Меланія. Про роль жінки у міжнародній політиці

«Лист не вам, а вашій дружині», – жартівливо уточнив Володимир Зеленський, вручаючи паперове послання Дональду Трампу 18 серпня у Білому дому. Олена Зеленська написала своїй заокеанській посестрі і попросила чоловіка доправити лист особисто. Цей момент змусив посміхнутися присутніх на непростій зустрічі Зеленського та Трампа. Дві перших леді налагодили спілкування, і це був справді зворушливий момент. Хоча до того Меланія Трамп писала геть іншому адресату…

Дружина американського президента була відсутня під час зустрічі Дональда Трампа та Володимира Путіна на Алясці наприкінці минулого тижня. Натомість вона написала російському диктатору листа і теж передала його через чоловіка. У листі йшлося про необхідність повернути дітям світ, сповнений безпеки та гармонії – аби діти могли сміятися та тішитися життям.

Меланія не уточнює, що йдеться саме про українських дітей. Вона пише загально: «Дорогий президенте Путіне, кожна дитина має у своєму серці одні й ті ж тихі мрії. Вона мріє про любов, можливості та безпеку». «Ви можете самотужки відновити їхній (дітей) мелодійний сміх. Захищаючи невинність цих дітей, ви зробите більше, ніж просто служитимете Росії – ви служитимете самому людству», – пише далі Меланія. Так, тут також не бракує дипломатичних реверансів, однак, це не скасовує винятковість кроку першої леді. 

Дівчинка з Любляни

Меланія Трамп, про яку тепер знає весь світ, народилася на півдні Словенії – у Севниці. Це крихітне місто, що хаймає площу, рівну кільком київським Майданам, а живе там 4,5 тис. мешканців. Пізніше родина переїхала до столиці республіки – Любляни. У 1991 році Словенія проголосила незалежність, а влада Югославії – країни, що розпадалася після смерті Йосипа Броза Тіто – намагалася втримати республіку в своєму складі. Урядові війська атакували словенських повстанців. Словенія не уникнула війни, але бойові дії тривали лише 10 днів. Любляна не зазнала страхіть, які випали на долю хорватського міста Вуковар, оминула словенців і різанина на кшталт тієї, що була у Сребрениці – містечку на сході Боснії і Герцеговини. Але Меланія не могла не запам’ятати війну і всі ті події, що відбувалися, коли їй було лише ледь за 20.

У 1996 році Меланія переїхала до США. У 1998-му – познайомилася з Трампом. На той час 28-річна жінка була вже відомою моделлю, чиї фото з’являлися на сторінках Vogue, Harper's Bazaar, New York Magazine... За якийсь час Трамп заявив, що зустрів кохання усього свого життя, і у 2005-му пара побралася. Цього року Меланія Трамп відзначила, таким чином, не лише 55-річний ювілей, але й порцелянове весілля. 

І за 20 років подружнього життя Меланії, вочевидь, зберегла свій вплив на Дональда.

«Я йду додому і кажу першій леді: «Я сьогодні розмовляв з Володимиром (Путіним – «Главком»), у нас була чудова розмова. А вона каже: «О, справді? Але щойно атакували ще одне місто», – розповідає Трамп. Сам американський президент визнає, що обговорює зі своєю дружиною війну. І, з його ж слів, Меланія скептично налаштована щодо всіх «чудових розмов» її чоловіка з російським диктатором. 

Цей скепсис підживлює недовіра Меланії до Росії як спадкоємиці СРСР. Радянським сателітом була соціалістична Югославія, яка вчилася у Москви придушенню національних рухів. Є свідчення, що Меланія Трамп має пієтет перед президентом Рональдом Рейганом, який посприяв падінню радянської імперії. Ці свідчення походять від публіцистки Мері Джордан, авторки книги «Мистецтво її угоди. Нерозказана історія Меланії Трамп».

Джордан стверджує, що нелюбов до Росії Меланія Трамп всотала з дитинства. Вона не забула Батьківщину, тому й говорить зі своїм сином Барроном Трампом словенською і зберігає словенське громадянство. «Її рідна країна повністю підтримує Україну, і місцеві обурені тим, що Сполучені Штати раптом перестали озброювати Україну», – говорить Джордан в інтерв’ю The Times. 

Видання нагадує: у 2022-му Меланія Трамп не обійшла увагою повномасштабний напад Росії на Україну. Вона постила новини, пов’язані з російською агресією, у соцмережах і називала вбивства цивільних «жахливими». Меланія закликала два мільйони своїх підписників донатити на Червоний Хрест, який допомагає Україні.

«У президента Зеленського з'явився несподіваний союзник у Білому домі. Не президент США, який цього тижня підписав схвалення на постачання ракет ППО Patriot, а його дружина Меланія», – писала The Times у липні цього року, підсумовуючи розмову з Мері Джордан.

Тим часом з британським The Telegraph своїми міркуваннями щодо ролі Меланії Трамп поділилася донька спецпредставника президента США Кіта Келлога Меган Моббс. За її словами, Меланія тиснула і продовжує тиснути на свого чоловіка, аби схилити його на бік України.

«Пан Трамп глибоко цінує її поради. У них дуже відкриті стосунки, і вона є одним з його найближчих радників. Люди чомусь забувають про це: можливо, тому, що вона дуже красива, або тому, що вона не часто буває у Вашингтоні», – зазначила Моббс.

До речі, сама Моббс займає активну проукраїнську позицію та очолює фонд R.T. Weatherman Foundation, який надає гуманітарну допомогу. Вона засуджує не тільки російські обстріли українських міст, а й нещодавню зустріч Трампа із Путіним на Алясці. «Американських солдатів у формі не слід було використовувати для розстелення червоної доріжки для одного з наших головних супротивників. Крапка. Жахливе рішення, і той, хто його прийняв, має понести покарання», – зазначила вона у мережі Х.

