Епічна битва за Київ. Підполковник Гончар про те, як українці зупинили навалу Путіна
«З нашого боку підготовка до нападу була тотально провалена»
Лише в середині квітня, через два тижні після звільнення Київщини, Генштаб назвав героїв, які не допустили захоплення столиці. Багатотисячне угруповання російських військ, яке намагалося прорватися до Києва, за офіційною версією, зуміли стримати 80 бійців 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Про це йде мова у спеціально оприлюдненому відео.
Ще на початку квітня «Главком» опублікував аналіз епічної оборони Києва у викладі колишнього топ-менеджера Nokia, автора книг Томі Ахонена. Він описав детальну хронологію поразки путінських військ під українською столицею і назвав тих, завдяки кому це сталось. Аналітик вважає, що ключем до успіху українців стало вчасне знищення заправників російської військової техніки, яка вторглася на Київщину з території Білорусі. Підрозділом, який залишив окупантів без пального, командував український офіцер Ярослав Гончар, пише Ахонен. Спецпризначенці на чолі з Гончаром використовували квадроцикли, щоб швидко пересуватися в болотистому лісі. Вони мали прилади нічного бачення та дрони. Якби ця операція не вдалася, існувала реальна небезпека взяття Києва в оточення.
«Главком» зв’язався з підполковником Ярославом Гончаром, аби з перших вуст почути, що ж насправді відбувалося на Київщині у перші дні війни. В інтерв’ю військовий розповів, як окупантам вдалось дійти до столиці вже перші дні і що врешті завадило 60 кілометровій колоні ворона взяти мегаполіс у кільце.
Нині Ярослав Гончар вже перебуває у Миколаєві і оцінює ситуацію там дуже тривожно.
Пане Ярославе, чи дійсно саме ви на початку повномасштабного вторгнення керували підрозділом, який протидіяв окупантам на півночі Київщини. Самі ця маневрена оборона й не допустила столиці?
Керівництво здійснювалось генералом Сирським (Олександр Сирський, генерал-полковник, командувач Сухопутних військ України – «Главком»).
Маю сказати, що я представляю громадське формування «Аеророзвідка», яке заснували волонтери у 2014 році. З того часу частина наших людей була у складі Збройних сил України (до якої була включена і «Аеророзвідка»), потім цю військову частину ліквідувало Міноборони. Наразі у Міноборони наша організація представлена як Центр інновацій оборонних технологій. Наша організація продовжує існувати і з початком активної фази російсько-української війни. Ми ще створили добровольчий підрозділ, а також увійшли до складу СБУ.
Нас залучають до процесів, які відбуваються в рамках поточних операцій і ми намагаємося своїми спроможностями допомогти і сприяти успішному виконанню операцій. Ми – це окремі підрозділи. Так, ми брали участь в операціях на півночі Київщини.
«Основним наміром ворога було відрізати Одеську трасу»
Розкажіть, як розгорталися події з першого дня війни?
Активні дії навколо Києва почали відбуватися ще 23 лютого. До вторгнення ми (підрозділ Гончара – «Главком») готувалися і станом на момент 23 числа всі були зібрані, готові. Але ми просто не знали, що саме відбуватиметься. Наші перші дії – це були активні операції в районі аеродрому у Гостомелі. Ми використовували ударний дрон для того, щоби нищити живу силу ворога в районі цього аеродрому. З початку війни минув тиждень, ми розгорнули ситуаційний центр. Це було необхідно, бо напрямок удару не один і потрібна була координація. До цього центру почала стікатися інформація з різних джерел: від інформаторів, із безпілотників, супутників, сил аеророзвідки, наших союзників тощо. Так пішла-поїхала робота.
Коли в тебе з’являється ситуаційна обізнаність, ти починаєш розуміти характер дій ворога. З цього моменту можеш уже робити якийсь прогноз його ходів і далі планувати свої дії. Уже наприкінці лютого нам стало зрозуміло: основного удару ворога по лівому березі Дніпра чекати не слід, його не буде. Знали це завдяки інформаторам. Російські військові цим ділилися з місцевими жителями. Окупанти казали, що ще чогось чекають, хтось до них має підтягнутися. Також ми бачили характер їхніх дій, який свідчив про відсутність наміру активного наступу. Вони стояли і займалися питаннями логістики.
