Повномасштабна. Три головні глобальні міфи, які зруйнувала наша війна

24 лютого о 04:50 Путін оголосив про початок «спеціальної операції в Україні». Її метою він назвав «демілітаризацію та денацифікацію України».

Вже за п’ять хвилин російські війська атакували Україну по всій лінії кордону – били по Луганській, Сумській, Харківській, Чернігівській та Житомирській областях, зайшли з боку Білорусі на Київ і Київську область.

Приблизно у ці ж хвилини росіяни запустили ракети по Харкову, Одесі, Києву, Житомиру, Броварах, Херсону, Миколаєву, Дніпру, Запоріжжю. Цілили по центрах військового управління, аеродромах та військових складах. Вже у ці хвилини Україна зазнала перших людських втрат.

Українці прокинулися на світанку дезорієнтовані та розгублені, телефонували один одному, ухвалювати якісь спонтанні рішення, збирали валізи…

Вже о 06:30 президент Володимир Зеленський звернувся до українців. Глава держави заявив про введення воєнного стану. «Сьогодні від вас, від кожного з вас вимагається спокій. По можливості залишайтеся вдома. Ми працюємо, армія працює, працює весь сектор безпеки України. На зв'язку з вами буду постійно я, РНБО, Кабінет міністрів України... Без паніки! Ми сильні, ми готові до всього. Ми переможемо всіх. Тому що ми – це Україна. Слава Україні!» – сказав тоді Зеленський.

О 07:40 окупанти пішли у прорив через Чорнобильську зону відчуження. Охорона ЧАЕС вступила в бій з російськими терористами. За 10 хвилин прозвучала перша хоча б трошки втішна новина: стало відомо про збиття п'яти російських літаків та одного вертольоту.

Весь наступний тиждень дороги України зі сходу на захід були майже паралізовані. Безкінечні затори з сотень тисяч автівок: люди тікали у Тернопільську, Львівську, Франківську, Рівненську та Чернівецьку області, далі – прямували закордон, просто на ходу обираючи країну призначення. У кого не було машини, блукав у щільному натовпі на вокзалі з рюкзаками, сумками, дітьми, тваринами та повним нерозумінням: куди і наскільки?

Тоді ми не знали, що думати і куди бігти. Не знали, як захистити дітей. Не розуміли, що робити, коли лунає сигнал повітряної тривоги. Ми не були впевнені ні у чому – панували тваринний страх та невідомість. Ми не уявляли, скільки триватиме цей жах. Лунали обережні прогнози – кілька днів, тижнів, місяців...

Це вже згодом з’явився мем «два-три тижні – максимум».

А вже чотири роки…

Чотири роки, які змінили нас.

Чотири роки, які змінили світ.

24 лютого 2022 року змінило хід світової історії. Путін повномасштабним вторгненням зруйнував світовий порядок, який панував до цього майже 80 років. Раптом виявилося, що стовпи, на яких тримаються світова безпека та демократія, – міф. Вони крихкі. Фактично їх не існує.

Руйнували міфи й українці. Вони показали всьому світу: якщо справедливості нема, то за неї все ж треба боротися.

Міф 1: Російська армія – друга армія світу

Міф про потужну російську армію десятиліттями утверджувався завдяки агресивній пропаганді.

Всі світові військові рейтинги (на кшталт Global Firepower) переконували, що Росія стабільно посідає друге місце за військовою потугою після США. Однак варто враховувати, що всі ці дослідження базуються на кількісних показниках: скільки є «на папері» танків, літаків, боєголовок, яким є мобілізаційний ресурс. А от рівень підготовки солдатів, досконалість логістики, рівень корупції до уваги не бралися. До слова, Україна, яку у 2022-му Росія за три дні не змогла проковтнути, посідала відставала від ворога на два десятки місць.

Як пишуть дослідники Роберт Купєцкі (Варшавський університет), Філіп Брийка (Польська академія наук) і Томаш Хлунь у книжці «Інтернаціональна дезінформація. Концепція, визначення, протидія» (International Disinformation. Concept, recognition, counteracting), Росія регулярно проводила навчання, куди запрошували іноземних аташе. Це були ретельно зрежисовані шоу: техніка їхала рівними рядами, снаряди влучали в цілі, а генерали рапортували про успіхи.

