Звільнений керівник Укрспортзабезпечення - про заробітчанство і схеми у Мінмолодьспорті

Минає місяць із того часу, як міністр у справах молоді і спорту Ігор Жданов оголосив про звільнення з посади начальника державної установи «Управління «Укрспортзабезпечення» Тараса Сириці. Офіційні причини - «невиконання доручень керівництва Міністерства, провальна робота із закупівлі спортивного інвентарю, форми та екіпірування, безвідповідальність та некомпетентність, порушення, виявлені аудиторськими перевірками, самовільне та незаконне розірвання договорів, укладених через систему ProZorro, постійне знущання зі спортсменів і тренерів, регулярні скарги національних спортивних федерацій».

Втім, судячи з активності пана Сириці в соцмережах, посади він залишати не збирається. На це інтерв’ю він запросив Главком у свій робочий кабінет в «Укрспортзабезпеченні» на вулиці Еспланадній, що в центрі Києва. І пояснив у найменших тонкощах, чому не може знайти спільної мови з Ігорем Ждановим і його найближчими помічниками.

«Перед наказом про моє звільнення посаду виставили на продаж»

Пане Тарасе, попри офіційне звільнення, йти з посади ви не збираєтеся.

Чому я маю йти, якщо вважаю рішення Жданова незаконним? Міністр прийняв це рішення, а формально виконав його державний секретар Немчінов. Він здійснює як приймання та звільнення з роботи, так і притягнення до дисциплінарних санкцій керівників установ і підприємств у підпорядкуванні Міністерства молоді і спорту відповідно до функціональних обов’язків. Наказ (про звільнення, - «Главком») пан Жданов підписав ще 26 квітня, але оприлюднити його намагалися тільки 6 травня. Причому всі ці діячі, починаючи від самого міністра, завершуючи його першим заступником Ігорем Гоцулом, уже згадуваним Немчіновим повтікали у відпустки. Звичайно, я відчуваю власну відповідальність за роботу управління. Багато справ, зокрема й по закупівлях, були розпочаті саме мною й саме я повинен довести їх до кінця. Не хочу дозволити згадуваним чиновникам реалізувати свої плани.

Маю інформацію, що перед оприлюдненням наказу про моє звільнення посаду виставили на продаж. Тому мені не хочеться розвернутися і піти, а довести всі процеси стосовно закупівель для збірних команд у штатному режимі — чесно й справедливо.

Була інформація, що своє звільнення ви оскаржуєте в суді.

Так. Також подав заяву на прийняття запобіжного заходу у вигляді заборони керівництву Міністерства до розгляду моєї справи по суті призначати на мою посаду інших людей.

Політична ситуація зараз така, що пан Жданов теж не має певності стосовно майбутнього в Кабінеті міністрів...

Пан Жданов тішить себе ілюзіями, що працюватиме в статусі виконувача обов’язки. Але переконаний, що це не надовго. Вже неодноразово закликав політичне керівництво Ігоря Олександровича в особі лідера «Народного фронту» Арсенія Яценюка дати оцінку діяльності міністра. Не думаю, що ця оцінка буде задовільною.

«Коли в установі зникло 7,5 млн, керівник перейшов на іншу роботу...»

Втім, є й інша сторона медалі. Коли Жданов отримував посаду, у спортивному середовищі його сприймали як чужака, з відвертою недовірою. Однак через п’ять років ситуація змінилася майже докорінно — чимало людей спорту вважають міністра «своїм»...

Усе логічно. Якщо людина працює в системі і її очолює, то до неї потрібно підлаштовуватися. Хочеш ти того чи ні. Бо ж від стосунків з міністром і його підлеглими залежить фінансування видів спорту, прийняття кадрових і організаційних рішень. Люди здебільшого бояться керівництва і це стосується не лише спортивної галузі. Навіть коли бачать, що щось відбувається неправильно, воліють промовчати. Я не мовчав, тому постійно маю проблеми. Стою на позиціях, що всі суперечності повинні вирішуватися в межах законодавства, тоді як керівництво Мінмолодьспорту воліє давати усні вказівки. Для того, щоб керувати процесами не як того вимагає закон, відповідно до письмових доручень і наказів, а в усній формі. Це робиться тому, що люди бояться ці вказівки документувати.

Ви у спорті людина настільки ж нова, настільки й Жданов.

