В.Фесенко: секрет успіху Януковича - у тваринному відчутті влади

    2010 рік став для Віктора Януковича роком найвищого сходження.
    2010 рік став для Віктора Януковича роком найвищого сходження. Як і прогнозували астрологи, у свій рік Тигр зі Сходу зробив феноменальний «камбек». І всього лише за 5 років після Майдану, який цілком міг звести нанівець його політичне майбутнє, він таки став Президентом. І менше ніж за рік зробив те, чого не вдалося ні Кравчуку, ні Кучмі, ні
    • Олексій Біловол, «Інтермедіа консалтинг»
    • 30 Грудня, 2010, 20:51
    • Розсилка

    2010 рік став для Віктора Януковича роком найвищого сходження.

    2010 рік став для Віктора Януковича роком найвищого сходження. Як і прогнозували астрологи, у свій рік Тигр зі Сходу зробив феноменальний «камбек». І всього лише за 5 років після Майдану, який цілком міг звести нанівець його політичне майбутнє, він таки став Президентом. І менше ніж за рік зробив те, чого не вдалося ні Кравчуку, ні Кучмі, ні Ющенку, скасувавши багатостраждальну політреформу, сконцентрував усю владу в країні у своїх руках. А сконцентрувавши та переформатувавши її, одна за одною запустив податкову, адміністративну, пенсійну реформи. А на черзі вже Житловий, Митний кодекси... Про підсумки першого року Президента Януковича, останнє переформатування влади, долю Прем’єра М.Азарова та його можливих наступників напередодні Нового року ІМК розповів один із найавторитетніших українських політологів, екс-голова Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна, який нині очолює Центр прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

    - Володимире В’ячеславовичу, хотілося б розпочати нашу розмову з підсумків старту адмінреформи, яка викликала такий резонанс у суспільстві.

    - Відразу можна сказати: потреба в реформі є, усвідомлюють це досить давно, і спроби її розпочати робилися ще за часів Кучми. Десь у 2000 році Кучма радикально скорочував структуру уряду за наполяганням зовнішніх кредиторів. Кучма в останні роки свого президентства вже намагався проводити адміністративну реформу, вводив інститут держсекретарів, спробував упорядкувати систему держуправління. І при ньому почалася реформа держслужби.

    Зараз, думаю, дуже схожі обставини. І хоча про це не кажуть, але у мене велика підозра, що в цій адміністративній реформі є, як і в деяких інших реформах, поштовх сил із Заходу. У першу чергу, з боку МВФ... - є таке м'яке, але переконливе побажання скоротити державні витрати, у т.ч. на державний апарат. Отже усвідомлення необхідності адміністративної реформи було тоді, є і зараз.

    Те, що заявлено в указі Президента - лише перший крок. І я думаю, це чудово розуміють і на Банковій, і на Грушевського. Інша справа - як рухатися далі. Тому що мало провести перестановку у вищих ешелонах держапарату, або, як у Президента сказано, провести оптимізацію центральних органів виконавчої влади. Якщо говорити про серйозну адміністративну реформу, замало структурно-функціональних змін. Подібну реформу держапарату провели в Росії - повноцінного ефекту це, на жаль, не дало.

    - Що робити далі?!

    - Міжнародний досвід підказує, що паралельно з адмінреформою необхідна системна антикорупційна діяльність у різних формах - від економічної дерегуляції до продуманої і жорсткої боротьби з корупцією. Крім того, необхідно системне кадрове оновлення. Якщо не прийдуть нові управлінці, які будуть по-іншому працювати - на основі нових менеджерських практик, змін не буде.

    Хоча й немало залишилося «управлінських зубрів» з радянських часів, український управлінський апарат значною мірою оновився. У вищих ланках держапарату досить багато молодих управлінців, у тому числі заступників міністрів, яким трохи більше 30-ти. Але вони приходять і змушені пристосовуватися під старі правила. Для того, щоб правила змінити і ввести нові формати менеджменту, потрібні люди, які цим володіють і зможуть це впровадити, нав'язати всьому апарату.

    Відповідно, потрібні нові управлінські команди й управлінські практики. Це як зміна управлінських парадигм у бізнесі - було таке поняття «революція менеджерів». Така «революція» потрібна і для успішної адміністративної реформи. Я вже не кажу тут про зміни на місцевому рівні, про це вже заявлено, але коли це буде реалізовуватися - питання відкрите. Швидше за все, наступного року, але поки не зовсім зрозуміло, коли саме. І найболючіші питання - це проблема модернізації місцевого самоврядування й адміністративно-територіальна реформа. Ці реформи можуть бути завершальним етапом адміністративних перетворень.

    - Переписувати межі районів?

