«Який дурень робить переворот у серпні?»

19 серпня 1991 року група осіб на чолі з Георгієм Янаєвим оголосила про введення надзвичайного стану на території СРСР. Президент Союзу Горбачов був блокований в Криму, а керівництво країни мало перейти до так званого Державного комітету з надзвичайного стану. В Москві на вулиці вивели танки. Але ініціативна група «прорахувалася». Замість цементування Союзу, путч сприяв його швидшому розпаду.

В УРСР лояльність до ДКНС (ГКЧП) виявила більшість облвиконкомів республіки та керівництво Кримської АРСР. Водночас Народний Рух закликав не підкорятися волі заколотників. В Москві, де розгорталися основні події, участь десятків тисяч людей у виличних акціях вирішила ситуацію на користь керівництва РСФСР на чолі з Борисом Єльциним, який вступив у конфронтацію з ДКНС. Михайло Горбачов прибув із своєї кримської резиденції до столиці СРСР.

Провал путчу мав катастрофічні наслідки для КПРС та Радянського Союзу в цілому, і відкрив шлях до проголошення Незалежності України. Відповідний Акт був ухвалений Верховною Радою вже 24 серпня 1991 року.

«Главком» опитав відомих політиків, експертів та культурних діячів про те, як вони зустріли новину про ДКНС.

Роман Безсмертний, екс-посол України в Білорусі:

{1-}

- В той час я працював вчителем в 2-й школі міста Бородянка. Про те, що сталося у Москві почув по дорозі на роботу, в автобусі. Навіть, пам’ятаю точно, що в той день я займався підготовкою класу до 1 вересня, оформлював кабінет історії. А саме, - готував стенд з портретами діячів періоду УНР – Грушевським, Винниченко, Петлюрою. Цей момент запам’ятався, тому що ці портрети тоді зі зрозумілих причин довелося довго шукати.

Як сприймався путч ГКЧП передам словами свого щоденника. Тоді я записав в ньому приблизно таке: «Який дурень робить переворот у серпні? Комсомольці навіть БАМ не змогли побудувати, а беруться керувати державою. Нічого з цього не вийде, це ще один гвіздок в труну Радянського Союзу».

Путч поховав новоогарьовський процес з підготовки нової Конституції СРСР і прискорив розпад Союзу. В результаті, всі отримали шанс – нові держави, в тому числі і Україна, і кожна людина окремо. Оглядаючись на 20 років назад, думаю що я зробив все що міг і для себе, і для України. І бути незадоволеним Незалежністю, вибачте, мені це незрозуміло.

Лесь Подерев’янський, художник, письменник:

{-2}

- Дуже добре що путч відбувся, бо нарешті Радянському Союзу і комунізму настав п…ць.

Я цьому дуже зрадів. Сам я був тоді у селі і дізнавався про все з тєлєвізора. Про те, що їм буде п…ць сказала моя сусідка в якої ми дивилися телебачення. Вона одразу сказала: «подивіться які у них є..ла, точно як наша тракторна бригада». Всіх тоді попустило, ми подумали, що так воно і буде, і так воно й вийшло.

Вадим Колесніченко, народний депутат, Партія регіонів:

{3-}

- Тоді я був головою комісії ялтинського міському партії, знаходився в ялті. Ялтинський міськом відмовилися проводити збори на підтримку ГКЧП і ми всім активом хотіли звільнити Горбачова з облоги. Але як нам стало відомо в той же день, облоги не було. Відповідно, почали з’являтися сумніви чи дійсно хтось захоплював пана Горбачова/

Ця подія мала руйнівні наслідки, це була спроба захоплення влади, яка стала останньою краплею в історії СРСР. Якби не ГКЧП, новий Союзний договір мав би бути підписаний.

Лариса Скорик, архітектор, учасник Народної Ради 1991 року:

{-4}

- Я дуже добре пам’ятаю цей день, оскільки як раз їхала зі Львова до Києва. І перша моя думка була – от телепні, замість приймати душ зараз треба бігти до Верховної Ради, і о 8-й ранку я вже була там.

Реакція моя була неоднозначною, тому що все виглядало я к політична гра. Жодного переляку не було, було бажання використати цю ситуацію в наших суверенних інтересах. Три дні я не виходила з ВР, тоді писалися різноманітні документи, в тому числі акт проголошення Незалежності. Готувався, і треба було його ухвалити, акт про заборону Компартії. Але, на жаль, цей сценарій був зірваний сценарій.

Загалом, ця події відшліфувала алгоритм розпаду СРСР. Адже все й так йшло до цього. Для українських справ нічого, крім позитиву, це не принесло.

Ігор Гринів, народний депутат, партія «Реформи і порядок»:

{5-}

- Настрій всього цього періоду був дуже поганий, тому що все йшло до підписання нового союзного договору, це здавалося невідворотним. Тому в якійсь мірі ГКЧП зіграв цікаву роль в історії української Незалежності, зірвавши цей процес.

Звичайно, Україна відбулася б в будь-якому випадку, але це відтягло би ключові рішення для української демократії. СРСР міг би ще довго агонізувати. Відчувалося, що багато людей не тільки в Росії, але й у нас готові піти на компроміс. Тому, не дивлячись на сам факт ГКЧП, це найкращий день в моєму житті, оскільки він приніс Україні Незалежність.

Олексій Гарань, політолог, профессор НаУКМА:

{-6}

- Я був в Києві, пам’ятаю виступи Кравчука, Руху. Оцінка ГКЧП не змінилася. Іноді я чую, про те які путчисти були гарні, і як би все пішло, якщо б вони перемогли. Це був би сценарій в дусі політичних анти утопій, на кшталт книги Войновича «Москва-2042». Думаю, пришвидшили розпад СРСР.

