Чемпіон світу зі скелетону серед юніорів: Хочу вигравати, щоб росіяни слухали гімн України

Минулого тижня український скелетоніст Ярослав Лавренюк виграв відразу дві золоті нагороди юніорського Чемпіонату світу. 18-річний спортсмен переміг у вікових категоріях до 20 (U20) та 23 (U23) років.

Цей успіх дозволив стати Ярославу найтитулованішим спортсменом на юніорському рівні у цьому сезоні серед всіх українських представників зимових видів спорту.

На церемонію нагородження Лавренюк вийшов з табличкою з фото Владислава Гераскевича у «шоломі пам'яті». Чи покарала Міжнародна федерація бобслею та скелетону (IBSF) за цей вчинок юного українця? Які збірні підтримали нашу команду? Як взагалі Ярослав Лавренюк прийшов у скелетон? Ці та інші питання «Главком» поставив новій зірці українського та світового спорту.

Ярославе, перш за все, «Главком» вітає вас з історичним для українського скелетону досягненням – двома золотими нагородами юніорського Чемпіонату світу! У нас, загалом, у зимових видах спорту не дуже часто бувають такі перемоги на світових першостях…

Дякую за привітання, дуже приємно! Все ж таки потрібно розуміти, що це тільки юніорський рівень. Це ще не рівень найбільших змагань.

Але, тим не менш, це таки значне досягнення. Ми для цього багато тренувалися, довго йшли. Тому я дійсно дуже радий, що нам вдалося це зробити. Дуже радий, що вдалося підняти український прапор на міжнародній арені, заспівати гімн на п'єдесталі.

Я слідкував у цьому році за результатами інших спортсменів з України на юніорських чемпіонатах світу.

Бачив, що в фігурному катанні українці вибороли бронзові нагороди (Ханна Херрера та Іван Хобта, а також Ірина Підгайна та Артем Коваль – «Главком»), у сноуборді була бронза (Володимир Лучкін – «Главком»), в біатлоні було дуже багато нагород. Також хотів доєднатися – вибороти нагороду. Звісно ж таки, саме золоту медаль.

«Побачив допис Михайла Гераскевича у Facebook і вирішив почати займатися скелетоном»

Як розпочинався ваш шлях до перемог. Як взагалі почали скелетоном займатись?

Спочатку я займався дуже довго різними видами спорту. Сім'я в мене завжди була за спорт. Вже з чотирьох років я почав займатися. 

Чим саме? 

Я тоді займався айкідо. Також паралельно з айкідо я пізніше почав займатися паркуром та плаванням. Але в якийсь момент почало вже трошки набридати. Я хотів змінити вид спорту, спробувати щось нове. Хотів MMA навіть спробувати. Але мама тоді сказала, що це дуже небезпечно. Тому я і прийшов у скелетон.

Все почалось з того, що ми з татом вже знали про скелетон і якось побачили пост у Facebook від Михайла Гераскевича про те, що йде набір у збірну України, щоб потрапити на юнацькі Олімпійські ігри 2024 року. Мій батько, Сергій Лавренюк, запитав, чи хочу я цим займатися. Я сказав: «Можна спробувати». І вже тоді ми приїхали в Київ, і саме так я потрапив до команди.

Це було літо 2021 рік. А вже в жовтні 2021 року я поїхав і зробив свої перші спуски на трасі в місті Сігулда в Латвії. 

Ваш тато також є вашим тренером. До скелетону яким він видом спорту займався? 

Він займався волейболом раніше. Не виходив на якийсь прямо неймовірно професійний рівень, більш, напевно, скажімо так, аматорський. Проте він дуже гарно грав. Потім на деякий час взяв паузу від спорту. І вже зараз разом зі мною прийшов у скелетон в ролі тренера. Він здобув вищу тренерську освіту. І так розпочав разом зі мною свій шлях у скелетоні.

«Не мав уявлення, що колись буду чемпіоном світу»

Вперше на юніорському Чемпіонаті світу ви виступили у 2022 році. Тоді ви посіли 12-те місце у U20 та 19-е у U23. Було у вас бачення, що вже за кілька років станете світовим лідером на цьому рівні?

Насправді, тоді ще такого не було. Це був мій перший дебютний сезон.

Саме на цей Чемпіонат світу я поїхав разом з своїм батьком, який тоді вперше наживо побачив, що таке скелетон.

Тоді ціль стояла одна – просто отримати задоволення і побити свої персональні рекорди у швидкості, в часі спуску, в стартовому розгоні. Мені це вдалося, це були хороші, як на той час, заїзди. Звісно, я тоді розумів, що там навряд чи когось обжену.

