Від «Джавеліна» до «Леопарда». ЗСУ стали світовим лідером із освоєння нових технологій

Рік тому, коли Путін тільки шантажував Україну і НАТО повномасштабним вторгненням своїх військ, що оточували наші кордони, міжнародна дипломатія вдавалася до різних спроб переконати кремлівського диктатора не робити цього.

Тоді в одній з особистих розмов президентів США та РФ, Джо Байден пригрозив відреагувати іншими засобами, крім санкцій, у разі початку воєнної ескалації. Щоб стримати агресивні наміри Москви Вашингтон мав намір розширити військову допомогу Києву.

Власне, надходження західної зброї від українських партнерів розпочалася ще перед 24 лютого 2022-го, саме через наростаючу загрозу з боку Росії. Превентивне посилення української армії мало підвищити ціну, яку довелося б заплатити Росії за агресію. Втім, як відомо, ці аргументи не похитнули рішучості кремлівського диктатора.

Після початку російського вторгнення західна зброя в Україні перетворилася з інструменту стримування на знаряддя оборони. Такі питання, як оперативність доставки, кількість, якість і зручність в опануванні й застосуванні Силами оборони західної військової допомоги, перейшли з площини теоретичної у суто практичну – від них залежало наше виживання.

Путін фатально прорахувався, коли знехтував попередженнями Байдена та інших миротворців. Обсяги постачання та якість зброї від західних партнерів дійсно змінили баланс на полі бою. Від болючих втрат армія-агресорка вже перейшла до ганебних поразок.

З іншого боку, реального обсягу зобов’язань, які доведеться взяти на себе союзникам Києва, спочатку не очікував ніхто. Адже війна не завершилася за кілька годин, днів чи тижнів, як багато хто гадав. Наша країна здивувала світ своєю незламною волею до боротьби.

З кожним днем війни Україна все більше і наполегливіше заявляла про потребу в підтримці озброєнням. Українські воїни довели, що здатні гідно нею розпорядитися. Інвестувати в боротьбу з агресором нашим партнерам стає дедалі важче, але вони нарешті усвідомили, що це інвестиції в перемогу, а не в безнадійний опір.

У квітні союзники Києва об’єдналися у Консультативну групу з питань оборони України, нині широко відому за місцем першої зустрічі – «Рамштайн». На регулярних зборах у форматі «Рамштайну» обговорюються поточні проблеми і запити Сил оборони України, складаються плани: що, коли і в якій кількості може бути надано західними партнерами.

Звісно, допомагаючи Україні, інші країни не можуть не зважати на цілу низку факторів, крім власне українських потреб і побажань. Це зокрема:

фактична наявність парків та арсеналів, які можна передати без суттєвих втрат для власної обороноздатності;
проблеми логістики і безпеки постачань в умовах повномасштабної війни;
питання готовності українців застосовувати невідомі раніше зразки озброєнь, їх інтеграції у парки та арсенали військових частин, а також їх обслуговування і ремонт;
певні застороги щодо новинок і військових секретів, або ж навпаки – побоювання з приводу дефектів і недоліків західної техніки;
велика кількість рівнів ухвалення рішень – між різними інституціями та між окремими країнами-союзниками;
нарешті – постійна невпевненість щодо доцільності постачання Україні більш потужної зброї (на рівні як суспільної думки, так і «політичної волі»), прораховування перспектив війни та ризиків прямої конфронтації з Москвою. 
У цьому матеріалі Центр стратегічних комунікацій перераховує основні проміжні етапи в нарощуванні військової допомоги Україні союзниками, які мали суттєвий вплив на перебіг цієї війни.

Лютий 2022. Ударні угруповання російської армії, не ховаючись, готуються до швидкої розправи над противником. На тому етапі панувала думка, що шанси України зберегти важке озброєння і військову техніку – літаки, кораблі, системи ППО і бронетехніку – у лобовому зіткненні з росіянами є вкрай невисокими.

Тому основним акцентом було насичення мобільних груп переносною зброєю, яка здатна завдати значної шкоди російським колонам і авіації. Фактично, перед очима був досвід Зимової війни 1939-1940 років і рухів опору в Чечні та Афганістані.

