«Кожен з нас може постраждати фізично». Інтерв'ю з нардепкою, яка намагається «розбудити» монобільшість

Монобільшість лихоманить давно. Але цього року її неефективність особливо кидається в очі, особливо коли це стосується справді важливих голосувань. Наприклад, минулого пленарного тижня нардепи провалили законопроєкти, які були «маяками» для Євросоюзу та МВФ – зокрема, нашумілий урядовий законопроєкт №14025 про «податок на OLX». Пропрезидентська «Слуга народу» спромоглася нашкребти на це важливе голосування лише 126 голосів «за». І це була не прикра випадковість: парламент зараз перебуває у ступорі, голосів на важливі урядові ініціативи просто нема. За підрахунками руху «Чесно», показник проходження в Раді законопроєктів уряду Юлії Свириденко складає лише 11,5% проти 39% – у попереднього уряду Дениса Шмигаля.

Не витримав навіть зазвичай непублічний заступник голови фракції «слуг народу» Андрій Мотовиловець, який разом з головою фракції Давидом Арахамією відповідає за збір голосів у монобільшості. Він несподівано вийшов з інтерв’ю, в якому заявив, що пропрезидентська фракція втратила ядро і поскаржився, що збирати голоси стало важко після підозр НАБУ та САП п’ятьом депутатам від «Слуги народу». 

Але не всі у фракції згодні з такою інтерпретацією причин парламентської кризи. У понеділок галасу наробив злив з внутрішньопартійного чату «слуг народу». Нардепка Ольга Василевська-Смаглюк опублікувала там звернення до колег: «Шановні керівники Верховної Ради та нашої найсексуальнішої фракції. Бачу, в чаті мертву тишу щодо проблем, які назрівають: відсутність голосувань, відкритої політичної дискусії, відсутність діалогу між групами, загрози блогерів рознести парламент, що може призвести до чергових іміджевих втрат в кращому випадку, а в гіршому – кожен з нас може постраждати фізично десь в себе на окрузі чи біля будівлі Верховної Ради».

Василевська-Смаглюк запропонувала два шляхи виходу з цього клінчу: змінити операційне керівництво фракції, яке, на її думку не справляється з акумуляцією голосів, діалогом та конструктивними діями, або «розійтися». Справедливості заради, слід відзначити, що у нардепки є свій зуб на Мотовиловця – вони раніше не поділили владу у Київському обласному осередку «слуг народу». 

В інтерв’ю «Главкому» Ольга Василевська-Смаглюк викладає власне бачення причин нинішньої безпрецедентної кризи монобільшості. Парламентарка говорить про підступну гру деяких соратників, які працюють на ослаблення позицій президента. 

Є підозри, хто з вашої великої фракції злив ваш допис у чаті?

Не знаю, хто злив, але це дуже недобре. Як на мене, ця людина чи ряд людей працюють точно не на державний інтерес, не на єдність нашої фракції і парламенту загалом. Це складно пояснити, тому що злив коментарів з чату та особистих переписок трапляються вже не вперше. І чомусь досі не можуть знайти тих, хто це робить. І який би ми новий чат не створили, у нашій фракції так багато людей, що вони всі просто будуть кочувати з одного чату в інший. 

Що, власне, змусило вас саме зараз написати все це в чаті? Чи ще хтось всередині фракції вже намагався її згуртувати таким чином?

Мабуть, ця спроба одна з перших, інших не пригадую. Мене особисто спонукало те, що зараз є два мої законопроєкти, які відповідають вимогам Світового банку, Міжнародного валютного фонду і програми Ukraine Facility – про приєднання України до єдиного європейського платіжного простору та про кредитну історію.

І я розумію, що проблема з голосами настільки глибока, що у цих законопроєктів дуже мало шансів пройти в залі. А вони країні дуже потрібні. І я працюю над цими проєктами не тільки з колегами та чиновниками з Мінфіну і Нацбанку, а й з міжнародними партнерами. І не розумію, чому ці речі не голосуються.

Тому я вирішила якимось чином поговорити з колегами-депутатами, аби з’ясувати, що треба зробити, щоб вони проголосували. І не тільки ці проєкти, а взагалі все, що у нас зараз не голосується. 

Насправді реакція на цей мій допис була ще у понеділок зранку (23 березня), коли він тільки з’явився. В опитуванні в чаті, яке я організувала, за те, щоб зібратися і поговорити, проголосували 30 депутатів. Їм, як і мені, потрібна розмова про ефективність діяльності Верховної Ради. У мене також була у понеділок зранку розмова зі спікером Русланом Стефанчуком щодо цих питань. Тобто я принаймні не одна.

А коли ця мертва тиша у чаті, відсутність діалогу між групами і все інше, про що ви написали, стали особливо відчутними?

Після перших зливів інформації з нашого чату ми припинили отримувати звідти комплексну інформацію від нашого керівництва. Воно просто не бажає комунікувати з нами через канали, які потім можуть зробити цю інформацію публічною. 

Але ж ці «зливи» з чатів були ще з часів, коли журналісти могли з балкона преси телефони депутатів фотографувати.

Як би то не було, у нас давно немає відвертого діалогу, що призвело до того, що не вистачає голосів. На мій заклик станом на зараз відгукнулося 30 депутатів, але, думаю, коли Давид Арахамія повернеться до України з міжнародних поїздок і скличе фракцію, то депутатів збереться більше разів у п'ять.

Але знову-таки: після кожної зустрічі відбуваються якісь зливи, що не призводить до конструктивної роботи. Тобто спочатку треба половити цих кротів і щурів і далі вже говорити без них. 

Попри те, що зараз у фракції «Слуг народу» у Верховній Раді лише 228 депутатів, ми все одно залишаємося основою для будь-яких голосувань. Тому спочатку ми маємо розібратися між собою, а вже потім формувати позицію з іншими фракціями. Бо вони всі теж хочуть щось своє – хтось голову комітету, хтось вирішення інших кадрових питань. 

«Є група осіб, які можуть бути зацікавлені в тому, щоб ще більше віддалити монобільшість від президента»

Чи це «гальмування» у фракції пояснюється насамперед тиском на депутатів з боку НАБУ і САП, про що казав у своєму інтерв’ю заступник голови фракції Андрій Мотовиловець?

Я не поділяю думку Мотовиловця про страх, втому і безнадію у фракції. Я от особисто не втомилась, не відчуваю безнадію і мені не страшно. Я якраз відчуваю історичний момент, коли ми, як народні депутати, маємо все-таки взяти ситуацію в свої руки, а не дозволити грати нами.

Справа тут не в НАБУ, бо навіть фігуранти розслідувань голосують в Раді. Натомість не голосують групи Павлюка, Разумкова, якісь окремі народні обранці, що мають якісь свої мотиви, про які не говорять. Як на мене, є група осіб, які можуть бути зацікавлені в тому, щоб, саботуючи всі голосування, ще більше віддалити монобільшість від президента.

Які мотиви у цієї групи? 

Ми ж бачимо, що з-під ніг президента системно вибивається опора – це стосується і голосувань в залі, і якихось людей, яким він вірить. Я маю на увазі того ж Єрмака (Андрій Єрмак – ексголова Офісу президента – «Главком»), якого прибрали: як би я до нього не ставилася, але президент на нього опирався. Мабуть, комусь вигідно ослабляти президента, аби йому не було на кого спертися всередині країни. Все це виглядає як дії в інтересах Російської Федерації.

Чому, по-вашому, не надто публічний Мотовиловець взагалі зараз заговорив про неконтрольований парламент? До кого були звернені ці його скарги? 

Мені складно аналізувати хаотичні дії операційного керівника нашої фракції, бо я з ним п’ять років не розмовляю. Думаю, що він говорив більше про якісь свої психологічні травми – безнадію і все інше. І чомусь вирішив їх екстраполювати на весь парламент чи монобільшість. 

Він, зокрема, сказав, що нинішній стан народних депутатів – це «утома, помножена на розгубленість і страх». Ви з цим визначенням не згодні, а як би самі цей стан охарактеризували?

Відсутність результативних голосувань або хоча б діалогу щодо їх необхідності викликає у мене відчуття, що народні депутати забули, що в країні йде війна, є питання наповнення державного бюджету і голосування, які потрібні для української євроінтеграції. 