    - Не тільки. У чому була ідея адміністративно-територіальної реформи, яка в нашій свідомості пов'язана з іменем Романа Безсмертного?! Ті, хто її готував, виходили з того, що у нас існує застаріла територіальна структура, що втратила зв'язок із економічною доцільністю. І дуже часто виникає елементарне протиріччя, коли, наприклад, у районі немає бюджетоутворюючих підприємств.

    І як тоді формувати бюджет?! Звідси безліч проблем на нижніх і середніх рівнях територіального управління, коли багато районів і навіть цілі галузі у нас дотаційні. Потрібно оптимізувати структуру соціальних об'єктів - шкіл, лікарень. У нас не збігається адміністративно-територіальна структура різних державних інститутів. Потрібно створити єдину систему і поставити на економічний фундамент. Тобто в адміністративно-територіальній реформі має бути економічна логіка, логіка бюджетна. Отже ця реформа теж актуальна. Як я розумію, її необхідність усвідомлюють і на Банковій, і в тих структурах, що з Банкової працюють. Але питання в тому, коли вони на це зважаться, тому що це дуже болюча, досить складна, дорога і ризикована реформа.

    - Скажіть, Вас не здивувало «соломонове рішення» щодо дуету Клюєв-Колесніков? Як влучно сказав Видрін в інтерв’ю ІМК, «одному віддали нервову систему, іншому — серце».

    - За своїм статусом, енергією, ресурсною базою - я маю на увазі і бізнес, і їхній вплив у партії - звичайно ж, вони зараз найвпливовіші фігури у Партії регіонів. Вони вже мають і чималий політичний досвід, і досвід адміністративний (як віце-прем'єри), а ще мають і неформальний вплив.

    - Але все-таки у них є відмінність у підходах до влади... Чим, на Ваш погляд, відрізняються їхні стилі управління?

    - Стиль, напевно, різний, але я б не став його оцінювати, тому що не дуже добре з ними знайомий... На мою думку, Колесніков більше бізнесмен. Плюс у нього є явний інтерес до політики, до піару - який, щоправда, він ототожнює іноді з маркетингом, але розуміє необхідність сучасних інформаційних технологій і в політиці, і в бізнесі. Він більш відкритий і щирий.

    Клюєв більш закритий, менш публічний. Якщо Колесніков значною мірою залишається бізнесменом, то Клюєв - адміністратор. До того ж у нього набагато більший адміністративний досвід у ролі державного топ-менеджера, ніж у Колеснікова, який трохи більше ніж півроку працює у цій іпостасі, а у Клюєва є вже досвід роботи не в одному уряді. З урахуванням підвищення їхнього статусу в рамках цієї адміністративної реформи я взагалі роблю висновок, що формується уряд «трьох китів» - Азарова як Прем'єра і двох його головних заступників - Клюєва і Колеснікова. При цьому Клюєв більш «перспективний» у тому сенсі, що він чимось нагадує Азарова у своєму відносному дистанціюванні від головних конкуруючих груп у ПР. Правда, на відміну від Азарова, він має системний бізнес і проявив себе не тільки як адміністратор, а й як активний політик. Дуже серйозний мінус Колеснікова (з точки зору претензій на прем'єрство), що він пов'язаний і асоціюється з іменем найбільшого українського олігарха Ріната Ахметова як його друг, партнер і так далі.

    - Тобто тінь Ахметова раніше йому допомагала, а зараз заважає?

    - Так, зараз вона буде тяжіти над ним. Чому?! По-перше, сам Янукович керується принципом стримувань і противаг у своїй кадровій політиці. По-друге, зараз близькість до одного з конкуруючих угруповань - скоріше мінус, а не плюс, особливо коли у перспективі мова може йти про те, хто стане наступним прем'єром. Азаров і частково Клюєв багатьма розглядаються як фігури, рівновіддалені від конкуруючих бізнес-груп. Клюєв теж має зв'язки з Ахметовим, але все-таки є фігурою щодо нього автономною. Він явно непричетний до групи «РосУкрЕнерго», а щодо донецького коріння, досвіду і зв'язків досить близький до Ахметова та Колеснікова, але все-таки не належить до цієї групи, він скоріше самостійний гравець.

    - Тобто є сполучною фігурою між «РосУкрЕнерго» та ...?

    - Я б не сказав, що він виконує подібну функцію або претендує на таку роль. Роль арбітра і сполучної ланки у відносинах між конкуруючими групами в ПР може виконувати тільки Президент. Якщо продовжити порівняння Клюєва з Азаровим, то його серйозний «мінус» у тому, що він набагато молодший за Азарова. Азаров не має явних політичних амбіцій на перспективу, прем'єрство - його «лебедина пісня», це найвища точка в кар'єрі. Я думаю, Янукович це чудово розуміє, це його повністю влаштовує. А ось у Клюєва ще дуже багато всього попереду. При цьому він - перший віце-прем'єр, крупний бізнесмен, а ще й один з ключових партійних менеджерів. Він був керівником кампанії ПР на місцевих виборах. І це далеко не перша його виборча кампанія... Якщо прем'єром стає такий відносно молодий політик, з таким багатим багажем і досвідом, тоді він може стати потенційним конкурентом для самого Президента.

