Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Економіка над прірвою. Куди тепер податися Україні?

    • Тимур Литовченко, для «Главкома»
    • Розсилка
    Економіка над прірвою. Куди тепер податися Україні?

    Нині Україна перебуває у жорсткій економічній кризі, долати яку доведеться наступному українському уряду незалежно від будь-яких політичних розкладів при його формуванні.

    Нині Україна перебуває у жорсткій економічній кризі, долати яку доведеться наступному українському уряду незалежно від будь-яких політичних розкладів при його формуванні. При цьому дуже бажано визначити вектор зовнішньополітичного руху України.

    Конверт №1

    У старому радянському анекдоті про три конверти містилися універсальні рекомендації всім начальникам щодо типової лінії поведінки, які дозволяють вижити у скрутних ситуаціях:

    1. вали все на попередника;

    2. зроби кадрові перестановки;

    3. готуй для наступника три конверти із зазначеними рекомендаціями.

    Микола Азаров, який очолював два українські уряди поспіль, очевидно зловживав рекомендацією з конверта №1. Він настільки часто скаржився на надзвичайно жахливий стан успадкованої від попередників економіки, що саме слово «папєрєднікі» (на специфічній «азірівській» мові) міцно увійшло до лексикону останніх чотирьох років.

    І от тепер, коли сам Микола Янович перетворився на «папєрєдніка», його наступники будуть змушені констатувати очевидну, хоча й жахливу річ: українська економіка перебуває у передсмертному стані, й порятувати її зможе хіба що якесь диво. Ще 21 лютого Нацбанк запевняв, що володіє достатніми ресурсами для надання комерційним банкам ліквідності для того, щоб вони своєчасно виконували зобов’язання перед своїми клієнтами. Але хтозна, як змінилася ситуація після евакуації (а швидше — втечі) за кордон ряду чиновників і політичних діячів, за кожним з яких охоронці несли великі сумки, привезені на інкасаторських машинах…

    Втім, ще 19 лютого наша країна очолила рейтинг найгірших у світі ринків, що розвиваються, складений аналітиками німецького Deutsche Bank. Тож ніхто не дивується заявам щодо порожнечі державної казни та вбогості наявного золотовалютного резерву. Можливо, тим, хто ризикне керувати економікою після «регіоналів», вдасться обійдеться секвестром Державного бюджету… а можливо, на тому й не окошиться! За таких кепських умов у жодному разі не вдасться довго посилатися на конверт №1. Краще проаналізувати, звідки взяти гроші на, без перебільшення, виживання країни.

    Одразу зазначимо, що не станемо розглядати питання внутрішніх інвестицій. Це джерело найнадійніше, проте українська економіка надто великою мірою загнана у «тінь», миттєвий вихід з якої є неможливим. А отже, розраховувати на швидкий приплив звідси коштів не доводиться.

    З іншого боку, українська економіка є надмірно відкритою. Отже, бажаний ефект можна отримати, якщо пошукати кошти на зовнішніх ринках. Звідси виникає зовнішньополітичне питання: на кого орієнтуватися?

    «Північні сусіди» більше не брати

    Навряд чи хтось серйозно розраховуватиме на допомогу Росії після всього, що сталося за останні декілька місяців. Наскільки жорсткими можуть бути відносини двох колишніх республік-засновниць СРСР, ми відчули на власній шкурі ще у другій половині літа, коли раптово і без жодних попереджень «північні сусіди» рубанули з плеча по товарно-ранспортних потоках з нашої митної території. Згодом з’ясувалося, що росіяни не вважали нову політику повноцінною торговельною війною: з їхньої точки зору, це була всього лише маленька репетиція нового митного режиму. Можна лише уявити, що вони розуміли під повномасштабними діями у цьому напрямі…

    Після того, як Віктор Янукович відмовився підписувати Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС, кремлівські політики зітхнули з полегшенням. З грудневого візиту до Москви президент привіз обіцянку на кредитування хирлявої української економіки живильними $15 млрд та півторакратну знижку на природний газ. Проте після дивовижного, немовби у «чорній дірі» зникнення $3 млрд першого траншу і загострення політичної ситуації ці домовленості навряд чи виконуватимуться й надалі. Принаймні 19 лютого Кремль висловився в тому дусі, що не знає, коли надасть Україні другий транш «братньої допомоги» у розмірі $2 млрд, наші ж фінансисти відмовилися випускати євробонди на відповідну суму для залучення російського кредиту.

