Микита Потураєв: План знищити українців існував давно

Окремий дуже важливий фронт боротьби з окупацією – інформаційний. І на ньому ми домінуємо. Пропагандистська російська махіна, яку ворог посилював роками, схоже, діє тільки лише на росіян. Вони сліпо в черговий раз згуртувалися навколо вождя-терориста і начепили всюди беззмістовні наліпки «Z» – символ масових убивств українців. Світ теж, нарешті, приходить до тями і починає усвідомлювати небезпеку «альтернативної правди» від Russia today, масово відключає себе від токсичних російських ЗМІ. Так само мало на кого в світі діють виступи представників Кремля, які не зупиняються повторювати хворобливі мантри про те, що українські міста руйнують самі українці, українських людей вбивають самі українців…

Видання The Washington Post нещодавно провело опитування відомих американських експертів, які зійшлися на думці: Україна перемагає РФ в інформаційній війні. Окремо був згаданий виступ Володимира Зеленського перед Конгресом США, під час якого він продемонстрував відеоролик з наслідками російської агресії: знищені міста, поранені діти та братські могили.

Окрім того, представники НАТО відзначають психологічні операції: наприклад, масову публікацію відеороликів із захопленими в полон російськими військовими. В альянсі зазначають, що західні країни можуть взяти приклад з українські спеціалістів із інформаційних та психологічних операцій.

Голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, в минулому політконсультант Микита Потураєв розмірковує, за рахунок чого Україна переважає в інформбитві, як привести до тями росіян, що обожнюють кровожерливого керманича, а також закликає негайно видалити з гаджетів популярний месенджер…

«Після цієї війни постмодернізм має бути проклятий»

Більшість фахівців сходяться на думці, що Україна вже виграла принаймні інформаційну війну з Росією. Це наша заслуга чи безглуздість росіян, які так і не змогли пояснити світу, заради чого влаштували бійню в центрі Європи?

Звісно, що Росія програла інформаційну війну, але це не є чимось виграшем. Бо програш Росії сплачений тисячами життів українців і мільйонами біженців. В цій ситуації є лише той, хто вщент все програв – репутацію держави, власного народу, причому на покоління вперед. Весь світ побачив поведінку навіть не тварин, бо тварини поводять себе краще. Ці істоти щоденно роблять злочини проти людяності як в індивідуальному, так і в колективному порядку.

Коли Росія розпочинала цю «спецоперацію», вона, вочевидь, не розраховувала на таку реакцію світу. Вони взагалі не задумувалися про якусь нову піар-підтримку своєї авантюри. Сакрального сенсу літері Z вони почала надавати лише на третьому тижні загарбницької війни? Росіяни, за великим рахунком, навіть не звернулися з якимись поясненнями до російськомовних в Україні. Їх збиралися «захищати», але одразу почали… бомбити.

Не можна сказати, що вони зовсім не готувалися. Думаю, після цієї війни постмодернізм як філософська течія має бути проклятий. Бо за оці всі постмодерністські теревеньки, що нібито немає істини, правди, а є альтернативні правди, різні точки зору, люди платять кров’ю. Навряд чи Ніцше свого часу розраховував, що гітлеризм стоятиме на його філософії. Так само і постмодерністи навряд чи очікували, що путінський новітній нацизм стоятиме на постмодернізмі. Російська пропаганда трималася якраз на альтернативній правді, альтернативних фактах. Плюс вони розраховували підкорити Україну за чотири доби, доки світ не встигне оговтатися. Але сталося не так, як гадалося.

Загалом інформаційна війна проходить у дуже примітивному дискурсі: Захід просто вирубає російські канали, росіяни просто бомблять українські телевежі, аби, так вони собі уявили, відключити «бандерівську пропаганду». Чи адекватні такі заходи нинішнім реаліям, бо інформацію в нинішньому світі за бажання можна знайти будь-де?

Я б вже називав росіян не росіянами, а просто мешканцями цієї країни, бо вони втратили моральне право на національність. Вони поводять себе відповідно до своїх середньовічних уявлень про сучасну суспільну комунікацію. У них самих вже все або заборонено, або спаплюжено та дискредитовано. Те ж «Эхо Москвы», яке закрили, було такою ляльковою опозицією, «Новой газете» заткнули рота, попри те, що її головред отримав Нобелівську премію. Але навіть ще коли не було цієї воєнної цензури, якою була аудиторія у цих ресурсів? В Росії спрацювали класичні каскадні механізми фашизації народу, давно описані у книгах.

