«Не стріляйте по російських НПЗ!» Історія однієї непристойної пропозиції

У день найпотужнішої за останній рік російської атаки на енергетичну інфраструктуру України, The Financial Times повідомило геть тривожні новини з «американського фронту». У публікації впливового видання йдеться про те, що Вашингтон нібито настійливо закликає СБУ та ГУР Міноборони припинити атаки на нафтопереробний сектор РФ. Ці атаки з використанням дронів останнім часом набули масового характеру і вже пошкодили 10-12% всіх нафтопереробних російських потужностей. Київ впевнений, що такими відносно доступними засобами намацав критичну больову точку Кремля і збирається розширювати програму виробництва безпілотників для ударів по російському нафтовому експорту та логістиці постачання палива окупаційним військам. Стратегія ця видається особливо ефективною в умовах, коли західні партнери або взагалі не надають Україні необхідну далекобійну зброю, або надають на умовах, що вона не буде застосована по цілях на російській території.

І от з посиланням на неназваного представника американського Радбезу FT повідомляє, що Вашингтон не заохочує і не допускає атак всередині Росії та навіть «розчарований» такою самодіяльністю української сторони.

Співрозмовники The Financial Times стверджують, що невдоволення США ударами по російських НПЗ має цілком прагматичні причини. По-перше, попри букет санкцій та «цінову стелю» Росія залишається одним із найбільших у світі експортерів енергоносіїв, який має вплив на світові ціни. Цінники на нафту цього року зросли приблизно на 15% – до $85 за барель, що призвело до зростання вартості пального якраз у той момент, коли президент США Джо Байден розпочинає свою кампанію з переобрання. Ріст цін на нафту тягне за собою здорожчання бензину, який вже додав у вартості в Штатах 15%. Подальші удари по російській нафтопереробці, на думку противників такого підходу, можуть призвести до ще більшого дефіциту нафтопродуктів у світі та подальшого цінового стрибка.

Друга проблема, яка турбує американський істеблішмент, – можливий удар Росії у відповідь по важливій для Заходу енергетичній інфраструктурі, яка проходить російською територією. Йдеться про Каспійський трубопровідний консорціум (КТК), яким нафта з Казахстану через Росію надходить на світовий ринок і який використовують такі західні «монстри» як ExxonMobil і Chevron.

Офіційні особи з американської та української столиць запити про коментарі від видання проігнорували. Звісно, відсутність офіційних чи хоча б напівофіційних коментарів залишає можливість трактувати цю інформацію як звичайну «качку» або навіть частину російського ІПСО. Але ця «зрада» у стосунках Києва та Вашингтона стала вже не першою і лягла на добре підготовлений ґрунт. Гнітюче враження від багатомісячної «мильної опери» в американському Конгресі з затримкою військово-фінансової допомоги Україні на $60 млрд лише посилили результати нещодавніх візитів до української столиці радника Білого дому з нацбезпеки Джейка Саллівана та сенатора-республіканця з «проукраїнського» табору Ліндсі Грема. Їхні заяви про відданість Штатів підтримці України мали б підбадьорити перед очікуваним розв’язанням клінчу в Конгресі, але пролунали дуже двояко.

Так, Грем під час розмови з Володимиром Зеленським не зміг надати гарантій щодо очікуваного пакета допомоги від США, але при цьому закликав скоріше прийняти закон про мобілізацію та набрати у стрій більше українців молодше 25 років. Ба більше – озвучив українському президенту контроверсійну ідею передати частину допомоги в кредит, що зараз розглядається в середовищі республіканців.

Але справжнім розчаруванням для багатьох стали підсумкові слова офіційного представника Білого дому: Салліван запевнив, що вірить в перемогу України, але серед ознак цієї перемоги уперше перелічив все що завгодно, окрім відновлення територіальної цілісності.

Після появи публікації в FT почали ширитися конспірологічні версії, що Салліван приїжджав до Києва не стільки пообіцяти довгоочікувану допомогу, скільки виставити умови українській владі для подальшої підтримки. І одна з них – якраз припинення «терору» російських НПЗ.

Показово, що українські лідери думок та звичайні користувачі українських соцмереж після масштабної російської атаки у ніч на 22 березня цілком допустили, що такі «шкурняки» з боку Вашингтону є можливими.

