Післямова до 9 Травня в Україні: між Гітлером, Сталіним і Фаріон

Минуле державне свято під офіційною назвою «День Перемоги у Великій Вітчизняній війні» не надто поглибило розкол українського суспільства: громадяни, здається, починають звикати, що у Західній Україні це свято багато хто сприймає інакше, ніж у центральних та південно-східних регіонах країни.

Але цьогоріч українці відзначали 9 травня в дещо іншій морально-психологічній атмосфері, ніж раніше.

-- «Садо-мазо» проти «дебільності»

Спочатку все йшло порівняно благопристойно. Напередодні свята міськради Львова та Івано-Франківській, в яких домінують фракції націоналістичної партії «Свобода», ухвалили рішення про оголошення 8-9 травня Днями скорботи за загиблими у Другій світовій війні і жертвами тоталітарних режимів. Крім того, запроважувалася заборона на використання радянської, комуністичної і нацистської символіки на територіях цих муніципалітетів. Однак регіональні прокурори виступили проти. За їхніми позовами окружні адміністративні суди призупинили дані рішення до розгляду по суті, що пройде пізніше у травні. Майже аналогічно розвивалася ситуація і в Тернополі, де більшість у міськраді також належить «свободівцям».

І дії місцевої влади цих міст щодо символіки тоталітарних режимів, і заборонні «порухи» органів прокуратури та судів – все це було цілком легітимним. Одні скористалися правом проводити свята на території своєї громади так, як вважають за потрібне. Інші – правом оскаржувати рішення органів влади. На цьому все могло й закінчитися. Однак, виступаючи на траурному мітингу за жертвами Другої світової війни, народний депутат від фракції ВО «Свобода» Ірина Фаріон привнесла в ситуацію дещо інший присмак.

«Ніколи їхня перемога не буде нашою «Перемогою». Імперія, яка називалася СРСР, і її колонія УРСР не були нашими державами, отже, не було кого захищати і за що воювати. Але була рідна земля та була єдина армія, Українська повстанська, яка це захищала», - заявила законодавиця.

Немає потреби заперечувати. Кожен має право на власну думку. І якби нардеп обмежилася тільки цим, все могло закінчитися відносно стерпно. Однак пані Фаріон пішла набагато далі. «Тому називати це «перемогою» – значить бути фальшивим, примітивним і просто садо-мазо», ‒ проголосила представниця «Свободи». – Іронія долі полягає в тому, що нацистська Німеччина покарана, а комуністичний режим в Україні – при абсолютній владі. У парламенті сидить більше 30 чудовиськ із правом голосу та законодавчої ініціативи, хоча їх місце – у в'язницях. І наше з вами покликання полягає в тому, щоб знищити цей уламок тоталітарного режиму, що називається комунізмом. Наразі це найбільший сором України, якщо не брати до уваги Партії регіонів».

У цьому виступі, безумовно, був резон. Але, як нерідко трапляється з Фаріон, словесний перебір перетворив її палку промову до такої міри, що, напевно, знайдеться чимало незгодних. Тим більше, що пані Ірина – політик зі скандальною репутацією. Раніше націоналістка прославилася тим, що провела у дитячому садку «урок грамотності», в ході якого насварила дітей, що носять російські імена, і порадила їм виїжджати з України. Пізніше вона пропонувала позбавляти людей волі за незнання української мови. До носійки таких поглядів ЗМІ виявляють підвищену увагу. Ось і «садо-мазо», «чудовиська» і «тюрми» для ні в чому неповинних, з точки зору чинного законодавства, сучасних «червоних» – все це інформагенства моментально рознесли по містах і селах. І відразу ж все якось змінилося. Всього один сумнівний виступ політика, і ось вже напружена, але загалом терпима ситуація навколо офіційного державного свята виглядає, як образливий конфлікт. У повітрі запахло чимось не дуже ароматним. Людям спробували нав'язати свою думку з допомогою не аргументів, а образливих і хльостких висловів. Це по-людськи неприємно і, напевно, викличе відторгнення.

Навряд чи погодяться вважати себе «садомазохістами» ті 82 відсотки українців, які, згідно з проведеним Research & Branding Group соцопитуванням, назвали День Перемоги великим святом. Навряд чи подякують «Свободі» за завдану образу ті 75 відсотків мешканців України, які, за даними соціологів, мали намір святкувати День Перемоги.

Ситуація виявилася доволі вульгарною. І вже на цілком маргінальну перетворив її голова Харківської ОДА. Відреагувавши на слова «свободівки», Михайло Добкін написав у своєму мікроблозі Twitter буквально таке: «9 травня – День Перемоги! А Фаріон – фальшива, примітивна і садо-мазо. Це ж треба такою дебільною народитися!?!?!» (Орфографія збережена - А.К.).

«Смажена» новина миттю облетіла країну. Ось так серйозну проблему втопили у словесному кривлянні політиків.