Тому вони і трощать наші телевежі, бо вважають, що телебачення у нас, так само, як і у них є головним джерелом інформації. Дикуни!

«Ніхто не хотів звертати уваги на фашистський характер кремлівського режиму»

Якщо весь світ бачить, що російська пропаганда – якийсь сюр та бутафорія, чому вона так переконливо діє на самих росіян?

Фашистські та нацистські диктатури руйнуються лише військовими перемогами або економічним зашморгом та доведенням до жебрацтва. Обидва варіанти мають привести до того, що Росія буде зруйнована. Люди там зараз просто сліпо слідують більшості або тим, кого вони вважають за представників більшості. Про це давно було відомо, але ніхто на це не хотів звертати уваги – на тих, хто говорив про фашистський характер режиму, дивилися як на дурних. Так, колеги з ОБСЄ мені вже казали: «Ми не хотіли до вас дослухатися, а ви були праві». А в Росії тим часом фашизм поступово перейшов в фазу нацизму. У цей бік вони рухаються вже давно – з часів Болотної площі, коли громадянське суспільство програло. А те, що відбувається зараз в Україні, схоже на те, що німці робили з поляками, яких намагалися максимально знищити, а тих, що залишаться, – зробити рабами. Ось ці новітні нацисти прийшли до нас саме з такими установами.

План знищити українців, якщо вони добровільно не підуть у рабство, у них був давно. І плани бомбардувань українських міст, якщо швидкої перемоги не станеться, були розроблені ще до війни. А коли ти вдаєшся до геноциду, ніякого варіанту, окрім як максимально закупорити хоча б власну країну, немає. Якщо повертатися до питання, хто переміг в інформаційній війні, то переможці є – це тисячі українців, які документували, фільмували злочини росіян і викладали їх в мережі. І ці кадри облітали весь світ.

Досі жорсткі звернення щодо війни від наших селебрітіс – співаків, спортсменів, які є дуже відомими в Росії (Ірина Білик, Макс Барських, Світлана Лобода, Дантес, Ярослав Ракицький, Дмитро Комаров, ведучі «Орла і рєшки», інших), не змусили росіян хоча б на хвилину замислитися, що «не все так однозначно»? Чи це все білий шум?

Наразі це – білий шум. Але, коли цей монстр, який колись називався Росією, рухне, хтось скаже, що для них прозріння почалося зі звернень Лободи чи Макса Барських і зараз вони підтримують перетворення в Росії. Так працює людська психологія – люди все одно будуть потім колись себе виправдовувати, зрозумівши, яку жахливу відповідальність вони мають за те, що робили в Україні.

Скільки часу має пройти, аби росіяни прозріли?

Ніхто цього напевно не скаже. З революції в Ірані до масових мітингів людей, невдоволених своїм рівнем життя, пройшло майже 40 років. Тобто це потребує багато часу. Але я переконаний: країна, яка буде загнана в середньовіччя, коли навколо буде світ 21 сторіччя, має шанс усвідомити те, що насправді відбувається.

Ви от кажете про звернення селебрітіс. Та українці, які мають кровних родичів серед росіян, не можуть донести до них нічого – хоча і фотки, і відео скидають. Люди просто не вірять, хоча їхні родичі самі сидять під бомбами. Сподіваємось, усвідомлення колись прийде, але критичне мислення повертається виключно через страждання.

В Офісі президента не приховують, що до останнього не вірили у повномасштабне вторгнення Росії, хоча іноземні розвідки про це відкрито попереджали. Чи стала нова гостра фаза війни несподіванкою на інформаційному фронті? Наприклад, ми побачили, що доволі швидко об’єднали свої зусилля провідні медіагрупи, знову повернувся до владної команди президента імпозантний речник Олексій Арестович... Наскільки оперативно країні вдалося виробити переконливу позицію для внутрішнього і зовнішнього вжитку?

Вважаю, тут якраз проблеми не було, бо вісім років йшла війна…

«Вісім років» – це, до речі, такий російський наратив, яким вони зараз дорікають Заходу.