Це правда, але мої функції – суто менеджерські. Моє завдання – здійснити кадровий облік і забезпечити проведення навчально-тренувальних зборів, придбати обладнання, забезпечити фінансування цього процесу. Рішень стосовно програм підготовки чи пріоритетності видів спорту я не ухвалюю. Мушу сказати, що на посаді керівника «Укрспортзабезпечення» опинився майже випадково. Жданов наразі вважає, що це було найневдаліше його кадрове рішення. Переді мною «Укрспортзабезпеченням» керував нинішній заступник міністра Ярослав Войтович. Він мій давній товариш. Ми спілкувалися в контексті політично-громадської роботи, оскільки обоє входили в партію «Батьківщина». Свого часу я був заступником керівника київського осередку з організаційної роботи.

В «Укрспортзабезпечення» мене запросив саме Войтович. Саме тоді, коли став заступником міністра, а Жданов призначив виконувачем обов’язки «Укрспортзабезпечення» свого кума Заруду, який зараз очолює організацію «Спорт для всіх». Тарас Віталійович протримався півроку, але вирішив піти акурат після того, як «Радикал-банк» перейшов у тимчасове управління і була заведена тимчасова адміністрація. Напередодні цієї події Заруда завів у банк 7,5 млн грн.

Мене Войтович набрав невдовзі після того, як я у зв’язку з пораненням повернувся з війни. Коли Ярослав зателефонував, спершу відповів відмовою. Мовляв, підлікуюся і знову воювати. «Ні, фронт тут», - коли Войтович мені сказав ці слова, ще не усвідомлював, що це, в принципі, так і є. Правда, зрозумів швидко, коли постав перед фактом, що в установі зникло 7,5 млн, а колишній керівник перейшов на іншу роботу.

Зізнаюся, рішення Жданова призначити мене на посаду без приставки «виконувача обов’язки» було для мене несподіваним. Хоча попервах ми й справді розумілися непогано. Особливо після історії з гімнастичним Кубком Стелли Захарової. Тоді я підтримав міністра, бо був проти того, щоб гроші були вкрадені. Виділення фінансування заморозили зокрема й через мою ініціативу. До того ж я ще й був єдиним представником Мінмолодьспорту на спеціальній прес-конференції. Інші «сміливці» прийти побоялися. Звісно, після того я став об’єктом випадів для Стелли Захарової. То вже пізніше дізнався, що принциповість у ставленні до Стелли Георгіївни була пов’язана з тим, що вона зі Ждановим і його людьми не поділилася.

Доповнення до попереднього питання. Жданов підлаштував систему під себе чи навпаки — система поглинула його?

Думаю, радше друге. Пан Жданов підхопив ті схеми, які діяли у Мінмолодьспорті десятиліттями. Підхопив і навіть намагається вдосконалювати. Зрозуміло, проблеми в галузі почалися не з нинішнього міністра. Галузь потребує реформування і найперше — у сфері фінансування спорту. До слова, «Укрспортзабезпечення» теж має бути реформоване. У своєму нинішньому вигляді воно схоже на совкову установу, але, з точки зору законодавства, змінити ми наразі нічого не можемо. Пан Жданов і його команда на чолі з Гоцулом і Немчіновим замість того, щоб займатися реальними реформами, створюють видимість.

Найліпший приклад — експеримент з федераціями, яким передаються не реальні повноваження, утвердження правил змагань, а бюджетні кошти. А в нас як відбувається? Якщо кошти отримані, то рухатися, розвиватися, вдосконалюватися вже не потрібно. Є гроші і їх треба освоїти — ось і все.

І що показово — найбільше коштів виділяється на Федерацію легкої атлетики, яку очолює пан Гоцул. Також Ігор Євгенович очолює кадрову комісію з призначення головних і державних тренерів у різних видах спорту.

«Спортсмени перемагають радше всупереч, а не завдяки сприянню керівника Федерації»

...комісію, яка виявила свою недієздатність у ситуації, коли Ігор Жданов скасував її рішення і призначив тих тренерів збірних з боротьби, яких йому рекомендувала Асоціація спортивної боротьби.