«Росія використовувала «Кавказ» та інші військові маневри («Восток», «Центр», «Гром» (ядерні навчання) або «Запад»), для стратегічної комунікації, адресованої своїм сусідам і країнам НАТО. На них чинився психологічний і військовий тиск, щоб змусити їх проводити безпекову політику, яка відповідає інтересам Кремля.

Всередині РФ міф про сильну армію підтримувався і досі підтримується парадами, приуроченими до 9 травня – Дня Перемоги. Назовні – безкінечними розповідями про непереможну зброю, аналогів якої у світі начебто немає. На ділі ж виявляється, що «аналоговнєтниє» «Циркони» і «Кинджали» успішно збиваються американськими системами Patriot, які показали себе в дії під час війни в Україні.

Власне, з перших тижнів повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що «друга армія світу» – міф. Свідчень про те, що російські вояки ще у 2022 році, коли, здавалося б, їхня армія ще не була виснажена тривалими бойовими діями, мали жахливе екіпірування та вкрай застарілу бойову техніку, було чимало. Очевидно, Путін вважав, що для того, аби «взяти Київ за три дні», згодиться і така. Українські бійці з подивом виявляли, що бойова техніка, яку вони затрофеювали, була майже або повністю непридатною для використання; бронежилети були виготовлені з картону замість броньованих пластин; термін придатності продовольчих наборів закінчився ще 2015 року, а особовий склад пересувався на ЗІЛ-130.

Звісно, відтоді, як Путін поставив економіку РФ на військові рейки, ситуація почала змінюватися. На допомогу своєму диктатору прийшли союзники-іранці, які надали РФ перші безпілотники, і, власне, це змінило подальший хід війни.

Водночас досі частина російської «боєвої мощі» – радянська зброя. Той самий грізний «Орєшнік», яким Путін видовищно влупив по Дніпру та Львівщині з практично нульовою користю для себе, – це експериментальна балістична ракета, розроблена на основі РС-26 «Рубеж». Без ядерного заряду ефективність від неї мінімальна, технологія стара. «Орєшнік» наразі працює як психологічна зброя, ніж воєнна. А твердження Путіна, що збити цю гіперзвукову ракету неможливо, – маніпуляція.

«Складний та неточний, «Орєшнік» – це дорогий спосіб «завдати не так багато руйнувань», – коментує Джеффрі Льюїс, директор Програми нерозповсюдження у Східній Азії Інституту міжнародних досліджень Міддлбері в Монтереї. Він зазначив, що всі балістичні ракети такої дальності є гіперзвуковими, і що ракети-перехоплювачі – такі як ізраїльська «Стріла 3» та американська SM-3 Block 2A – були розроблені якраз для їх знищення.

«Якби вони були за своєю суттю жахливими, (Путін) просто використав би їх. Але цього недостатньо, – сказав Льюїс. – Він мав використати їх, а потім провести прес-конференцію, а потім ще одну прес-конференцію та казати: «Гей, ця штука справді страшна, вам слід боятися».

Якщо Україна нині показує нові дрони, розповідає західним партнерам про їхнє різноманіття та нюанси застосування, то Путін досі залишається захопленим ідеєю «вундерваффе» та лякає «Орєшнікамі» та «Посєйдонами».

Яскравим прикладом перевірки на адекватність заяв Путіна стала історія з танками Т-14 «Армата», якими диктор лякав і Україну, і Захід. Вони виявилися непридатними для використання в умовах війни в Україні. «Російський танк Т-14 «Армата» протягом багатьох років вважається найкращим у світі, проте його фактичні бойові характеристики дещо суперечать розрекламованій репутації. За даними російського інформаційного агентства ТАСС, знаменита «Армата» мала лише короткочасне експериментальне розгортання в Україні, і цей досвід, ймовірно, був не надто позитивним», – вважає військовий експерт, ексконсультант Пентагону Кріс Осборн.

