«Росії війна не потрібна». Воєнний експерт Костянтин Машовець про справжні наміри окупантів

Потенційно небезпечне скупчення російських військ на кордоні з Україною, «алармістські» статті в західних ЗМІ з картами напрямів можливого вторгнення, відеозустріч президентів США та Росії, де основним буде «українське питання»…

Градус напруги навколо України останнім часом, скажемо м’яко, суттєво виріс. Можна дискутувати на тему, наскільки всі сторони блефують та використовують ситуацію в своїх інтересах. Проте тема нової війни вже закинута в інформпростір. І навіть розмови про це змушують нервувати не лише прости громадян, а й потенційних інвесторів в українську економіку та цінні папери.

Координатор групи «Інформаційний спротив», полковник запасу Костянтин Машовець прогнозує, чого варто очікувати від нинішньої, поки що суто інформаційної, ескалації.

«Російських військ на кордоні замало для чогось масштабного»

– Ситуація достатньо складна, дійсно відбувається концентрація російських військ, – визнає Машовець. – Принаймні, одне з загальновійськових об’єднань російських сил – 41 армія – перекинута до України та зайняла позиційні райони. По-друге, відмічається нарощування російських військ у Криму. Також в районах Білгородської та Воронезької областей Російської Федерації продовжує нарощуватися інфраструктура. Є об’єктивні дані, які свідчать, що воєнна активність достатньо висока. Тому все це не можна розцінювати як просто нагнітання з якоюсь інформаційною метою.

Чому на цьому акцентується увага західних ЗМІ та офіційних осіб? Думаю, через бажання не допустити прийняття Кремлем необачних рішень. Наскільки це вплине – невідомо: ми ж не можемо проникнути до голів кремлівських дідусів, що приймають рішення. З інформаційно-психологічної точки зору, все має такий вигляд, що і Росія, і Захід переслідують свої інтереси. Кремль, наскільки я розумію, просто хоче влаштувати якусь «Ялту-2» і пустити в хід воєнну силу задля вирішення протиріч із Заходом. Путін просто намагається запевнити весь світ, що він є настільки відмороженим… Думаю, це є головним сенсом і метою рухів навколо нашого кордону.

Цифри щодо російських військ на кордоні варіюються (95–175 тис. військових), але цього все одно замало для проведення чогось масштабного. Наразі вони дійшли до рівня готовності проведення оперативно-тактичної операції на певному напрямку, але навряд чи вони здатні на стратегічну наступальну операцію по всьому периметру. Але, скоріше, це можна розглядати як елемент тиску. Росії потрібен хаос та безлад в Україні, аби ця операція була якомога більш ефективніша. Вони можуть оточити Харків чи Маріуполь, але це не вирішить цілей цієї війни – вони не повернуть Україну під контроль Кремля і вона сама собою не розвалиться. А якщо спровокувати народні повстання, можна домогтися заміни влади на проросійську… Варіантів може бути багато, це просто один зі сценарієв. Можуть бути цілі гібридні комбінації.

Наша нинішня влада чомусь вважає, що війна – це виключно воєнний фактор, не розуміючи, що Російська Федерація впливає на Україну і в інших сферах. Просто в 2014-му це стало ясно відкрито. Вони намагаються нас знищити всіма доступними засобами.

Свого часу Росія окупувала частину Грузії, але це був дуже невеликий анклав, який мало цікавий в геополітичному плані. Як фізично можна окупувати та далі утримувати таку велику країну, як Україна?

Окупація такої країни, як Україна, в принципі, навряд чи можлива. Це пов’язано з дуже великими ризиками. Росіяни не збираються тут нічого окуповувати, а просто хочуть привести до влади підконтрольних їм людей.

Яким чином?

У них тут є фінансово-промислові групи, яких ми називаємо олігархами. З ними вони мають пов'язаний бізнес. Через цих своїх людей вони цілком можуть привести до влади підконтрольних Кремлю осіб. Для цього достатньо створити тут безлад – енергетичну, фінансову чи продовольчу кризу. Народ тоді сам на вулиці вийде. Зрозуміло, що це не буде відбуватися під проросійськими гаслами. Але в результаті ми будемо зав’язані на Російську Федерацію – і в енергетиці, і в сільському господарстві, взяти той же ринок землі… Навіщо Кремлю воювати?

«Кремль вже не вірить, що йому вдасться впихнути в Україну ОРДЛО на його умовах»

Можна казати, що у Росії для війни просто недостатньо ресурсів?

Недостатньо, так війна їй і не потрібна – вона ж не буде маленькою та переможною. Російська військова міць більше розпіарена, ніж існує насправді. І в Кремлі це чудово розуміють. Україна наразі представляє собою таку «дику землю», яку потрібно освоювати. Раніше до війни ми були для росіян такою великою пральною машиною: вони у себе крали, тут відмивали, а потім виводили на Захід. А тепер вони бачать, що її втрачають.

