Розправа над Кубраковим. Як фаворит президента став вигнанцем

Широко анонсовані кадрові зміни у Кабміні сьогодні нарешті оформилися у перші конкретні відставки. Верховна Рада, як і прогнозував місяць тому «Главком», звільнила віцепрем’єра – міністра з відновлення-міністра розвитку громад, територій та інфраструктури Олександра Кубракова та міністра аграрної політики та продовольства Миколу Сольського. Якщо Сольський ходить під підозрою у розкраданні державних земель сам написав заяву про відставку, то Кубраков з посади йде не за власною волею.

Технологічно звільнення Кубракова було обставлено так, що справжні його ініціатори, а вони в Офісі президента, залишилися за кулісами. Усю роботу виконала Верховна Рада. Два міністерства – інфраструктури та регіональної політики – свого часу об’єднані саме під Кубракова, знову розділяють. І якщо звільнення віцепрем’єра-міністра вже відбулося, то голосування за його перепризначення хоча б міністром одного з нових міністерств поки відкладається. І цілком ймовірно, що на повторне призначення Кубракова просто «несподівано» не вистачить голосів.

«Він ніколи б сам не написав заяву, тому вирішено було позбавитися його у такий спосіб. І запакувати все в історію з розділенням міністерств», – кажуть джерела «Главкома» у монобільшості. Кубраков розумів усі тонкощі цієї нехитрої гри, тому навіть не з’явився у Раді перед своїм звільненням.

Натомість розродився дописом, де повідомив, що це рішення з ним не обговорювали, і навіть не спромігся тезово перерахувати свої досягнення на чолі мегаміністерства, обмежившись загальними фразами про «роки спільної роботи» та «великий шлях». При цьому Кубраков зробив ремарку, що цей шлях він пройшов з абсолютною більшістю, натякнувши, що, не зі всіма йому було по дорозі.

Тим, хто останнім часом слідкував за інтригами на печерських пагорбах, було відомо, що колишній фаворит Володимира Зеленського давно потрапив в опалу на Банковій. Від звільнення Кубракова рятувало тільки обережне ставлення Офісу президента до різких перестановок в Кабміні та заступництво американського посольства, частим гостем якого був Кубраков. Власне, останній факт можна вважати також і причиною недовіри до урядовця найближчого президентського оточення. Мабуть, якнайкраще його ставлення до Кубракова проявилося у дописі анонімного Telegram-каналу «Джокер», контроль над яким приписують Офісу.

У «стукачестві» Кубраков дійсно були помічений – наприклад, коли здав НАБУ двох осіб, які пропонували йому хабар. Однією з цих осіб був депутат кількох скликань Сергій Лабазюк, що зараз входить до депутатської групи «За майбутнє». Після цієї історії навіть депутати від монобільшості не ризикували зайвий раз ходити до віцепрем’єра з проханнями через побоювання потрапити на прослушку.

Нардепи фракції «Слуга народу», звісно, були більш коректними в оцінках звільнення Кубракова. У пояснювальній записці до постанови про звільнення Кубракова прямо говориться про те, що «політика, яка здійснюється сьогодні міністерством у частині регіональної політики, знаходиться у критичному стані». Голова парламентського підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою України та місцевого самоврядування Віталій Безгін констатував, що фракція здійснила помилку, більше року тому об’єднавши міністерства – паралельно керувати і питаннями інфраструктури, і питаннями регіональної політики виявилося майже неможливим. На думку депутата, це напряму шкодить євроінтеграції України, тому потрібен окремий виконавчий орган, який надасть децентралізації нове дихання. 

У коментарі «Главкому» Безгін конкретизує претензії до міністерства-монстра: «Наприклад, є закон про засади державної регіональної політики, який є основою для всієї системи управління регіонами. Він був ухвалений 22 липня 2022 року, і Міністерство регіональної політики ще під керівництвом Олексія Чернишова підготувало всі підзаконні акти. Усіх людей, що це робили, викинули, і «підзаконка» досі не ухвалена. Про це вже є пряма згадка у двох звітах Єврокомісії. Бо не може одне управління виконувати роботу, що раніше робило ціле міністерство, навіть якби там працювали найбільш геніальні люди».

