, інші інструменти, які є в Нацбанку. Тобто будь-який центральний банк, зокрема, і наш, здійснює емісію, але вилучає потім ці гроші з обігу.

В цій пропозиції (наскільки я розумію) йдеться про емісію, яка могла б профінансувати видатки бюджету. Я категорично проти цього, бо коли ми говоримо про такий друк грошей, то повинні договорювати до кінця – що таке неконтрольована емісія? Це фактично податок на людей, до того ж, на всіх абсолютно, які мають доходи або заощадження у гривні. Якщо ми маємо 100 гривень в кишені, а надрукуємо 10% грошей, то, відповідно, матимемо 90 гривень у кишені. Всі абсолютно, без виключення. Держава ж цю різницю візьме собі і розподілить, як захоче: може, на бізнес, може, на незабезпечені верстви населення… Але знову ж – цей податок сплатять всі, тобто це спосіб вирішення питання в дуже важкий період для країни за рахунок людей. Я б такий варіант не розглядав і, на щастя, голова Нацбанку також його не розглядає.

«За нові дороги у коронакризу нас ще добрим словом згадають»

Ви самі важко перехворіли на коронавірус. При цьому підтримали ініціативу, за якою половина коштів з коронавірусного фонду бюджету йде на будівництво доріг…

Тут все дуже просто. Коронавірусний фонд на сьогодні використаний на 60%, про що можна дізнатись в онлайн-режимі на сайті Мінфіну. Там же можна побачити, скільки коштів недовикористано МОЗ, – жодна стаття не вибрана повністю. Кабмін минулого тижня перерозподілив десь до мільярда на обладнання киснем ліжок, забравши ці гроші з доріг. Тобто ми не можемо говорити про те, що гроші забрали у медицини і спрямували на дороги. Бо тих коштів, які використовуються сьогодні у «Covid»-фонді, достатньо, аби виконати ті плани, які МОЗ ставить для протидії коронавірусу. Будуть потрібні ще гроші – ще перерозподілять, бо протидія вірусу –  абсолютний пріоритет. Якщо йдеться про 25 млрд, які залишилися у фонді, то всі вони можуть бути використані на медичні цілі, але запиту такого від МОЗ немає, заходів, розпланованих на ці гроші, також нема.

Щодо доріг є два моменти. Перший – хвору людину треба довезти до лікарні. Встигнути. І це не завжди можливо. А другий – в умовах важкої економічної кризи, в яких перебуває Україна і весь світ, дороги – якраз те, в що ми вкладаємо гроші, аби створити робочі місця, підтримати розвиток нашої економіки. Інвестиції в інфраструктуру – це ще і створення робочих місць. За статистикою, за дев’ять місяців єдиний сектор економіки, який зріс у нас з початку року, попри коронакризу, — будівництво. І зросло воно якраз завдяки цим програмам, які є безпрецедентно масштабними. За те, що ми в коронакризу не забуваємо про дороги, думаю, за декілька років нас добрим словом згадають.

Тобто, коли МОЗ каже, що йому потрібна ось така сума на ось такі заходи, він отримує цю суму одразу?

Ні, вони не отримують цю суму одразу. Одразу вона їм і не потрібна повністю. Є таке поняття як бюджетні призначення — це повноваження на використання бюджетних коштів. Ці гроші розписуються таким чином: МОЗ, наприклад, на обладнання киснем ліжок (до речі, у нас збільшилася кількість таких ліжок з номінальних 11 тис. на початку до майже 23 тис. зараз) –  стільки-то, на доплати медикам – стільки-то, МВС на доплати правоохоронцям – стільки-то, на дороги – стільки-то. Потім бюджетні призначення вибираються, тобто гроші надходять до «Covid»-фонду і звідси витрачаються за необхідністю.

Тобто, наприклад, є проблема: на Донеччині лікарня, де ліжка не обладнані киснем. Виходить, це не тому, що у держави немає грошей, а тому, що МОЗ відповідним чином не використав наявні гроші?