Міф 2: НАТО – носій надсучасних воєнних технологій та гарант безпеки своїх членів

У перші місяці війни українцям здавалося, що єдиний швидкий спосіб припинити кровопролиття – вступити до НАТО. І тоді члени «великого і могутнього» Альянсу у разі агресії проти свого члена закриють українські небо, захистять території та запустять далекобійні надсучасні ракети по країні-агресору. Нині важко сказати, як повелось би НАТО на світанку 24 лютого 2022 року… Але те НАТО, яким воно є 2025-2026 роках, після початку другого президентства Дональда Трампа, точно опускає очі долу, коли висловлює найвищий ступін стурбованості.

Наочним підтвердженням безпомічності НАТО стала історія із зухвалим нальотом російських безпілотників на Польщу у ніч проти 10 вересня 2025 року. За даними премʼєра Польщі Дональда Туска, на територію країни залетіло 19 дронів, чотири з яких вдалося збити. У селі Вирики-Воля поблизу Влодави через влучання російських дронів було пошкоджене приватне домоволодіння.

От на що спромоглося НАТО в цей момент:

• Спершу з’явилась інформація від Reuters із посиланням на джерело в Альянсі про те, що НАТО не вважає атаки безпілотників на Польщу нападом. А що ж це було? Згодом генсек НАТО Марк Рютте назвав дії Росії «безрозсудними та небезпечними».
• Члени НАТО опублікували заяви, в яких висловили солідарність і стурбованість після інциденту у повітряному просторі Польщі. Згодом Польща застосувала четверту статтю Північноатлантичного договору: зібрала лідерів усіх країн-членів Альянсу. У підсумку низка країн висловила готовність надати підтримку: Німеччина пообіцяла продовжити місії повітряної поліції та підтримати нові антиросійські санкції, Франція запланувала надіслати три винищувачі Rafale для захисту польського неба, а Нідерланди, Чехія та Велика Британія висловили готовність надати системи ППО та технології для боротьби з дронами.
• Те ж неназване джерело Reuters розказало про деталі нічної операції з протидії ворожому нальоту: в ній брали участь польські винищувачі F-16, голландські F-35, італійські літаки розвідки AWACS та літаки-заправники в повітрі, що спільно експлуатуються НАТО. Зазначалося також, що системи протиповітряної оборони НАТО Patriot у регіоні виявили дрони своїми радарами, але не атакували їх.
• Після тривалих вагань – збивати чи ні – вирішили все ж збивати. Для знищення цілей військові застосували ракети AIM-9X. Ціна однієї такої ракети становить близько $2,8 млн, тоді як вартість самого дрона оцінюється лише у $10 тис. Тобто пальнули з гармати по горобцях. Після шквалу критики у Польщі роздратовано зазначили, що, мовляв, заради захисту мирного населення ніяких ракет за мільйони не шкода.

Тим часом речник Кремля Дмитро Пєсков відмовився коментувати інцидент, але не згаяв можливість звинуватити НАТО і ЄС у постійних «безпідставних» заявах про російські провокації. У міноборони РФ заявили, що не планували атакувати об'єкти на території Польщі.

Трампа вистачило лише на неоднозначний допис в Х: «Що це за порушення Росією повітряного простору Польщі за допомогою дронів? Почалося!». Згодом, щоправда, він домовився про зустріч із президентом Польщі Каролем Навроцьким. Тепер бачимо, що вона нічого не змінила.

Польща врешті звернулася з проханням до України навчити ї збивати російські дрони. Україна, звісно, не відмовила. За добу з’явилася заява польського МЗС про те, що навчатися її військові будуть на території Польщі, бо в Україні небезпечно.