У цій історії пан Жданов порушив будь-які норми. Вочевидь Ігор Олександрович ставив перед комісією якісь завдання, але в підсумку щось пішло не так. Тоді він вирішив проігнорувати рішення призначених власноруч експертів і утвердив те, що вважав правильними сам, одноосібно. Після того ця комісія переформатувалася і нині там сидять уже лояльні з точки зору міністра Жданова люди. Раніше я, як керівник «Укрспортзабезпечення», теж входив до складу цієї комісії. Це логічно, адже збірні команди залежать від нашої організації. Але Жданов емоційним, незрозумілим рішенням вивів мене зі складу. Нічого не поробиш — Ігор Олександрович звик створювати тотальні проблеми на всіх напрямах. Вочевидь міністр прислухався до побажань пана Гоцула, якому не подобалося, що я завжди мав свою точку зору і не боявся її висловлювати.

З ваших слів можна зрозуміти, що ви не згодні, що одним з найліпше фінансованих з держбюджету видом є легка атлетика. Дозвольте не погодитися. Попри відсутність великої кількості гучних перемог, там справді багато дисциплін, кожну з яких (біг, стрибки, метання) можна назвати фактично окремим видом спорту...

Можливо, це й виправдано. Але не виправдано те, що постійно перетікає кадровий склад штатних збірних команд з інших видів саме у легку атлетику. Тобто, десь посада усувається, а в легкій атлетиці з’являється. Скажімо, цьогоріч забрали близько десяти штатних одиниць з Державної школи вищої спортивної майстерності. Куди вони перекинулися? Думаю, питання риторичне. Особливо часто таке свавілля застосовується у ставленні до неолімпійських видів спорту. Незрозумілі речі кояться навколо посад тренерів, начальників команд. Про головних тренерів мовчу, бо у більшості неолімпійських видів спорту їх там просто немає. Ці види відсовуються на задній план, а ресурси переспрямовуються туди, де пан Гоцул — у легку атлетику.

З одного боку, ви праві — легка атлетика поєднує в собі багато видів і підвищеного фінансування потребує. Але чимало питань щезли б, якби не існувало конфлікту інтересів. Так, Ігор Гоцул розповідає, що суд прийняв рішення на його користь і конфлікт інтересів відсутній. Але раз наші судові установи винесли такий вердикт, вони автоматично змусили громадськість сумніватися. Втрачається віра як у судові органи, так і в функціонування системи управління спортом загалом. Бо особа, очолюючи дві взаємопов’язані структури, не може не мати конфлікту інтересів. Порядна людина на місці Гоцула мала б визначитися і залишитися на якійсь одній посаді.

До слова, посаду президента Федерації легкої атлетики України Ігор Гоцул у 2012 році обійняв саме під стягами боротьби з корупцією, прийшов змінювати стару систему...

Ігор Євгенович здійнявся на вершину по головах. Чи змінив він систему? Починати треба з результатів. На Олімпійських іграх 2016 року в Ріо-де-Жанейро була лише одна бронзова нагорода стрибуна у висоту Богдана Бондаренка. Чемпіонат світу-2017 — одне срібло Юлії Левченко, яка теж представляє стрибки у висоту. На торішньому чемпіонаті світу в закритих приміщеннях медалей не було взагалі. Це, м’яко кажучи, не те, на що ми очікували.

Наразі мені важко давати оцінку діяльності Федерації легкої атлетики з огляду на експеримент, про який я згадував вище. Усі працівники штатної збірної були відряджені у підпорядкування Федерації. Зокрема — державний тренер. Мені це виглядає дивним, адже мова про порушення законодавства. Де таке бачено, щоб працівників відряджали в підпорядкування громадської організації? По-друге, державний тренер виконує ширші функції, ніж ставить перед собою Федерація. Він навпаки покликаний координувати діяльність Федерації з державними органами влади і місцевого самоврядування. У випадку з легкою атлетикою держтренер є підлеглим керівника ФЛАУ. Це абсурд.

Проте головне мірило — результат. На початку року в комерційних стартах окремі наші атлети виступають справді непогано. Будемо сподіватися, що ці позитивні тенденції знайдуть відображення на цьогорічному чемпіонаті світу. Втім, не думаю, що роль Гоцула в цьому процесі якась визначальна. Спортсмени перемагають радше всупереч, а не завдяки сприянню керівника. З моєї точки зору, ця людина повністю зациклена на комерції.

«Можливо, Asics справді видає форму безкоштовно, але ми одначе купуємо її за державні гроші?»

Скандал з формою напередодні торішнього чемпіонату світу в закритих приміщеннях став надбанням громадськості саме завдяки публікаціям «Главкома». Чи мала ця справа якесь продовження?