В Україну почали надходити великі партії зручних і ефективних протитанкових комплексів Javelin та Nlaw. Для знищення літаків і гелікоптерів були надані переносні зенітні комплекси, такі як Stinger. Їх, за інформацією Forbes, в березні і на початку квітня було отримано близько півтори тисячі одиниць.

Побоювання партнерів, що вся українська армія перетвориться на легку піхоту і партизанів, не справдилися. Але отримані ПТРК і ПЗРК дійсно відіграли важливу роль.

На початку вторгнення стабільної лінії фронту ще не існувало. Російські броньовані колони рвалися вглиб української території, не дбаючи про власну безпеку із флангів та з тилу. На Київщині, Чернігівщині, Сумщині та Харківщині ці колони стали ласою здобиччю операторів Javelin та Nlaw. Крім того, західні ПТРК добре зарекомендували себе в міських боях. Як і ПЗРК. Російська авіація прагнула здобути панування в небі, вдавалася до спроб висадки десанту. Через це вона зазнала величезних втрат вже у перший місяць повномасштабної війни. З квітня літаки агресора почали поводитися більш обережно, а роль тактичної і транспортної авіації в цілому істотно знизилася. 

Навесні Путін зрештою розпрощався з мріями про швидке захоплення Києва й заміну влади на своїх маріонеток. Натомість ворожі угруповання зосередилися на епічній битві за Донбас, плануючи широкі флангові охоплення у котлах найбоєздатніших українських військ – тих, які вісім років тримали позиції на сході України.

За новим задумом, шок від розгрому чи полону сил ООС, мав зламати волю українців до опору – змусити їх до капітуляції, або й взагалі призвести до падіння ненависної Кремлю влади.

Театр воєнних дій на Донбасі росіяни вважали зручним і вигідним. По-перше, війну тут було політично легше виправдовувати цілями «визволення» своїх псевдореспублік. По-друге, місцеве населення на сході загарбники інерційно вважали більш прихильним до себе. По-третє, вже з’явилася суцільна лінія фронту і окупаційний контроль над тилом: комунікації російських військ стали більш захищеними та коротшими. По-четверте, скорочення активної ділянки фронту дозволяло концентрувати на ній більші ресурси, досягаючи вирішальної переваги над силами оборони України.

Йшлося передовсім про домінування у засобах вогневого ураження: в ствольній артилерії та арсеналах боєприпасів. Дійсно, для просування вперед росіяни вдалися до тактики «вогневого валу», коли українські позиції наосліп «засівалися» смертоносними ударами, незважаючи на знищення при цьому цілих міст та сіл. 

Попри героїчний опір захисників, загарбники одне за одним завойовували українські міста: Кремінну та Ізюм у квітні, Попасну і Рубіжне – у травні, Лисичанськ та Сєвєродонецьк – у червні.

Співвідношення гарматних пострілів на той час було 1 до 10, а часом і 1 до 20 на користь ворога. Це давало рашистам підстави сподіватися методично «перемолоти» нашу армію. Україна значною мірою вже вичерпала свої артилерійські запаси, не маючи змоги оновлювати у потрібних обсягах стволи і боєприпаси радянських стандартів.

Снарядний голод сил оборони було вирішено подолати переходом на натівський 155-ти міліметровий калібр. У травні було прийнято рішення, що США, Канада і Австралія разом поставлять 100 гаубиць М777. Саме ці гармати розгромили російські війська на переправі під Білогорівкою, де ворог втратив близько 100 одиниць бронетехніки. З травня по червень США надали додатково 36 гаубиць М777.

Крім того, ЗСУ отримали десятки самохідних артилерійських установок калібру 155 мм, серед яких: Caesar, Zuzana, Krab, М109. Саме поява західної артилерії та боєприпасів дала змогу Україні відбитися від наступу росіян на Донбасі. 

Одна з перших переможних реляцій російського Міноборони у лютому звучала так: «українських ВМС більше немає». Безроздільне панування на Чорному та Азовському морях агресори вважали важливою запорукою своїх успіхів в Україні.

Це дозволяло їм проводити блокаду портів, обстрілювати берегові позиції, планувати морські десантні операції. Росіяни засвідчили серйозність своїх намірів захопленням острова Зміїний в лютому. У зоні особливої небезпеки висадки ворожих військ опинилися Одеса та Одеська область.