Я часто чую такі приклади, що десь лікарі не отримують надбавку чи щось ще. Насправді це не є правилом, а всі ці проблеми створені на місцях. У нас є досить показовий приклад: Давид Арахамія був у себе в Миколаївській області, звідки надходили від медиків якоїсь невеликої лікарні скарги, що вони взагалі не отримують доплати у 300%. Але ми ж знаємо, що мають отримувати, бо гроші виділені з держбюджету на область. Арахамія з губернатором спілкуються з головлікарем і виявляється, що він поки вирішив ці гроші не пустити на доплати, а розмістив на депозиті, аби трохи заробити,– не для себе, для лікарні. А люди в цей же час звинувачують президента у відсутності доплат.

Я не знаю, чому в донецькій лікарні нема цього кисню. На сьогодні виділені гроші, аби збільшити кількість ліжок, які обладнані киснем. Це не ШВЛ, це такий досить недорогий захід, але він на сьогодні потрібний. Проблема навіть не в ліжках зараз, а у медиках. Медиків не вистачає, вони відмовляються працювати. Коли я лежав в лікарні у серпні, вже тоді мені скаржилися медики, що їхні колеги відмовляються йти нас лікувати, бо бояться.

Це вже більш етичні питання щодо клятви Гіпократа. Але факт у тім, що багато медиків звільняються, бо не хочуть іти лікувати Covid.

У кореспондента «Главкома» батько важко перехворів на Covid-19 у липні, при цьому рятували його у ненайгіршій столичній Олександрівській лікарні. Так от навіть там, у медиків, а вони, як відомо, хворіють найбільше, нема медичної страховки. Часто вони сплачують за лікування зі своєї кишені. А, по-друге, ці 300% надбавки таки доходять не до всіх. Не говоримо зараз про Київ, але в деяких регіонах – так точно.

Давайте розбиратися, бо це проблема конкретно кожного регіону. Повірте, що гроші на надбавки виділені. Щодо медиків в Олександрівській лікарні, де я теж лежав, всі ліки, які необхідні для лікування, там були за державний кошт. Не тільки мені, а й моїм сусідам, бо я спеціально запитував, чи щось треба комусь ще, чи чимось допомогти. Я розумію, що це така особлива лікарня, вона в Києві, а в інших лікарнях, можливо, інша ситуація. Але ми повинні розуміти, що не все в країні залежить від міністра охорони здоров’я і президента. Щось не виконується на місцях, і з цим треба боротися, але не розганяти чергову зраду.

Польща запускає особливу програму для залучення до себе лікарів – і грошей багато, і пакет гарантій. І наші лікарі туди їдуть. Як влада перевіряє, чи виділені гроші надійшли до конкретної лікарні?

Якщо ми отримуємо сигнал, наші мажоритарники, які практично з усієї України, миттєво їдуть розбиратися. Повірте, таких сигналів небагато, особливо останнім часом – людям виплачуються гроші, я особисто давно не чув про таке. Але грошей, дійсно, на медицину виділяється недостатньо, в цьому проблема. Проблема бідності нашого бюджету, до якої ми йшли 30 років. Очевидно, якби ми медикам сплачували більше (я маю на увазі не лише Covid), вони б нікуди не їхали. А якщо ми передбачаємо лише 4,2% ВВП на фінансування медицини, якщо зарплата кваліфікованого медика за кордоном у рази більша, причина очевидна. І питання грошей — це питання наповнення бюджету, яким ми тут, в комітеті, займаємось. Питання наповнення бюджету — питання детінізації, розвитку економіки, але не сировинних галузей, а тих, що створюють велику додану вартість. Насамперед, промисловості, яка сплачує великі податки і має велику кількість робочих місць. Але це досить тривалий шлях, який треба пройти.

У наступному бюджеті окремий коронавірусний фонд не передбачений. Чому?

Бо всі ці видатки на протидію коронавірусу (близько 20 млрд) розподілені між іншими статтями.

Тобто цей фонд був одноразовою історією?

