Наївна простота

Щороку все рухається в бік деградації, особливо у сфері освіти і культури. Я особисто дуже обурена тим, що відбувається з українськими школах у нас на Сході. Чомусь уряд зацікавлений, щоб люди все менше і менше володіли українською мовою та мали власний погляд на речі. Як письменниця, я навпаки заінтересована у всебічному розвитку наших громадян.

За цей рік особливо відзначився пан Табачник, який пропонує переписувати проекти про мову – це взагалі якісь окупаційні українофобські дії, що нічого крім здивування не викликають. Як люди можуть так нерозумно поступати?

Що стосується музичної сфери… В першому читанні парламент прийняв законопроект про відміну підтримки українського музичного продукту в радіо- і телепросторі. Закон, який забезпечував 50-відсоткові квоти, так чи інакше допомагав українським виконавцям. Хоча часто він був декоративними, але зараз навіть цю декорацію прибрали.

Нам у цьому плані легше: ми як не були масовою музичною продукцією, так нею і не є. Не залежимо від коньюктури ринку. В нас є свій слухач, який буде слухати нашу музику не залежно від того, хто при владі, які запроваджені квоти і т.д. Те саме стосується книжок. Проте невеликим видавництвам, особливо тим, що працюють як приватні підприємці, зараз дуже важко. Якщо так піде далі, то вони будуть змушені припини свою діяльність. Це дуже неправильно.

Ситуація в країні поліпшиться, якщо вони схаменуться. У команді Януковича зараз йде певний розкол: половина їхньої бригади хоче й далі працювати під Москву, інша – все ж розуміє, що не правильно бути колонією. І якщо ця друга половина перетягне на себе ковдру, то якісь шанси будуть. Так, взагалі-то я не маю рожевих ілюзій на цю тему, особливо після публічних виступів пана Януковича стосовно жінок і взагалі по відношенню до того, як він бачить Україну. Вважати цю людину гарантом – це треба мати святу наївність. Мій оптимізм поки що на рівні нуля

Обурює, що йде якась калька від Москви. Все, за що боролися багато людей до нас, зараз намагаються нівелювати. Тому ситуацію мають змінювати самі громадяни: об’єднуватися в громадські організації без усяких політичних криш. Кожен має розуміти, що хоче жити у громадянському суспільстві, в цивілізованій країні. Не треба чекати якогось месії, який прийде й поведе нас як стадо баранів. Це не правильно. Єдність і солідарність – ось що допоможе врятуватись.