    Звісно, офіційні особи у Москві заявляють про готовність працювати з будь-якою українською владою. Та все це чистої води дипломатичні словеса, які ні до чого конкретного не зобов’язують, оскільки умови цієї співпраці можуть бути як сприятливими, так і жорсткими. Тож недарма до цих обіцянок додається невеличкий довісочок: умови співпраці (сприятливі, м’які, жорсткі чи дуже жорсткі) залежатимуть від конкретних осіб у вищому керівництві нашої держави. Ясна річ, що про кандидатури на кшталт Миколи Азарова, Сергія Арбузова чи Андрія Клюєва можна забути. А от якою буде реакція на інші персоналії — велике питання!

    Насамкінець, варто уважно прислухатися до найсвіжішого спічу Володимира Жириновського, особливо до того моменту, де він просторікує про засилання на українську територію ОМОНу та добровольчих загонів (а не регулярних військ!) для допомоги «російським братам» по наш бік кордону й утворення держави Малоросії зі столицею у Харкові. Звісно, з вуст «одвічного клоуна» російської політики злітає маса ідіотизмів, проте серед них трапляються зерняти правди. Не виключено, що цього разу Вервольфович подав конкретний месидж надії представникам «п’ятої колони» на українському Південному Сході.

    Звісно, допомогти мізерному (розміром на 2-3 області) новоутворенню Росії значно легше, ніж 45-мільйонній Україні з 27-ми регіонів… І в братні партнери решту України ніхто записувати не збирається. Нам не по дорозі.

    Європа й Америка під питанням

    Євросоюз розуміє, що ситуація у нас дуже хитка, тому наголошує одразу і на готовності співпрацювати з новою українською владою, і на невідкладності реформ. Головне — заспокоїти розбурхані пристрасті й почати думати про завтрашній день вже сьогодні. Що ж до майбутніх змін, то найважливіші, з європейської точки зору, полягатимуть у наступному:

    — проведення конституційної реформи;

    — формування нового (технічного) уряду народної довіри;

    — створення умов для проведення демократичних виборів.

    Це переважно суто політичні заходи. Що ж до економіки, то вже сформований уряд у свою чергу потребуватиме, за словами міністра закордонних справ Швеції Карла Більда, «і радикального пакета реформ, і радикальної міжнародної допомоги», щоб «рухатися уперед, не гаючи часу».

    Саме такі посили можуть викликати здивування. Адже відомо, що однією з причин непідписання Угоди про асоціацію та ЗВТ з ЄС Віктором Януковичем стала відсутність, так би мовити, її фінансового забезпечення. Чому ж у фінансуванні було відмовлено тоді, а сьогодні це питання навпаки постало на порядку денному?

    Найімовірніше пояснення: Євросоюз і не думав надавати більш-менш вагому фінансову допомогу Україні. У країн-членів ЄС вистачає власних проблем, щоб додатково підживлювати нашу напівмертву економіку. Не забуваймо, що суть Угоди про асоціацію полягала не у наданні фінансової чи матеріальної донорської допомоги, але у системному реформуванні нашої економіки, поліпшенні бізнес-клімату, що дало би змогу залучати не державні кредити, а переважно приватні інвестиції.

    Є й інше можливе пояснення: насправді добре знаючи ненаситні апетити окремих можновладців, прагматичні європейці побоювалися, що їхні кредити зникнуть бозна куди. Зважаючи на сумну долю $3 млрд першого траншу останнього російського кредиту, такі побоювання були небезпідставними. Просто на відміну від Європи, Росія має (поки що має!) нафтодолари, якими може розкидатися на всі боки. Не шкода.