Як відомо, на засіданні комітету Верховної Ради Гоцул поставив собі у заслугу те, що він провів величезну роботу, забезпечивши завдяки окремій угоді з фірмою «Asics» величезну економію бюджетних коштів. Мовляв, з цієї миті Федерація легкої атлетики і Мінмолодьспорт не будуть купувати екіпірування для збірних з легкої атлетики — усім необхідним фірма «Asics» згідно з умовами контракту забезпечуватиме безкоштовно. Однак що маємо на ділі? А те, що за державний кошт було закуплено в «Asics» форми на декілька мільйонів гривень. Усе тому, що Міністерство висилає в «Укрспортзабезпечення» листи, що збірна з легкої атлетики може виступати лише в екіпіруванні фірми, затвердженої Національною федерацією. Гоцул затвердив «Asics», а Жданов на підставі цих листів видає накази про закупівлю. Виходить, нас фактично підсадили на те, що ми повинні купувати форму «Asics». Розповіді про те, що ця компанія забезпечуватиме команду безкоштовно, виявилися порожніми словами.

«Укрспортзабезпечення» зі свого боку вимагало надати оригінал контракту між «Asics» і Федерацією. Відповідь шокувала: «Це комерційна таємниця». Комедія виходить: секретар Федерації Медведь, а фактично — Гоцул сам собі пише, мовляв, купіть цю форму, бо якщо ви її не купите, змагання будуть зірвані.

Якщо не сам контракт, то відповідь стосовно пункту про повне забезпечення отримати ви могли...

Отримав. Пан Медведь аргументував закупівлі тим, що додалося багато змагань і тепер спонсори на всі старти забезпечити форми не можуть. Знаєте, раз від нас приховують контракт, у мене взагалі виникає підозра, що «Asics» справді видає форму безкоштовно, але ми одначе купуємо її за державні гроші. Цинізм ситуації, погодьтеся, вражає.

«Укрспортзабезпечення» збиралося купувати форму в іншої фірми?

Ми взагалі не маємо права вказувати конкретного виробника. Річ у тім, що Федерація перед закупівлями надає нам необхідні технічні характеристики екіпірування. Які один в один збігаються з тими, які надає «Asics». Ми можемо запропонувати аналог. Однак існує стільки тонкощів, що вибір просто відсутній. Нами маніпулюють, ставлять у безвихідне становище — купуйте тільки «Asics» і нічого більше. Елементарний метод усунення конкурентів.

Крім того, хотів би навести окремі дані державного аудиту експериментальних федерацій. Згідно з висновками фахівців, ФЛАУ видає кошти, отримані від спонсорів за власні внески на розвиток виду спорту. Річ у тім, що відповідно до постанови про введення експерименту існує чіткий розподіл, скільки коштів у відсотковому відношенні Федерація має залучити самостійно, а не просто отримати від держави. Спонсорські кошти вважатися власними не можуть за визначенням.

Це теж грубе порушення, на підставі якого Федерацію вартувало б зняти з експерименту. Але замість того Мінмолодьспорт прийняло рішення звернутися до Кабміну стосовно продовження функціонування експериментальної федерації, якщо не помиляюся, до 2022 року. Відповідна постанова вже прийнята. То що це, як не конфлікт інтересів? Враховуючи, що президент Федерації легкої атлетики одночасно є заступником міністра і очолює комісію з розподілу коштів між видами, на велику кількість порушень просто закривали очі. Бо ж насправді аудит зафіксував таких порушень чимало. Аж до того, що кошти витрачалися на навчально-тренувальні заходи до змагань, які вже минули. Звісно, збори відбувалися за кордоном, а суми сумнівних операцій становлять мільйони гривень.

«Жданов не контролює, на що виділяються державні кошти, бо не має достатнього авторитету»

Деякі інші федерації не мають заступника міністра, але теж мають схожі прецеденти...

То правда. Але проблеми там не такого масштабу. Бодай тому, що мова про менші кошти. В експерименті залучені ще кілька організацій, зокрема Федерації зі стрибків у воду, баскетболу.

Про баскетболістів можна поговорити окремо, адже результату там немає взагалі, а фінансування — найвище у країні. Навіть вище, ніж у легкої атлетики (згідно з даними Мінмолодьспорту, з держбюджету-2019 баскетболісти мають отримати 61,2 млн грн, легкоатлети — 59,7)...

