Війна в Газі: нафта і майбутнє Палестинської держави

Понад тиждень Армія оборони Ізраїлю та палестинські бойовики радикального руху ХАМАС обмінювались ракетними та артилерійськими обстрілами. ХАМАС випустив по території Ізраїлю біля 900 ракет, що є майже безпрецедентним фактом. Хоча їх ефективність занадто низька (за повідомленнями ЗМІ загинуло троє ізраїльтян), але психологічний ефект від обстрілів є набагато суттєвішим: вперше з 1990 року ракети почали долітати до Тель-Авіву.

Ізраїль у відповідь наносив точкові удари високоточною зброєю по військових об’єктах та інфраструктурі палестинських бойовиків у секторі Гази, що офіційно отримало назву «операція «Хмарний стовп». Враховуючи те, що ХАМАС радо маскує свої сили у густій цивільній забудові палестинських кварталів Гази, серед мирного населення є достатньо багато постраждалих. Це в свою чергу викликає обурення світової спільноти – скривавлені тіла жінок і дітей дуже важко пояснюються політичною або безпековою доцільністю.

Чому конфлікт виник саме зараз? Найбільш розповсюджена версія – проведення аналогії з операцією чотирирічної давнини «Литий свинець», яка також мала місце після виборів президента США і напередодні виборів в ізраїльський парламент – кнесет. Але на цьому аналогії закінчуються.

Офіційна версія – це відповідь на постійні запуски ракет по ізраїльській території. Але ці запуски регулярно тривають вже мінімум як шість років. Для мешканців півдня країни обстріли з території Гази - це така ж сама буденність, як для українців сніг взимку. І, що саме цікаве, ХАМАС до них мало причетний – більшість запусків здійснюються іншим угрупованням – «Ісламський Джихад», який ХАМАСу не підконтрольний.

Більш того: офіційним початком бойових дій вважається знищення глави палестинських «Бригад Ізаддіна аль-Касама», одного з лідерів ХАМАСу Ахмада Джабарі. Після збройного перевороту в 2007 році, Джабарі називали найвпливовішою людиною в Газі, її «військовим комендантом». В той же час відомий ізраїльський аналітик Алуф Бенн пише, що Джабарі скоріше був головною фігурою в секторі Газа, яка стримувала ракетні атаки і забезпечувала тим самим безпеку Ізраїлю.

У пошуку причин ескалації насилля на Близькому сході ряд аналітиків пропонують звернути свою увагу у найближче майбутнє. На 29 листопада планувалося звернення лідера Палестини Махмуда Аббаса до Генасамблеї ООН з проханням присвоїти їй статус держави-спостерігача при ООН. Реакція ізраїльського керівництва на такий односторонній демарш була однозначна – «змирившись з одностороннім проголошенням палестинської держави, визнаного ООН, Ізраїль повністю підірве власний стримуючий потенціал, що зробить у майбутньому будь-яке політичне врегулювання (ізраїльсько-палестинського конфлікту), прийнятне для ізраїльської сторони, неможливим» - такими були висновки аналітиків ізраїльського МЗС.

Треба розуміти, що Ізраїль не проти створення палестинської держави – відповідно до міжнародного права палестинські території визнаються окупованими Ізраїлем. Але він хоче, щоб це відбувалося на його умовах і процес був контрольованим. Ізраїль планує досягти з палестинською адміністрацією домовленості про створення Палестинської держави, межі якої залишаться тимчасовими протягом перехідного періоду (до досягнення стабільності в арабському світі, проведення нових виборів в ПА і внесення ясності у відносини Західного берега з Газою).

Цікаво, що ХАМАС теж не зацікавлений у реалізації ініціативи Аббаса. Очолюваний ним радикальний рух ФАТХ є традиційним суперником ХАМАСу за вплив у Палестині, яка розділена на Західний берег Йордану та сектор Гази. З початку «Арабської весни» ХАМАС дуже суттєво зміцнився не тільки у військовому плані, але і у політичному. Він не тільки отримав нове озброєння, у т.ч. і ракетне, від Ірану, але і налагодив політичні контакти з катарським і турецьким керівництвом, які навіть намагалися налагодити транслювати його позицію у Вашингтоні.

Тому на сьогодні ХАМАС вважає ініціативу лідера ФАТХу з просування голосування по статусу Палестини на Генасамблеї ООН вже недостатньою та спрямованою більш на підвищення особистого престижу свого політичного опонента. В той же час, демонстрація народу Палестини і всьому арабському світу своєї принциповості у протистоянні ізраїльській військовій машині підвищує авторитет ХАМАСу і збільшує його шанси на перемогу у майбутніх загальнопалестинских виборах, коли ті, нарешті, відбудуться. Крім цього, здатність ХАМАСу керувати Газою в умовах блокади є сумнівною. Низький рівень життя пересічних палестинців призводить до втрати рухом своєї популярності. Війна ж дозволить списати всі економічні негаразди на ворога і знову об'єднає людей навколо ХАМАСу.

Що стосується інших причин і цілей ескалації конфлікту то ряд експертів розглядає такі суто військові аспекти, як підготовка ЦАХАЛу до можливого нанесення удару по Ірану. В ході нинішнього конфлікту бойове хрещення проходить нова система ППО Ізраїлю – «Залізний купол». Вона вже показала високу ефективність у перехоплені ракет, які запускаються з території Гази в режимі високої інтенсивності, зокрема середньої дальності типу «Фаджр» іранського виробництва. Також незрозумілою залишається мета мобілізації 75 тисяч резервістів – чисельності набагато більшої за потреби потенційної наземної операції в Газі.

Експерти відзначають, що Ізраїль дуже вдало вибрав час для проведення операції проти ХАМАСу. Про вибори у США вже було сказано – американська адміністрація є дуже вразливою у виборчий період – позиція єврейського лобі може бути визначальною для долі американського президента. Зараз це вилилося майже у одностайну підтримку дій Ізраїлю американським істеблішментом. Хоча експерти говорять про високі іміджеві втрати США в арабському світі і можливі негативні наслідки для американської політики в регіоні.

Своєю чергою, непевна політична ситуація в Єгипті та Йорданії не дозволяє їм активно впливати на ситуацію. Про Сирію взагалі годі й казати. До речі, співробітництво ХАМАСу з сирійською опозицією викликало охолодження його стосунків з Іраном, який підтримує офіційний Дамаск. Тому реакція Тегерану на дії Ізраїлю також виявилася неочікувано млявою.

В цих умовах Ізраїль, для якого регіональна політика об’єктивно продовжує перебувати в координатах виживання нації і країни, намагається скористатися моментом і укріпити свої позиції в оточенні режимів, які швидко радикалізуються та ісламізуються в результаті революційних змін «Арабської весни».

Для пересічного українця події на Близькому Сході традиційно сприймаються як щось далеке. Відповідно до політичних переконань хтось може казати про «руку Вашингтону», хтось жахатися «кривавих арабських терористів», представники вітчизняного МЗС регулярно роблять заяви про українських громадян в регіоні і їх евакуацію, висловлюють офіційну миролюбну позицію українського керівництва… Але кожен українець може вже скоро відчути на собі наслідки цих далеких подій – нестабільність близькосхідного регіону традиційно впливає на ціни на енергоносії, а це вже питання нашого повсякдення. Я вже не кажу про те, що, як співав Володимир Висоцький, - «а там на чверть колишній наш народ»…