Зовсім інша історія відбувалася на правому березі Дніпра, трохи на північ від Києва. Там вони підтягували техніку, ресурси і все інше. У результаті зіткнень силам оборони вдалося їх зупинити. Ми як і інші отримували інформацію з оперативного центру і відповідно діяли. Нам вдалося захопити карти з російських бензозаправників. На тих картах були позначені кущі, де вони збираються розгорнути пункти заправки. Були позначені такі населені пункти як Макарів, Бишів, Фастів. Основний намір ворога полягав у тому, щоби відрізати для нас Одеську трасу і лишити Київ без логістичного забезпечення. Відсутність логістики – це така ситуація, яка склалася у Маріуполі, де люди відрізані від усього.
Тобто Київ міг повторити сумну долю Маріуполя?
Ми бачили, що вони збираються розгорнути пункти заправки. Але що означає наявність пунктів заправки? Вони розташовуються не на лінії зіткнення. Вони їх планували в районі міст другого ешелону, віддаленого від передової. Отже, такий їхній намір дав нам інформацію про стратегічний замисел Путіна стосовно Києва, який полягав у тому, щоби оточити місто. Для цього необхідно було відрізати для нас Одеську трасу десь в районі Віта-Поштової.
Паралельно з цим ми бачили, звідки вони з Білорусі заходять на територію України. Там було два основних напрямки. Спочатку вони всі в’їжджали через Чорнобиль, а далі колони розділялися на дві: одна дорога вздовж Дніпра йде, але вона не дуже якісна і там велику кількість техніки не пропустиш. Натомість інша краща – через Іванків, Бородянку, Макарів. Проаналізували усю обстановку і ухвалили рішення спинити рух колони.
Для цього був створений збірний загін. У ньому були і звичайні мисливці, і представники «Альфи», СБУ, добровольці, кого тільки не було. Загін висунувся в район Малина і звідти почав працювати. Спочатку це були точкові напади на колону. Вони якийсь час тривали і це дало результат – через певний проміжок часу, рух колон, в кожній з яких було по 50 і більше машин, припинився. Потім вони зменшили кількість авто в колонах до 5-10, намагалися таким чином проскакувати на великій швидкості. Це призвело до того, що був збитий бойовий ритм. Ті їхні підрозділи, ті танки, які стояли і чекали на Житомирській трасі, мали лише один запас боєкомплекту і були абсолютно без солярки, а російські військовослужбовці були без їжі, без нічого фактично. Вони розуміли: якщо вони зараз відстріляють свій боєкомплект, то не факт, що їм ще підвезуть. У ті перші кілька днів, коли вони стояли, наші військові методично їх знищували. Коли ми взяли під контроль автодорогу, що йде на Іванків, це утворило затор з боку Білорусі. Їм потрібно було десь розташовувати техніку, яка весь час заїжджала на територію України. У цей час наші хлопці шукали їхній тиловий пункт управління другого ешелону і знайшли його. Спочатку за ним спостерігали кілька днів, дали їм можливість завезти туди побільше всіляких запасів. Потім провернули операцію зі знищення цього пункту.
Знищили цей пункт управління гарматами Д-30, а забезпечували взаємодію за допомогою Starlink. Тобто в район розташування ворога вилетів безпілотник. Хлопці на екрані монітора бачили їхнє розташування і скорегували ураження гарматами. Було 52 постріли, з них 47 влучань. Це абсолютно знищило тиловий пункт управління окупантів.
До чого це призвело? Зруйнувало їхню логістику, немає забезпечення ані боєприпасами, ані їжею. Тому вони ходили по хатах їжу забирали. Звісно, зворотній бік цієї історії, навряд чи приємний для місцевих жителів. Але глобально без забезпечення вони небоєздатні. Адже війна – це постійні витрати ресурсів.
«У росіян абсолютно совєцька логіка»
Часто можна почути, що Росія готувала бліцкриг, хотіла за кілька годин перемогти Україну. І це був план «А». Якщо він провалюється, то нібито мав бути задіяний план «Б» – взяти Київ в оточення. Ви фактично підтвердили, що карти місць розташування заправників свідчили про підготовку оточення столиці. А чи є якісь докази того, що спочатку росіяни таки вірили у бліцкриг?
Таких документів у мене немає. А на тих картах із захопленого паливозаправника немає дат. Там просто маршрут, кущі. За цими даними ми зрозуміли, де вони збираються розгорнутися. За їхніми планами ми зрозуміли, як вони планують діяти далі, там абсолютно совєцька логіка. Якщо вони збиралися розгорнути другий ешелон в Бишеві, то перший ешелон – це на 30 км ближче до Києва, фактично біля самого Києва.