А Україні, яку не беруть у НАТО, – своє робити. І вона робить речі, які викликають оплески у західних експертів, вони визнають: Україна перевершила НАТО. Зокрема, чимало галасу наробила минулорічна операція СБУ «Павутина». Старший науковий співробітник і старший радник Центру аналізу європейської політики (CEPA), британський журналіст Едвард Лукас зауважував: замість затягування переговорів щодо вступу України до НАТО, західним країнам слід самим поспішати просити у київських друзів про допомогу в обороні та безпеці проти Росії. «Їм треба давати гроші. Українці довели, що можуть за лічені місяці дешево та ефективно розвивати можливості, які західні країни, за величезні кошти, не можуть створити десятиліттями. Якщо українці можуть зробити це самостійно, то скільки ще вони можуть зробити за серйозної допомоги Заходу?», – підкреслював Лукас.

Генерал-майор США у відставці Гас Маклахлан у коментарі АВС News зауважив, що західним військовим тактикам варто звернути увагу на «інновації України». «Здатність українців адаптувати нові технології з дуже низькою вартістю вражає», – сказав він. Генерал також додав, що, за його оцінками, використані в операції «Павутина» дрони коштують близько $4 тис. кожен. Зауважимо, ця цифра відрізняється від інших оцінок: зокрема, видання Financial Times оцінило вартість українських дронів, які брали участь у «Павутині», взагалі у $300-600.

Ще більшою проблемою, ніж нерішучість НАТО, є розлад всередині Альянсу. Найбільший інвестор оборонного союзу США ставить ультиматум решті членів. Після Мюнхенської конференції з безпеки у 2025 році видання ВВС висловилось лаконічно: «Кінець епохи».

«НАТО, Організація Північноатлантичного договору, була створена в 1949 році з головною метою – не допускати експансію колишнього Радянського Союзу в Європі. Зараз вона налічує 32 члени, в тому числі кілька східноєвропейських країн. Усі члени погоджуються з тим, що якщо одна з членів Альянсу зазнає нападу, інші повинні допомогти їй захиститися. Але після цього тижня архітектури безпеки в Європі, що склалася після Другої світової війни, більше не існує. Америка все ще в НАТО, але Європа більше не може автоматично покладатися на те, що США прийдуть їй на допомогу», – пише видання.

Однак суто категоричними вимогами Штатів до європейців більше витрачатися на власну безпеку проблеми Альянсу не обмежуються. Плани Трампа щодо отримання у склад США Гренландії (яка входить до складу країни-члени НАТО – Данії) будь-яким, хоч і військовим, шляхом, становлять екзистенційну загрозу Альянсу. Після нещодавньої розмови Рютте з Трампом щодо Гренландії ця тема перестала активно мусуватися. Водночас нещодавно данське видання Вerlingske опублікувало свідчення джерел, присутніх під час закритої зустрічі на Мюхенській конференції з безпеки між прем’єр-міністром Данії Метте Фредеріксен, гренландським прем'єром Єнсом-Фредеріком Нільсеном та американським сенатором Ліндсі Гремом. Останній начебто зухвало попередив, що якщо Трамп захоче Гренландію, то Вашингтон «може просто її забрати».

Американські законодавці були здивовані, дізнавшись, наскільки кампанія Трампа щодо Гренландії вплинула на сприйняття європейцями США та рівень довіри до американських партнерів, зазначає видання.

До слова, якщо у перші роки війни журналісти та політологи як мантру повторювали фразу про те, що Путін не насмілиться атакувати країну-члена НАТО, бо Альянс, мовляв, моментально дасть таку відсіч, що РФ зникне з мапи світу, то нині на питання реальної готовності НАТО до такого протистояння відповідь не така вже й однозначна. Генсек НАТО Марк Рютте випромінює оптимізм: під час Мюнхенської конференції з безпеки 2026 року він зробив впевнену заяву щодо оборонного потенціалу Альянсу. Він наголосив, що на сьогодні Північноатлантичний блок володіє достатньою потужністю, аби стримати будь-яку агресію з боку РФ, і гарантував перемогу в разі прямого зіткнення: «Ми виграємо будь-яку битву з Росією, якщо вони нападуть на нас зараз». Рютте підкреслив, що мета НАТО – зберегти таку перевагу на роки вперед.

