Заручниця Зоя

    Московський патріархат обрав для будівництва церкви чергову зелену зону — на місці скверу в центрі міста та пам’ятника Зої Космодем’янській
    Скверик разом із монументом партизанці Зої Космодем’янській на перетині вулиць Хмельницького і Гончара можуть знову передати у власність УПЦ Московського патріархату під зведення церкви. Історія, що бере свій початок із далекого 2003 року, і яка, у принципі, мала би закінчитися минулого літа (після відміни рішення про передачу цієї землі міською
    • Максим Савчук, «Україна молода»
    • 23 Грудня, 2010, 10:32
    • Розсилка

    Московський патріархат обрав для будівництва церкви чергову зелену зону — на місці скверу в центрі міста та пам’ятника Зої Космодем’янській

    Скверик разом із монументом партизанці Зої Космодем’янській на перетині вулиць Хмельницького і Гончара можуть знову передати у власність УПЦ Московського патріархату під зведення церкви. Історія, що бере свій початок із далекого 2003 року, і яка, у принципі, мала би закінчитися минулого літа (після відміни рішення про передачу цієї землі міською держадміністрацією), схоже, найближчим часом тільки набуватиме гостроти.

    Релігійна громада, яка поки що у дивний спосіб ділить територію з державним медичним закладом, активно «просуває» ідею необхідності будівництва у сквері Зої Космодем’янської. Хоча документів і дозволів для цього їй бракує. Мешканці ж району та громадські активісти влаштовують біля монумента Космодем’янської акції протесту і наголошують на «бєспрєдєлі» «служителів Бога». Дві сторони знову зустрінуться в суді. І, очевидно, це засідання буде не останнім.

    Храм не «відміняється», а «переїжджає»

    Як розповідає одна із запеклих активісток і противників зведення Московським патріархатом храму у сквері Зої Космодем’янської Вікторія Олександрівна, це вже друга земельна ділянка, яку відводять під будівництво храму. Релігійна громада першу отримала у сквері імені Чкалова (поблизу вулиць Хмельницького і Коцюбинського) у 2003 році. За кадастровим планом церковникам відводилася половина зеленої зони. Місце навіть освятили й встановити пам’ятний хрест. Однак після негативної реакції мешканців за два роки потому влада передумала і вирішила таки зберегти цей сквер, взамін надавши УПЦ МП територію скверу Зої Космодем’янської в оренду на 25 років.

    «Ми про це рішення не знали. Громадських слухань ніхто не проводив, хоча цього вимагає процедура, — розповідає пані Вікторія. — Тільки коли навесні 2006–го почали звозити бетонні блоки, з’ясувалося, що храм не «відміняється», а «переїж¬джає». Звичайно, люди на таке обурилися — бо й так усе навколо щільно забудовано. У багатьох навколишніх будинків відсутні прибудинкові території і зелень. Це єдиний клаптик, що лишився».

    Люди з кувалдами хотіли «розібратися» із Зоєю

    Улітку 2006 року навколо майбутнього будівництва з’явився паркан, за яким опинилися дерева й бронзова жінка–герой СРСР. Мешканці стали блокувати будівництво, цілодобово чергували у сквері, зверталися по допомогу до громадських організацій та ЗМІ. А одного дня вони побачили біля монумента людей з кувалдами. Мешканці впевнені, що, якби не їхній спротив — пам’ятник Зої тоді б знищили чи вивезли невідомо куди. «А таке з цим монументом уже робили! — говорить одна з мешканок вулиці Богдана Хмельницького. — Він же спочатку стояв у сквері Гончара, потім влада вирішила, що йому там не місце, тож певний час він «припадав пилом» на території місцевої школи. Згодом геройці виділили оцей клаптик землі і назвали сквер її іменем... Тож люди і стали на захист, уже від «добродіїв» церковних. Особливо активними були люди старшого покоління. До цього одна вчителька на якесь свято привела дітей у сквер, аби школярі подивилися на Зою крізь щілини між дошками паркану. Словом, у Києві багато людей, що шанують партизанку».

    Утім і ділянку, й дерева, і монумент людям усе ж вдалося відстояти. Перипетії тоді закінчилися добрими новинами: за місяць до 2007 року на свою вимогу громада отримала відповідь від Управління з контролю за використанням та охороною земель у Києві. У ньому зазначалося, що Київрада порушила процедуру надання земельних ділянок юридичним особам (ст. 123 Земельного кодексу України) та процедуру встановлення та зміни цільового призначення землі (20–та стаття цього ж кодексу). Начальник управління Руслан Байденко направив клопотання до Київради і попросив скасувати рішення про надання церковникам зеленої зони разом із монументом нещасній радянській партизанці. Свій внесок у справу зробили й суди: Шевченківський районний, Київський апеляційний і Вищий адміністративний. Справу повернули на розгляд у першу інстанцію.

