«Він мою дитину зберіг»: останні спогади про Героя України Да Вінчі (фото)

Сьогодні у центрі Києва, на Майдані Незалежності, тисячі людей зібралися, аби в останню путь провести Дмитра Коцюбайла – Героя України та командира батальйону «Вовки Да Вінчі», який загинув у Бахмуті. Воїну 7 березня, під Бахмутом, потрапив уламок в шию, – врятувати його життя медикам, на жаль, не вдалося.

Прощання з Героєм тривало понад 3 год – доки всі змогли вшанувати пам’ять та прихилити коліно біля загиблого.

Героя України Дмитра Коцюбайла поховали на Аскольдовій могилі, неподалік від військової каплички.

На прощанні з героєм окрім присутніх «Вовків» та побратимів і посестер героя зібралися й родичі бійців батальйону. Людмила Кочерга, мама одного з воїнів, розповіла журналістам «Главкому»: вона вдячна Дмитру за збережене життя власного сина. 

«Вже кілька разів він дивом рятував життя мого сина. То вони потраплять у засідку, де їх може вбити ворог, але Дмитро з хлопцями не кидають хлопців і приходять по них. То він веде їх у бій першими й робить усе, аби зберегти життя своїм хлопцям – він не боявся за своє життя, беріг його, але дуже хвилювався за своїх «Вовків», – розповіла жінка.

Востаннє життя її сина «Да Вінчі» зберіг за кілька днів до своєї загибелі – коли разом із хлопцями пішов на одне з бойових завдань. Тоді хлопцям він пообіцяв дати перепочинок – аби вони відпочили перед наступними виїздами.

«Мені син телефонує й каже, що якби не Дмитро – то його б не було в живих. Їх «накрили», командир керував кожним – слідкував за обстановкою, казав, куди йти. І він завжди перепитував, чи всі живі – його дуже хвилювало, щоб усі були цілі», – розказала Людмила Кочерга.

Про загибель «Да Вінчі» вона теж дізналася від сина – той у розмові з нею зізнався, що втратив «ніби батька».

«Він ніколи не плакав. Але коли розповідав про Діму, дуже картав себе, що ніяк не міг врятувати його. У мене й досі ком у горлі, коли я згадую той голос… Це герой. Для мене, для всіх, хто тут – він для кожного герой», – наголошує Людмила Кочерга.

Побратим Дмитра Коцюбайла, солдат Збройних сил України Василь Демидов, додає: разом вони не воювали, проте він особисто вдячний Дмитру за всіх хлопців, яких він зберіг своєю мудрістю. Через це він не зміг не прийти – тому що таким людям, як «Да Вінчі», за будь-яких умов треба віддавати шану.

«Ні від кого ніколи я не чув поганого про «Да Вінчі». Таких людей дуже мало – всередині військових розмов все одно багато чого можна почути. Але не про Дмитра. Я знав від друзів по війську, що він був дуже сильним морально, підтримував хлопців, що б не сталося, а там, на фронті, це дуже важливо – мати такого командира, який не дасть впасти духом, збереже життя, коли це дуже важко. «Да Вінчі» це вдавалося. На жаль, нам не довелося познайомиться, але колись зустрінемося», – наголошує Василь Демидов.

Нагадаємо, Дмитро Коцюбайло народився 1 листопада 1995 року в селі Задністрянському, нині Бурштинської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської области України. Освіту здобував у Бовшівській загальноосвітній школі та Івано-Франківському художному ліцеї.

Попри юний вік, Дмитро брав активну участь у Революції Гідності. По її завершенню, у 17 років, пішов захищати Україну від російської агресії зі зброєю в руках. У 2014-му командував взводом добровольців, а у 2015-му – добровольчою ротою.

17 березня 2016 року призначений командиром 1-шої окремої штурмової роти «Вовки Да Вінчі» ДУК ПС, яка переформатована в батальйон.

30 листопада 2021 року був удостоєний найвищої державної нагороди – звання Героя України зі врученням «Золотої Зірки». Як зазначено в указі президента Володимира Зеленського, високе звання присвоєне Дмитрові Коцюбайлу «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України».

Дмитро Коцюбайло загинув 7 березня в бої під Бахмутом. Напередодні з 27-річним Героєм України попрощалися у рідному селі Бовшів на Івано-Франківщині.

Нагадаємо, Зеленський посмертно нагородив легендарного воїна Да Вінчі.