Так, ми ж не знали у 2019-му, коли затверджували бюджет, про цей виклик. В квітні ми створили фонд у бюджеті. На підставі розрахунків від МОЗ, від Мінфіну, вони подали таку цифру, ми погодилися, і далі кошти почали розподілятися. Ми отримали виклик, на який не було відповіді, тому і було створено фонд. У наступному бюджеті він непотрібний, бо ми вже заздалегідь розподілили ці гроші між різними видатками.

Просто серед епідеміологів є переконання, що навіть якщо ця німецька вакцина, про яку зараз багато говорять, ефективна, то Україна її отримає не раніше середини наступного року. Чи вистачить цих 20 млрд, аби протриматися ще пів року?

Я повертаюся до того, з чого ми почали. Вирішувати такого роду питання в державі повинна єдина особа і вона має бути спеціалістом. Видатки на коронавірус в пріоритеті. Те, що медики запросили, те й отримали.

«Ми повинні скорочувати культуру, спорт…»

Коронавірус – в пріоритеті, але ж, за рахунок чого? Ми так плавно переходимо до теми про бюджет на наступний рік, який прийнято в першому читанні. Які галузі отримають суттєво менше грошей, ніж у цьому році?

Ми отримали проєкт бюджету 15 вересня, до 1 жовтня до нього подали правки та пропозиції всі депутати, і я серед них. Поправки мають бути збалансовані, тобто якщо я хочу десь додати грошей, то повинен пояснити, де хочу їх взяти. Особисто в мене було 72 збалансовані поправки на суму десь 89 млрд. Я запропонував на близько 10 млрд скоротити видатки, в тому числі на Офіс президента, Верховну Раду, Кабмін, Мінфін, митницю, спорт, культуру і збільшити доходи від імпорту, акцизів, грального бізнесу… Наприклад, Мінфін зовсім забув чомусь про гральний бізнес, закон про який ми приймали з такими потугами. Але вже зараз доходи від нього закладені до бюджету.

При цьому я запропонував зменшити дефіцит бюджету на 1,1%, додатково виділити кошти на медицину, на збільшення допомоги при народженні дітей, розвиток оборонки, оборонної промисловості, експортно-кредитного агентства, авіабудівництво. Зараз Кабмін до другого читання доопрацьовує проєкт бюджету. При цьому дефіцит бюджету має бути скорочений.

Ви особисто вважаєте нереалістичним цей проєкт…

У мене залишилися запитання до дефіциту бюджету. Я вважаю, що в нас всередині держави нема такої кількості грошей, щоб покрити все те, що планує покрити Мінфін. Ми десь 702 млрд хочемо позичити у наступному році, це безпрецедентно велика сума. Із них ми повинні погасити 439 млрд попередніх боргів, а все інше – використати в бюджеті. З цих 702 млрд Мінфін пропонує нам взяти чотири п’ятих за рахунок облігацій внутрішньої державної позики. Але всередині країни, на фінансовому ринку немає таких грошей, фізично просто. У банків є якась ліквідність, але не в таких сумах. Звідки їх залишається взяти? Два варіанти: або за рахунок емісії Нацбанку, що ми з вами вже обговорювали і проти чого я категорично виступаю, або за рахунок нерезидентів, які зараз, відверто кажучи, йдуть з нашого ринку і продають наші цінні папери. Звісно, на їхнє місце можуть повернутися лише спекулянти, яким ми у першій половині 2019 року платили шалені відсотки – під 20 %. Це неправильний шлях. З іншого боку, все наше зовнішнє кредитування залежатиме від продовження програми МВФ.

А з цим зараз проблеми.

Скажімо так, у нас тривають перемовини. Але не все спокійно із зовнішніми запозиченнями. І на тлі таких проблем вважаю, що над дефіцитом бюджету треба працювати та його скорочувати.

Так за чий рахунок, в першу чергу?

Ми повинні скорочувати те, що не входить до першої необхідності, що не пов’язано з соціалкою, з промисловістю і її розвитком.