    Мабуть, аналогічною є також позиція США: у них також є проблеми з державним боргом, тому основні сподівання вони покладають на системне реформування української економіки та на появу відповідальної притомної влади, яка дотримуватиметься взятих на себе зобов’язань.

    Звідки ж візьмуться гроші на «радикальну міжнародну допомогу»? ЄС вже твердо пообіцяв нам 20 млрд євро, але на більше розраховувати навряд чи варто. Зі свого боку, з подачі США Міжнародний валютний фонд 23 лютого заявив про готовність допомогти Україні. Зокрема, директор-розпорядник МВФ Крістін Лагард обіцяла зробити це, якщо українське керівництво звернеться з таким проханням. Тепер справа за малим: потрібно, щоб уряд України з’явився найближчим часом.

    «Інша» Європа?.. Азія?.. Африка?..

    Отже, з традиційними векторами тяжіння України все більш-менш зрозуміло: на східному (російському) напрямі очікується конфронтація, на західному — 20 млрд євро плюс швидка допомога МВФ, що може обернутися «закручуванням гайок» населенню та іншими неприємними «принадами». Отже, варто прозондувати й інші напрями розбудови економічних зв’язків: а раптом там світить щось привабливе?..

    «Інша» Європа. Варто нагадати, що окрім Європейського Союзу, на цьому континенті вже багато років існує таке суто торговельно-економічне (неполітичне!) об’єднання, як EFTA, до складу якого входять Норвегія, Швейцарська Конфедерація, Ісландія та Ліхтенштейн. Між іншим, ще у 2012 році Україна без зайвого шуму й розжарювання пристрастей підписала з EFTA Угоду про зону вільної торгівлі, аналогічну тій, що не була підписана на Вільнюському саміті Східного партнерства. Жодних заперечень проти підписання цієї Угоди російська влада не висловлювала й не висловлює. Отже, чому б і не зайнятися виконанням цієї Угоди та не прицілитися до набуття повноцінного членства в EFTA?..

    Туреччина. В останні місяці перед драматичним Вільнюським самітом стосунки на цьому напрямі нібито пожвавилися. Щоправда, розчарувавшись надто довготривалим неприйняттям до лав Євросоюзу, ця держава висловила бажання вступити до Митного союзу… Але, по-перше, це тільки побажання, а по-друге, поки цього не сталося, наші стосунки можуть успішно розвиватися у двосторонньому форматі. Співпраця обіцяє чималі вигоди.

    Китай. Не варто забувати також, що одразу після провального для України Вільнюського саміту Віктор Янукович злітав у Піднебесну та привіз звідти угоди на загальну суму $9 млрд. Щоправда, тут є два цікаві моменти. Насамперед, зважаючи на поступове загострення ситуації в нашій країні, китайці поспішили заявити, що надання їхніх кредитів залежатиме від стабілізації обстановки на наших теренах. До того ж, наприкінці 2013 року почали з’являтися сповнені переляку публікації, що Янукович нібито продав китайцям величезні кримські території. Знаючи таланти останнього за ліком президента України, краще зайвий раз усе перевірити, щоб потім не хапатися у розпачі за голову.

    Африка. «Чорний» континент, на превеликий жаль, є для України майже суцільною «білою плямою». Повноцінні дипломатичні відносини наша держава встановила буквально з ліченими африканськими країнами (Південно-Африканська Республіка, Нігерія, Туніс та ін.), значно ширшою є мережа консульств. Але більшість країн загалом обділена увагою вітчизняної дипломатії. Між тим, Африка — це величезні ринки збуту, причому недалекі. Розвиток відносин з африканськими країнами міг би відкрити нам багато нових перспектив.

    Те саме стосується і багатьох країн Азії: куди не кинь погляд — всюди невикористані перспективи. У світлі напруженого стану на традиційних напрямах співпраці, Україні варто приділяти більше уваги пошуку привабливих альтернатив.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