Підполковник Гончар: Дані з «супутника Притули» монополізувала одна структура

Українська армія перейшла до контрнаступу на кількох ділянках фронту. На Харківщині ЗСУ звільнили Балаклію, Куп’янськ... Просуваються українські війська також на півдні. Минулого тижня було визволене селище Високопілля, яке пів року жило під окупацією.

Над звільненням Херсонщини працює підполковник, член ГО «Аеророзвідка» Ярослав Гончар. Навесні він брав участь у деокупації Київської області.

В інтерв’ю «Главкому» Ярослав Гончар розповів про ситуацію на південному фронті, оцінив ефективність використання безпілотників «Байрактар», а також описав проблему, яка виникла із використанням даних супутників ICEYE, один із яких було придбано благодійним фондом Сергія Притули.

«На півдні у росіян задача – втримати захоплене»

З квітня ви працюєте у Миколаєві над організацією оборони і наступу на Херсонському напрямку. Що змінилося з того часу в організації і як оцінити ефективність дій наших військових?

Я розумію вас, журналістів, ви хочете коментарів, деталей з лінії фронту. Але, як ви знаєте, керівництво Збройних сил закликає не надавати деталізовану інформацію.

Можу сказати лише, що нам вдалося запровадити у Збройних силах натівську процедуру, яка має абревіатуру ISTAR (розвідка, спостереження, виявлення цілі та рекогносцирування). Це практика, яка об’єднує кілька функцій війська на полі бою, щоби допомогти силам оборони ефективно використовувати та керувати інформацією, яку вони збирають. ISTAR включає у себе пошук інформації, спостереження і цілеуказання. Ми ввели цю практику до складу органів управління штабів підрозділів, які забезпечують процеси збору, обробки та розповсюдження різного роду інформації. Люди, які зараз діють у рамках підрозділів ISTAR, забезпечують інформацією всіх зацікавлених користувачів: від бійця на рівні найменшого відділення, до рівня командувача всього угрупування військ. Наявність ISTAR забезпечує ситуаційну обізнаність наших військ. Саме обізнаність є нашою перевагою, важливим фактором на полі бою. На боці того, хто більш обізнаний та проінформований, є ініціатива. Алгоритм бойових дій формується із цієї ситуаційної обізнаності.

Це запровадження у ЗСУ є експериментальним. Поки рано говорити, наскільки успішним, адже це непритаманне явище для Збройних сил пострадянського ґатунку. Попри це можу сказати, що у певних підрозділах дуже добре приживається ISTAR, вітається і посилюється співпраця, ефект нового процесу помітний.

Успішність тут залежить від людського фактора. Хтось більш відкритий до інновацій, хтось навпаки є консерватором, каже, мовляв, я усе життя так робив і усе було добре, і нічого нового не треба. Вони чинять спротив і не намагаються ввести щось нове.

На яких прикладах можна побачити успішність впроваджених вами змін?

Прикордонники, МВС, СБУ, Збройні сили створили ISTAR-відділи на різних пунктах управління, які взаємодіють між собою і забезпечують більш швидкий обмін інформацією. Це призвело до того, що з’явилась комунікація там, де її раніше не було, навіть не передбачалося. Наприклад, з’явилася можливість напряму обмінюватися інформацією між пунктом управління найнижчого рівня з найвищим рівнем. Це прискорило взаємодію між спостерігачем, який перебуває на передовій і особою, яка планує застосування найбільшої зброї, що є у розпорядженні Збройних сил. Тобто якщо раніше процеси погодження, зведення між собою коригувальника та засобу ураження займали, умовно кажучи, п’ять годин – то зараз, за умови введення такого процесу взаємодії, ця ж функція займає вже 15 хвилин. От вам і якісний показник, з якою швидкістю ми тепер спроможні реагувати на зміну в обстановці на фронті.