Тим часом американські журналісти та експерти не мають такої залізної впевненості. У зарубіжних медіа час від часу з’являються різні прогностичні матеріали, на кшталт «що буде, якщо…». І висновки, яких доходять експерти, не надто втішні для Альянсу.

Наприклад, The New York Times 28 вересня 2025 року стисло описало гіпотетичний сценарій нападу Путіна на Європу та подій, які розвиватимуться після того. Цей сценарій описує професор міжнародної політики Університету бундесверу Карло Масала у своїй книзі «Якщо переможе Росія», а американське видання стисло його переказало: «Отже, 27 березня 2028 року естонське місто Нарва прокидається від вибухів. Зі сходом сонця російський триколор майорить над ратушею. Реакція Альянсу нерішуча. Терміново скликаний саміт у Брюсселі не зміг задіяти ст. 5 договору. Президент США повторює, що не стане ризикувати «Третьою світовою війною через обмежений акт агресії». Його послання Європі прямолінійне: «Якщо ви хочете щось зробити у військовому плані, це ваше діло. Але ми це не підтримаємо».

Масала, описуючи підхід Путіна, нагадав цитату Леніна: «Промацуйте територію багнетами. Якщо зіткнетеся з кашею – йдіть уперед; якщо зіткнетеся зі сталлю – відступайте». Історик додає: «Путін «зіткнувся тільки з кашею. Європейці занадто слабкі, щоб протистояти цьому російському імперіалізму».

The New York Times зазначало, що саботаж ставав дедалі нахабнішим: від перерізання підводних кабелів, що з'єднують країни Північної Європи, до вибухів на газопроводі в Балтійському морі. Проблема Заходу полягає не стільки у відсутності обізнаності, скільки у відсутності волі. «Демократію потрібно захищати, але не думаю, що наші громадяни готові платити таку ціну. Чим далі на захід від України та Росії, тим менш стійкими стають люди», – зазначив Масала.

The New York Times також наводить слова генерала Річарда Барронса, колишнього командувача Об'єднаним командуванням збройних сил Великої Британії: «З боку Європи опинитися в такому становищі щодо Росії – це недбалість і дурість». Генерал вважає, що після вторгнення до Криму 2014 року Європа і США «не вжили достатніх заходів, щоб утримати Росію від повторного нападу» на Україну.

Барронс раніше допускав напад РФ на Естонію в майбутньому: «Мета Росії – рознести в пух і прах ст. 5. Нарва – малесеньке містечко, про яке ніхто не чув. Можливо, деякі союзники скажуть: «Ми за неї не помремо». У цей момент ст. 5 нівелюється».

Песимістичний для Європи прогноз The New York Times – не єдиний. Професор кафедри воєнних досліджень Королівського коледжу Лондона, академічний директор Кембриджської ініціативи з безпеки Девід Джіо та ексзаступник начальника штабу оборони Великої Британії, викладач коледжу Еммануеля Кембриджського університету Даг Чалмерс на сторінках The Economist 5 січня 2026 року поділилися своїми прогнозами щодо того, чи зможе вистояти Європа проти РФ.

Вони описали можливий сценарій початку вторгнення: У напівтемряві березневого ранку 2027 року російські бронетанкові підрозділи перетинають латвійський кордон поблизу Резекне, захоплюють залізничну станцію та повертають на південь до Даугавпілса, другого за величиною міста Латвії, половина населення якого є етнічними росіянами. Їхня мета — захопити клаптик території під приводом того, що «російськомовні громади» потребують захисту Москви. Російські війська швидко будують стаціонарні позиції та розгортають мобільні засоби протиповітряної оборони, а Путін чекає, поки НАТО вирішить, як реагувати.

Відповідно до сценарію, Трамп заявляє, що США не воюватиме за клаптик Латвії, який, на його думку, «по суті, й так російський», та й Європа «сама спровокувала» Путіна на це вторгнення своєю слабкістю.

Автори прогнозу переконані: Європа здатна вести коротку війну, але не затяжну. «Без важких транспортних засобів, дозаправлення в повітрі, повітряних систем управління й контролю, супутникової розвідки та глибоких запасів боєприпасів, які надають США, європейська здатність підтримувати інтенсивні бойові дії вичерпається за лічені тижні», – вважають Джіо і Чалмерс.