Це ще одна яскрава характеристика, що Жданов — не міністр. Він нічого не вирішує. До нього можуть прийти представники виду спорту, головний чи державний тренер, керівник Федерації і розповісти про спектр заходів, на які бракує фінансування. Міністр Жданов у відповідь не йде у Кабмін чи в бюджетний комітет Верховної ради. Бо там його не сприймають. Він викручується, відбираючи кошти від інших видів спорту. Лише для того, щоб не здіймався галас.

Ситуація з баскетболом теж показова. Такі великі кошти для свого виду спорту вибив завдяки власним зв’язкам і впливовості президент Федерації Михайло Бродський. Жданов до цього не причетний. Михайло Юрійович ішов безпосередньо в бюджетний комітет.

До Павелка (керівника бюджетного комітету Верховної ради)?

Можливо й до нього. Але хочу відзначити, що навіть у такій ситуації Жданов поводиться не як міністр, а як статист. Адже коли кошти потрапляють у паспорт бюджетної програми, там не написано, на що саме вони виділені. Міністр має повноваження спрямовувати ці гроші так, як вважає за потрібне. Але він знає, що ті 61,2 мільйона — то гроші Бродського. Торкнешся їх — отримаєш по руках. Маю на увазі, що міністр зобов’язаний контролювати, на що саме спрямовуються виділені кошти. Але він цього не робить, бо не має достатнього авторитету. Бо не сам їх вибивав, врешті-решт.

Найфінансованішим з усіх видів є біатлон. На потреби лижників-стірільців з бюджету-2019 виділено 64,1 млн грн. То теж заслуга президента Федерації Володимира Бринзака?

Біатлон справді популярний і навіть за відсутності олімпійських медалей у Пхьончхані-2018 серйозний базис створений у минулі роки, на попередніх змаганнях. Тобто вони заслуговують бути найбільш фінансованими. Думаю, в цьому контексті збігаються інтереси і міністра, і президента Федерації, і решти причетних осіб. До того ж треба зважати на активність і авторитет пана Бринзака. Думаю, міністр Жданов буде догоджати Володимирові Михайловичу, щоб відчувати його підтримку.

Приклад фрістайлу з золотою олімпійською нагородою Олександра Абраменка продемонстрував, що при рівномірнішому розподілі коштів успішними можуть бути й інші види...

У цьому аспекті я б виділив сноуборд. На цей вид спорту в Міністерстві завжди махали рукою. Але подивіться на результат у 2019-му — віце-чемпіонка світу, чемпіон світу серед юніорів. У порівнянні зі згадуваними видами сноубордисти отримують від держави копійки, які ще й доводиться вибивати у Міністерства з боями.

Розумієте, біда у тому, що міністр Жданов на серйозні питання не впливає. Переконався в цьому на своєму прикладі. Коли приходив до Ігоря Олександровича з чимось суттєвим, він підіймав руки: «Це не я, звертайтеся до держсекретаря». Немчінов натомість усе спихає на Жданова. Запускати по колу — то їхній метод роботи. Їм подобається бути статистами, а не проводити реформи, про які стільки говориться.

«Жданов залишався міністром лише тому, що є політичний пазл, частинкою якого він є»

В одному зі своїх інтерв’ю ви згадали про «кімнату радників» міністра. Вони щось вирішують?

У їх наявності – вся суть цього міністра. Вони за нього думають, за нього висловлюються. В основному пристосуванці, які не є ні професіоналами, ні людьми Жданова. По життю з ним крокують четверо людей – Звіздовський, Погребняк, згадуваний вище Заруда і Булгак. Вони обслуговують діяльність міністра.

Взяти Павла Булгака, який поширює про мене різні не дуже приємні речі в соцмережах, тоді як сам Ігор Жданов стосовно мого звільнення не висловлювався жодного разу. Він залишається добрим і пухнастим, вдає, що нічого не відбулося. При цьому того ж Павла вважаю, мабуть, найсвітлішою душею поміж усіх радників міністра Жданова. Інші не варті взагалі нічого, вони не є професіоналами своєї справи, а користуються тим, що їх господар обіймає певну посаду. Їхнє завдання – спрямовувати усі процеси на банальне заробляння коштів на всьому, на чому лишень можна.

16 травня Солом’янський районний суд Києва наклав арешт на вилучене майно у справі щодо виділення коштів на закупівлі за рахунок державного бюджету робіт та послуг із будівництва футбольних полів зі штучним покриттям. Ця справа стосується президента Української асоціації футболу Павелка. Гадаєте, схожа доля очікує й на пана Жданова?