Раніше ви працювали на київському напрямку у найгостріший момент: тоді у ворога спочатку були плани щодо стрімкого захоплення столиці. А що нині можна сказати про Херсон і Миколаїв, якими є плани росіян щодо цих міст? Принаймні, впродовж кількох останніх місяців інтенсивність обстрілів Миколаєва знизилася. Чим ви можете це пояснити?

Наразі я вам не можу розповісти так само докладно про південний напрямок, як я розповідав «Главкому» про (завершену) київську операцію. Можу лише міркувати, керуючись ознаками, які ми спостерігаємо у ворога і аналізуємо на основі цього його дії. Схоже на те, що нинішньою задачею росіян є втримати захоплене. Ми не спостерігаємо якихось ознак, які б свідчили про те, що вони збираються розширити територію захоплення. Це якщо говорити про південний напрямок, на якому я працюю.

У перші місяці війни ворог відзначався хаотичними обстрілами, ціль яких – зруйнувати геть усе. Як ця тактика змінилася з часом? Чого навчився ворог за час війни?

І наша, і російська армія вийшли з СРСР. У нас однакові школи та багато у чому однакове мислення, прийняття рішень відбувається за одними й тими ж алгоритмами. Нині такий період протистояння, який я би назвав топтанням на місці, бо лінія фронту суттєво не змінюються протягом кількох місяців. Неминучим у будь-якому збройному протистоянні за такої ситуації є набуття навичок і умінь одне в одного. Нині росіяни використовують ракети, призначені для боротьби з повітряними цілями, для ударів по наземних цілях. Саме так вони роблять у Миколаєві. Проходить певний проміжок часу і українці знаходять протидію таким обстрілам з комплексів С-300. Так само щодо тактики. Щось нове застосували ми, і за якийсь час ворог прилаштувався.

«Я ще не бачив жодної операції, яка би пройшла за планом»

На Київщині українська армія застосовувала тактику руйнування логістики росіян, залишивши їх без палива, і це змусило ворога відступити. На півдні Збройні сили так само б’ють по логістиці окупантів, знищують мости і склади з боєприпасами. Але поки не схоже на те, щоби росіяни збиралися відступати. Які тенденції виказують їхні нинішні плани?

Зусиллями сил оборони відбувається нищення логістичних маршрутів, логістичних хабів та баз зберігання зброї ворога. У подальшому це має призвести до більш вигідного оперативного становища для нас. На мапі бойових дій видно, що росіяни на півдні затиснуті між українським військом та великою рікою. Орієнтовно тут зосереджене кілька десятків тисяч російських військових.

Сьогодні переходи через Дніпро, за великим рахунком, можливі у кількох місцях, але вони постійно перебувають під нашим вогневим контролем. Мости руйнуються завдяки застосуванню високоточної зброї. Відбувається пошкодження логістики, не довозиться пальне і боєприпаси. Це досить витратні речі, які треба регулярно поповнювати.

Збільшення активності з боку українського війська призводить до швидких витрат ресурсів з боку ворога, складнощі із поповненням яких вони вже відчувають. Власне, на цьому і ґрунтується стратегія українського командування – досягти успіху на цьому театрі бойових дій якраз завдяки географії та пошкодженню логістичних ланцюжків ворога.

Запорукою нашої перемоги є інформаційна обізнаність

Все ж таки, про які часові рамки ідеться? Чи можливо таке, що окупанти знайшли шляхи постачання зброї і палива, про які не знає українська розвідка?

Хочу запевнити вас та читачів «Главкома», що у нашої розвідки достатньо спроможностей, аби володіти інформацією про ворога на дуже детальному рівні. Просто повірте на слово, джерел здобування інформації у нас предостатньо. Навіть більшою є проблема не у збиранні інформації, а у її обробці, розповсюдженні та аналізі. Тому говорити про те, що ми чогось не бачимо і можна зробити переправу через Дніпро, яку не побачить українська розвідка, не можна. Ключові індикатори, на які спрямовані зусилля, моніторяться майже у режимі онлайн. Якоїсь несподіванки чи сюрпризу від росіян щодо появи нового для нас їхнього логістичного маршруту не може бути, нехай росіяни про це навіть не мріють.