    Хоча Клюєв і Колесніков навряд чи заявлятимуть безпосередньо про свої претензії на прем'єрство. Однак, неформально, це можуть озвучувати, не вони самі, а люди з їхнього оточення. Дійсно, у кулуарах багато розмов про те, що Колесніков - людина амбітна, яка розглядає ЄВРО-2012 як майданчик, де він може успішно показати себе як талановитий менеджер і, відповідно, заявити претензії на більш високу посаду. У даному випадку, звичайно, на посаду прем'єра.

    - Скажіть, Вас як політолога не здивував управлінський стиль Президента Януковича? Логіка його дій?

    - Скажу чесно, відверто, самокритично - я, як і багато моїх колег, спостерігаючи кілька років розслабленого Януковича під час перебування Партії регіонів в опозиції (пам'ятаєте, тоді багато писали про його захоплення полюванням, грою у гольф, теніс), поквапився зробити висновок, що Янукович став гедоністом, прагне отримувати задоволення від життя, і навряд чи буде сильним Президентом.

    Він розслабився, цурався публічності, майже всього досяг у цьому житті, але все-таки хотів стати Президентом (навіть без широких повноважень). Чекаючи своєї черги, не докладаючи якихось особливих зусиль для досягнення цієї мети.

    Але все-таки треба віддати йому належне - Янукович чимало зусиль докладав під час президентської виборчої кампанії, щоб стати Главою держави. І зараз усе помітніше, що в нього, як свого часу у Леоніда Даниловича Кучми, є ознака, вкрай необхідна будь-якому політику, який претендує на найвищі позиції в державі.

    - Яка?

    - Це тваринне відчуття влади, інтуїція, яка дозволяє на ірраціональному рівні розуміти, де він може виграти, а де програти. На кого і на що потрібно ставити, які проблеми і коли необхідно вирішувати. Я думаю, що така інтуїція у Януковича є.

    Головне правильне рішення в цьому плані за останні два роки він прийняв, коли відмовився від компромісу з Тимошенко щодо розподілу влади напередодні президентських виборів. Спокуса була дуже велика - стати таким собі почесним Президентом, але без реальної влади. Не знаю, можливо, це рішення він прийняв під впливом - але, думаю, його інтуїція тут зіграла свою роль.

    До речі, багато хто з людей, які знають Януковича, підтверджують, що в нього владна інтуїція майже на тваринному рівні. Активна участь у президентській виборчій кампанії показала, що Янукович вже не розслаблений політик, який чекає, коли президентство само собою прийде до нього. Як Ющенко чекав, коли влада сама припливе йому в руки.

    Янукович разом зі своєю партією з максимальною концентрацією боровся за владу, яку він упустив у 2004 році. І коли став Президентом, показав, що він не такий слабкий, як багатьом здавалося. Він дуже швидко, звичайно, не сам, а з допомогою своїх колег з партії - сконцентрував у своїх руках реальну владу. Інстинкти влади, які дрімали в ньому в опозиції, швидко відновилися і показали свою силу.

    У перші місяці президентства Януковича було помітно, що він отримує справжній кайф і від президентського статусу, і від концентрації влади у своїх руках. Можливо, зараз з'являються якісь елементи розслабленості у поведінці Януковича, але треба віддати належне Президенту - він не боїться непопулярних рішень, але діє досить тонко при всьому своєму консерватизмі. У тому сенсі, що перекладає відповідальність за непопулярні дії на інших політиків. І навіть у складній історії з Податковим кодексом і підприємницьким Майданом йому вдалося вийти майже «сухим з води».

    Звичайно, і на адресу Януковича було чимало претензій, але головними обвинуваченими були Азаров, Тігіпко... І поки Янукович уникає більшості потенційних проблем, діє досить активно, концентруючи владу у своїх руках, вирішуючи якісь складні проблеми іноді інтуїтивно - особливо у тих сферах, де він менш компетентний, наприклад, у зовнішній політиці, щодо національної безпеки. Правда, не завжди це виходить вдало (як, наприклад, у випадку з Харківськими угодами). Тим не менш, крок за кроком він зміцнює свою владу. Янукович, якому не вистачає знань, президентських умінь, часто компенсує свої недоліки інтуїцією, підсвідомим почуттям влади.

    - Що називається - «селянським розумом»?

