Моральна короткозорість. Що відбувається з Amnesty International?

У лютому Amnesty International, одна з провідних правозахисних організацій у світі, позбавила статусу «в’язня сумління» Олексія Навального – мабуть, найвідомішого політв’язня у світі. Очевидно, Amnesty так вчинила внаслідок скоординованої кампанії з боку проросійських тролів, які вказували на те, що Навальний, безстрашний критик Володимира Путіна, свого часу висловлював деякі російські націоналістичні погляди. У травні організація передумала, повторно визнала Навального «в'язнем сумління» та вибачилась за своє попереднє рішення.

Проте Amnesty International, схоже, нічого не винесла з цього досвіду. Вона досі демонструє дивовижну та безсовісну упередженість проти ворогів Путіна. У четвер організація виступила з морально короткозорою заявою, у якій звинуватила українські сили у… «порушенні законів війни», «створенні баз та керуванні системами озброєння у населених районах, у тому числі у школах і лікарнях».

Росіяни, які розв’язали загарбницьку війну, прийшли у захват, а українці, які борються за порятунок своєї країни від нещадного і кровожерливого ворога, розгубились.

Голова українського офісу Amnesty Оксана Покальчук подала у відставку і з огидою написала у Facebook, що організація не дала Міноборони України достатньо часу, щоби відповісти на звинувачення. «У результаті цього, сама того не бажаючи, організація створила матеріал, що прозвучав як підтримка російських наративів. Прагнучи захистити цивільних, це дослідження натомість стало інструментом російської пропаганди», – зазначила Покальчук.

Російська місія у Женеві написала у Twitter, що «коли цивільний будинок використовується у військових цілях, він перетворюється на законну ціль для точного удару. Україна продовжує це робити, але тепер навіть Аmnesty не може з цим впоратися».

Російське посольство у Лондоні, яке нещодавно закликало до страти українських військовополонених, заявило, що звіт Amnesty – це «саме те, про що Росія казала весь час».

Є сподівання, що у співробітників, керівників і членів правління Amnesty залишилося достатньо морального глузду, щоби принаймні відчувати збентеження через те, що їхні дослідження використовуються для виправдання військових злочинів. Сама Amnesty опублікувала хроніку варварських дій Росії, зазначивши, що «застосовуючи заборонену зброю, таку як касетні боєприпаси, у населених пунктах, у тому числі у таких містах як Харків і Чернігів, російські війська вбивали мирних жителів і руйнували житлові будинки, включаючи багатоквартирні».

І все ж тепер Amnesty припускає, що Україна якимось чином сама спричинила ці жахливі жорстокості, бо розмістила війська у своїх містах. Що мала робити Україна? Не захищати свої міста і дозволити Росії окупувати їх без бою? Це означало би кинути українців у жахи російської окупації, наслідками якої є вбивства, зґвалтування, грабежі, масові депортації та інші жахливі злочини.

Одна з причин, чому українські сили воюють у містах, полягає у тому, що у цих місцях є сильні позиції для оборони. Але міжнародне право навряд чи змушує Україну здавати свої міста. Марк Гарласко, ветеран розслідування військових злочинів, написав у Twitter, що Amnesty неправильно зрозуміла закони війни: «Україна може розміщувати війська у районах, які вона захищає – особливо під час війни у містах. Немає вимоги стояти пліч-о-пліч у полі — це не 19 століття».

Україна справді відповідає за захист цивільного населення від бойових дій і вона це робить. Українська влада закликає та навіть наказує цивільним особам евакуюватися з районів, які зазнають нападів Росії і допомагає їм це зробити попри постійну загрозу бомбардування. У квітні російська ракета вдарила по залізничному вокзалу на сході України, він був переповнений біженцями. Росіяни вбили щонайменше 50 людей.

Немає даних про навмисні напади українців на цивільних в окупованих Росією містах, приміром, у Херсоні, як росіяни регулярно роблять на території України. Українські військові також не використовували цивільних як живий щит для стримування атак, як це часто роблять такі групи, як «Ісламська держава». Дійсно, така тактика виявилася би абсолютно неефективною проти російських генералів, які не хвилюються ні за життя власних солдатів, ні тим більше за мирне українське населення. Amnesty International звинувачує жертву, припускаючи, що російські атаки якимось чином можна виправдати присутністю українських захисників.

У неділю, після скандалу, Amnesty оприлюднила заяву, у якій йдеться, що вона «глибоко шкодує про страждання та гнів», які спричинила війна, але водночас «повністю підтримує свої висновки». Агнес Калламар, генеральний секретар Amnesty, лише погіршила ситуацію своїм жалюгідним твітом, в якому звинуватила «натовп українських і російських тролів у соціальних мережах» в «атаках на розслідування @amnesty» та поширенні «воєнної пропаганди, дезінформації, дезінформації». Отже, тепер Amnesty звинувачує у поширенні «дезінформації» не лише Росію, а й Україну?

Це ще один доказ того, що хибна логіка моральної еквівалентності пустила глибоке коріння в Amnesty International. Вони завдають шкоди власній репутації, адже організація, безсумнівно, приносить багато користі, викриваючи порушення прав людини в усьому світі. Але поки Amnesty не спростує і не вибачиться за свої образливі звинувачення проти України, вона не заслуговує на серйозне сприйняття. Безумовно, організація не заслуговує на додаткові пожертви, які використовує для своїх помилкових висновків.

Джерело: The Washington Post

Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком»