Мер окупованого Мелітополя про деокупацію, долю колаборантів та свій найгірший кошмар

Путінська «спецоперація» із захоплення України пішла явно не за планом, але все-таки росіяни змогли відгризти кілька шматків території:  вони утримують контроль над частиною Запорізької та Херсонської областей.

Одне з великих міст під контролем агресора – Мелітополь. Окупанти призначили тут тимчасове «керівництво» з місцевих колаборантів і всіляко намагаються навести свої порядки. Зокрема, поступово запроваджують рублеву зону та розпускають чутки щодо роздачі російських паспортів і проведення «референдуму».

Законне керівництво міста давно переїхало на підконтрольну Україні територію, перед цим міський голова Мелітополя Іван Федоров встиг побувати у полоні окупантів.

В інтерв’ю «Главкому» Федоров розповів, як містяни виживають під окупацією, чинять спротив окупантам та чому звільнення Мелітополя критично важливе для звільнення всього українського півдня.

«На виїзд з Мелітополя стоїть черга з 800 машин»

Як би ви зараз у цілому оцінили ситуацію в окупованому місті, мером якого ви формально залишаєтесь, але ситуацію там слабо контролюєте?

Щоби реально оцінити ситуацію у місті, треба хоча б добу прожити у тимчасовій окупації. Це справжній жах, хоча, звісно, люди мають властивість до всього звикати. Коли я спілкуюся з людьми, які тільки-но виїхали з Мелітополя, перш за все, вони кажуть про депресію, бо о 16-17 годині нікого вже на вулицях немає. Не тому що комендантська година, а тому що нема жодних безпекових гарантій. Зараз ти йдеш вулицею, а за годину тебе можуть взяти у полон і допитувати. Наприклад, декілька днів тому одного з лікарів забрали на допит, три години протримали.

Не існує гарантій майбутнього. До 24 лютого кожен з нас будував своє майбутнє, розумів, що і до чого, бачив перспективу. Сьогодні у людей цю перспективу відібрали, вони не розуміють, що буде завтра. Крім того, є велика проблема з готівкою, 80% містян зараз залишились без роботи. І найстрашніше – ніхто не розуміє, коли і чим все це закінчиться. Коли люди звідти виїжджають, то кажуть, що вдихнули свіжого повітря.

Більшість вирушають до Запоріжжя чи розосереджуються по країні?

Всі спочатку виїжджають до Запоріжжя, бо іншого шляху немає. Після цього, звісно, роз’їжджаються – у Запоріжжі лишаються десь 15%. Хтось – далі по Україні, хтось – до ЄС, залежно від того, у кого де є родичі, друзі чи краща соціальна допомога. Зараз, на жаль, розповсюджується така думка, що всі, хто залишилися на окупованих територіях, – сепаратисти та колаборанти. Але це безглуздя. Якщо у людини літні батьки, прикуті до ліжка і потребують постійного догляду, і ця людина не має змоги поїхати, то що – вона колаборант? З іншого боку, на жаль, багато людей вимушені повертатися до тимчасово окупованих територій, бо вони не знайшли роботу, заощадження закінчилися, а у тому ж Мелітополі є хоч якесь житло.

Наскільки відрізняється ситуація на окупованих територіях? 

Кардинально. Нещодавно проходила нарада на базі Міністерства регіонального розвитку, де обговорювалося це питання. Єдиної методички, яка б роз’яснювала, що таке тимчасово окуповані території і як там працювати, немає. Тому кожен міський голова на свій страх і ризик бере той фронт роботи, який виконує. Сьогодні я можу сказати, що Мелітополь – одна з кращих практик з усіх окупованих територій. У нас майже вся команда виїхала на підконтрольну Україні територію і ми намагаємося організовувати роботу для наших мешканців, як можемо.