Власне, вони виступили тому, що було заплановане підписання Союзного договору, а це вело до реформування держави, як його бачив Горбачов. Готувалася нова редакція програми Компартії, яка вела до поступової соціал-демократизації КПРС. Путч такий еволюційний розвиток перервав і призвів до одномоментного краху Радянського Союзу. Якби путчу не було, цей процес був би тривалішим.

Сергій Бондарчук, голова виконкому партії «Наша Україна»:

{7-}

- В той час я був курсантом загальновійськового училища і якраз знаходився в Криму, це була відпустка. Власне, на моїх очах перекривали доступ до Горбачова, ми бачили пересування кораблів на повітряних подушках, інших сил. Але через інформаційний вакуум ми це в той день сприймали як навчання. Цю подію я сприймаю як невдалий державний переворот, який мав довготривалі наслідки.

Георгій Крючков, колишній народний депутат України, КПУ:

{-8}

- Тоді я був дома, почув по Бі-Бі-Сі, що у Москві відбулася ця подія, відсторонений Горбачов. І я, і багато людей сприйняли цю з ентузіазмом. Тоді мені здавалося, за відсутності детальної інформації, що нарешті знайшлися у державі здорові сили, які хочуть зберегти Радянський Союз і не допустити реставрації капіталізму. На жаль, сподівання не справдилися, бо це була абсолютно невдала спроба змінити хід подій.

Чим це пояснюється? Чи абсолютною бездарністю людей, які готували цю акцію чи свідомо створеною ситуацією, з метою використати незадоволення в суспільстві і остаточно скомпроментувати Компартію, соціалізм, і привести до влади буржуазно-націоналістичні сили? Я думаю, за справу взялися люди, у яких не було широкого бачення, розуміння ситуації, відповідального підходу.

Скажімо, введення військ у Москву, ведення танків - це була абсолютна авантюра, нічим не виправдана. Але напевно багато людей, які входили до ГКЧП, і хто підтримував в душі його дії, хотіли зберегти все краще що було в нашій країні. Ми бачимо, скільки ми втратили за ці 20 років. Народ нічого не отримав, крім так званої Незалежності, якої практично немає. Бо сьогодні політику в Україні диктує МВФ, Світовий Банк, диктують США. Ні про яку Незалежність говорити сьогодні не доводиться.

Вадим Карасьов, політолог:

{9-}

- Добре пам’ятаю ранок 19 серпня. Зранку я був на стадіоні, прийшов додому, включив телевізор і побачив «Лебедине озеро». Стало зрозуміло, що щось в країні почалося, грандіозне і серйозне.

І коли почала йти інформація з Москви про Єльцина, танки і ГКЧП, прийшло усвідомлення, що нічого з цього не буде, і що Радянський Союз стоїть перед фундаментальними змінами, що зникає така державно-політична і геополітична матерія як СРСР, і народжується нова державна реальність - Україна.

В Києві в той час всі від комуністів до націоналістів вичікували, що буде в Москві, і чим завершиться ця епопея.

А коли ввечері показали по телебаченню прес-конференцію і тремтячі руки Янаєва, неформального голови ГКЧП, стало остаточно ясно, що потрібно готуватися до нових історичних часів, до нової історії, як державної, так і особистої. Так і відбулося.

Олександр Сугоняко, голова Асоціації українських банків:

{-10}

- Я був тоді в селі Зарічани Житомирського району. На вулиці побачив голову сільради, від якого почув: «Ну все, Сугоняко, ваша власть закінчилась, Горбачова посадили». До речі, потім він став бізнесменом, приїздив просити кредити.

Ця подія, її наслідки, відкрили для України великі можливості для того, щоб вона стала справжньою самостійною державою. Але вона їх втратила. 20 років невикористаних можливостей. Хотів би, щоб наступні 20 років були роками, коли ми ці можливості, які до кінця не втрачені, зможемо реалізувати.

Ростистав Ищенко, Президент центра системного анализа и прогнозирования:

{11-}

- С моей точки зрения ГКЧП – это была последняя попытка сохранить Советский Союз в его границах и, очевидно, в том же социальном и общественном строе.

Попытка оказалась провальной благодаря во многом непрофессионализму организаторов. Потому что в значительно более сложной критической ситуации за 10 лет до этого Ярузельсикй в Польше сумел провести аналогичное мероприятие с минимальными издержками.

Юрій Винничук, письменник:

{-12}

- Я не відчував жодного страху, бо все це виглядало дуже кумедно.

Хоч у Львові організували штаб відсічі, чекали, що можуть увійти танки. В місті всі гомоніли. Зводилися всі думки до того, до що це якесь непорозуміння. В усякому випадку, Львів збирався боронитися. Вже й таксисти між собою домовилися, що перегородять дороги і будуть повідомляти про рух військ. Але все швидко скінчилося.

Ця подія прискорила розвал Союзу. Хоч я думаю, що це було зроблено надто швидко. В Україні не було демократичної еліти. Наші демократи зробили велику помилку, пішовши на угоду з комуністами. Вона стосувалася того, що вони не будуть вимагати заборони Компартії як це було зроблено в Росії. А за це комуністи проголосують за Незалежність. Ця угода була безглуздою. Тому що в результаті до влади прийшли ті самі червоні директори.

І коли я бачу в хроніці ту велику радість, коли у Верховній Раді голосують за Декларацію про незалежність, плещуть, сміються, радісно потискають руки, мені хочеться декому з тих людей плюнути в пику. Тому що серед цих так званих демократів ми бачимо купу зрадників.