На останньому з’їзді «Єдиної Росії» ватажкам «ДНР–ЛНР» показово вручили партбілети. Це показник того, що в Кремлі вже остаточно зрозуміли: Україна не планує вести діалог з «Донецьком» та «Луганськом», бо як його вести з тими, хто нібито представляє Україну, але при цьому входить до пропутінської партії? Якою взагалі може бути подальша доля цих псевдореспублік?

Наскільки я розумію, Кремль вже не вірить, що йому вдасться впхнути в Україну ці території на його умовах. При цьому помітьте – всі ці історії паралельно з роздачею там російських паспортів ускладнюють життя в Україні російській «п’ятій колоні». Як після цього той же Мураєв буде пояснювати на своєму каналі, що у нас триває громадянська війна?

А щодо долі тих «республік»… Наступ ЗСУ на ті території виключений, а політичне врегулювання на умовах Кремля теж є неможливим. «ДНР–ЛНР» будуть поки залишатися «сірими зонами».

Чи можлива тоді ескалація з території «ДНР–ЛНР»?

А який в ній сенс? Росія ж хоче, аби не «ДНР–ЛНР» приєдналися до нас, а ми – до них. Аби Україна стала одним великим ОРДЛО. Але ж ми всі розуміємо, що цього не буде. І ми зі свого боку їх не можемо повернути силовим шляхом. Тому поки буде така підвішена ситуація. Росія сподівається, що існування цих територій унеможливить наш шлях до ЄС та НАТО, але помиляється. Якщо таке рішення дійсно буде прийнято на політичному рівні, ніякий конфлікт цьому не завадить.

Але ж ми можемо розвивати двосторонні зв’язки з країнами НАТО навіть без вступу до альянсу. Про що вже в нашому уряді відкрито кажуть.

Так, це стосунки з Великобританією, Польщею, Туреччиною, Канадою… Таким чином можна обходити цих неадекватів з Берліна, Парижа, Будапешта. Поки, на жаль, в Берліні та Парижі вважають, що їхнє співробітництво з Кремлем набагато важливіше, ніж майбутні інвестиції в Україну.

«Ніхто війська на допомогу нам присилати не буде»

Як щодо фактору Білорусі? Міністр закордонних справ цієї держави Володимир Макей заявив: якщо ЄС продовжить розширювати санкції проти Мінська, країна може просто втратити суверенітет. Вочевидь, він лякає тим, що Білорусь остаточно поглине Росією. Лукашенко ще грає в якусь свою гру чи вже повністю є маріонеткою Москви?

Лукашенко вже націлився зайняти якусь посаду в так званій Союзній державі. Росія зараз займається поступовим «переварюванням» Білорусі, як це роблять змія чи удав. Всі заяви Лукашенка слід сприймати як заяви «проксі» Кремля, і навряд чи слід вважати, що він може зіграти в якусь самостійну гру. Та ж історія з мігрантами – це комплексне застосування гібридної сили.

Міністр оборони Олексій Резніков закликав західні країни надіслати до України військові контингенти та інструкторів для захисту українських кордонів. Канада вже натякнула, що допомоги, яку вона надає, достатньо, до цього був фейк про британських спецназівців, які нібито готові висадитись в Україні. Наскільки західні партнери готові реально «вписатися» в разі негативних сценаріїв та чи не є цей галас спецоперацією Заходу, в якій Україна грає роль своєрідної «наживки» – інструмента, яким дратують Кремль?

Думаю, ніхто війська в реальності на допомогу нам присилати не буде. Але реально та об’єктивно воєнна інфраструктура біля наших кордонів активно розвивається та збільшується кількість військ. Тобто нинішня активність є незвичайною та неадекватною. Захід, дійсно, вбачає в цьому реальну загрозу. В плані геополітики знову ж таки Путін намагається собі виторгувати нову «Ялту», Байден же після історії з Афганістаном вже не може кидати своїх союзників. Цілі переслідуються як глобального, так і локального масштабів – залякати, вплинути на прийняття рішень. Але чи переросте готовність нападати, яку всіляко демонструє Путін, в щось реальне – ніхто однозначно не скаже. Та й рівень цього нападу може бути різним: це може бути операція локального масштабу, аби вплинути на внутрішньоукраїнську ситуацію. Наприклад, Нову Каховку захоплять задля шлюзів Північно-Кримського каналу для забезпечення Криму водою.

Є такий відомий вираз «Війни ніхто не хотів, вона була неминуча». Чи може зараз в ситуації блефу з усіх боків відбутися якийсь спалах сірника, що запустить неконтрольовані процеси?

Я сумніваюся, що в наш час можливі такі «спалахи сірника». Протиріччя вже склалися, їх потрібно вирішувати. Вони просто перешкоджають обом сторонам надалі розвиватися.

Павло Вуєць, «Главком»