Наприклад, у Мелітополі майже всі бюджетними – вчителі, лікарі, службовці – отримують заробітну плату. Якщо ми даємо вчителю чи лікарю зарплату, то спокуса стати колаборантом та піти за грошима до ворога у них буде значно менша. Якщо ж людям не буде що їсти, то для більшості ідеологія відійде на другий план.

Зараз допомагаємо випускникам наших мелітопольських шкіл вступити до українських чи європейських вишів і супроводжуємо цей процес. Не у всіх окупованих містах так відбувається. Часто міські голови зовсім відсторонилися, а у Бердянську взагалі не було міського голови, а був в.о. Де знаходиться зараз міський голова Херсона – невідомо (окупанти ще 28 червня викрали мера міста Ігоря Колихаєва, – «Главком»). Тому підхід на різних територіях різний. Нещодавно з території Нової Каховки виїхав міський голова і ми домовились, що поділимося з ним усіма напрацюваннями, аби містяни відчували підтримку.

Чи ви стимулюєте людей залишити Мелітополь, як це роблять мери багатьох інших кризових міст?      

Ми стимулюємо людей виїжджати і говоримо щодня, що так їм буде безпечніше. Ми слідкуємо за тим, хто став колаборантом і їм жодної копійки не платимо. Колаборант не має жодного права на підтримку України – ні на пенсію, ні на зарплату, ні на соціальну допомогу.

Ми ставимо на меті запустити навчальний процес з 1 вересня на базі наших шкіл і тому всі вчителі, які мають наміри продовжувати цей процес в онлайн-режимі, мають перебувати на території, підконтрольній Україні. Лише тоді вони будуть гарантовано отримувати зарплату. І ми ж розуміємо, що під час звільнення Мелітополя для ЗСУ буде набагато легше, якщо в окупованому місті залишиться менше людей. На сьогодні від Збройних сил немає команди на евакуацію, яку ми мали би виконувати. За день-два не можна буде вивезти 50-60 тис. населення. Тому сьогодні стимулюємо на виїзд поступово.

І скільки вже виїхало?

Коли працювали наші мобільні оператори, ми могли вираховувати показники за їхнім трафіком. На жаль, вже півтора місяця вони не працюють і ми розуміємо ситуацію за непрямими ознаками – споживання води, кількість вікон, що світяться… На сьогодні з Мелітополя виїхало десь 50-60% мешканців, тож залишилось близько 60 тис.

Окупанти створюють перепони тим, хто хоче виїхати?

Звісно. Сьогодні єдина дорога, що сполучає окуповані та неокуповані території, проходить через місто Василівка. Через нього зараз виїжджають з Херсонської, Донецької, Луганської областей. Нашу область відвідувала віцепрем’єрка з питань окупованих територій Ірина Верещук і ми домовились зробити чергове звернення до Росії з проханням надати можливість автобусами забрати наших мешканців. Відповідь отримали наступну: за інформацією їхньої псевдовлади, охочих виїхати немає. Це реальний абсурд, бо на виїзд стоїть черга з 800 машин, але охочих виїхати нібито немає. За день вони випускають приблизно 100-120 машин, як їм заманеться.

А у чому для них сенс утримувати на території нелояльне населення?

Є два сенси. Василівка – це лінія ведення бойових дій. Тож коли вони тримають там чотири тисячі наших мешканців, які не можуть виїхати, наші Збройні сили не можуть активно вести бойові дії. По-друге, окупанти говорять про проведення якогось псевдореферендуму. Якщо на території залишиться третина населення, про який «референдум» може йти мова? Тому вони і не випускають людей.

«У росіян вже нема потреби у гауляйтері Балицькому»

Як ви визначаєте, хто став колаборантом? От працює лікар або рятувальник, фактично на «нову владу», і з різних причин не хоче виїжджати – це означає, що він підтримує окупантів чи просто робить свою роботу?