Ви кажете, що готувалися до вторгнення. Як тоді так сталося, що вже у перші дні вторгнення російська техніка змогла заїхати у Київ. Сутичка на Берестейській, задавлене авто з чоловіком на Оболоні, техніка ворога на околицях…
Коли російський десант висадився у Гостомелі, все стало зрозуміло. Якщо ти висаджуєш близько 30 гелікоптерів десанту, то їх потрібно підтримувати технікою. Ну вони ж не смертники, щоби без підкріплення висаджуватися. Тому те, що заїхало в Київ, було підкріпленням для десантників.
Хоча спочатку ми ще міркували, чого саме вони хочуть досягти цим десантуванням. Думали, може, вони хочуть сісти в кругову оборону, це мало ідіотський вигляд, та все ж. А потім побачили, що пре ота колона. Ми не думали, що ця атака піде по землі. Відверто кажучи, я думав, що загострення розпочнеться на Донбасі, з повітря. Але ви ж пам’ятаєте, що наші політики розповідали?
Дійсно, президент, силовики перед війною заспокоювали. Навіть дорікали тим, хто нагнітає ситуацію. Ви саме про це?
Так. (Зеленський – «Главком») Казав, що ми підемо смажити шашлик, всі у це вірили. Звичайно, сумніви були (у тому, що почнеться повномасштабне вторгнення – «Главком»). Тому що коли уряд США 26 разів повідомляє, коли посольства евакуюються, людина при пам’яті розуміє, що це не на порожньому місці. З нашого боку підготовка до нападу була тотально провалена, це моя оцінка. Зараз ми пожинаємо наслідки цього.
Чому така жорстка оцінка? Київ відстояли…
Ви пам’ятаєте те, що робилося 23, 24, 25 і 26 лютого? У Києві автомати видавали буквально усім, хто по них прийшов. Всього видали десятки тисяч стволів тільки у Києві. Я не впевнений, що там навіть облік вівся притомно. Коли закон про національний спротив почав діяти? На початку цього року. Але чому не ухвалили раніше? Та навіть із цими темпами можна швидко зібрати війська тероборони. Як показав досвід, виявляється: коли припече, можна розгорнути війська за три дні. Виявляється, що можна видати і NLAW, і Stinger людям, які вчора ще ходили вчителями в школі, і вони успішно починають ними користуватися.
«У перші дні війни Збройні сили на Миколаївщині взагалі десь поділися»
В Україні зараз діють обласні воєнні адміністрації. Часом місцеві керівники фактично усунуті від прийняття рішень. Наскільки це виправдано? Про що каже півторамісячна практика?
Я зараз перебуваю у Миколаєві. Розповім вам про те, що тут відбувалося. Я тут вже тиждень, зараз розбираюся із ситуацією, намагаюся тут розгорнути теж такий ситуаційний центр управління, який виконував задачі на Київщині, який допоміг би з координацією. Мав розмову з главою воєнної адміністрації Віталієм Кімом. Він розповів, що у перші дні війни в області Збройні сили взагалі десь поділися, чинила опір ворогу лише Національна поліція. Коли глава воєнної адміністрації взяв ініціативу на себе, налагодилася взаємодія з військовими. Він через своїх інформаторів з’ясовував, де розташовуються ворожі колони, як ідуть із Криму, вони ж наводили артилерію на ворожі колони.
Із початку повномасштабного вторгнення вже минуло трохи часу і тут на Миколаївщині розгортається угрупування від Збройних сил України.
Структура управління складається з двох штабів. Але навіщо два штаби? Можливо у цьому є якийсь смисл, який я поки не зрозумів, але питання виникають. Тобто з одного боку є штаб оборони, з іншого – штаб угрупування. Навіщо штаб оборони? Чи не доцільно мати єдиний штаб?
Треба всі ресурси консолідувати і дати найбільше повноважень людям (керівникам обласних воєнних адміністрацій – «Главком») для того, щоб вони самостійно вирішували, допомогти їм мати ситуаційну обізнаність. Ми ж закликали всіх до спротиву, чи не так? На 50-й день війни навколо Миколаєва вже суцільні окопи ворога. Це ми бачимо першу лінію захисту. Засоби на те, щоби розвідати глибину, прочитати, прорахувати другий ешелон дуже обмежені. І на фоні всього цього керівництво (очільник Миколаївської воєнної адміністрації) фактично усунутий від справ. Мовляв, прийшли військові, вони будуть вирішувати питання.
Яким чином очільник області усувається, як це проявляється?