Перші два роки тривала активна фаза, яка потім перейшла у позиційну. І це на нас нападали вісім років поспіль. Хай би якою несподіванкою не було те, що трапилося в ніч з середи на четвер (24 лютого), морально всі були до цього готові. Тому інформаційна відповідь з’явилася швидко і була абсолютно правильною. І з точки зору інформполітики в цілому, і з точки зору солідарності ЗМІ.

Наші успіхи в оборонній операції пов’язані з тим, що всі необхідні накази та повноваження військових для такого можливого варіанту були надані завчасно. Ніяких «котлів» у нас, слава Богу, не було, всі вступали в бій, і росіяни з перших годин почали зазнавати втрат.

Наскільки мені відомо, ніколи не було відомо конкретної дати вторгнення, і в висновках наших розвідників завжди йшлося, що об’єктивно у Росії шансів досягти успіху в такій операції немає. Але у нас були підстави вважати, що на чолі цієї держави знаходиться людина, яка приймає неадекватні рішення, виходячи з неадекватної інформації. Путін і надалі поводить себе як людина, що перебуває в паралельній реальності. Проблема (і не тільки наша) полягала в тому, аби усвідомити, що на чолі такої країни з ядерною зброєю знаходиться клінічний психопат. Бо логіка казала, що такого розвитку подій просто не має бути.

Чи існує якийсь спільний центр, який координує інформполітику для різних відомств, аби вони не протирічили один одному?

У нас нічого не протирічить. Військова ланка видає свою інформацію, МЗС працює з меседжами, які треба зараз розповсюджувати, підтримувати, аби вони не затухали. Всі працюють абсолютно чітко, до цього долучили депутатів, які перебувають в групах дружби з різними країнами. Як такого центру, який все це курує, нема. Є централізована позиція Офісу президента, яка щодня озвучується або самим президентом, або радниками голови Офісу главидержави Подоляком та Арестовичем. Створені групи в певних комунікаційних системах, в яких в щоденному режимі обговорюється порядок денний. В цих групах є діючі та колишні депутати та дипломати, представники діаспор, інформаційні війська, які об’єднують тисячі кіберволонтерів в Україні і за її межами. Ми дуже потужно виступаємо на цьому фронті.

Тобто в цих групах відбувається такий собі «брейншторм»?

Так, і він не зупиняється. Як тільки прокинулися, так і почали формувати адженду на сьогодні. У цей процес активно залучений міністр інформполітики Олександр Ткаченко – в першу чергу, у побудові внутрішньої комунікації, коли ті ж ЗМІ об’єднувалися.

У нас останнім часом владою активно розкручувалася тема деолігархізації. Чи ви здивовані тим, як всі медіавласники, серед яких найпотужніші олігархи, на тлі військової агресії стали в один стрій: і один з одним, і з державою?

Не здивований, бо проблема більшості з них була в надмірному впливі на політико-економічні процеси. А в їхньому, щонайменше, економічному патріотизмі я ніколи не мав жодних сумнівів. Всі свої медійні ресурси долучили до спільного спротиву окупації, дехто з них пише потужні колонки. Кожен робить, що може на своєму місці, тому ми перемагаємо.

«Є дуже відомі та впливові ЗМІ, які провадять антиукраїнську адженду»

Свого часу «аларм» щодо можливого російського вторгнення підняли західні ЗМІ, а українська влада називала ці повідомлення надто перебільшеними і навіть шкідливими для України. Але виявилося, що преса та її джерела були праві. Наскільки зараз західні видання адекватно висвітлюють вже реальну війну?

Не всі адекватно, але не хочу називати окремі ЗМІ. Триває щоденна боротьба за те, аби акценти трималися там, де нам треба. Є дуже відомі та впливові ЗМІ, які провадять просто антиукраїнську (хоча і неформально) адженду. Є такі, що ведуться на витоки, які підривають певні зусилля України. Так, на фоні заяви держсекретаря США Блінкена про те, що угода по наданню нам літаків фіналізується, пішли витоки, які мали цю угоду торпедувати або відвернути увагу на щось інше. Дуже багато західних медіа переключаються на проблему біженців і не дуже охоче кажуть власне про війну та військові злочини. Ми запевняємо, що проблема біженців є похідною від війни. Тому аби вирішити проблему біженців, треба не плакати над їхньою долею, а дати нам зброю.

Так, а чому ці «неправильні», з нашої точки зору, наративи там з’являються?