У фракційному чаті ви зазначили, що потрібна зміна керівництва фракції. Але ж раніше якраз неабиякими менеджерськими якостями цього керівництва й пояснювали, як таку різношерсту монобільшість вдається тримати у купі. Яка фігура зараз могла б об'єднати фракцію?

Я мала на увазі зміну не Арахамії, а операційного керівництва фракції, яке займається акумуляцією голосів в парламенті, – тобто якраз Мотовиловця. На цьому місці має бути людина, яка здатна, принаймні, говорити з народними депутатами і досягати якихось домовленостей з ними. А Мотовиловець в цьому не зацікавлений. Він просто ходить і каже: «Оце треба голосувати, оце треба…».

Насправді, спроможність збирати голоси в залі демонструє тільки Давид. Коли його немає або він зайнятий мирним переговорним процесом, то, власне, результат – на табло. 

Тобто раніше Мотовиловець вмів збирати голоси, а зараз – розучився. Чесно кажучи, вашу риторику можна розцінювати як особисту вендету проти нього. Ви ж з ним не просто так п’ять років не розмовляєте? 

Коли Мотовиловець у 2021-му очолив Київський обласний осередок «слуг народу», ми з ним домовлялися про модель керівництва цим осередком, яку він просто злив і вирішив, що може керувати самостійно. В результаті через його неспроможність цей осередок наразі експлуатують «Майбах» («За майбутнє» – «Главком»), «Євросолідарність» і ОПЗЖ з «Батьківщиною».

Це не вендета, я просто не бачу роботи Мотовиловця як заступника керівника парламентської фракції. Може, я сліпа, попитаю інших народних депутатів. 

«Про деякі урядові законопроєкти ми дізнаємося з новин»

Одним з чинників, який, як багато хто вважає, розвалив монобільшість зсередини, є історія з виплатами в конвертах. Під підозрою у цій справі ходять п’ять депутатів на чолі з головою транспортного комітету Юрієм Кісєльом. Мовляв, схема з конвертами зруйнувалася – зникли й голоси.  

Я не знаю, про які конверти всі розказують. І, до речі, ті депутати, які фігурують в кримінальних провадженнях НАБУ і САП, якраз голосують в Раді. Тому ця історія не вплинула на голосування. 

Вплинули якраз багато інших факторів. Наприклад, на допити ходить низка народних депутатів, зокрема, як свідки – керівництво комітетів, заступники голови фракції… І вони нарікають, що керівництво нашої фракції навіть не запитало, чи, може, адвоката їм треба надати, взагалі не цікавилось цими викликами. 

З іншого боку, назріло питання з приводу того, що депутати змушені голосувати за рішення, в обговоренні яких вони навіть не брали участь. Я маю на увазі оподаткування ФОПів, посилок тощо. Ми про ці проєкти дізнаємося з новин, а не члени уряду нам про них розповідають. Нас не питають, що ми про це думаємо, може, ми щось інше запропонуємо МВФ… Такого діалогу немає, проте є роздача грошей від уряду. Тобто виходить так, що урядовці класні, бо вони гроші роздають, а народні депутати погані, бо вони податки підвищують. Це теж викликає обурення серед депутатів, і тому вони не хочуть голосувати за певні законопроєкти. 

Пропозицію не голосувати, поки на депутатів є такий тиск НАБУ, я чула лише від одного колеги – Макса Бужанського. Він казав на засіданні фракції прем'єр-міністру, щоб та поговорила з цього приводу з міжнародними партнерами. Мовляв, поки антикорупційні органи притягують до відповідальності народних депутатів за голосування за якісь постанови та ратифікації, ми голосувати не будемо. Бо звинувачення в отриманні неправомірної вигоди за голосування про ратифікації, дійсно, виглядають досить дивно. 

Ну і останнє, що, можливо, демотивує народних депутатів – це неузгодженість позицій стосовно законопроєктів, за які ми отримуємо іміджеві втрати. Я маю на увазі липневий «картонковий Майдан». Тоді депутати, які раніше дисципліновано голосували, побачили, що всі користуються парламентом і монобільшістю, щоб злити на них весь негатив. 

Плюс є інтереси різних груп у монобільшості, про які я згадувала. Вони, мабуть, просто виторговують собі якісь «плюшки» в обмін на голосування. 