Все-таки на війні ти все одно перебуваєш у полі невизначеності, де прогнози – невдячна справа. Наприклад, був розрахунок, що вже все, пошкоджено мости і вони точно не проїзні. Але варто було ЗСУ на два дні відвернути від них увагу та зосередитись на інших ділянках, як ворог накидав плит на один з мостів, яким проходити небезпечно, не те, що проїжджати по ньому. Тобто у ході бойових дій відбуваються зміни. Я ще не бачив за своє життя жодної операції, яка би пройшла за планом. Тому завжди готується план А, Б, В…

Що свідчить про те, що окупаційним військам стає все важче і важче на півдні?

Їхні дії. Зробити понтон через Дніпро – та ще задача. Бо Дніпро – це величезна ріка і побудувати через неї понтон дуже складно. Спочатку вони через Дніпро конструювали якісь поромні переправи, потім перейшли на використання цивільних як живого щита. Тобто разом з військовими машинами пускали цивільний транспорт, аби унеможливити удари з українського боку.

Ті ж бетонні плити кладуть зверху на розбитий міст. Так, росіяни пристосовуються до нових умов. Вони намагаються робити меншими свої склади зброї, перевезення здійснюють не вантажними автомобілями, а кількома маломірними. Все це призводить до затримок та уповільнень для них у постачанні.

«Інформація з ICEYE – координата місця, де є скупчення заліза»

Нещодавно стало відомо, що Україна стала власницею супутника компанії ICEYE, а також отримала доступ до бази даних супутників цієї компанії. Як змінилося значення і задачі аеророзвідки з огляду на те, що тепер командування має супутникову картинку значно більшої території?

Запорукою нашої перемоги є інформаційна обізнаність. Чим більш є обізнаним кожен український військовослужбовець, від солдата до генерала, тим більше шансів у нашої меншої армії спритніше діяти проти великої, неповороткої передбачуваної російської. Поява додаткового джерела інформації завжди вітається і ставити тут порівняння «З’явився супутник – не треба літати безпілотником» не слід.

Нині з’являється можливість більш раціонально використовувати наявні активи. Якщо раніше у безпілотника було більше задач під час вильоту, то тепер його можна сконцентрувати на меншій кількості задач, які будуть виконуватися з кращою якістю. Крім того супутник, про який ми говоримо – це специфічне джерело інформації. Ти на виході отримуєш не якусь звичну фотографію, інформація представляється у доволі специфічному вигляді. Для непідготовленого аналітика це той ще виклик. Потрібно вміти аналізувати, дешифрувати та співставляти з іншими джерелами інформації. Чим більше джерел інформації ми матимемо, тим кращим та більшим буде поле для аналітики в української розвідки.

Дозвольте навести приклад. Умовно, є ділянка 500 км&³2;, захоплена ворогом. Наявними у нас безпілотниками неможливо облетіти всю цю територію і сфотографувати усі об’єкти, які нас цікавлять. Проблеми – відстань і час. Натомість з інших джерел, наприклад, з даних радіоперехоплень, стає відомо про активність ворога саме на цій ділянці. У ситуації, коли велика хмарність та класичні супутники, оснащені оптичними засобами, фотографують тільки хмари, ми не бачимо те, що ж відбувається на землі. Інформація із нового для нас джерела, супутника ICEYE надходить у дуже специфічного вигляді, вона є дуже важливою. Ти отримуєш координату, де є скупчення заліза. Це додаткове джерело, яке звужує поле для пошуку, коли ти розумієш, що тобі треба передивитись не 500 км&³2;, а ділянку удесятеро меншу.

Радянський спосіб мислення: кожному треба купити по безпілотнику

Коли у тебе є один безпілотник, спроможний долетіти на задану відстань – ти вже більш раціонально ставиш йому задачу, конкретизуєш поле для пошуку. У такий спосіб ти виграєш у часі та поінформованості, не витрачаєш марно ресурсів, не ризикуєш і швидше здобуваєш потрібну інформацію, швидше її обробляєш, швидше розповсюджуєш між органами управління і засобами ураження. Відповідно, ти швидше реагуєш і уже саме ти нав’язуєш бойовий ритм ворогові. Чим більше джерел інформації – тим краще. Але викликом якраз є необхідність уміння оперувати цією інформацією.