-- Сталін – це радянський Гітлер

Деякі українські ЗМІ в ці дні відверто засмутили. Наприклад, один інформресурс проілюстрував повідомлення про заборону радянської символіки в Тернополі зображенням Сталіна на тлі вічного вогню і групи ветеранів. Кривавий тиран піднесений читачам – не без фотошопу, а значить, і зусиль журналістів – таким собі благодушним «батьком народів» з м'яким і добрим обличчям. Майже що «дідусь Сталін» – хоч на стіну в дитячій кімнаті вішай...

Вибачте за лікнеп, але неправильно підібране зображення може «відвести» читача зовсім в інший бік. Інформаційне повідомлення люди можуть не дочитати або не зрозуміти його суті. А ось навіть швидкоплинно вхоплений «симпатичний» образ Сталіна неминуче потрапить до них у підсвідомість. І що він там буде цементувати?

Про цю дрібниці не варто було б і говорити, якщо б не турбувала ситуація з відображенням українськими ЗМІ ролі Сталіна в Другій світовій війні. Його ролі не в будівництві соціалізму взагалі, не в організації Голодомору або масових «кадрових чистках», а саме у розв'язуванні одного з найбільш жертовних і руйнівних в історії людства побоїщ.

Про тирана напередодні масових заходів, приурочених до 8-9 травня, і в ході них українські ЗМІ писали дуже мало і якось мимохідь, між рядків: мовляв, у Києві, Донецьку та інших містах відбулися святкові ходи, деякі їх учасники несли портрети Сталіна і Леніна. І важко було зрозуміти, добре це чи погано – йти в колоні людей, що зібралися вшанувати пам'ять загиблих на полях битв, з барвистими портретами названих осіб. Якщо погано, то чому?

Ось нещодавно звільнений з ув'язнення екс-глава МВС Юрій Луценко напередодні свята в інтерв'ю «Польському радіо» сказав: «Фундамент нової України нікудишній. Сталін сидить у кожному з нас».

А чим це пояснюється? У чому причина того, що багато людей не можуть «відчепитися» душею від жорстокого деспота, яким був Йосип Джугашвілі (Сталін)? Чому, віддаючи данину пам'яті жертвам Другої світової війни і тоталітарних режимів, ми не маємо морального права висловлювати навіть дещицю поваги на адресу цього нелюда?

Звичайно, публікацій про жахливі злочини сталінізму в українських ЗМІ чимало. З них, однак, важко зрозуміти справжню роль Сталіна в Другій світовій війні. У людей непосвячених, особливо тих, хто вивчав історію за радянськими підручниками і їхніми «Табачниковими» аналогами, просто не могло не скластися враження, що Сталін вчинив низку жорстокостей, але ще набагато більше зробив доброго. Що криваву війну розв'язав не він, а Адольф Гітлер. Що нібито радянський народ переміг у ній завдяки мудрості і твердості вірного ленінця товариша Сталіна. Тому Гітлер – це погано, Сталін – добре.

Справжньої правди щодо витоків Другої світової більшість людей, котрі мешкають на пострадянському просторі, поки що не усвідомила, якщо судити за повідомленнями інформагенцій. Можливо, в силу однобокості інформації, яка гуляє в тих же ЗМІ. До того ж у Росії, наприклад, тамтешній режим негласно проводить курс на моральну реабілітацію сталінізму – для прихильників автократа Путіна це важливо з точки зору виправдання в очах населення своїх власних злочинів. А одіозний білоруський президент Лукашенко взагалі примудрився поставити ката народів Сталіна в один ряд з Теодором Рузвельтом і Вінстоном Черчілем. Відповідну заяву глава Білорусі зробив, виступаючи перед ветеранами після ходи на честь Дня Перемоги.

Недалеко втекли від схожого марення і принизливі звинувачення в «садо-мазо» тих українців, котрі, напевно, просто не знають або не розуміють справжнього стану речей.

Фахівці, звичайно, володіють правдою про війну з нацистськими загарбниками. Насамперед вона полягає в тому, що націонал-соціалізм в Німеччині виник як реакція на комунізм у ленінсько-сталінській державі. Гітлер прийшов до влади за потурання Сталіна – це абсолютно доведений істориками факт. Обидва тирани тісно співпрацювали, готуючись до війни за світове панування. Так, спершу – порізно, але потім вони фактично пішли «на справу» разом. Довести задумане до кінця тирани не змогли тільки тому, що один напав на іншого... На жаль, до широкої громадськості такі факти доводять вкрай рідко, а нині під час підготовки до 9 травня про них взагалі майже не повідомлялося. ЗМІ в основному пережовували чутки про можливі «провокації» у Львові – так їм було простіше і легше.

Приємним винятком стала стаття відомої київської опозиційної журналістки Вікторії Андрєєвої під дуже символічним заголовком «Перемога і біда: вчора, сьогодні, завтра». У матеріалі чітко позначена роль Сталіна як фактичного спільника Гітлера.