Щось погано виторговують, судячи з того, що голосувань нема… І який ваш сценарій оптимального виходу з нинішньої кризи? 

У першу чергу керівництво нашої фракції має спочатку її зібрати разом з керівництвом Верховної Ради та уряду. Далі ці самі люди мають разом з нашою фракцією зібрати представників інших фракцій Верховної Ради. В такому форматі ми обговоримо всі нагальні питання, які стосуються відновлення довіри всередині парламенту.

Спочатку дивимося, чи вдасться нашій фракції вийти на конструктивний діалог – наприклад, ми домовляємося, що діють ті правила, які працювали раніше: умовно кажучи, якщо 70% фракції «за» якесь рішення, значить, голосує вся фракція. Якщо це працює і далі, то й інші фракції також підтягуються в обмін на якісь свої пріоритети, які в них без сумніву є. Наприклад, комусь треба поміняти заступника голови комітету, хтось хоче бути головою комітету, комусь треба створити ТСК, комусь – провести якийсь закон. Всі ці позиції враховують в роботі, і ніхто потім не відступає від своїх домовленостей.

«СБУ має відреагувати на заклики вплинути силою на депутатів»

Як поводить себе в цій ситуації голова Верховної Ради? Його нещодавній несподіваний візит до офісу «Євросолідарності» з боку виглядав якраз як пошук «запасних» голосів.

Наскільки я розумію, спікер дуже зосереджений на тих законопроєктах, автором яких він є. Його цікавить акумуляція голосів за той же Цивільний кодекс.

Що стосується керування самою фракцією «Слуга народу», то це – поза його компетенцією. Цим займається Давид Арахамія, і якщо спікер почне перебирати на себе цей функціонал, то у них можуть початися непорозуміння.

Нещодавно на кризу в Раді відреагував президент і запропонував «втомленим» парламентарям відправитися на фронт. Це була публічна реакція, а непублічно глава держави намагається навести мости зі своєю фракцією? Бо попередні спроби були не дуже результативними…

Президент сказав, що не хоче впливати на взаємини уряду з Верховною Радою і що це їхня задача – знайти спільні точки дотику. Президент зайнятий війною і йому не до цих процесів. Шукати постійно когось дорослого – президента чи голову Офісу президента, який має прийти і всіх помирити, з боку парламенту досить незріло.

Новий голова офісу президента Кирило Буданов, який також з головою увійшов у мирні перемовини, намагається вибудувати свої контакти з парламентом?

Знаю, що, якщо до нього підійти, то він достатньо відкритий до діалогу. 

Прем’єр Юлія Свириденко на початку своєї кар’єри на чолі уряду нібито демонструвала більшу відкритість до депутатів, ніж її попередник. А тепер ми чуємо скарги на відсутність діалогу і бачимо повальний саботаж урядових проєктів. Чому не склалося? 

Вона відкрита і в певних питаннях намагається допомогти депутатам – відповідає, дає вказівки членам уряду щось врегулювати, якщо є якась проблема. Але тут питання в іншому: коли уряд вирішує важливі питання з МВФ чи роздає гроші, до нас радитись не приходять. Позиція Верховної Ради просто не враховується під час прийняття рішень, які потім потрібно голосувати в залі. Але це так не працює, особливо в питаннях підвищення податків. 

Окремо в своєму дописі в партійному чаті ви згадали про заклики блогерів, близьких до Офісу президента, зняти блокпости біля парламенту, щоб люди прийшли до «розслаблених» депутатів і щось там таке не дуже приємне їм зробити. Чи є реальна інформація, що очікуються якісь провокації біля Верховної Ради?

В умовах воєнного стану і активних російських ІПСО не можна не сприймати серйозно будь-які такі погрози. У нас вже є жертви серед нардепів – я маю на увазі Андрія Парубія. Ми всі ходимо без охорони, на відміну від керівництва парламенту чи деяких членів уряду. 

Я би хотіла почути публічну реакцію нового керівництва СБУ щодо закликів до силових дій стосовно депутатів. Бо якщо всі мовчать, і всім такі заклики подобаються, то я це сприймаю як мовчазну згоду на можливі неконтрольовані процеси. 

Павло Вуєць, «Главком»