Історик Вахтанг Кіпіані: Президент Зеленський повинен повернути Бандері Героя України

Восени 2024 року на Національному військовому меморіальному кладовищі, як обіцяють представники влади, мають з’явитися перші поховання. За задумом, тут буде перепоховано і прах героїв визвольних змагань, які віддали своє життя за Україну, але знайшли спокій на чужині. Принаймні, про такий намір заявив в інтерв’ю «Главкому» заступник директора держустанови «Національне військове меморіальне кладовище» Ярослав Старущенко.

«Це один з найважливіших національних проєктів наших днів», – вважає Вахтанг Кіпіані, дослідник історії української діаспори, а нині сержант 13-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії «Хартія». Саме Кіпіані  запропонував керівництву державної установи розпочати перемовини із нащадками героїв визвольних змагань XX століття. Ідея: переконати родичів перепоховати прах відомих предків в Україні, за яку вони віддали своє життя.

У бесіді з «Главкомом» історик визнав, що цей процес доволі копіткий. Прискорити рух, на його думку, могла б центральна влада, яка раз і назавжди повинна чітко зафіксувати перелік осіб, котрі незалежно від політичної кон’юнктури, є і будуть Героями України. Це потрібно, аби не повторювати казусів з посмертним нагородженням головного командира УПА Романа Шухевича і провідника українських націоналістів Степана Бандери. Президент Віктор Ющенко присвоїв цим видатним постатям звання Герой України, а українські суди визнали укази глава держави нечинними.

У розмові «Главкома» із Кіпіані також піднімається тема побудови Національного пантеону Героїв України, яка дискутується понад десятиліття. Якщо з будівництвом військового меморіального кладовища все вирішено, то пантеон героїв досі лишається на рівні гасел.

«Якщо хтось захоче вкрасти гроші на військовому кладовищі, їх «вб’ють»

Як новину про будівництво Національного військового меморіального кладовища сприйняли військові, з якими ви підтримуєте зв’язок?

Ці розмови не можна представити як узагальнену думку військових. Є два табори.

Перший – прихильники будівництва, другий – противники, котрі кажуть: не на часі. Коли ж з останніми починаю предметніше говорити, мовляв, як пояснити мамі військового, яка зберігає вдома прах загиблого сина, що зведення кладовища не на часі? Жінка принципово хоче похоронити останки сина поруч із побратимами. Коли про це кажеш уголос, то здебільшого вдається переконувати опонентів.

Гадаю, що середня температура по армії приблизно така: військове кладовище потрібне. Його треба вже зводити, щоб увіковічнити пам’ять, як уже полеглих учасників російсько-української війни, так і тих, хто загине через рік-два.

І тих, хто проживе довге життя, але колись зможе бути похованим на військовому кладовищі.

Однак у такій делікатній історії вже не обійшлося без скандалу. За переможцем тендеру консорціуму «Білдінг Юа» «ростуть вуха» підсанкційного бізнесмена Вадима Єрмолаєва. Цей факт до моменту підписання договору фірма-переможець намагалася приховати. Врешті, «зачистку» всіх зв’язків з Єрмолаєвим таки провели. Це відбулося наступного дня після укладання контракту на будівництво. Чому держава допускається подібних «факапів»?

Моя відповідь не стосуватиметься військового кладовища. Держава не є ефективною. В усіх сферах: від землі – до оборони, від освіти – до умовно будівництва цвинтарів. Як військовослужбовцю і громадянину, мені не подобається, що підсанкційні бізнесмени можуть брати участь у державних тендерах. Бо ж якщо держава застосовує персоналі санкції до Іванова, Петрова чи Єрмолаєва, то, за логікою,  їхні бізнеси не мали б надалі працювати в Україні.

Як мені відомо, зрадник Віктор Медведчук, якого Україна обміняла Росії, до цього часу має частку у власності телеканалу «1+1». Ця історія у рази публічніша за підсанкційного Єрмолаєва, про якого 99% українців нічого не знають. Виходить, допоки влада не націоналізує бізнес, бізнесмен або політик, котрий під санкціями, спокійно бере участь у тендерах та суспільно-політичному житті країни.

Між іншим, у соцмережах я загострив увагу під іншим кутом. Чому на цей великий тендер прийшов один консорціум? Адже це масштабний національний проєкт, який для багатьох будівельних підприємств міг би стати іміджевим. Та й заробити вони могли. Є питання. З іншого боку – якщо консорціум «Білдінг Юа» обрано переможцем тендера і до нього нема претензій у держави, то що – не будувати військового кладовища?

Будівництво військового кладовища – це на десятиліття. Нинішні політики та урядовці будуть уже на пенсії, а може і в іншому світі, а наступні черги військового кладовища ще будуватимуться

Нещодавно був на заході, куди прийшло керівництво Міністерства ветеранів і державної установи «Національне військове меморіальне кладовище». Я їм відверто сказав: «Якщо хтось із вас захоче вкрасти гроші на військовому кладовищі, вас «вб’ють». (Під час пресконференції 9 серпня виконувач обов’язків міністра у справах ветеранів, у минулому військовий Олександр Порхун заявив ЗМІ: відповідальними за будівництво головного військового цвинтаря є він та керівник державної установи «Національне військове меморіальне кладовище» Ярослав Пронюткін – «Главком»). Слово «вб’ють» означає, звісно, не фізичне усунення. Йдеться про крах кар’єри, моральні, політичні санкції.