Також показовою була реакція соратників Кубракова з умовного «проамериканського» табору. Те, про що промовчав міністр, який поки що лишається виконуючим обов’язки, вони пояснили і розписали у всіх фарбах. Так, антикорупціонер Віталій Шабунін категорично заявив, що ті, хто зносять Кубракова, «б’ють по довірі західних еліт до української влади» і ставлять під загрозу підтримку України. За словами Шабуніна, відставка Кубракова відбулася задля контролю над багатомільярдними потоками, які проходили через міністерство, та зачистки альтернативного каналу донесення інформації до президента. А Кубраков, принаймні на перших порах, був неодмінним гостем «президентського бункера», де приймалися стратегічні рішення.

Як все починалося

Ще у грудні 2022-го навряд чи хто міг уявити, що розрив між Кубраковим та Зеленським буде відбуватися так драматично. Тоді якраз тривала чергова «прем’єріада» і злиття двох міністерств під Кубракова та його підвищення до віцепрем’єра розглядалися як підготовка до заміни Дениса Шмигаля. Але тихий та обережний Шмигаль, попри всі прогнози, пересидів чергового амбіційного конкурента і встановив український рекорд перебування на посаді для глав урядів.

Під час виборчої кампанії Кубраков потрапив до списків «Слуги народу» як представник Офісу ефективного регулювання (BRDO). На відміну від деяких колег з BRDO, які одразу рушили до уряду (Олексій Гончарук – прем’єром, Олексій Оржель – міністром енергетики та екології, Денис Малюська – міністром юстиції), маркетолога за освітою Кубракова поставили керувати традиційно проблемним держпідприємством «Укравтодор». Подейкували, що сталося це не без впливу столичного забудовника Андрія Вавриша, з яким вони були знайомі в період роботи у КМДА, та координатором «Великого будівництва» Юрія Голика.

Ще до початку повномасштабної війни у команді Володимира Зеленського Кубраков займався саме «Великим будівництвом» – флагманським проєктом президента. На цьому шляху не обійшлося без скандалів, але головне, що зусилля Кубракова не залишилися непоміченими головою держави. У травні 2021 року перспективного управлінця зробили міністром інфраструктури. Це міністерство після початку великої війни відповідало одразу за декілька ключових напрямків – відновлення зруйнованої інфраструктури, забезпечення логістики, «Укрзалізниця», порти, забезпечення «зернової угоди»…

Наступним кроком стало підвищення Кубракова до віцепрем’єра та передача в його управління ще й міністерства розвитку громад і територій, що збільшило і так чималий вплив та потоки, які проходили через урядовця. Згодом він остаточно посунув іншого «інфраструктурно-регіонального» діяча – Кирила Тимошенка і, здавалося б, далі перед Кубраковим відкривається прем’єрська посада. Проте все сталося геть інакше, хоч він і протримався довше, але врешті повторив долю багатьох соратників, з яким починав у команді президента Зеленського.

Під руїнами ТЕС

Відставці Кубракова передувала активна піаркампанія із цілим букетом претензій на адресу урядовця. Деякі з них були досить дивні: наприклад, віцепрем'єру закидали недостатній захист зруйнованої російськими ракетами Трипільської ТЕС, хоча це питання взагалі не в його компетенції. Коли Кубраков звітував перед депутатами під час питань до уряду, до нього на трибуну ледь не застрибав заступник голови комітету з питань транспорту та інфраструктури Микола Тищенко – не стільки з питаннями, скільки з масивом різноманітних звинувачень. Це було публічним виявом тієї психологічної атаки, яка велася на Кубракова останніми тижнями. Хоча, в цілому, проблема масово втраченої навесні генерації, на захист якої були потрачені десятки мільярдів, звісно, стосується саме Мінінфраструктури. Можна цілком справедливо нарікати на американських сенаторів, які невиправдано довго гальмували поставки систем ППО, але сенатори – за океаном, а місцеві «хлопці для биття» – от вони.