Самооцінка путінських корсарів різко пішла на дно разом із флагманським крейсером «Москва» у квітні. 

Остаточно ж змінити ситуацію на Чорному морі вдалося в середині року за допомогою озброєння сил берегової оборони американськими протикорабельними ракетами Harpoon. 17 червня цією зброєю було потоплено буксир Чорноморського флоту «Василий Бех», який забезпечував окупаційний гарнізон на острові Зміїний. Подальший методичний обстріл острова унеможливив для росіян його утримання.

Зробивши черговий «крок доброї волі» з української землі і територіальних вод, Москва була змушена погодитися на зернову угоду, яка відчутно послабила морську блокаду.

Після майже місяця вагань США в середині червня все ж прийняли рішення про передачу Україні зброї, яка значно посилила українську вогневу силу та змінила правила гри на полі бою. Перші системи Himars Україна отримала вже наприкінці червня. 

Саме ця зброя стала визначальною в липні. Десятки, можливо, і сотні складів боєприпасів, військових баз і командних пунктів окупантів були знищені завдяки цій установці. Україна отримала значну перевагу,  легко вражаючи тилові цілі на глибині 40-80 км від лінії фронту.

Найважливішим фактом є те, що російські РСЗВ не йдуть ні в яке порівняння з західними MLRS за високоточністю, а значить і за ефективністю. Himars гарантує ймовірність 98% прямого влучання в ціль розміром 10 м на відстані до 80 км.

На початку 2023 року росіяни вистрілюють вже значно менше снарядів щодня, аніж це було у перші місяці війни. Причина – величезні склади боєприпасів, що були створені загарбниками у прифронтовій зоні, наразі знищено влучними пострілами Himars. А це означає, що російська тактика «вогневого валу» тепер проблематична.

Іншим прикладом креативного підходу  стала адаптація наприкінці літа американської протирадіолокаційної авіаційної ракети AGM-88 HARM для застосування з винищувачів Су-27. Таким чином ворожі системи ППО зазнають суттєвих втрат.

Відповіддю на перехід рашистів до кампанії терористичних атак проти критичної інфраструктури стало поповнення західними зразками української протиповітряної і протиракетної оборони.

Вже за кілька днів після масованого удару 10 жовтня нам передали зенітно-ракетний комплекс MIM-23 Hawk. Також восени Україна отримала перші системи Nasams і Iris-T, які вже засвідчили високу ефективність проти крилатих ракет. 

Якщо у перші місяці ППО України збивала близько 20-30% російських ракет, то на кінець року цей показник зріс до 60-75%.

«Вишенькою на торті»  стало анонсування у грудні передачі Україні батареї ЗРК Patriot, про що йшлося під час візиту президента Зеленського в Вашингтон. Зараз обговорюється поставка двох батарей ЗРК Patriot, одну з яких передає Німеччина, по 8 пускових установок в кожній батареї. За словами радника голови Офісу президента Михайла Подоляка, ЗРК Patriot в Україні заступить на бойове чергування вже в середині весни цього року.

Поки через малу кількість американські ЗРК не вирішать всіх проблем. Проте поява такої досить складної зброї є демонстрацією довіри до України, отже, і підставою сподіватися на передачу більшої кількості батарей.

Тим часом зимова кампанія нищення ракетами й дронами української критичної інфраструктури, яка була візитівкою командувача російських військ Суровікіна, схоже, зазнала фіаско. Про це свідчать останні кадрові рішення щодо цього «генерала-Армагеддона».

Військові навчання і тренування за кордоном є важливими, адже дозволяють не лише переймати досвід і знання союзників, але й робити це безпечно, зважаючи, що вся територія України в зоні досяжності ворожих ракет і дронів.

21 липня у Генеральному штабі ЗСУ повідомляли, що протягом найближчих місяців під керівництвом Збройних сил Великої Британії відбудуться навчання близько 10 тисяч українців. Сьогодні ці воїни вже застосовують набуті знання та навички на полі бою. 

17 жовтня Рада міністрів ЄС із закордонних справ ухвалила формальне рішення про започаткування Військової допоміжної місії з підтримки України (EUMAM Ukraine), головною метою якої є розвиток військових можливостей ЗСУ. 