Але є ще одна грань проблеми – ворог хоче зупинити цей проєкт. Протягом року спостерігаю, як російська агентура та наші місцеві істерики та довбо**би вигадують усілякі приводи, щоб завадити появі військового кладовища.

«Пантеон Героїв має бути у центрі Києва»

На недавній пресконференції голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович повідомив, що концепцію Національного військового меморіального кладовища було розроблено ще 2015 року. Законопроєкт про створення меморіального кладовища зайшов до Ради у жовні 2020 року і лише у травні 2022-го його прийняли парламентарі. На вашу думку, хто гальмував процес?

Все очевидно – це правлячий клас. Той, що був, і той, що є. Змінилося два президенти, два склади парламенту. Що таке Український інститут національної пам’яті, про який ви згадали? Це центральний орган виконавчої влади, не громадська інституція! Якщо їхні пропозиції роками не доходили до Верховної Ради, значить, були зацікавлені особи. Відповідно, бракувало політичної волі. Сьогодні завдяки великій війні і змінам у суспільстві ця воля з’явилася. Будівництво військового кладовища – це на десятиліття. Нинішні політики та урядовці будуть уже на пенсії, а може і в іншому світі, а наступні черги військового кладовища ще будуватимуться.

Є ще одна важлива тема, яку заговорили, – Національний пантеон. Активно цей проєкт почали обговорювати ще в часи президентства Віктора Ющенка. Після Революції гідності історія активізувалася, але конкретних кроків та дій не ухвалено.

Різниця між Пантеоном і військовим кладовищем у тому, що в спеціально відведеному місці або споруді хоронитимуть найвидатніших українців різних професій та історичних діб: політиків, державців, письменників, священників, дисидентів, борців за Україну, які взяли зброю до рук тощо. Наприклад, у Підмосков’ї є могила українського гетьмана Петра Дорошенка. Якщо події складуться таким чином, що Україна зможе забрати прах гетьмана з Росії, то його варто перепоховати у Пантеоні.

Поки ми з вами розмовляємо, Євген Коновалець, Степан Бандера, Ярослав Стецько, Симон Петлюра, Іван Багряний і сотні відомих українців спочивають у різних країнах. Ми виховуємо наших дітей і націю в цілому без них. У поляків є Вавель у Кракові, у нас – нема. Це неправильно.

На вашу думку, яке місце в Україні було би достойним для Пантеону героїв?

Пантеон має бути у центрі Києва. За п’ять хвилин від Верховної Ради та Офісу президента. Наприклад, це можуть бути схили Дніпра довкола Аскольдової могили. Тим більше, що там до 1930-х років кладовище і було. Це буде відносно невеликий меморіал – ймовірно, до ста поховань. Тим більше, на Аскольдовій могилі, де колись були поховані останки учасників легендарного і надважливого для національної пам’яті бою під Крутами, з’явилися сучасні поховання: американського українця «Франко» (справжнє ім’я – Марко Паславський, учасник АТО, загинув 2014 року під час боїв за Іловайськ на Донеччині), Героя України Дмитра Коцюбайла («Да Вінчі»), військовослужбовця Павла Петриченка...

У Підмосков’ї є могила українського гетьмана Петра Дорошенка. Його варто перепоховати у Пантеоні

Чи варто поховання військових Коцюбайла і Петриченка перенести з Аскольдової могили до Національного військового меморіального кладовища, оскільки вони учасники російсько-української війни?

Є рішення родин Дмитра і Павла про поховання на Аскольдовій могилі. І до цього треба ставитися з повагою. Я розглядаю це місце як локацію майбутнього Пантеону. Але київській та центральній владі все ніяк не вдається визначити власну позицію з цього питання. Це складне і з сенсовної, і з «логістичної» перспективи завдання. І треба починати вже, бо на реалізацію підуть роки.

«Потрібно організувати експедиції для вивчення стану могил героїв за кордоном»

У розмові з «Главкомом» заступник директора держустанови «Національне військове меморіальне кладовище» Ярослав Старущенко назвав вас рушієм теми перепоховань видатних українців на території майбутнього військового цвинтаря. Розкажіть детальніше, з ким із родичів ведуться перемовини?

Дійсно, є такі розмови. Я підготував список із шести знакових борців за незалежність у XX столітті і передав його представникам держустанови «Національне військове меморіальне кладовище» та в Український інститут національної пам’яті. На жаль, прізвищ не можу озвучити, щоб не нашкодити надто чутливій справі. Лише зауважу: відбулися перемовини з кількома родичами, є позитивний рух.