Культура, спорт, про які ви згадували…

Так – культура, спорт. Але ми, на жаль, у цьому проєкті ще більше збільшили видатки на культуру і спорт. Я дуже поважаю нашого міністра культури Олександра Ткаченка, як фахівця і дуже послідовну людину, яка відстоює інтереси свого відомства. Але треба розуміти й інше: у період кризи ми повинні дати можливість людям їсти щось, а не дивитись серіали…

Людям, які знімаються в серіалах, теж треба щось їсти.

Так, але їх менше, ніж тих, яких ми повинні утримувати, які залежать від бюджету. Я маю на увазі пенсіонерів, соціально незахищені сім’ї. Дивіться, ми всі щось втрачаємо, весь світ потерпає від пандемії. Хтось більше, хтось менше. Завдяки правильній політиці уряду нам вдалося уникнути першої хвилі коронавірусу, коли люди в країнах Європи вмирали тисячами. Нам вдалося впасти (ВВП на душу населення) менше, ніж інші, більш розвинуті економічно, країни, нам вдалося забезпечити макрофінансову стабільність, безпрецедентну для всіх попередніх криз.

В тому, що у нас зараз певна криза у відносинах з МВФ, дехто вбачає навіть позитив та нові можливості. Якщо нам грошей і так не дають, то й ми, зі свого боку, можемо не виконувати їхні багаточисельні «хотєлки».

Я особисто переконаний, що «хотєлки» МВФ на 90% – це наші особисті «хотєлки». Відкриття ринку землі — це «хотєлка» МВФ? Це в програмі президента було, коли він навіть кандидатом не був ще. Це потрібно для держави, для розвитку нашого. Це – непопулярне рішення, але ми розуміємо, що так треба. Антиофшорний закон – це теж МВФ потрібно? Це нам потрібно. Нашим дітям. Тому ми це зробили. Так само як і фіскалізація не потрібна нікому, крім нас. Безперечно, МВФ як кредитор зацікавлений, аби ми повернули його гроші назад і сплатили відсотки, будучи достатньо фінансово стабільними.

Так само очевидно, що більше ми зацікавлені в реформі податкової та митниці, ніж МВФ. До речі, митниця – наша проблема колосальна, на відміну від податкової, де нам вдалося багато чого зробити. На митниці маємо дуже погані результати, митниця – поразка міністра фінансів і всієї нашої команди на сьогоднішній момент. Півтора року ми не можемо навести там лад, вичистивши корупцію. Дуже складна ділянка роботи. Але будьте певні – лад наведемо. Антикорупційний пакет також відповідає нашим інтересам. От що мене дратує – так це те, що наші шановні партнери переходять певну межу, вказуючи нам на кадрові рішення. Абсолютно не згідний з цим.

Як було нещодавно з комісією з обрання голови Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, яка не сподобалась нашим партнерам…

І не тільки. Така практика у них є. Я абсолютно з цим не погоджуюся і вважаю, що ми повинні бути послідовними у відстоюванні нашого суверенітету. Але якщо ми б з вами забезпечили нормальну антикорупційну політику, самі б впоралися з проблемами на тій же митниці, то у нас були би підстави говорити – не лізьте нікуди, ми самі це робимо краще за вас.

«Нічого поганого у розпуску Ради немає»

Що парламент робитиме із Конституційним судом, якому оголосив війну сам президент? У Раді зареєстровані з десяток законопроектів щодо врегулювання конституційної кризи, в тому числі президентський та спікерський.

У мене, чесно кажучи, нема варіанту щодо силового вирішення цього питання. Вважаю, що законопроєкти ані президента, ані спікера не є юридично чистими. Ми маємо безперечно і миттєво прийняти нове антикорупційне законодавство з урахуваннями висновків Конституційного суду настільки, наскільки це можливо. Питання щодо продовження діяльності самого суду, на мою думку, не треба вирішувати в неконституційний спосіб. Безперечно, Конституційний суд сам себе делегітимізував шляхом ухвалення рішення у справі відносно себе. Він не міг її  розглядати – це порушення верховенства права. При цьому у суді дуже багато справ на розгляді. Чомусь інші справи по три-чотири роки лежать, а справу щодо себе судді швиденько почали розглядати. Упередженість очевидна, процесуальні порушення, напевно, були. Наслідком рішення став параліч системи антикорупційних органів, адже суд не дав часу на виправлення  помилок, які знайшов у діях Ради, хоча міг це зробити. Мені б не хотілося, щоб ми йшли по тому ж шляху, по якому пішов Конституційний суд, делегітимізуючи Верховну Раду, приймаючи рішення, які не відповідають Конституції.