Це слушне запитання. Ви зараз згадали про дві структури, які захищені міжнародними конвенціями. Лікарі мають право надавати допомогу на тимчасово окупованій території. Але якщо головний лікар медзакладу погодився співпрацювати з окупантами, реєструватися в їхніх реєстрах та платити їм податки – це точно колаборант. І коли вчитель після того, як українська влада сказала, що навчальний процес завершено, буде проводити уроки за російською програмою, то він точно колаборант. Якщо директор спортивної школи каже, що російська влада – хороша, то він колаборант. Якщо директор комунальних аптек, каже, що буде завозити медикаменти з Криму, той й він теж. Тут нема сірих відтінків.

Що конкретно робить зараз окупаційна влада на чолі з екснардепом, а нині «губернатором» Євгеном Балицьким? Наскільки вона самостійна у прийнятті хоча б якихось поточних рішень?

Де-юре відповідальність за окуповані території лежить на окупантах, але де-факто на життєдіяльність нашого тимчасово окупованого міста та на його мешканців окупантам начхати. Сьогодні вони просто Мелітополь грабують – з заводів вивозять станки, з елеваторів викрадають зерно, грабують фермерів. Тобто єдине, чим займається окупаційна влада – грабує наш народ. Все інше – ширма, за якою вони хочуть це приховати. І ми ж розуміємо, що той же Балицький точно не є самостійним.

Є мадам, яка назвала себе «мером Мелітополя» (депутатка міськради Галина Данильченко – «Главком»). Ось яким чином у неї проходять наради: сидить у кабінеті вона і два представники ФСБ. І ці ФСБшники проводять нараду зі співробітниками комунального господарства, а вона просто сидить і очима кліпає.

Наскільки у місті зберігся спротив окупантам, що був на початку агресії? Зрозуміло, що проукраїнські мітинги вже не проводяться, але, можливо, спротив прийняв якісь нові форми? 

Спротив у Мелітополі є з перших днів. Звісно він трансформувався. Якщо спочатку це були багатотисячні мітинги протесту, то сьогодні він переріс більше у партизанський супротив. Є люди, які лишилися у Мелітополі і вступили у комунікацію з нашими спецслужбами. Їхня мета – заблокувати перевезення тяжкого озброєння, боєприпасів. Друга мета – психологічний супротив. Наприклад, у Мелітополі є безліч чатів, де зібралися люди з проукраїнською позицією, по 3-4 тис. учасників у цих чатах, вони спілкуються та обмінюються думками. Основна мета цих людей – створити моральний тиск на колаборантів та окупантів, аби вони не почували себе комфортно на цій території.

Є ще третя мета цього супротиву –  інформування наших спецслужб та військових про переміщення російської техніки, бойові позиції, розташування їхніх частин.

Була історія з підривом авто колаборантів з оточення Балицького.

На мою думку, такі акції відбуваються силами спецслужб самої РФ. Бо їхня мета зараз – прибрати самого Балицького.

А навіщо?

А ви подивіться, що сталося з тими, хто стояв на чолі «революції» у Криму. Там тільки Аксьонов (колишній бандит на прізвисько Гоблін, а нині проросійський політик Сергій Аксьонов, який після окупації Криму очолив тамтешню «раду міністрів», – «Главком) залишився у керма. Цих людей використовують для того, аби показати що місцеве населення підтримує окупантів. А як тільки в них немає потреби, їх зачищають, бо вони володіють великою кількістю інформації.

Так зараз у росіян ще є потреба у Балицькому?

Думаю, вже нема, бо декілька тижнів тому вони почали привозити людей з Росії – якогось нового «керівника уряду». Тобто вже адміністративно Балицького нівелюють, медійно його стає значно менше.

Я часто спілкуюся з представниками нашої поліції і Мелітополь у цьому плані – еталонне місто, бо тільки близько 10% поліцейських погодились на колаборацію. Вони чітко розуміють, що якщо зараз підуть на співпрацю з Росією, то будуть зрадниками як для однієї сторони, так і для іншої. Бо ті, хто перейшов свого часу у Донецьку, Луганську та Криму на інший бік, де вони зараз? Їх точно будуть прибирати та зачищати.