І тут ми дійсно стикаємось з великим викликом, тому що наша стара радянська воєнна школа й воєнна наука створювалися, коли основним джерелом інформації у нас був боєць на полі бою, який і займався розвідкою на передовій.

Зараз складається така ситуація, що джерело інформації з супутників ICEYE, грубо кажучи, монополізувала одна із агенцій сил безпеки та оборони України. Вся інформація заходить на них, вони намагаються самостійно усе обробити і самостійно розповсюдити між користувачами. І у такий спосіб створюють затримку замість того, щоби зробити дистрибуцію вхідної інформації одразу між зацікавленими користувачами і забезпечити сервіс підтримки, якщо у людей будуть виникати складнощі з дешифровкою отриманих даних.

Можливо, вони монополізували саме тому, що немає фахівців на нижчих рівнях, які вміли би зчитувати інформацію із супутників ICEYE?

Напевно, так. Може, ті люди, які прийняли рішення розповсюджувати інформацію таким способом, на цьому і ґрунтуються. Проте спроб налагодити розповсюдження інформації в інший спосіб не було.

«Ми вперто продовжуємо пересилати інформацію у Word»

Наскільки система, яка існує, загальмовує надходження інформації на передову? І що керівництво відповідає на цю проблему?

Вони відповідають, що діюча нормативна база ЗСУ і способи організації взаємодії між структурними підрозділами врегульовані саме так. Тобто, розповсюдження інформації може здійснюватися тільки шляхом згори вниз і ніяк інакше, шляхом надсилання формалізованого документу від вищого штабу до нижчого. Не передбачається легальної можливості використання сучасних інструментів взаємодії, інформаційних порталів, до яких усі, хто користується інформацією, могли би отримати контрольований доступ.

Звичайно, у військовому середовищі діють і мають бути певні обмеження у доступі до інформації, бо це засекречене середовище. Але відкрити доступ для тих, хто має за обов’язками працювати з такою інформацією – це все технічне питання. Ми ж з вами живемо у 21 столітті, коли є можливість зареєструвати 50 користувачів, яким необхідна інформація і вони одразу могли би брати її з порталу. Але ні, ми все одно вперто продовжуємо пересилати її з вищого штабу до нижчого у документі формату Word. І вона сильно втрачає свою цінність внаслідок затримок.

Які у нас на озброєнні є найкращі безпілотники для розвідки? Адже, наприклад, артилеристи не вважають «Байрактар» найкращим для коригування вогню на далекі відстані 

Немає універсального безпілотника, який задовільнив би потреби усіх користувачів. Ви праві, коли кажете про артилеристів, тому що одному з його зброєю достатньо безпілотника, який політає пів години на відстань 5-7 км, а іншому артилеристу потрібен безпілотник, який буде літати на 50 км. На цьому прикладі безпілотників я хотів би якраз і пояснити вам відмінності у способі організації управління нашого війська. Одному артилеристу треба такий безпілотник, другому артилеристу інший, розвіднику ще інший. Радянський спосіб мислення полягає у тому, що кожному з них хочеться купити по безпілотнику, який потрібен саме їм. Такий спосіб мислення продовжує існувати на рівні доктринальних документів.

Натомість правда життя полягає у тому, що немає у нас стільки ресурсів, щоби задовольнити «хотєлку» кожного військового. Українська армія фінансово це не витягне, більшість армій світу мають дефіцит активів.

Безпілотник – це така літаюча платформа з камерою. Він може виконувати як задачі розвідки, так і задачі корегування уражень. Паралельно у нього можуть бути задачі самостійного ураження цілей, як це робить згаданий вами «Байрактар». Враховуючи, що ніколи не буде достатньо активів, логічним було би прийти до того, щоби навчитися управляти дефіцитним активом так, щоби задовольняти потреби більшого кола користувачів.