Я думаю, що ми повинні продовжити консультації і ухвалити рішення, які були б в межах законодавства.

Президент сказав: якщо депутати не вирішать питання, він готовий розпустити Раду. І ви підтримали його позицію.

Ні, я підтримав позицію, що нічого поганого у розпуску Ради немає, що це очищення влади, і люди зможуть вирішити, кому з депутатів лишатися, а кому йти. Це прекрасна річ, нікому вона не шкодить. Знову ж таки, це рішення повинно бути ухвалене виключно на підставі Конституції, якщо є підстави для розпуску Ради. Якщо парламент є недієвим, то президент повинен його розпустити.

Кілька законопроектів щодо Конституційного суду надійшли від нардепів з монокоаліції.  Чи не вважаєте ви це свідченням дуже різних поглядів і відсутності єдності?

У фракції є дискусія. Очевидно, що нема єдиної позиції, я це не заперечую.  Для порівняння, рік тому у нас дискусій практично не було. Знаєте, чому? Бо всі рішення були вже готові, ми йшли із виписаними і заздалегідь узгодженими законопроєктами. Якщо ви подивитеся систему реєстрації, то побачите, що я за перший день зареєстрував до 20 законопроєктів. Саме через те, що тексти документів були між нами погоджені, і голосували ми за них у турборежимі.

Щодо бюджету тоді дискусії не було?

Була дискусія стосовно акцизу на паливо. Мінфін хотів забрати з місцевих бюджетів частину акцизу, наші мажоритарники це рішення заблокували, і ми віддали гроші назад місцевим бюджетам. Це нормальна політична дискусія.

Але ж бюджет на поточний рік не приймався «під ялинку». А як буде прийматися бюджет-2021?

Бюджетний процес 2019-го року був зразковим, можна сказати. Отакий бюджетний процес повинен бути: мають бути суперечки, принципові питання, на яких наполягають депутати, але вони повинні всі своєчасно розглядатися.

В які питання зараз упруться депутати, які є перепони для прийняття бюджету? «Соцеконом»?

«Соцеконом» вже є. Нічого поганого нема в тому, що депутат отримує гроші на округ, він же не в кишеню отримує. Погано те, що хтось із депутатів отримує ці гроші, а хтось – ні. У цьому є політична маніпуляція.

А щодо перепон, то вони можуть бути різні. Бюджетний процес — це квінтесенція політичного процесу. Партія йде з програмою на вибори, де, наприклад, є слоган про збільшення народжуваності. Вона подає до проєкту бюджету відповідну поправку, і завдання політсили – лобіювати цю поправку  будь-якими способами: блокувати розгляд, домовлятися, не давати чи давати голоси, затягувати процес тощо. Це політичні торги, і нічого поганого в них нема. Якщо партії вдається  добитися свого, її члени потім виходять до виборців і кажуть, мовляв, ми обіцяли і зробили. Водночас якщо навіть буде ухвалено закон про виплату при народженні дитини, скажімо, 100 тис. грн, але цих коштів не буде в бюджеті, то це буде мертвонароджений закон. У будь-якої країні бюджетний ресурс обмежений. Хто є впливовішим, хто має більше голосів, на програму того виділяється більше грошей. Погано інше – коли я, як народний депутат, приходжу і кажу, що ви повинні в бюджеті передбачити статтю видатків на будівництво доріг із зазначенням конкретних доріг. І ці конкретні дороги прописуються лише в моєму окрузі. Після цього я йду в «Укравтодор», отримую фінансування на будівництво і нав’язую свого підрядника. І, безперечно, я не просто так це все роблю. Ось це якраз махрова корупція, цього ми не повинні допустити. А якщо партії змагаються між собою своїми програмами, то це прекрасно. Це і є демократія.