Я точно не мав уявлення, що буду чемпіоном світу колись. І що це станеться так швидко і одразу в двох категоріях. Все йшло в прогресії. Перший Чемпіонат світу – був я 12-м і 19-м. Потім були Чемпіонати світу, я вже був четвертий в категорії U20.

Потім вже сезон 2023/24 – я був третій в категорії U20. Пізніше виграв в ній. Зараз уже виграв також і в U23.

Батько прийшов у скелетон разом зі мною, але в ролі тренера

У 2024 році ви здобули срібло юнацьких Олімпійських ігор. Які були відчуття від тих змагань і від результату взагалі? 

Ой, насправді, неймовірні були відчуття. Загалом мені юнацькі Олімпійські ігри запам'яталися дуже позитивно. Це був дуже класний досвід. І самі змагання пройшли вдало.

Я дуже-дуже-дуже хотів тоді медаль. Чесно, навіть не знаю, чи розраховував на срібло. Можливо, думав, що це буде бронза. 

Мені вдалося побороти психологічний тиск. Тоді було дуже багато глядачів на змаганнях. Я був цим трохи здивований. Було велике представництво з нашої країни: і спортсмени з інших видів спорту, і тренери приїхали підтримати мене, за що також я їм був дуже вдячний. Ми так довго до цієї цілі йшли…

Я одразу починав займатися скелетоном з метою потрапити на юнацькі Олімпійські ігри 2024 року. І всі ці три роки, коли я тренувався, це все було заради саме виступу на цих змаганнях.

Тим більше був радий, що вдалось здобути нагороду, тому що перед змаганнями я захворів. Виступав трішки хворим, але це не завадило показати і хороший стартовий розгін, і хороший фінішний час. 

«Система відбору на Олімпіаді у скелетоні є несправедливою»

Вже у цьому сезоні ви вели боротьбу за олімпійську ліцензію, трохи не вистачило балів для її здобуття. Чи вважаєте справедливою систему відбору на Олімпіаду, коли одні учасники змагаються на Кубках світу, а інші їздять на континентальні кубки, де менша конкуренція, але там також можна набрати бали, щоб кваліфікуватися на Ігри?

Насправді, думаю, що, дійсно, ця система відбору несправедлива. Наша Всеукраїнська федерація бобслею та скелетону зверталась до Міжнародної федерації бобслею та скелетону (IBSF) щодо того, що система відбору не є справедливою. Тим більше, коли у нас кваліфікація на дорослий Чемпіонат світу йде за тим критерієм, що ти можеш відібратися тільки з Кубка світу.

Питання постає до IBSF. У нас є тільки два змагання найвищого рівня – це Олімпійські ігри і дорослий Чемпіонат світу. І чому на Чемпіонат світу йде відбір тільки з Кубка світу, а на Олімпіаду можна відбиратися з усіх змагань? Я не вважаю це справедливим і чесним.

Дійсно, ми бачили, що на деяких континентальних кубках конкуренція була набагато меншою, ніж на Кубку світу. Можна подивитися результати атлетів, які вигравали етапи, наприклад, Північноамериканського кубку, але потім приїжджали на Кубок світу і були там на 25 чи 24 місці. І я їх завжди стабільно обганяв.

Я вважаю, що якщо ти хочеш потрапити на найбільший елітний старт у нашому спорті, на Олімпійські ігри, то ти маєш відбиратися серед найсильніших на Кубку світу.

«Нейтральний росіянин Зиков у соцмережі присилав смайли з російським прапором»

Коли ви на юніорському Чемпіонаті світу 2026 року змагалися, то туди вже були допущені росіяни. Зокрема з вами разом стартував Єремій Зиков. Чи створювало це додатковий тиск? 

Я не скажу, що це створює додатковий тиск. Так, було неприємно росіян бачити, тому що не можна назвати їх абсолютно нейтральними.

Сам пан Єремій в свій час дуже багато мені в коментарі у соцмережах надсилав смайли російських прапорів.

Коли я просто писав про те, що які жахливі події відбуваються в нашій країні. Я не вживав ні слово «війна», ні слово «Росія». Чомусь він вирішив, що потрібно саме це зробити. 

На жаль, неприємно їх на змаганнях бачити. Але я зрозумів, що найкраще, що я можу зробити – це виграти і зробити так, щоб росіяни слухали наш гімн, щоб вони дивилися на наш прапор. 

Міжнародна федерація бобслею та скелетону не виклала в своїх соціальних мережах фото, де я тримаю фото з шоломом пам’яті

Все, що дійсно хотілося – це показати максимальний результат, показати, що ми, українці, сильні і що ми можемо виступати на таких змаганнях і вигравати.