От у тебе є один безпілотник та дві задачі: пошук інформації для розвідника, корегування ураження для артилериста. У парадигмі радянського війська купуватимуть два безпілотники й хтось буде у дефіциті. Наприклад, задовольнили потребу артилериста. А він виконав свою задачу, вимкнув безпілотник і поїхав на іншу позицію. Але у цей час, коли артилерист переїжджає, його безпілотник міг би продовжити і далі перебувати у небі, працювати, виконувати задачі для інших підрозділів.

Тобто уміння використовувати один актив, задовольняючи потреби кількох різнопланових користувачів і є тією ключовою відмінністю, яка існує між парадигмами мережоцентричних армій та армій платформного типу. І це те, що ми теж намагаємось привнести в українське військо. Це те, з чого я почав розмову, що ми створили підрозділи ISTAR, яким приділяємо велику увагу.

«Байрактар» використовують не у найкращий спосіб»

Вся Україна вже збирала на «Байрактари», які компанія «Байкар» зрештою подарувала нашій країні. На зекономлені гроші купили супутник ICEYE. Що ще дуже потрібно, зокрема для розвідки?

«Байрактар» – шикарна річ, шикарний безпілотник. Проте спосіб, у який він використовується, не найкращий. От він полетів для задач одного користувача, перебуває у повітрі 20 годин і все. Тобто він виконував одну задачу стільки часу. Але ж його час роботи можна було би використати на користь і інших підрозділів, які би потім ділилися отриманою інформацією.

Спосіб організації постановки задач та розповсюдження інформації наразі такий, що інші користувачі позбавлені такої можливості. Саме тому питання не у тому, який це безпілотник, а у тому, що спосіб використання такого шикарного й дорогого активу нівелює його цінність.

Чи є розуміння у керівництва Збройних сил і держави, що це є проблемою? Як її вирішити?

Мені здається, що на тому рівні, де якраз є повноваження на зміну способу організації роботи, цього розуміння немає. Проблему на своїй шкірі відчувають ті, хто з нею стикається, безпосередньо ті користувачі інформації, які перебувають на полі бою. Нормативне регулювання – це Генеральний штаб та Міністерство оборони. Вже багато років держава інформує суспільство про те, що ми рухаємось до впровадження стандартів НАТО, що ми наближаємося до їхніх стандартів, натомість ми досі працюємо у парадигмі, яку я вам описав вище. Очевидно, у керівництва або немає розуміння проблеми, або немає можливості у цьому розбиратися. Тому що в армії НАТО, де спосіб організації геть інший, такої ситуації, як в нас, не виникало би.

Нині до армії призвали багато людей, незаангажованих щоденною військовою діяльністю, вони прийшли з різних галузей суспільного життя. Такі люди більш відкриті до новацій і спроможні до аналізу і тверезої оцінки процесів. З іншого боку, працює нормативне регулювання, коли у тебе є інструкція, у якій написано: «Документ розвідки пересилати у форматі Word, тільки так і тільки туди». І є вибір: або ти пересилаєш інформацію своєму війську зручнішим способом, але порушуєш існуючу нормативну базу, або ти дотримуєшся діючих нормативів і ганяєш документи у форматі Word туди-сюди і не маєш оперативної інформації на місцях та ситуаційної обізнаності про поточну ситуацію.

Важливо усвідомлювати, що проблематика не у площині технології (Word, PDF чи інший формат), а у процесах, що регламентують, як саме використовується технологія. Трикутник «технології – люди – процеси» – це запорука успіху будь-якого проєкту. У нашому випадку йдеться про безпеку всієї нації. Від того, наскільки якісно ми зможемо досягти позитивних змін у покращенні технологій, удосконаленні процесів і підвищенні рівня кваліфікації персоналу залежить майбутнє нашої країни.

Михайло Глуховський, «Главком»