Розгортається штаб угрупування, який говорить про те, що він буде відповідати за весь Таврійський напрямок фронту. Натомість не чіпають штаб оборони Миколаєва. Але з якими повноваженнями будуть його керівники, не зрозуміло. Це комендатура міста. Для чого, для яких цілей? При тому, що людина (Віталій Кім) має контакти, знайомства, політичну лінію, фактично усунутий. Як не крути, він – людина «Слуги народу», правлячої партії, це факт. Ця партія тут набрала голосів свого часу, тобто користується популярністю. Є ж депутати від цієї партії, які могли би бути інформаторами і координувати дії (обласної воєнної адміністрації), формувати постійний запит на забезпечення, координувати підрозділи, які відкотилися з Херсона. Скажу вам, що вони голі й босі сюди прийшли. Їх треба екіпірувати і злагоджувати. А Збройні сили це наразі не спроможні зробити, потрібна підтримка громадянського суспільства.
«Війну «стінка на стінку» ми не виграємо»
Як звичайні українці найбільш ефективно можуть допомогти армії? Чи варто усіх мобілізовувати до Збройних сил?
У ситуації, в якій ми перебуваємо, а це повномасштабне вторгнення, ми повинні чинити тотальний спротив всією Україною. Але це не означає, що буквально усі повинні взяти до рук автомати. Люди, які не вміють ними користуватися, зі зброєю роблять більше шкоди, ніж користі. Краще би вони займалися тим, що у них найбільш добре виходить. Питань, які необхідно вирішувати не на передовій, величезна кількість. Народ весь має працювати на перемогу, не чекати на якусь відмашку. А чиновники повинні припинити поводитися так: що от їх наділили владою і тільки вони можуть все «розрулити».
Медицина, логістика, ремонт доріг, ремонт інфраструктури. Це все сфери, де не потрібно брати до рук зброю, але робота на цих напрямках не менш важлива, ніж стрільба на передовій.
У нас якщо лягає зв’язок, то все – фінал історії. Треба віддати належне нашим трьом операторам мобільного зв’язку в Україні, які підключили роумінг між операторами і всі ці заходи для полегшення зв’язку, які вони вжили. І їх потрібно підтримувати якнайсильніше. І таких питань, як зв’язок, – безліч.
Звичайно, відсіч збройної агресії – виняткова компетенція Збройних сил. Проте Збройні сили повинні зрозуміти, що діємо ми об’єднаними зусиллями, всі разом: і Національна поліція, і добровольці, і СБУ, і Головне управління розвідки, і всі міністерства. У всіх мають бути свої зони відповідальності. Тобто ми не маємо працювати у парадигмі совкової адміністративної вертикалі управління, а в парадигмі того, як живе сучасний світ.
Методики для організації робочого процесу Agile та Scrum найкраще підходять для того, щоб зорганізуватися і перемогти. Бо якщо ми згадаємо Другу світову і війну «стінка на стінку», то в такій війні ми не переможемо, адже росіян набагато більше, ніж нас. У нас просто не вистачить ресурсів, людей і техніки.
Тому чим скоріше прийде усвідомлення, що наш успіх – це велика кількість маленьких груп, які ми вважаємо інтелектуальними бойовими одиницями, тим успішніше ми будемо діяти. Вони мають діяти, координуватися між собою. Це має бути такий собі бджолиний вулик, де одна бджола окремо мало на що може вплинути, а всі разом ведмедя можуть загризти.
Пане Ярославе, дозвольте питання про інформаційний фронт. Зараз багато хто коментує хід війни. Яким експертам слід довіряти?
Офіційним джерелам. Проте не варто забувати, що під час ведення збройної боротьби інформаційний домен є в тому числі доменом ведення збройної боротьби. Він так само використовується при плануванні і використанні Збройних сил і інших складових сил оборони.
Кому довіряти? Тим, на кому є тризуб. Також слід пам’ятати, що в інформаційному просторі можуть вестися так само інформаційні операції, вони є складовою більшого, кіберпростору. Слід слухати рішення Кабміну, дослухатися до президента, стежити за повідомленнями Міноборони. От звідти йде та інформація, яка потрібна українцям.
Але офіційні інституції багато про що не кажуть. Зрозуміло, що під час дії воєнного стану так і має бути. Але де та межа, що мають право знати люди, а що – ні?
Не треба знати про плани. Бо якщо якийсь план відомий, це вже не план. А от про результати мають право знати всі. Ми всі платимо податки для того, щоб Збройні сили виконали свою роботу. І наразі оцінка Збройних сил – незадовільна. Бо ми ж платили податки за те, щоби такого не сталося, щоби була у нас територіальна цілісність. Але ми за весь час, починаючи з 2014 року втратили контроль над значною частиною нашої території.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0