Експерти втім наголошують, що це не означає неминучого програшу Європи, адже Європа без США все ж має величезні демографічні та економічні переваги. Однак біда у тому, що економіка і суспільство Росії вже налаштовані на війну, і щоб європейським країнам НАТО відбитися від загарбників якомога швидше, доведеться «терміново ухвалювати політичні рішення, оперативно посилювати східний фланг та перехоплювати ініціативи ще до того, як Росія зможе скористатися промисловими й логістичними можливостями Європи».

Міф 3: Захід – монолітний, а США – сторож демократії

Розвінчання цього міфу є, по суті, продовженням краху попереднього. Тільки – з політико-економічної точки зору.

На тій самій Мюнхенській конференції з безпеки 2025 року вустами віцепрезидента США Джей Ді Венса були озвучені нові правила співіснування Штатів з Євросоюзом. Коротко їх можна сформулювати так: США тепер цікавлять лише їхні інтереси, як політичні, так і економічні, а Європа – ніби і сама за себе, але під каблуком у Штатів. В іншому випадку пролунає улюблене слово-покарання Трампа: «Taxes!» («Мита!»). Аби залякати Європу, американський президент запровадив височенні мита на європейську продукцію, аби згодом кожна країна Європи йшла до нього на поклон та вимолювала пом’якшення тарифного режиму.

Напередодні виборів президента у Сполучених Штатах у частини експертів були побоювання щодо його майбутньої політики. Водночас вони самі себе й заспокоювали: мовляв, в Америці потужна система внутрішніх балансів, яка просто не дозволить втілити у життя шалені ідеї екстравагантного Трампа. Однак, як бачимо, всемогутність Deep State як механізму рівноваги виявилась перебільшеною.

Справедливості заради зазначимо, що Верховний суд США своїм рішенням від 20 лютого 2026 року визнав незаконними «надзвичайні» мита Дональда Трампа. Та попри масштабну поразку у суді, адміністрація Трампа заявила про продовження свого курсу.

Якщо попередній президент США нерішучо, але підтримував Україну та виступав проти Путіна, то у Трампа – сім п’ятниць на тижні. Причому амплітуда коливань широченна: від «мій дорогий друг Володимир» до «Путін мене розізлив». Водночас маятник частіше завмирає ближче до першої тези. Тож Україна також відчула, що опинилась з-поміж двох полюсів. З одного боку – мінливий і непередбачуваний Трамп з його сентиментальним ставленням до Путіна, з іншого – нерішуча Європа, якій дуже не хочеться визнавати, що атмосфера ситості і захищеності, у якій вона комфортно жила останні 70 років, випарувалась.

В Європі мали б зрозуміти, що піклуватися про власну безпеку доведеться самим. Однак навіть нині континент роз’єднаний і нерішучий. Угорщина та Словаччина впевнено гнуть проросійську лінію і не збираються ставати на бік України.

Важливо також, що у Сполучених Штатів та Європи кардинально різне бачення закінчення війни в Україні. Так, для Трампа вкрай важливо, аби мир просто настав, і байдуже, на яких умовах. Що швидше – то краще. Європа ж, у якої ця війна під боком, має свої погляди на її фінал. З одного боку, вона наполягає на максимально справедливому для України мирі, з іншого – не надто зацікавлена в тому, аби пришвидшити його настання. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц навіть прямим текстом заявляв, що допоки в Україні йде війна, Європа знаходиться у безпеці, бо Путін спрямовує усі свої сили на Україну. Закінчення війни в Україні означатиме, що Москва отримає можливість для переозброєння, аби через якийсь час йти далі.

Тож війна в Україні оголила глобальні проблеми: США – вже давно не сторож безпеки та демократії у світі. Європа слабка. Тим часом так звана вісь зла (Росія – Китай – Індія – КНДР) набирають сили.

А Україна продовжує воювати.

Наталія Сокирчук, «Главком»