Тим більше що претензії президентської команди до Кубракова накопичувалися вже давно. Президента відверто вивели з себе умови, якими Кубраков зустрів пропозицію голови держави очолити Міноборони замість Олексія Резнікова, який через численні корупційні скандали з оборонними закупками став надто токсичним. Нагадаємо, тоді Кубраков, за даними джерел в Офісі глави держави, зажадав, аби окрім Міноборони йому лишили контроль через його людей за інфраструктурними проєктами. У результаті Резнікова змінили на більш Рустема Умєрова зі скромнішими апетитами, а «нахабство» Кубракова добре запам’ятали.

Також в якийсь момент Банкова, злякавшись, що у руках віцепрем’єра сконцентровано аж стільки ресурсів, серйозно урізала бюджет його відомства у частині розпорядження коштами на відновлення. Більш того, за інформацією журналіста Юрія Ніколова, до непристойних рівнів був скорочений рівень зарплат в міністерстві Кубракова, через що працівники у Держвідновленні, які відповідають за мільярдні закупівлі, отримують по 15 тис. грн.

Після звільнення Кубракова, вочевидь, слід очікувати наслідків і для його соратниці, голови партії «Слуга народу» Олени Шуляк. Наразі вона очолює ресурсний комітет з питань організації державної влади та місцевого самоврядування. Разом з Кубраковим Шуляк активно просувала скандальний законопроєкт 5655 про містобудівну діяльність, який через його токсичність відмовився підписувати президент.

«Спонтанне» рішення

Попри всі логічні пояснення звільнення заступника глави уряду, сама форма звільнення має чудернацький вигляд. Як не крути, розділення міністерств, у той час як урядом було анонсовано їхнє скорочення, ще раз підтверджує, що це лише підстава для позбавлення від конкретної людини. Хоча на профільному комітеті регулярно підіймалося питання, що міністерство не приділяє достатньої уваги регіональній політиці та не комунікує з громадами, поява постанови щодо звільнення Кубракова для більшості «Слуг народу» у вівторок стала сюрпризом.  

«Чесно кажучи, на засіданні фракції ми збиралися розглядати тільки звільнення Сольського, а питання з розділенням міністерств і відставкою Кубракова виникло якось спонтанно, – ділиться з «Главкомом» співрозмовник у монобільшості. – Його підняв Віталій Безгін, Арахамія підхопив, а Шмигаль тут же пообіцяв все швидко провести через Кабмін. Тому, власне, Кубракова і на фракцію ніхто не запрошував. А потім вже до ранку збирали підписи депутатів під постановою про звільнення».

Подальший алгоритм дій наразі такий: після голосування за звільнення Кубракова Кабмін (можливо, вже у п’ятницю) приймає рішення про розділення обезголовленого міністерства, а далі вже Рада обирає їхніх нових очільників. Причому новостворене міністерство не може очолювати виконуючий обов’язки.

Поки офіційних претендентів на голову заново створеного Мінрегіону нема, але у кулуарах називаються різні прізвища. Серед них:

• голова з питань адміністративно-територіального устрою України та місцевого самоврядування Віталій Безгін (його колеги з фракції стверджують, що він також мітить на голову комітету замість Шуляк);
• колишній керівник цього міністерства Олексій Чернишов;
• профільний заступник голови Офісу президента Олексій Кулеба;
• радник Кулеби ексзаступник міністра розвитку громад та територій В’ячеслав Негода;
• і навіть давній тіньовий куратор «Великого будівництва» Юрій Голик.

Повторне висування на посаду міністра інфраструктури Кубракова – теж на рівні розмов, бо в успіху такої затії є великі сумніви. Не для того був запущений такий хитромудрий процес відставки конкретного урядовця, аби врешті його залишати при якійсь посаді. А загальна тональність заяв та поведінка відверто ображеного Кубракова натякає на те, що й сам він відмовиться від такої честі.

Павло Вуєць, «Главком»