    - Так, як полководці, які вийшли з унтер-офіцерів, виграли громадянську війну у генералів. За рахунок сміливості, рішучості, інтуїтивного розуміння, коли і яке правильне рішення треба прийняти.

    Я про це кажу не для того, щоб прикрасити Януковича, а для того, щоб не було його недооцінки. Адже у нас й досі багато хто вважає його примітивним, обмеженою істотою, яка випадково опинилася на вершині влади. Знаєте, свого часу так само недооцінювали Лукашенка, а він і сьогодні, й так уже 16 років, править Білорусією.

    - Наостанок хотілося б повернутися до Азарова. Вам зрозуміло, чим викликана така кількість згадувань, чуток, коментарів про ймовірність його відставки? Це якась кампанія, щоб, як кажуть, Микола Янович відчував суперника за плечем, і його рука, зважаючи на скрутне нинішнє становище, «не втомлювалась рубати», або цьому особливо ніхто не протидіє?

    - Суперник за плечем – це один з елементів системи стримувань і противаг. Миколу Яновича потрібно підкріплювати амбітними віце-прем'єрами, активними, харизматичними. Але при цьому, я думаю, що вибір на користь Миколи Яновича Янукович зробив цілком свідомо.

    Азаров - ідеальний виконавець. До того ж він бюрократ «до мозку кісток» - у хорошому розумінні цього терміна. Я сам мав досвід прямого спілкування з Миколою Яновичем, коли він згадував бюджетний графік радянських часів. Він його й досі пам'ятає! Коли і який орган влади повинен був приймати відповідне бюджетне рішення на рівні Союзу, республіки, галузі, підприємства і так далі. У нього є державне мислення, він вміє мислити масштабами державних фінансів.

    Зрозуміло, що завжди є інтереси особисті, бізнесові, є політичний вплив того самого Президента й інших гравців. Є точка зору, що Микола Янович - людина, яка створила хитромудрі схеми гри з державними фінансами, нинішньою фіскальною машиною в Україні, яка діє в тому числі й як політична зброя. І, напевно, у цьому теж є частка істини. Але поняття «державні фінанси», «держава» для нього не порожній звук. Микола Янович не стільки політик, скільки чиновник. І саме це робить Азарова для Януковича оптимальною фігурою на посаді прем'єра зараз. Тому що він не боїться приймати непопулярні рішення, для нього і слово Президента, і вимога МВФ - як наказ від Політбюро.

    - Тобто ідеальна людина, щоб розчистити «авгієві стайні»?

    - Абсолютно вірно. А, крім того, це людина, яка має багаторічний досвід апаратний, яка позбавлена політичних амбіцій, він мріяв, напевно, всі останні роки стати Прем'єр-міністром і став. І він чесно, як сам це розуміє, виконує цей борг, залишаючись слугою Президента. Тут нічого не змінилося. Він служив Леоніду Даниловичу, служить Віктору Федоровичу і, я думаю, навіть подумки відганяє від себе натяки - а раптом я стану Президентом. Він ідеальний виконавець, ідеальний бюрократ для Януковича... Я б не оцінював діяльність Миколи Яновича у термінах сучасності, тому що він досить консервативний. Я брав участь у дискусії з Микитою Михалковим, який пропагує поняття «освічений консерватизм». Ось Микола Янович, якщо хочете, бюджетний консерватор. Я думаю, що для нього поняття «консерватор» навіть не несе негативної конотації. Він не замислюється про свою діяльність, як про більш-менш сучасну, він робить свою справу.

    Він щиро відкидає діяльність своєї попередниці. Я думаю, що він її не сприймає, вона для нього ідеологічний антипод. Хоча парадокс у тому, що вони в багатьох напрямках діють схожими методами. Щоправда, під впливом однієї і тієї самої інституції - МВФ. Але вони по-різному мислять і сприймають політику та економіку.

    Вона - самостійний політичний лідер, який націлений на маніпуляцію політичними й економічними інститутами, масами виборців і своїми опонентами. Вона схильна до ризикованих, іноді авантюристських рішень, він - адміністратор-виконавець. І знов-таки, чиновник, для якого фінанси - священна корова, а Тимошенко будь-який свій хід прораховує з політичної точки зору, а не з бюджетної, адміністративної як Азаров. Але саме життя змушує їх діяти майже однаково.

    У зв'язку з цим дуже показова історія з Податковим кодексом. У 2005 році Пинзеник пропонував Тимошенко піти на обмеження спрощеної системи оподаткування для того, щоб закрити різноманітні схеми ухилення від податків. Тимошенко не зважилася на такий крок з урахуванням можливих політичних ризиків. Азаров про такі ризики навіть не замислювався. Він як старий податківець керувався жорсткою фіскальною логікою, нехтуючи політикою.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