Уповноважені особи вийшли на представників церковних структур, на цвинтарях яких поховано наших героїв. Зокрема, у Північній Америці, де похований герой доби Української Народної Республіки, місцевий владика підтримав ідею з перепохованням і попросив надіслати йому відповідні листи-погодження від української влади. Коли це буде зроблено – процес піде.

Є інший нюанс. Дуже важливий для української національної пам’яті військовик похоронений за межами країни в одній могилі зі своєю дружиною. Натомість законодавство про Національне військове меморіальне кладовище передбачає поховання/перепоховання лише військовослужбовців і конкретних борців за незалежність минулого сторіччя. Звідси слушне зауваження: як бути з дружиною відомого військовика? Їх розлучати під час перепоховання чи ні? Якщо похоронити разом, то це вважатиметься порушенням закону. Словом, є над чим працювати.

Окремо Україні потрібно організувати експедиції з вивчення реального стану могил за кордоном. Наприклад, у Польщі поховано тисячу вояків Української Народної Республіки. Проте точно невідомо, скільки надмогильних споруд, за якими можна ідентифікувати поховання, збереглося до нашого часу. Нещодавно просив знайому поїхати на один з таких цвинтарів, де на підставі старих фото відомо, що там лежать знані старшини українського війська, то виявилося, що їх там нема. Чи могили знищили в часи Польської народної республіки чи вже відносно нещодавно – нема інформації. Але і поховань нема…

Родина провідника ОУН не хоче, щоб прах Степана Бандери перетворився в Україні на розмінну монету у політичних ігрищах

Є інформація, що родина провідника ОУН-УПА Степана Бандери побоюється, що могила націоналіста в Україні може постраждати від рук вандалів. Щоби ви на це відповіли?

Я товаришую з онуком Степана Бандери, який живе в Канаді. Так, були побоювання, про які ви кажете. Думаю, що вони нікуди не зникли. Справа в тім, що родина провідника ОУН не хоче, щоб прах Степана Бандери перетворився в Україні на розмінну монету у політичних ігрищах. Аби якимось чином переконати родину і гарантувати певну безпеку з перепохованням могили видатного українця, владі слід публічно зафіксувати: жодної ревізії у майбутньому щодо постаті Бандери та українських націоналістів XX століття! Вони, як і сучасні воїни, сто років тому боролися за незалежність і самостійність України. Крапка.

Чи скресла би крига у відносинах між родиною провідника ОУН і державою Україна, якби, допустимо, президент Володимир Зеленський повернув би звання Героя України Степану Бандері? Як відомо, у часи Януковича суди визнали незаконним указ президента Віктора Ющенка про посмертне нагородження Бандери і скасували його.

Це потрібно зробити не стільки для родини Бандери, скільки в цілому для нації. Адже сьогодні українці, повторюся, воюють за символи і цінності, які у своїй боротьбі проти нацистів та радянської влади відстоювали прибічники Степана Бандери. Для мене очевидно, що Бандера – Герой України, Шухевич – Герой України.

Тому, на мій погляд, це очевидно і логічно – президент повинен видати новий указ про присвоєння Степану Бандері Героя України посмертно. Чи відновити дію указу свого попередника. Це вже юридичне питання – є фахівці, хай знайдуть рішення.

Нині ви влаштовуєте публічні дискусії, де розповідаєте про вшановування захисників України в діаспорі після перших та других визвольних змагань. Як це спрацьовує на аудиторію?

Провів три заходи: у Києві, Дніпрі та Харкові. Командування бригади «Хартія» розуміє, що ця тема має виховний характер, у тому числі й для нинішніх військовослужбовців.

Більшість тих, хто відвідує мої лекції, або реагують на них у соцмережах, погоджуються, що будівництво військового кладовища, суспільні дискусії щодо меморіалізації об’єктів топоніміки на честь героїв є важливими, як і вшанування учасників визвольних змагань, котрі воювали за незалежність України минулого століття.

Скільки борців за незалежність України у XX столітті поховано за кордоном і скільки з них теоретично можна перенести на Національне військове кладовище?

На жаль, наша держава не веде системного обліку. Це десятки тисяч людей. Сотні з яких обов’язково варто повернути в Україну.

Наприклад, через лави Української повстанської армії у різні періоди пройшли близько 200 тис. осіб, кілька тисяч з них поховані за межами України. А абсолютна більшість – могил не мають… Думаю, що у випадку незабалакування цієї теми, є всі шанси, що у 2025 році на військовому меморіальному кладовищі під Києвом можуть з’явитися перші перепоховання.

Крім того, є гарний приклад Посольства України в Чехії. За ініціативи колишнього посла Євгена Перебийноса було створено електронний реєстр військових поховань українців на території цієї держави. Цей досвід необхідно поширити на інші країни. Далі під егідою Українського інституту національної пам’яті зібрати все під єдину «парасольку». Щоб будь-хто, скориставшись доступом до інтернету, міг побачити, наприклад, у якому стані знаходиться могила генерал-хорунжого Армії УНР Олександра Грекова, похованого на маленькому сільському кладовищі в Австрії.

Віталій Тараненко, «Главком»