Меган Моббс вважає, що Меланія Трамп могла б приїхати Україну – принаймні, побувати на заході нашої держави. Зрештою, саме так вчинила Джилл Байден, яка навесні 2022-го відвідала Ужгород і зустрілася там з Оленою Зеленською. Нинішня перша леді Америки мала б наслідувати цей приклад, адже вона є тією «тихою силою», котра м’яко, але ефективно діє на Дональда Трампа, каже Меган Моббс. 

Прецедент з листом

До Меланії Трамп був лише один прецедент, коли перша леді Америки зверталася напряму до російського (радянського) лідера. Щоправда, до повної подібності цих двох випадків далеко. Вже будучи удовою, Жаклін Кеннеді написала листа тодішньому керівнику Союзу Микиті Хрущову.

Після вбивства чоловіка («Главком» нещодавно згадував, як і коли був вбитий Джон Кеннеді) вона подякувала Хрущову за те, що він прислав на похорон свого спеціального емісара. «Ви з ним були ворогами, але ви були й союзниками в рішучості не підривати світ», – йшлося у листі.

Лист Жаклін був написаний від руки, що додавало зворушливості та проникливості. От про що в ньому йшлося: «Небезпека, яка непокоїла мого чоловіка, полягала в тому, що війну можуть розпочати не стільки великі люди, скільки маленькі. У той час як великі люди знають про потребу в самоконтролі та стриманості, маленькими людьми іноді більше керують страх і гордість».

Просто дивовижно, наскільки слова Жаклін Кеннеді точно характеризують «маленьку людину» Путіна, котрий розв’язав чергову війну і готовий втопити у крові весь світ. Але мала вона на увазі, звісно ж, не нинішнього російського вождя. Жаклін померла у 1994-му, коли з моменту Карибської кризи, яку її чоловік та Хрущов зуміли розв’язати, минуло трохи більше 30 років. 

Але Путін – це не Хрущов, заклики до емпатії його не чіпають і листи з подякою за припинення агресії не розчулять. Хочеться думати, що Меланія Трамп це розуміє також.

«Тиха сила» перших леді

Свого часу Елеонора Рузвельт виступала з промовами та проводила заходи передвиборної кампанії замість свого чоловіка. Франклін Делано Рузвельт ще у 1921-му захворів на поліомієліт, який через некоректне лікування призвів до паралічу. Дружина переконала його не полишати політичну діяльність. Елеонора проводила регулярні пресконференції, писала щоденну колонку в газеті, вела щотижневе радіошоу та виступала на національному партійному з'їзді.

Після смерті чоловіка, яка настала у 1945 році, місіс Рузвельт залишалася активною в політиці. Так тривало понад півтора десятка років – до її останнього подиху. Саме Елеонора наполягала на тому, щоб Сполучені приєдналися до новоствореної Організації Об’єднаних Націй – вона ж і очолила першу делегацію США в ООН. Працюючи в Організації, Елеонора Рузвельт керувала розробкою Загальної декларації прав людини. Коли вона померла у 1962-му, New York Times у некролозі назвала її найбільш впливовою та шанованою жінкою тогочасної Америки. 

Інша представниця «тихої сили», навпаки, сама страждала від тяжкої хвороби, але залишалася зі своїм чоловіком до кінця. Ева (Евіта), 25-річна журналістка, познайомилася з полковником Хуаном Пероном у 1944-му. Перон прийшов до влади в Аргентині в результаті військового перевороту. Інший переворот поклав був край його правлінню, але згодом Перон відновив свої позиції.  

Ставши дружиною президента, Ева Перон розгорнула будівництво лікарень, притулків, шкіл, літніх таборів, надавала допомогу і житло незаможним, організовувала безкоштовні медичні огляди. У 1949-му вона заснувала Жіночу пероністську партію. Того ж року взяла участь у написанні нової конституції Аргентини, вписавши до неї пункти, які стосувалися рівноправності чоловіків і жінок, прав літніх людей тощо. Після багаторічної боротьби Ева домоглася ухвалення закону про надання жінкам права голосу і права обиратися на виборні посади.

Ще одна перша леді, гідна згадки і пошани, жива по цей день. Мова про 78-річну Соню Ганді, вдову прем'єр-міністра Індії Раджива Ганді. Італійка за походженням, Соня вийшла за Раджива у 19 років. Їхні шляхи перетнулися у Кембриджському університеті. Тоді Раджив навіть не планував йти в політику – його мати Індіра Ганді, яка очолювала кабінет міністрів з 1966-го по 1977-й рік, побачила своїм наступником брата Раджива Санджая. Однак Санджай загинув, а Індіра була вбита терористом. У 1984 році керувати урядом став Раджив, але й він був вбитий – у 1991-му.

Соня Ганді в усьому підтримувала чоловіка за його життя – вела разом із ним публічну діяльність. А після смерті довгих шість років ухилялася від пропозиції піти його стопами та стати політиком. Але все-таки очолила зрештою партію Раджива – Індійський національний конгрес, забезпечивши йому блискучу перемогу на виборах 2004 року. Після цього Соня остаточно відійшла в тінь, благословивши на похід у політику свого сина Рахула Ганді.  

Жінки, які надихали своїх чоловіків-політиків або самі ставали на їхнє місце – не рідкість у світовій історії. Їх роль, втім, не завжди широко відома і досліджена. І якби на Нобелівську премію миру врешті номінували першу леді США Меланію Трамп, а не її чоловіка, це було б не лише несподівано, а й справедливо по відношенню до жінок лідерів держав, чия роль в міжнародній політиці недооцінена.

Наталія Лебідь, для «Главкома»