«Якщо євробляхери мене розіпнуть, це не вирішить їхні проблеми»

Євробляхери вас звинувачують у тому, що ви гальмуєте законопроєкт щодо здешевлення розмитнення та ще низки пільг. Які можуть бути компроміси, чи є альтернативні проекти, які можуть влаштувати всіх?

Боже збав! Історія з євробляхерами дуже цікава. Рік тому, ще за Кабміну Олексія Гончарука, я зустрічався з їхнім головою Олегом Ярошевичем, потисли руки і дійшли згоди, що цей законопроєкт про розмитнення автомобілів впливає на бюджет, тому повинен бути погоджений з Мінфіном. Який варіант він погодить з Мінфіном, з Кабміном, той без жодних зволікань ми виносимо на комітет, рекомендуємо залу, лобіюємо цю ініціативу. Він пішов до Кабміну про щось домовлятися і, як я зараз розумію, ні з Гончаруком, ні зі Шмигалем ні про що не домовився. Законопроєкт, який вони вимагають прийняти у Верховній Раді, мінусує 8 млрд з бюджету. І це у країні, де наразі не все добре з грошима. Тому євробляхери вирішили піти іншим шляхом: внесли законопроєкт в Раду і через вулицю стали тиснути на депутатів. Знову ж таки, я не можу проголосувати за законопроєкт, який розриває бюджет. Я можу винести його на комітет, що і було зроблено. Якщо ви подивитеся запис розгляду на комітеті, то побачите, що підтримки немає. Була пропозиція від депутата Мар’яна Заблоцького створити робочу групу, залучити Кабмін і доопрацювати документ. Мого заступника Олександра Ковальчука призначили головою цієї робочої групи. От все, що вони там розроблять за погодженням з Кабміном, ми все підтримаємо.

Водночас, давайте будемо чесними, чотири рази євробляхерам давали можливість «відбілити» свої автівки. Це призводило до того, що держава знімала штрафи на якийсь період, у цей час завозилися нові партії цих автомобілів в Україну, і ця історія нескінченна – це бізнес. Давайте називати речі своїми іменами.

А ви не боїтеся, що зараз євробляхери об’єднаються з підприємцями, які протестують проти відтермінування фіскалізації, і ми отримаємо ще один Майдан? А під удар потрапляє ваш комітет.

Мене вже важко налякати. Я не думаю, що якщо вони розіпнуть Гетьманцева на площі Конституції, це вирішить їхні проблеми, але це теж можливий варіант розвитку подій. Я не думаю, що така загроза є приводом змінювати погляди та позицію. В мене нема соціології стосовно автомобілів на європейських номерах, але є соціологія щодо фіскалізації, яку підтримують за різними оцінками від 50% до 80% громадян, а виступають проти лише від 13% до 16%. Розумію, що політичні сили, які спекулюють на темі «вбивства ФОПів електронним чеком», є більш агресивними та краще організованими. Але держава на те і держава, щоб приймати рішення на користь виваженої більшості, а не агресивної меншості. Тому, боротьба за право на тінь не має жодної ані моральної, ані юридичної підстави.

У нас в комітеті 80% розглянутих законів так чи інакше торкалися детінізації, і ці ініціативи викликають шалену критику. При цьому про детінізацію говорять всі. Але якщо ми цього не зробимо, то залишимося далі в Середньовіччі, в найбіднішій країні Європи. Ми йшли у владу точно не за цим.

Щодо відтермінування фіскалізації: бізнес наводить аргумент – складні карантинні умови.

Скажіть мені, будь ласка, як конкретно коронавірус заважає фіскалізації? Це програмне РРО, яке ми ввели, ви можете скачати з сайту податкової безоплатно, встановити собі на смартфон і здійснювати облік своїх операцій.

У зв’язку із цими РРО наші політичні опоненти ширять різні міфи, зокрема, що продавцям на базарах треба буде вести облік кожної одиниці свого товару. Тоді як насправді на базарах ми взагалі не запроваджуємо реєстратор розрахункових операцій – для одягу, текстилю, практично ні для чого, крім електроніки чи ювелірки.