З різних причин. Наприклад, власники дослухаються до політиків, які хотіли б якомога швидше припинити війну. І, можливо, за рахунок українських інтересів. У певних країнах є внутрішньополітична боротьба, в якій використовується наша війна. Але ми намагаємося на це впливати: у нас багато прихильників серед політиків, громадських діячів, які повністю перейшли на бік України. Бути на іншому боці або намагатися зберігати нейтралітет – це просто повністю аморально. Тому зараз нам значно легше доносити свою думку, зокрема, до провідних світових ЗМІ і союзників, яких стало набагато більше, ніж було.

Тобто Путін сам нам полегшив задачу, але за дуже страшну ціну. А відключення «медведчуківських» проросійських каналів себе виправдало, враховуючи те, що відбувається зараз? Кремль тоді сприйняв це як особистий ляпас.

Переконаний, якби вони досі діяли, ситуація в певних регіонах країни була б більш складною. Але як би ці канали не промивали мізки, після першої бомби, яка падає на твій будинок, критичне мислення повертається миттєво.

Наскільки ефективним ходом з нашого боку є демонстрація пресконференцій з російськими полоненими, коли вони звертаються до своїх співвітчизників?

Ці пресконференції дуже важливі, насамперед, для самої України. Всі ці висловлювання лягають в пакети свідчень, які йдуть до того самого Міжнародного кримінального суду. Ці відео, відеозвіти Генштабу, який акумулює інформацію з підрозділів нашої армії, підтримують наш моральний дух. У Росії цього все одно не бачать, а навіть якщо це до них доходить, така інформація просто відторгається. А Заходу таким чином необхідно показувати нашу стійкість та перемоги. Неважливо навіть, що там говорять ці полонені, – важливо, що вони у нас є і їхня кількість збільшується.

Дзвінки цих полонених родичам, в яких вони просять про допомогу, взагалі не впливають на настрої в Росії? Сарафанне радіо не працює?

З урахуванням мого розуміння природи фашистських та нацистських режимів вважаю, що наразі – ні. Повторюся: потім колись, коли росіяни усвідомлять свою провину, вони скажуть, що щось знали і розуміли.

«Telegram – це зло»

Блокування в Росії майже всіх закордонних соцмереж змушує росіян перейти на «Вконтактє», тобто прямо під ковпак «товариша майора», та Telegram, який Роскомнагляд свого часу довго і нудно намагався заблокувати, а тепер дав цьому месенджеру «зелене світло». Росіян остаточно заганяють в ізольовану бульбашку? Тепер в Кремлі відкрито говорять: якщо ти з чимось не згоден, то ти – «націонал-зрадник», звалюй з країни.

Світ таким чином позбавляється від інформаційної отрути, яка надходила з Росії в ці мережі. Чи це створить якийсь лікувальний ефект на російське суспільство? Ні, його створять тільки голод та страждання. Хто хоче – хай їде з цієї країни.

Але ж ми розуміємо, що поїде в першу чергу креативний клас, який і так не є надто войовничим.

От і добре – чим більше розумних людей поїде, тим швидше ця країна розвалиться економічно, соціально... В тому ж Instagram росіяни більше грошей заробляти не будуть, вони мають бути бідними, голодними та нещасними. І навіть в такому випадку вони не переживуть, на жаль, тих страждань, які пережили і переживають люди в Маріуполі, Харкові, Чернігові.

До речі, хоч у нас і були заборонені російські та проросійські телеканали, досі продовжує діяти сітка телеграм-каналів, які видають себе за українські, але, по суті, транслюють на 100% «зрадницький» контент. Війна тільки змусила їх остаточно скинути маски.

Я давно казав, що Telegram – це зло, а не добро. У мене давно були серйозні сумніви щодо відносин між засновником цієї платформи та російськими спеціальними відомствами. Telegram використовується спецслужбами Росії для дестабілізації ситуації в інших країнах. Те, що зараз відбувається в Telegram, має бути і буде вивчене, і на світовому рівні мають бути прийняті рішення щодо цього дуже сумнівного месенджера. Це ж компанія з західною юрисдикцією. І сподіваюсь, що кожна людина, яка дбає про інформаційну безпеку власної держави, зробить так само, як давно зробив я, – зніс Telegram з усіх своїх приладів.

Павло Вуєць, «Главком»