Хочеться показувати високий результат, попри те, що у нас в країні йде війна, попри те, що у нас немає умов для занять даним видом спорту.

Ми все одно продовжуємо ним займатися, ми все одно продовжуємо його в Україні розвивати. І не тільки займатися, а ще й вигравати медалі. 

Коли вас нагороджували на Чемпіонаті світу, Ви вийшли з фото Владислава Гераскевича у «шоломі пам'яті». Від IBSF не було ніяких зауважень? Як відреагували інші учасники церемонії нагородження? 

Деякі спортсмени підтримали нас. Зокрема, наші великі друзі – збірна команди зі скелетону з Латвії. Вони всі висловили свою підтримку.

Латвієць Давіс Валдовскіс, який фінішував другим, разом зі мною вже на нагородженні в категорії U23, тримав цю табличку.

Він підтримав нас, він розділяє цю думку, що рішення щодо дискваліфікації Гераскевича було неправильним та неправомірним.

Також інші атлети під час церемонії нагородження не пішли з подіуму, коли я тримав це фото, вони залишилися…

Як, наприклад, латвійці пішли з подіуму, щоб не робити фото з росіянами під час нагородження командних естафет…

Так, латвійці показали свою позицію. Що вони не хочуть бути разом на одному фото з росіянами.

За це також їм велика подяка, тому що це дуже сильний крок. Дійсно, усі були також вражені ними. 

Але потрібно нагадувати далі IBSF, що їхнє рішення щодо повернення росіян було максимально неправильним. 

Щодо реакції IBSF на мій вчинок, то єдиним їхнім вчинком було те, що вони всюди в своїх соціальних мережах не виклали фото, де є ця табличка.

«Здорова конкуренція в команді завжди допомагає»

Ви зараз в Україні є скелетоністом номер два. Розкажіть про вашу конкуренція з Владиславом Гераскевичем.

Цікаве питання. Завжди є прогрес і регрес в кожному сезоні. Я вважаю, що вже через декілька років я зможу нав'язувати йому трошки кращу конкуренцію, ніж зараз. Це навіть буде краще і для нього. Тому що, коли я наберуся кращої майстерності, буде легше тестувати якісь налаштування в скелетоні. Здорова конкуренція в команді завжди допомагає. 

Одного разу мені вже вдалося на Кубку світу в Швейцарії в одному заїзді обігнати Владислава Гераскевича. Я буду докладати максимум зусиль, щоб стати більш конкурентним, і ми разом з ним могли гарно представляти нашу країну і показувати високі результати на Кубках світу.

«У вільний від тренувань час навчаюся у двох університетах»

Як ви проводите вільний час? Чи є він взагалі?

Так, насправді є вільний час. Його не дуже багато, але він є. Все ж таки потрібно розуміти, що між двома тренуваннями вдень ми відпочиваємо. Але вільний час я витрачаю на навчання, я навчаюся зараз у двох університетах. У Житомирській політехніці я навчаюсь на менеджменті, а в Житомирському державному університеті імені Франка я навчаюсь на тренера. 

Саме зараз мені почало подобатися дивитися різні подкасти та інтерв'ю. І найбільше, напевно, я дивився подкасти, які присвячені Формулі 1. Формула 1 – це одне з моїх хобі. Я і вболіваю, і дивлюся, і слідкую за перегонами. 

За яку команду вболіваєте? 

Зараз, напевно, за Mercedes. Mercedes у нас зараз дуже швидкий. Також дивився подкаст F1 на каналі Maincast від Вілата (спортивний журналіст Віталій Волочай – «Главком»). Він мені дуже сподобався. Я йому про це казав, він про це знає.

І також це допомогло, можливо, ментально розвантажиться, щоб бути готовим до змагань. І їхати так само швидко, як їздять у Формулі 1. 

На закінчення розмови – про плани на майбутнє. Як думаєте, в 2030 році в нас вже може бути команда на Олімпіаді: так, щоб Україна була представлена дівчатами, хлопцями, щоб ми в естафеті також змагалися…

Думаю, що так. Це звучить доволі реалістично.

Насправді, через чотири роки, думаю, нам вдасться виховати, скажімо так, сильнішу команду. Вона буде більшою, і дівчата підтягнуться на кращий рівень. Ми також бачимо, що Марія Івчук з Житомира продовжує доволі гарно виступати. Євгенія Ковальчук також росте в своїй майстерності. Я вірю, що і мені вдасться на Олімпіаду-2030 відібратися.

Вірю, що в нас буде команда і надіюсь навіть, що буде дві команди, можливо. І ми будемо топовою нацією саме у скелетоні.

Артем Худолєєв, «Главком»