«Окупанти не хочуть залишатися у Мелітополі на зиму»

Окупанти намагаються затягнути Мелітополь у рублеву зону. І ви казали, що місцеві мешканці відмовляються отримувати зарплату в рублях. Скільки рублів туди вже завезено?

Як ми завозили туди готівкову гривню у перші місяці війни, ми точно розповімо, але тільки після перемоги. Це була справжня спецоперація.

Сьогодні, за нашими оцінками, обіг рублів у Мелітополі – не більше 15%. Росіяни дійсно протягом останнього місяця намагаються роздати якомога більше рублів як соціальну допомогу і виплатою зарплат комунальним підприємствам. Але там досі героїчно працюють два українських банки – «Приватбанк» та «А-банк», які забезпечують функціонування української фінансової системи.

Мешканці окупованих територій можуть отримувати виплати і від української, і від російської сторони, як це було у випадку з «ЛДНР»?

Десь 50% так і отримують – і українські, і російські виплати. Лікарі цілими відділеннями відмовлялися щось від росіян отримувати, але деякі погоджувались. Звичайно, це погано, але не буде краще, якщо ми повністю зупинимо виплати.

Які у вас очікування щодо опалювального сезону у Мелітополі?

Власне, є ключове питання – чи буде газ. Сьогодні газу немає, тому що газогін під Оріховим перебитий. Якщо газ буде, то питання – він буде з України, чи з Росії. Але три котельні не запустити, бо вони зруйновані. І станом на зараз я би ставив на вірогідність запуску опалювального сезону менше ніж 50%. Окупанти просто не хочуть готувати місто до нього, і це є своєрідним сигналом, що вони не збираються лишатися там до зими.

Ви кажете, що через Мелітополь ворог перекидає техніку до Херсона, де зараз ЗСУ проводить контрнаступ. Наскільки Мелітополь стратегічно важливий для росіян саме у воєнному плані?

У мене немає жодного сумніву, що найближчим часом звільнять Херсон, тому що логістично його можна обрізати від постачання зброї та боєприпасів. А Мелітополь – це ключ до деокупації всього півдня України. Поки не буде звільнено Мелітополь, ми точно не зможемо говорити про звільнення Криму. Через Мелітополь проходить траса державного значення, яка поєднує Донецьку та Одеську області, також є траса «Харків – Сімферополь». У нас єдиний у тимчасово окупованому регіоні залізничний вузол, зокрема, він важливий з точки зору постачання боєприпасів з Криму.

Коли можна очікувати контрнаступу для звільнення Мелітополя, враховуючи таку його важливість, про яку ви кажете?

Не хочу перетворюватися на чергового оптиміста. Контрнаступ та звільнення Мелітополя залежать від тисячі факторів. Окрім готовності Збройних сил, це й медійна підготовка, комунікація з нашими людьми і донесення до них правдивої інформації. Звісно, я вірю, що це буде найближчим часом, тому що без звільнення півдня держави, України просто не буде. Ніяких інвесторів у нас не буде, бо всі розумітимуть, що раз на п’ять-вісім років ворог знову буде приходити та забирати нові території. А звільнити південь без звільнення Мелітополя неможливо.

Як ви оцінюєте наразі свою роль та функції в окупованому місті?

Коли я обирався міським головою, а до цього працював заступником голови, я точно не уявляв, що буду справлятися з такими завданнями. Якщо раніше у мене, як міського голови, був один Мелітополь, то сьогодні їх три. Одна група мешканців на окупованій території, друга – на підконтрольній Україні у різних областях і третя – за кордоном. З кожним з цих мелітопольців ми маємо тримати зв'язок, підтримувати та надавати допомогу. Це справжній виклик.

Післявоєнні роки у Мелітополі можуть бути ще тяжчими. І найгірший мій кошмар, це коли Україна повернеться до Мелітополя, а мешканці не повернуться.   

Павло Вуєць, «Главком»