Путін програв інформаційну війну

Володимир Путін давно має репутацію майстра інформаційних воєн. За останнє десятиліття його перетворення соцмереж на зброю і агресивне просування фальшивих наративів виявилися ключовими у ряді знакових досягнень, таких як захоплення Криму у 2014 році та обрання Дональда Трампа президентом США у 2016 році.

Це робить нинішній стан справ ще більш дивовижним. Від часу путінського вторгнення в Україну минуло менше двох тижнів, але вже ясно, що інформаційну війну він остаточно програв.

З того часу, як 24 лютого розпочалася атака Путіна, світ згуртувався на підтримку України. Більшість міжнародної спільноти також засудила російську агресію. Війна Росії проти України широко представлена як найбільша боротьба добра і зла в сучасній історії.

Путінське вторгнення явно зробило Росію токсичною, і навіть його потужна дезінформаційна машина не змогла протистояти. Це призвело до безпрецедентних міжнародних санкцій і переконало багато найбільших компаній світу розірвати всі зв'язки з країною. Навіть такі раніше надійні партнери, як Китай, схоже, все більше не бажають публічно підтримувати Кремль.

Тим часом, хибні російські наративи більше не отримують висвітлення в міжнародних ЗМІ. Намагання Путіна виправдати вторгнення показово провалилися. Натомість його дедалі більш божевільні розмови про українських «неонацистів» і «наркоманів» широко висміювалися або просто одразу відкидалися.

Зіткнувшись із реальністю катастрофічної поразки на інформаційному фронті, Путін відступив і тепер робить відчайдушні спроби зберегти свою владу над внутрішньою російською аудиторією. Протягом перших десяти днів війни Москва заборонила Facebook і Twitter, закрила більшість незалежних ЗМІ, що залишилися в країні, і ввела нові драконівські закони, що обіцяють тривалі терміни ув'язнення всім, хто посміє поставити під сумнів орвеллівську партійну лінію Кремля щодо війни в Україні.

Після багатьох років успіху, чому Путін так всебічно програє інформаційну війну?

Однією із ключових відмінностей нинішньої війни від російського вторгнення 2014 року є присутність в Україні великої кількості міжнародних кореспондентів. Багато в чому завдяки політиці адміністрації Джо Байдена щодо постійного оприлюднення подробиць путінських планів вторгнення весь світ заздалегідь знав, що ось-ось може вибухнути конфлікт. Як наслідок, наприкінці 2021 року в Україні почали збиратися представники міжнародних ЗМІ.

До початку лютого багато найкращих готелів Києва були заповнені журналістами і знімальними групами з усього світу. Цей наплив також призвів до того, що репортери у великій кількості вирушили до регіональних центрів – Харкова, Львова, Маріуполя та Одеси.

Безпрецедентна присутність міжнародних ЗМІ в Україні дозволила сотням журналістів на власні очі побачити реальність країни. Тоді як українські новини у 2014-му, як правило, висвітлювали московські бюро, і лише жменька кореспондентів фактично жила у Києві. Це призвело тоді до орієнтованого на Москву погляду на українські справи, коли керівники бюро часто надавали надто великого значення кремлівським наративам, віддаючи перевагу поблажливим висновкам своїх російських колег.

Західні журналісти, які приїхали в Україну за кілька місяців до початку бойових дій, були вільні від російських упереджень і незабаром почали переосмислювати міжнародне висвітлення країни. Важливо відзначити, що вони аж ніяк не були зобов'язані Кремлю, на відміну від московських кореспондентів, які мають отримати державну акредитацію в Росії, якщо хочуть зберегти робочі місця.

Кремлю подобається тримати іноземних кореспондентів на відносно короткому поводку. Міжнародні журналісти, що базуються в Москві, зазвичай мають дуже обмежений прямий доступ до високих чиновників і часто змушені покладатися на інформацію, яку дають із ложки. Будь-який кореспондент, який розповідає незручну правду, ризикує бути виключеним, як це сталося з Люком Гардінгом із The Guardian та Сарою Рейнсфорд із BBC. Зіткнувшись із реальною перспективою втратити коштів для існування, багато московських кореспондентів вдаються до самоцензури і швидко вчаться уникати табуйованих тем.

Медійний клімат в Україні дуже відрізняється. Хоча в українських ЗМІ, як і раніше, домінують інтереси олігархів, і вони схильні до вкрай упереджених репортажів, до жорсткої державної цензури російських ЗМІ їм далеко. Натомість безліч різних ЗМІ України конкурують один з одним, створюючи недосконалий, але плюралістичний медіа-ринок.

Завдяки цьому напрочуд вільному і надійному інформаційному середовищу іноземні журналісти в Україні змогли взаємодіяти з широким колом місцевих колег, щоб скласти всебічну картину справжньої ситуації в країні. Ця взаємодія також допомогла підкреслити спільну професійну етику та спільні цінності, які пов'язують українців та їх західних колег.

Різкі покращення щодо висвітлення України у міжнародних ЗМІ останнім часом є лише частиною причини гучної поразки Росії в інформаційній війні.

Найважливішим чинником залишається фундаментальна слабкість путінського наративу. Його заява про викорінення «нацизму» в країні з президентом-євреєм, де ультраправі партії постійно набирають низькі однозначні числа у загальнонародних виборах, є абсурдною. Що ще гірше, воєнні злочини, скоєні його військами в Україні, викликають огиду в усьому світі.

У той час як Путін став вигнанцем, президент України Володимир Зеленський перетворився на глобального героя. Зрозумілі та прямолінійні щоденні брифінги Зеленського та його пам'ятні селфі-відео стали одкровенням, а знакові цитати на кшталт «мені потрібні боєприпаси, а не транспорт» уже увійшли в історію. На відміну від очевидної брехні Путіна, Зеленський справляє враження щирого і відвертого. Він не ізолює себе і не змушує колег та представників ЗМІ сидіти на протилежному кінці десятиметрових столів.

Якщо Зеленський – безперечна зірка українських зусиль з інформаційної війни, то й інші українські офіційні особи також досягли відмінних результатів. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба активно та ефективно присутній у соцмережах, як і міністр цифрової трансформації Михайло Федоров.

Українські військові прийняли виклик, регулярно оновлюючи інформацію та надсилаючи чіткі та послідовні повідомлення. Їх підтримало велике та активне громадянське суспільство України, яке служило неформальною армією інформаційної війни, публікуючи достовірні новини про військові дії та звірства Росії, а також винахідливі меми і патріотичні послання, що підвищують бойовий дух.

Путін ще може досягти тимчасового військового панування над Україною за рахунок застосування переважної сили, але далеко не зрозуміло, як він може сподіватися перетворити це на стійке політичне врегулювання. Інформаційна війна вже програна, а жорстокість російського нападу отруїла двосторонні відносини на десятиліття вперед.

Коли залізна завіса репресій опускається на путінську Росію, міжнародні ЗМІ вже мають дивитися у майбутнє післявоєнного періоду. Якщо Україна вийде з поточного конфлікту непереможеною, регіональні кореспондентські бюро мають залишити задушливу атмосферу Москви і переїхати до Києва, де панує атмосфера свободи ЗМІ та відсутність політичного тиску дозволять їм висвітлювати ширший регіон із значно більшою правдою і точністю.

Джерело: Atlantic Council

Переклад: Gazeta.ua