У листопаді Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель розповів, що «15 тисяч українських солдатів пройдуть тренування у різних країнах-членах ЄС. Це будуть великі зусилля, щоб відновити та покращити спроможності української армії».

Посол України у Великій Британії Вадим Пристайко повідомив, що починаючи з 1 січня 2023 року ще 19,2 тис. солдатів та офіцерів ЗСУ пройдуть підготовку на території Великої Британії.

У січні 2023 року стало відомо, що у новому транші допомоги США акцент зроблено на передачу Україні бронетехніки. Як і на попередніх етапах, це відповідь партнерів на практичні потреби і запити України. 

Ще в грудневому інтерв’ю головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний заявив: «Я знаю, що можу перемогти ворога. Але мені потрібні 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць. Тоді, на мою думку, цілком реально вийти на рубежі 23 лютого».

Сполучені Штати вже оголосили про передачу Україні 50 своїх БМП Bradley з 500 протитанковими ракетами TOW, 100 бронетранспортерів M113,  55 броньованих автівок MRAP, 138 транспортерів HMMWV.  Німеччина на початку січня 2023 року анонсувала передачу Україні БМП Marder. Франція доєдналася до партнерів обіцянкою поділитися своїми досить специфічними «колісними танками» AMX-10 RC.

Танки і бронетехніка вже постачалися Україні раніше, зокрема, американські бронетранспортери M113. Також  наша країна отримала від союзників понад 300 танків Т-72 та їх аналогів, радянські літаки, зокрема, 18 Су-25. Нам передали майже всі радянські танки, які лишалися на озброєнні сусідніх країн. Натомість сьогодні вперше мова зайшла про передачу Україні західних танків, які, як сподіваються експерти, можуть забезпечити якісну перевагу на полі бою: так, як свого часу це зробили Himars.

11 січня Польща першою озвучила рішення передати Україні 14 сучасних танків Leopard 2. Німеччина також заявила, що готова поставити Україні танки Leopard, але тоді, коли крім неї на це погодяться інші члени НАТО. За інформацією видання Sky News, крім того, ЗСУ можуть розраховувати на британські основні бойові танки Challenger 2.

Перспектива масштабного контрнаступу ЗСУ значною мірою залежить від готовності НАТО постачати Україні свої сучасні танки. Тривалий час в альянсі зберігалося табу на це питання, проте, судячи з усього, рішення про надання танків Україні нарешті прийняте. Поступово піднімається питання і щодо знаменитих американських Abrams, хоча поки що офіційні особи США ставляться досить стримано до цієї ідеї.

***

11 січня Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, коментуючи розмову з міністром закордонних справ України Дмитро Кулебою, звернув увагу на те, що «Час має критичне значення. Ми повинні швидше надати більше сучасного озброєння», це потрібно для «життєво важливої підтримки, яку союзники НАТО надають Україні у її мужній боротьбі проти російського вторгнення». 

До справи військового забезпечення України залучені вже 40 країн та продукція понад 130 компаній. Зокрема, нам постачають зброю 10 з 10 найбільших західних корпорацій з її виробництва, за рейтингом Defense News. Таким чином, українська армія є лідером в світі за швидкістю та інтенсивністю опанування нових технологій. 

Війна з Україною, крім всього іншого, суттєво підірвала позиції успадкованого Росією радянського ВПК: можливо, він вступив у фінальний етап своєї історії.

Вже після розпаду СРСР російський (і ширше пострадянський) воєнпром став критично залежним від постачань обладнання, яке сам не виготовляє, зокрема, від західної електроніки. Санкції значною мірою заблокували можливість для його розвитку. Ще наявні парки і арсенали нині активно вичерпуються, фізично утилізуються на війні. Східна Європа позбувається своїх радянських танків, літаків та ракет, віддаючи їх Україні. Колишні великі замовники, такі як Індія, Пакистан чи Єгипет, мають нагоду пересвідчитися у сумнівній якості російської зброї. Та й придбати хоч щось в Росії, якій самій всього бракує, нині не так просто.

Україна, в екстреному режимі й значною мірою вимушено, відмовляється від старого озброєння і переходить на давно омріяні стандарти НАТО. Але цей шлях зрештою мають пройти всі колишні «клієнти» радянського воєнпрому.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки