Вахтанг Кіпіані: Справа Василя Стуса – це великий мозоль Медведчука

Видання про розсекречену справа українського поета-дисидента Василя Стуса наробило нечуваного галасу в Україні. Документи з відкритих архівів КДБ у збірку упорядкував журналіст і публіцист Вахтанг Кіпіані. Вже видано майже 100 тисяч примірників і попит досі не згасає. Своєрідним «популяризатором» книги досить неочікувано виступив колишній адвокат Стуса, а нині нардеп і один з лідерів проросійської партії «Опозиційна платформа – За життя», кум Путіна Віктор Медведчук. Він потягнув до суду журналіста Кіпіані, вимагаючи спростувати окремі речення та фрази з книги «Справа Василя Стуса».

«Медведчук не врахував, що інтерес та опір суспільства, народжуються у «процесі викрутки». За один день після позову книгу повністю викупили. Вишикувалася черга з близько 40 тисяч людей. І вони півтора місяця чекали на книгу, яка додруковувалася новим накладом», – розповів Кіпіані у рамках туру-презентації видання Хмельницькою областю. Публіцист наголосив: «Ми маємо право на інтерпретацію будь-кого. Якраз усе життя воюємо за те, щоб Україна була вільною і не стала Росією. Щоб не було однієї правди, бо у кожного є власна правда. І разом ми – нація!».

«Главком» поспілкувався з Вахтангом Кіпіані під час його перебування на Хмельниччині. Журналіст приїхав на презентацію у символічному чорному світшоті, на який нанесені фрази з книги, які буцімто б’ють по репутації пана Медведчука.

Фрази з книги «Справа Василя Стуса», до яких судові претензії має Віктор Медведчук

Книга «Справа Василя Стуса» номінувалася у жанрі журналістика/публіцистика на здобуття Шевченківської премії. Але не стала переможцем. Як вважаєте, чому?

За всю кампанію відбору я не замовив жодного слова за неї. Що стосується книги-переможця «В ізоляції», автора і колишнього політв'язня Станіслава Асєєва, то це дуже сильна і водночас моторошна книга. До речі, зі Станіславом я зробив відповідну передачу. Також на «Історичній правді» ми друкували уривки з книги Олени Білозерської «Щоденник нелегального солдата» (вона теж номінувалася на премію – «Главком»). Обидві книги дуже достойні.

Ваша книга про Стуса стала широко відомою українській аудиторії після судового позову Медведчука. З літа 2019 року він добивається спростувань дев’яти фраз, які стосуються згадок його імені. У передмові до цього видання ви написали: «Цей процес від самого початку за всіма ознаками не мав правових перспектив. Бо не можна встановлювати історичні факти у суді. Не можна переписувати минуле. Не можна забороняти висвітлювати теми, які хвилюють суспільство». На вашу думку, Дарницький райсуд Києва, ставши на бік Медведчука, переписав історію?

Дійсно, суд став на бік Медведчука, але не переписав історію. Його позов був частково задоволений. При цьому суд очевидно не бажав вивчити реальні обставини справи. Річ утім, що дев’ять епізодів, на спростуванні яких наполягав позивач, вони не є фактами. Тобто фактом є те, що я приїхав у бібліотеку на презентацію книги і сиджу поруч з вами. Інша справа, яка ця бібліотека? Або чи хороша або погана ви чи я людина – усе це інтерпретація. І ті дев’ять фраз – це мої оціночні судження.

До Медведчука я ставлюся негативно; у процесі над Стусом він поводив себе, м’яко кажучи, дуже погано; не виконав своєї роботи, бо залишив клієнта без правової допомоги. Цей мій висновок. Можливо, найдуться такі люди, які скажуть, що Медведчук поводив себе блискуче.

Суд не може вирішувати, чи був тоді Медведчук хорошим або поганим адвокатом. Суд може підтвердити, що Медведчук у той період вважався адвокатом поета Стуса. Я про це й написав у книзі.

На мою думку, рішення Дарницького райсуду Києва є антиправовим. Суддя мала би відмовити позивачу у задоволенні його вимог. Натомість голова суду у справі пішла далі, ніж того хотів Медведчук. Вона заборонила мені говорити і писати про Медведчука. Також суддя визнала частину книжки художньою без жодних експертиз. Це повна нісенітниця.

Книга «Справа Василя Стуса», упорядником яких виступив журналіст Вахтанг Кіпіані, наробила нечуваного галасу в Україні

Ви частково відповіли на наступне запитання. Однак треба додати: суддя Марина Заставенко зазначила, що перш ніж згадувати прізвище Медведчука, ви мали би отримати у нього на це дозвіл. Тобто такої вимоги у позові кум Путіна не було?

Суддя вийшла за межі позовних вимог. Це на кшталт того, коли людину, яка вкрала гаманець, посадили ще й за вбивство. Деякі юристи та правозахисники сказали, що суддя через тиск на неї навмисно підставилася, щоб потім суд вищої інстанції скасував це рішення.

Взагалі, суддя Заставенко не повинна здійснювати правосуддя. Адже понад рік мешкала на тимчасово окупованій території Донбасу і чим вона там займалася ми не знаємо.

У 2019 році вийшов фільм «Заборонений» режисера Романа Бровка. У стрічці зображено останні дні з життя Василя Стуса, а також його смерть в радянському таборі. Водночас на етапі зйомок фільму виник скандал – зі сценарію зникли сцени суду, а також персонаж, який би мав грати адвоката Стуса Віктора Медведчука.

Трохи не так. З фільму прибрали прізвище Медведчука. Натомість залишили адвоката, якого просто знеособили. Таким чином, творча група виконала вимогу Медведчука не давати його прізвище адвокату, що само по собі є антиісторичним. При цьому у фільмі називаються інші постаті того часу на кшталт Танюка, Світличного, Стуса.

Медведчук або його люди намагалися з вами налагодити контакти? Або залякати?

Ніколи.

Чому справа Стуса є настільки принциповою для Віктора Медведчука?

Він там виглядає покидьком. Нині ж він крутий хлопець, один із лідерів фракції, кум Путіна, вирішує глобальні питання і водночас про нього пишуть такі речі. Я ж не перший і не останній, хто висвітлює життя поета Василя Стуса. Під час опрацювання документів з шеститомної кримінальної справи Стуса я зібрав докази, з яких зробив висновки, що Медведчук поводив себе негідно і як людина, так і професіонал. Тому йому це невигідно і він хоче бути королем ситуації.

У судах захист Медведчука постійно апелює до того, що Стус постійно відмовлявся від радянських адвокатів і просив призначити йому міжнародного захисника. У книзі «Справа Василя Стуса» ви навели слова іншого підзахисного Медведчука, дисидента і поета Юрія Литвина, який також помер у таборах. В останньому слові на суді 17 грудня 1979 році Литвин так висловився про свого захисника: «Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації». Чи можна ці слова застосувати й до справи Стуса, говорячи про роль адвоката Медведчука?

Можна, але Стус таких слів не залишив. Те, що поет відмовлявся від будь-яких адвокатів, це факт. Але коли адвокат Медведчук чув, що його підзахисний Стус говорив, що не довіряє йому, він казав: «На розсуд судді». Є ще мінімум три дисидентські історії, де адвокатом виступав Медведчук, а його підзахисні Микола Кунцевич, Клим Семенюк і Натан Вершубський отримали реальні терміни ув’язнення.

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції ви запропонували Медведчуку написати власну книгу або статтю, де викласти своє бачення процесу над Стусом 1980 року. Як гадаєте, чому до цього часу він публічно не розставив крапок над «і»?

Йому не вигідно, оскільки там він зображується у негативному світлі. Це його великий мозоль. Адже більшість людей воліють не показують іншим свої мозолі і не скаржаться, як їм важко.

Кіпіані не знає причини, чому син Стуса Дмитро солідаризувався з Медведчуком

По яку сторону барикад у цій справі син Стуса Дмитро?

Коли вийшла книжка «Справа Василя Стуса», Дмитро її високо оцінив. Але протягом останнього року він солідаризувався з Медведчуком. Що стало причиною, не знаю.

Очікується, що 19 березня Київський апеляційний суд повинен винести рішення у справі книги Стуса. Якщо апеляційна інстанція залишить без змін рішення Дарницького райсуду Києва, якими будуть ваші дії?

Ми посміємося разом з усією країною і підемо до Верховного суду. Якщо вони вважатимуть, що книга «Справа Василя Стуса» – художня, я звернуся до Спілки письменників України і мені випишуть довідку, що вона нехудожня книжка.

Ще глумом буде те, що я повинен брати дозвіл у Медведчука про згадку його прізвища. Якщо це вступить в силу, це означатиме, що кожен дослідник або журналіст втратить можливість займатися дослідженням та творчістю.

Віталій Тараненко, «Главком»