Найповніше ситуацію описав енергетичний експерт Михайло Гончар, який красномовно назвав свій розтиражований у «фейсбуці» допис «Про вашингтонську тупість і недолугість». На думку Гончара, зараз склалася низка факторів на нафтовому ринку, через яку у американців є спокуса вирішити власні проблеми ціною українських інтересів. Серед перелічених експертом чинників – неспроможність американців впоратися з ударами хуситів по нафтових танкерах в Червоному морі, спільна гра саудитів з росіянами на підвищення ціни «чорного золота», ремонт на американських НПЗ і підступи американських нафтових магнатів – симпатиків республіканців. З іншого боку, Гончар звертає увагу на перекручування, які мають місце у резонансній публікації: зокрема, він зазначає, що удари по російських НПЗ жодним чином не відбиваються на експорті російської нафти, який тільки зростає попри санкції.  

Сергій Куюн, директор консалтингової компанії А-95, яка аналізує паливні ринки, також не бачить зв’язку між ударами по російській нафтопереробці та дестабілізацією світового ринку нафти.

Експерт натякає: за появою таких публікацій стирчать російські вуха, і робить висновок, що українські атаки вглиб РФ насправді є дуже результативними.

А от фінансовий аналітик Сергій Фурса зазначає, що треба дивитися в очі реаліям і розуміти, що у наших союзників, які і так надають Україні безпрецедентну допомогу, можуть бути свої інтереси. І зокрема, вони можуть бути у Джо Байдена в період його виборчої кампанії. На думку Фурси, атаки на російські НПЗ насправді не приносять бажаного результату і навпаки тільки збільшують доходи російського бюджету через перенаправлення необробленої нафти на експорт. Дефіцит палива для російських танків також навряд чи станеться, тож, на думку аналітика, хоч настійливі прохання американців і можуть бути неприємними, але ті обмеження, про які вони просять, не вплинуть суттєво на ситуацію на полі бою.

За деякий час з’явилася реакція представників Кабміну та Офісу президента. Так, віцепрем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина нагадала про заяви офіційних осіб, згідно з якими російські НПЗ є абсолютно законними цілями з військового погляду: «Ми розуміємо заклики американських партнерів. Водночас ми воюємо тими спроможностями, ресурсами і практиками, які наявні у нас». Радник голови Офісу президента Михайло Подоляк назвав інформацію FT фікцією та зауважив, що ніхто після двох років повномасштабної війни не буде диктувати Україні умови її ведення.

Тим часом у кулуарах «Київського безпекового форуму», що проходив у столиці 21-22 березня, кореспондент «Главкома» попросив прокоментувати скандальну публікацію колишніх послів України в США. Посол у 2003-2006 рр. Джон Гербст відповів, що бачив статтю, але не впевнений, що вона є достатньо точною.

«Якщо ж ці висловлювання є точними, то це – ще один приклад неправильної політики США, – впевнений Гербст. – Штати дійсно мають високі ціни на нафту, але вони можуть їх зменшити, якщо відкриють видобуток власної нафти. Цього в Америці не роблять з певних причин. США постійно лякаються загроз російської ескалації. Це є дуже серйозною геополітичною помилкою, яка є поганою і для України, і для США. Але все-таки сподіваюсь, що ця стаття не є правдивою».

Ще один колишній американський посол (у 1998-2000 рр.), а нині старший аналітик Центру міжнародної безпеки і співпраці Стенфордського університету Стівен Пайфер взагалі вважає такі ймовірні прохання американської сторони до України обурливими. «Україна бореться за своє виживання, і США не повинні вказувати Києву, які цілі в Росії вона може чи не може вражати власними озброєннями», – категоричний Пайфер.

Старший співробітник Інституту безпеки та оборони Естонського Інституту зовнішньої політики Джеймс Шерр охарактеризував американську зовнішню політику майже афоризмом: «Якщо США вирішили (чи рішуче налаштовані) зрадити Україну, своїх союзників і себе, то ніяка сила на землі не зупинить їх».

Вже можна констатувати: у цього неприємного «кейсу» є один очевидний результат. Цей «виток», хто б за ним не стояв, сприяв неабиякому сплеску антиамериканських настроїв в українському сегменті соцмереж. Все частіше навіть лунають думки, що демократи при всьому своєму іміджі затятих друзів України та противників кремлівського режиму є занадто вже обережними і обрання президентом імпульсивного та більш рішучого Дональда Трампа може піти Україні на користь. Звісно, поки що це має вигляд одноразової емоційної історії, але в Москві, яка за будь-якого вдалого моменту намагається вбити клин та посіяти недовіру між союзниками, 100%, потирають руки.

Павло Вуєць, Микола Сірук, «Главком»