Подивіться соціологію: більше половини населення виступає за фіскалізацію, за чек. Людина хоче мати можливість поміняти річ, яку щойно купила, чи повернути гроші, якщо річ неякісна. Весь світ так живе. Я вважаю абсолютно беззмістовною цю дискусію. Ви знаєте, що вони просять? Ні, не пом’якшити – вони хочуть скасувати фіскалізацію для аптек. Чому? Не можуть пояснити. Щоб продавати ліки контрафактні без чеку? А щодо ювелірки? Чому галузь повинна бути повністю в тіні?

Наші попередники запровадили фіскалізацію для електроніки, і після цього на 300% збільшилась реалізація електроніки. Тепер питання: а що – продажами електроніки у нас займається дрібний бізнес? Давайте називати речі своїми іменами: зайдіть у будь-який великий мережевий магазин електроніки, придбайте щось і подивіться чек – там буде вказано, що це ФОП. Один із найкрупніших інтернет-продавців побудований на ФОПах, обороти сягають 20 млрд грн на рік. Чи інший приклад – секонд-хенд. Це ж транснаціональний бізнес, коли цей європейський чи американський секонд-хенд потім продають як нову річ у Helen Marlen (елітний столичний бутік). Це все що – має бути в тіні? Ні. І ми виводимо з тіні цілі сектори економіки.

І ще одне. В світлі казок, які розповсюджують політикани і шахраї, це має парадоксальний вигляд, але – фіскалізація захищає передовсім самих ФОПів. Вона знищує їх нелегальних конкурентів та виводить їхній бізнес повністю в білу площину. Вони ж самі нам через два роки скажуть «дякую». У них буде легальний, нормальний бізнес, вони його зможуть продати, зможуть залучити інвестиції, може, у спадок дітям врешті-решт залишити. Зараз нічого цього нема. Усе вчорну, все тримається на довірі, без документів, людей обманюють їхні ж партнери. Це все – середньовічна дикість, від якої ми повинні відмовитись.

Ще одне питання про «тінь». Головна редакторка Travel Professional Magazine, що належить турфірмі Travel Professional Group, яка у свою чергу належить вашій родині, скаржилась на невиплату зарплат впродовж пів року, а ті гроші, що сплачувалися раніше, були у конвертах. Який розвиток мала ця історія?

Я не займаюся півтора року взагалі ніяким бізнесом.

Члени вашої сім’ї.

Мама є співвласницею цієї туристичної кампанії. Я навіть не знаю, чи вона в ній отримувала зарплату, чи ні. Я переконаний в тому, що люди отримують заробітну плату, відповідно до законодавства. Якщо у цієї редакторки є будь-які претензії, будь ласка, є суд, є інспекція з праці – нехай звертається. Для мене очевидно, що там є особистий конфлікт, є дуже багато емоцій і є спроби прив’язати хоч якось мене, хоча я до цієї історії маю відношення тільки через свої родинні стосунки.

Але, судячи з цих дописів у соцмережах, компанія Travel Professional Group, взагалі-то виплачує заробітну плату на туристичному ринку, який лежить мертво у період коронакризи, не звільняє людей і утримує всіх їх, вочевидь маючи із цього всього лише збитки. Я вважаю, що таким компаніям треба видавати медалі.

Тобто далі допису в соцмережі ця історія не пішла?

Я не можу це коментувати, бо в мене конфлікт інтересів. Це компанія, яка належить моїй матері. Я навіть не можу із депутатським зверненням звернутися. Але я вас можу запевнити, що жодного стосунку до цього не маю. Якщо говорити про моє минуле життя, до парламенту, то я дійсно був непоганим податковим юристом, і повірте – всі мої клієнти в повній мірі виконували податкове законодавство, хоча іноді використовували на свою користь прогалини в ньому. Ті прогалини, які ми зараз усуваємо спільними зусиллями.

Павло Вуєць, Наталія Сокирчук, «Главком»