Дуже на це сподіваюся. Протягом останніх років усі ці справи розглядалися крізь призму політичної доцільності. За моєю інформацією, Жданов не користується авторитетом ні в уряді, ні в очільників «Народного фронту». Усе тому, що він постійно бігає із партії в партію. В Кабмін він зайшов за квотою «Батьківщини», яку потім зрадив, аргументувавши зраду тим, що Україні він потрібен саме як міністр. Останнім часом Ігор Олександрович залишався міністром лише тому, що існує політичний пазл, частинкою якого він є.

Власне, то наша проблема, що керівників спортивних відомств як правило призначають за залишковим принципом...

Там, нагорі вважається, що у спорті крутяться невеликі у порівнянні з іншими галузями гроші. Але це три мільярди гривень, це кошти платників податків. Проте за усталеною традицією на спорт уваги справді не звертають. Мовляв, крадуть собі потихеньку, нічого страшного в цьому немає. «Всі крадуть». Це ж не 30 мільярдів, а всього три. Це наше лихо. Впродовж цих чотирьох років постійно намагався звернути на проблему увагу правоохоронних органів. Кримінальні справи порушувалися, але жодної до кінця не довели. Братися ж треба не за когось рядового, а за тих, хто на вершині і всі ці негативні процеси очолює.

Важко очікувати на якісь зміни, зважаючи на те, що новообраний президент Зеленський ні у своїй програмі, ні після вступу на посаду, не обмовився про спорт чи здоров’я нації жодним словом. У багатьох людей спорту це викликало обурення…

Хочеться не чути слова, а побачити справи. Бо спорт є основою здорової нації. Наразі ж маємо ситуацію, коли процвітають тенденції, започатковані міністром освіти часів Януковича Табачником. Після тих рекомендацій вчитель фізкультури боїться дати учневі на уроці елементарні навантаження, бо на нього повісили повну відповідальність за здоров’я дитини. Вважаю, що з боку Табачника то був злочин. Погано лишень, що цієї дурості стільки років ніхто не скасує.  Власне, спортивний міністр першим мав би підіймати питання стосовно зміни такої недолугої нормативної бази. Дітей треба залучати до спорту бодай тому, що інтелектуальний розвиток пов’язаний з фізичним. Гасло «в здоровому тілі здоровий дух» видумане не нами.

«Президента Федерації стрільби чомусь дуже обурило, що вартість закупівель знизилася на 800 тисяч»

Пане Тарасе, в протистоянні з міністром Ждановим ви відчуваєте підтримку людей спорту?Відверто проти вас виступив президент Федерації стрільби Олег Волков…

Це не дивно. Він бізнесмен, який прикриває інтереси власного бізнесу спортом. Я йому у цьому процесі заважав. Волков вважав, що «Укрспортзабезпечення» має обслуговувати інтереси його бізнесу. ФОП «Біляков», ТОВ «Матч», «Аліса» - засновниками цих організацій є не останні люди з Федерації стрільби. Вони виробили схеми, а Жданов їх підтримував, бо вочевидь теж мав з цього вигоду. Загострення трапилося торік. Через закупівлі по кульовій стрільбі мені хотіли виписати догану. Якщо не помиляюся, мова була про закупівлю набоїв вартістю 80 тисяч гривень. Структура Волкова тендер програла. Це викликало істерику. То за умови, що протягом року Федерація стрільби здійснювала закупку набоїв на суму понад три мільйони гривень. Та зачепили саме ці 80 тисяч. При тому, що з боку їхнього контрагента трапилася підробка договорів. Велику трагедію роздули на порожньому місці.

Щоб збагнути природу цієї ненависті, розповім про одну з останніх закупівель Федерації стрільби. Мова про мішенну систему «Аскор» для стрільби з пістолета та рушниці з десятиметрової відстані. Економія на цій закупівлі складала 800 тис. грн при початковій ціні в п’ять з лишком мільйонів. «Укрспортзабезпечення» працює на розширення конкуренції, збільшення кількості постачальників. Це дозволяє купити якісний продукт за нижчою вартістю. Жданов і Волков діють навпаки – обмежують конкуренцію і виводять закупівлі на підконтрольні собі фірми. Саме через це до мого приходу конкуренції й на без тому доволі вузькому ринку товарів для професійного спорту майже не було. Крім того, мусили працювати з контрагентами, психологія яких проста: якщо не впевнений у можливості перемогти – на ринок не заходь. Через те власне й заходили зі своїми пропозиціями одиниці. При цьому тих «випадкових» сміливців відсікали, прописуючи технічні вимоги спеціально під свої компанії. Я ці вимоги коригував для розширення конкуренції.