«Хто сьогодні може заперечувати таємний протокол пакту Ріббентропа-Молотова? Поставки озброєння для Третього райху зі сталінського СРСР і навчання гітлерівських льотчиків у Саратовских училищах? І не «22-го червня, рівно о четвертій годині «, а набагато раніше, у вересні 39-го, війська союзників без лапок, за потурання, Бог йому суддя, нетоталітарного світу, синхронно кинулися, розтерзавши для початку Польщу. Хто скаже, що немає фото-і кінозйомок спільного переможного параду гітлерівських і сталінських військ у Бресті?» ‒ Риторично запитує автор.

Подобається комусь чи ні, але протиставляти в подіях Другої світової Сталіна і Гітлера – ніяк не виходить, не дозволяють факти, які переписати або викреслити неможливо. Роблячи цей висновок, Андрєєва згадує «привезений» з батьківщини її батька на Запоріжжі текстик: «Жили-были два бандита: Гитлер-Сталин, ядовиты…»

Цей уїдливий двовірш гуляв у народному середовищі у воєнні 40-ві. Люди вже тоді інтуїтивно відчували, що мають справу з двома «вусатими сволотами» (вислів Андрєєвої). І абсолютно правильно зауважила політик Фаріон, що сталінізм неодмінно має бути підданий Нюрнберзькому процесу-2. Але яка має бути аргументація, щоб не тільки політики, але і «прості» українці зрозуміли, що Сталін – це той самий Гітлер, тільки радянського зразка?

-- Поважати жертв тирана

Абстрактні гасла і заклики, образи і «лякання» в'язницею навряд чи допоможуть у справі викорчовування сталінізму із душ українців. Але, виявляється, є зовсім інший рівень аргументації, який здатна сприймати навіть влада. Дивно, але приклад такого підходу до вирішення проблеми використання символів тоталітаризму під час масових акцій у День Перемоги (або Скорботи) я знайшов не в Україні, а в Росії. Точніше – у місті з поетичною назвою Вологда. Цього року 9 травня там, як мінімум, під часткову заборону потрапила пов'язана з перемогою радянська символіка. Як таке могло статися? Адже Росія – не Україна. Путінська «вертикаль» не терпить «білих плям». Кремль заввиграшки міг поставити на місце вологодчан, але він стерпів. У чому справа? Виявляється, це було пов'язано з громадською акцією «Безсмертний полк», яка нині проводилася в багатьох містах країни. Суть акції полягала ось у чому: кожен, хто пам'ятає і шанує героя війни зі своєї сім'ї, міг вийти на ходу з його фотографією, тим самим зберігаючи пам'ять про полеглу людину.

За повідомленнями російської преси, комісар «Безсмертного полку» у Вологді Олена Сміреннікова ухвалила рішення, згідно з яким 9 травня під час проходження колони заборонялося використовувати будь-яку радянську атрибутику, зокрема червоні прапори і маленькі копії Прапора Перемоги, а також портрети генералів і маршалів Червоної Армії . Людей з червоними прапорами і прапорцями в колону вирішили не допускати (чи були потім ексцеси – не повідомляється).

Люди, близькі до Компартії РФ, спробували обуритися і організувати альтернативну ходу з червоними прапорами, Сталіним і Жуковим, але місцева влада їм це заборонила. Чому вона стала на бік «Безсмертного»? Наказів згори не було, інакше б аналогічна картина була не тільки в Вологді.

«Майте хоча б мінімальну повагу до людей, котрі не тільки пройшли війну, а й сталінські табори», ‒ заявила одна з активісток акції. Фактично вперше на пострадянському просторі, не рахуючи прибалтійських країн, питання поставлене так, що воїни сталінської армії і жертви тирана мають однакові права. Сперечатися з такою постановкою питання можуть тільки незрілі і дурні люди. І вологодська влада не стала сперечатися, а московська – розсудливо дистанціювалася.

А тепер уявіть, що могло б статися, якби організатори акції у Вологді говорили «садомазохістською» мовою. Сумніваюся, що путінська «вертикаль» стала б терпіти...

Вологодський приклад дає кілька орієнтирів. По-перше, при вирішенні таких питань, як використання якоїсь конфліктної історичної символіки, найкраще спиратися на широку громадську ініціативу. По-друге, при виробленні умов масових акцій потрібно приводити такі аргументи, щоб на жодному рівні влади їх неможливо було вибити. І бажано, щоб ці аргументи були міцно підперті законодавчими нормами. А найголовніше – потрібно створювати в суспільстві таку морально-психологічну атмосферу, щоб нікому і в голову не прийшло славити кровавого тирана тільки на тій кволій підставі, що він нібито зробив щось хороше.

Не Сталін піднімав економіку країни, будував Дніпрогес... Не Сталін добився високих досягнень у науці і техніці... Не Сталін переміг у кривавій війні проти фашистів. Все це зробили народи колишнього СРСР. Не під керівництвом Сталіна, а виключно – всупереч йому. Якби не було цього нелюда, народ домігся б ще більшого, причому без страшних людських жертв.

Викорчувати сталінізм із душ громадян – справа непроста, потрібні колосальні і постійні зусилля суспільства і влади. Використовуючи словесні штампи та навішуючи ярлики на громадян, його не зробиш.