    Красиве і корисне: за рогом церква, із вулиці — лікарня

    Здавалося б, усе повернулося на нульову точку, і логічно, що на рішення апеляційного та адміністративного судів Шевченківський районний має зважити і їх врахувати. Однак, за словами активістки Вікторії Олександрівни, сподівання на належну оцінку районної Феміди стали розвіюватися: «До скверу приходять невідомі й міряють його площу. Представляються «від забудовника». У громаді УПЦ МП впевнені, що справу виграють...».

    Аби почути іншу сторону конфлікту — релігійну громаду, яка так активно бореться у судах і поза ними за зведення свого храму, журналіст «УМ» відвідав міську клінічну лікарню №18, що навпроти Володимирського собору. Саме там збираються прихожани настоятеля можливого майбутнього храму. Захисники скверу говорять, що площу керівництво медичного закладу надало для «божих справ» безстроково. Однак заступник головного лікаря Руслан Тушко відразу запевнив «УМ», що зробили це не самі медики, а чиновники з адміністрації.

    Будівля 18–ї лікарні розташована на бульварі Тараса Шевченка, 17. У дворі, з боку ботанічного саду, до неї «приросли» купол, хрести, табличка «Храм святого рівноапостольного великого князя Володимира» та інше церковне оздоблення.

    Настоятеля цього «духовного міні–центру» та потенційного настоятеля нового і повноцінного отця Андрія тут дбайливо приховують від недоброго журналістського ока. Бабуся, що торгує свічками та іконками, відразу за дверима тісної кімнатки, облаштованої як капличка, каже, що говорити немає про що: «Нащо воно вам? Люди протестують, що тут говорити. Ні сьогодні, ні завтра, ні через тиждень настоятель не говоритиме про все це». Після питання, чому вибрали саме цей клаптик землі, бабуся вибухає одночасно сумішшю гніву і захисту церковника: «А що? Ми вибирали ту землю? Нам таку дали! Нам таке місце запропонували!». Однак відповісти, чи захоче релігійна громада перебратися разом з її лідером, наприклад, на Троєщину (якщо там знайдеться місце), бабуся не наважилася.

    Про настоятеля розповідають протестувальники. Кажуть, що якось він назвав себе «солдатом, який має виконувати накази». Мовляв, навіть якби хотів відмовитися, не зміг би через свій специфічний статус. А його прихильники, за словами мешканців, в усіх ініціативах церковника підтримують, зокрема щодо вандалізму, бо «дуже він їм запав до душі».

    КПУ мовчить. КПУ не знає?

    Загалом цю ситуацію можна назвати винятковою. Бо маємо справу не просто з уже, на жаль, типовою історією захоплення УПЦ МП зеленої зони у столиці, а зі сквером імені першої жінки–Героя Радянського Союзу. Не можна в цьому світлі не пригадати, з яким запалом захищали представники Компартії України понівечений монумент Леніну, як чергували майже рік біля нього після реставрації, якого галасу наробили на всю країну. А тут — кувалди церковників над головою Зої Космодем’янської, юної партизанки, на яку рівнялися всі радянські діти!

    Київське представництво КПУ від коментарів «УМ» утрималося бо... «звільнилася відповідальна людина». Однак Георгій Буйко з ідеологічного відділу КПУ цю інформацію назвав «несерйозною відмазкою» і говорити погодився. «Що судяться, я не знав, але те, що ми захищаємо пам’ятники, — це однозначно, — сказав пан Буйко. — Тим паче він присвячений Вітчизняній війні... А про храм я вперше чую, якщо це виявиться правдою — ми зреагуємо, звичайно».

    А тим часом мешканці вулиць Хмельницького і Гончара та громада «церкви в лікарні» готуються до судових слухань...

    ДОВІДКА «УМ»

    Пам’ятник Зої Космодем’янській з’явився у Києві в 1945 році. Спочатку це була аматорська гіпсова скульптура, а потім її замінили бронзовим пам’ятником (робота скульптора Гайдамаки). Напис на табличці пам’ятника говорить: «Герой Радянського Союзу партизанка Зоя Космодем’янська (1923—1941 рр.). Ученицею 10 класу 201–ї московської школи добровільно вступила у винищувальний партизанський загін у період Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. При виконанні бойового завдання в тилу ворога 18–річна дівчина була схоплена фашистами, і після жорстоких катувань її стратили на шибениці 29 листопада 1941–го».

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