Так ось, під час найсвіжішого тендеру з’явилася додаткова компанія, котра мала бажання продати потрібне обладнання. В конкурентній боротьбі на аукціоні ТОВ «Матч» Волкова переміг, але при цьому вартість була знижена на 800 тис. Це президента Федерації стрільби чомусь дуже обурило. Думаю, тепер вам зрозуміло, навіщо Жданов на початку цього року видав доручення заборонити «Укрспортзабезпеченню» здійснювати коригування технічних вимог. Власне, ця історія й завершилася моїм зняттям.

Таких історій є ціла низка. Найцікавіша стосується закупівлі форми загального користування. Наказ на 8 млн. Відповідно до додатків, кожен вид спорту мав свій комплект. Ми провели кілька десятків торгів, за результатами яких вигравала не та фірма, яку бачив переможцем Жданов. Міністр не знайшов нічого ліпшого, як скасувати наказ. Немає наказу – немає фінансування. Ми як установа, яка працює відповідно до наказу Міністерства, змушені були скасовувати торги. Найсмішніше, що скасувавши один наказ, у той же день Жданов видав інший – на ту ж суму і ту ж форму.

Контрагент у відповідь звернувся до суду з вимогою підписати договір, оскільки аукціон відбувся і переможець за його підсумками визначений. Залишалася формальність – підписання договору, на що дається десять днів з моменту завершення аукціону. Коли проінформував Жданова про наміри контрагента судитися, міністр злякався, оскільки в позовній заяві докладався новий наказ, який доводить, що потреба в закупівлі форми загального користування залишається. Ігор Олександрович викликав Немчінова, після чого той написав контрагентові листа з пропозицією підписати мирову угоду. Її суть полягала в тому, що договори вартістю, здається, на 1,2 млн грн підписуються, форма закуповується і про непорозуміння забуваємо.

Взагалі, мені смішно слухати, коли той же Булгак каже, що спортсмени мною тотально невдоволені. Окрім Волкова, Гоцула і Федерації легкої атлетики, кілька років тому на мене жалілася ще Федерація підводного плавання. Все. Уже навіть закликав, щоб не соромилися і викладали інші скарги. Проте у відповідь мовчанка.

«Мене поставили в патову ситуацію»

Які ваші подальші плани? Збираєтеся зберегти посаду після зміни уряду?

Сказав би банальну фразу, що за посаду не тримаюся. Мене постійно знімають з посади. Проте це досвід. Мусиш працювати так, щоб ці хлопці не мали до чого прикопатися. Врешті, підставу знайшли, поставивши мене в патову ситуацію: або порушуєш закон, або не виконуєш незаконне доручення міністра. Крім того, з часу перепідписання торік у грудні контракту зі мною жодного разу не погодили премії. На мої листи, чому так, Міністерство просто не відповідає. Немчінов у живих розмовах виправдовується, що він ні при чому і це позиція міністра.

Проте я все ж хочу втриматися на цій посаді. З принципу. Це як на війні. Мені радили, мовляв, раз усе так погано, візьми й здайся. Але то не про мене. Тим паче, що ми сформували команду професіоналів. Хтось новий, але чимало фахових працівників збереглося ще з попередніх часів. Серед нових — чимало учасників бойових дій. Бо всі ж навколо розповідають, що воїнів АТО треба допускати до влади. Однак на ділі цього практично немає. «Укрспортзабезпечення» - один із небагатьох винятків. У мене війну пройшов заступник, декілька керівників відділів. Причому серед них є як представники добровольчих батальйонів, так і ті, хто воював у лавах ЗСУ. Мабуть, піти — то зрадити й їх.

Я вже виграв один суд у Міністерства. Торік у суді першої інстанції довів, що мені незаконно винесли догану. Потім це рішення підтвердили в апеляційному суді. Тому переконаний, що в разі, якщо опоненти не повпливають судові органи (а Гоцул вже доводив, що він на це здатен), правда на моєму боці. То Волков вже зловтішався, говорив, щоб шукав іншу роботу. Відповів йому, що втихомирюся тоді, коли змушу його не прикривати власних меркантильних інтересів інтересами спорту. Тоді й піду.

Іван Вербицький, «Главком»