Достойного антипода Путіну Росія поки що не має ...
Достойного антипода Путіну Росія поки що не має, тому його повернення в президентське крісло очевидне як для його прихильників, так і для опозиції. Водночас після подій в арабському світі багаточисельні антипутінські виступи ще раз показали, що авторитарний режим стає дуже хитким, особливо під час виборів. Але опозиція в Росії поки не готова запропонувати своїй країні не лише нового лідера, а й «новий порядок». Всі розмови про лібералізацію так і не знайшли конкретного втілення в якій-небудь програмі. В цьому українська та російська опозиції виявилися схожими.
Про це в прес-центрі «Главкому» говорили директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала, директор GMT Group Анатолій Луценко та політичний аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Володимир Горбач.
Володимир Горбач: «Опозиційні заходи російської опозиції в цій виборчій кампанії приречені на поразку»
Російська виборча кампанія носить характер не тільки внутрішньополітичної події. Це питання хвилює всіх сусідів Російської Федерації, а тим більше її партнерів в глобальному масштабі на арені світової політики. Сам по собі хід Путіна з висуненням його кандидатури в президенти був сприйнятий доволі насторожено і несхвально, принаймні, західними політиками, які розуміють, що це не вписується в стандарти західної демократії. Під час візитів в Москву деякі американські політики відкритим текстом говорили, що не радять Путіну висуватися знову, тому вони дещо розчаровані його рішенням.
Це розчарування поділяють дуже багато російських громадян, які зараз виходять на акції протесту, на такий мітинговий марафон. Ці акції і спроба самоорганізації ліберальної частини російського суспільства породжують певні надії в Європі та Сполучених Штатах, що Росія не є цілком втраченою. Що російські громадяни такі ж, як європейські чи американські, вони здатні відстоювати свою думку, самоорганізовуватися. Певні ілюзії з’являлися і з’являються – і це перша емоційна реакція на протести.
Але при глибшому аналізі експерти розуміють, що опозиційні заходи російської опозиції в цій виборчій кампанії приречені на поразку. Оскільки немає єдиної альтернативи Путіну, чіткого плану дій, єдності всередині опозиції. Є просто стихійні прояви незадоволення, активності, політичної боротьби. Дуже характерно, що це різношерстна публіка (націоналісти, ультраліберали, і просто громадяни, яким не подобається те, що їхня думка не враховується). Єдине, що їх всіх об’єднує – це слоган «За чесні вибори». Це насторожує західних політиків, вони бояться, що об’єднання ліберальних сил з ультранаціоналістичними не може призвести до того результату, на який чекають на Заході.
Є один цікавий феномен. Колишній екс-кандидат в президенти Сполучених Штатів сенатор Маккейн в своєму twitter передає привіт Путіну: «Арабська весна вже настала і вона в тебе, Володя, стоїть на порозі». Гостра реакція на такого роду неофіційні повідомлення через соціальні мережі говорить, що російська влада досить сильно налякана тими процесами, які відбуваються в їхньому суспільстві, що ці процеси виходять з-під їхнього контролю. Звичайно, вони розуміють, що Росія – не арабський світ, і це все від них далеко, але наочний приклад у них занадто свіжий.
Месидж Путіна, що вони не допустять Помаранчевої революції, якраз є проявом страху перед подібними діями, з одного боку. З іншого боку, іде мобілізація своїх прихильників на антизахідні цінності, антиамериканізм, антиоранжизм. Громадяни Російської Федерації живуть з дуже промитими мізками за десятиліття інформаційної монополії влади. У них сформований образ ворога Росії – Сполучених Штатів Америки, а різноманітні союзники Америки є другими по черзі ворогами – Грузія та Україна в часи Президента Ющенка. Але попри те, що зараз в Україні все змінилося і про ці події навіть слова не вживають, російська влада знову піднімає це питання як актуальне для себе, протиставляючи себе таким чином західному світу і західним цінностям, бо люди борються за чесні вибори. На цій міфологемі вибудовується причина, чому необхідно знову переобирати Путіна на наступний термін. Це дуже сильно погіршує психологічний клімат між Путіним і західними лідерами, які прекрасно розуміють, що після цього буде.
Є різні думки стосовно того, чи переможе Путін в першому турі, чи в другому, але ніхто не припускає думки, що він не переможе і, наприклад, переможе Зюганов. На Заході вважають, якщо Путін переможе в першому турі, він нікому нічого не буде винен, тому знову робитиме те, що хотітиме. А після такої невдалої загальногромадянської революції має прийти етап контрреволюції, тобто закручення гайок, посилення всяких режимів і т.д. Але якщо він переможе в другому турі, то змушений буде будувати якусь коаліцію, домовленості, послаблювати політичний режим, поступово демократизувати якісь моменти політичного та інформаційного життя, проводити модернізацію. Але, на мою думку, це теж ілюзії, хоча б з українського досвіду. Ми в Україні маємо Президента меншості, який абсолютно не зважає ні на що в своїй політичній діяльності, і, по ідеї, мав би бути слабким, але за отриманими повноваженнями є надзвичайно сильним по формальним критеріям.
Президентські вибори в Росії матимуть серйозний вплив на українську владу та опозицію, а також на характер їх взаємовідносин. Всі будуть дивитися, як відбувається боротьба за владу в Російській Федерації, і це стане певним прикладом для нашої влади, яка намагатиметься наслідувати Путіна в його поведінці. А опозиція буде враховувати слабкості російської опозиції, щоб їх уникнути.
Так історично склалося, що Росія впливає на Україну через економічний і політичний зовнішній тиск, який часто переходить у втручання у внутрішні справи. Коли Росія була зайнята своїми проблемами, вона ніколи не мала ресурсу та часу для того, щоб втручатися у внутрішні справи України. В цьому сенсі послаблення режиму Путіна після важких для нього президентських виборів пішли б на користь рівноправності двосторонніх відносин між Україною та Росією. Але закручення гайок і радикальний авторитарний сценарій не несе ні для України, ні для її влади, ні для її опозиції, ні для наших громадян нічого позитивного. Це буде чергова загроза – випробування Путіним.
Віталій Бала: «Буде продовження політики агресивного патріотизму Путіна, де ми будемо перші в черзі тих, за рахунок кого почнеться збирання земель»
На цих виборах інтрига може полягати тільки в тому, перший чи другий тур. По опитуванням, у Путіна на сьогоднішній день 37%, з якими перемагати досить важко. Йому треба перемагати в першому турі, щоб нікому і ні в чому не бути зобов’язаним. Може статися дуже цікава і парадоксальна ситуація. Якщо для перемоги в першому турі підуть на фальсифікації і будуть поширюватися стихійні прояви незадоволення, то на сцену може вийти нині діючий російський президент. Якщо в цьому сценарії будуть зацікавлені західні лідери, вони можуть його спровокувати. Тоді буде дуже серйозно зламана гра по поверненню Путіна до влади.
Під час цих подій дії російської влади виглядали достатньо рефлекторними і нагадали, як наша влада реагує, коли виходять люди. Тобто, немає ніякої стратегії поведінки, реакція була достатньо незрозуміла, навіть той же, як було у нас в свій час, антипомаранчевий мітинг.
Вони зробили серйозні уроки з виборів до Думи. Навіть якщо буде спроба провести Путіна у першому турі, не думаю, що будуть такі брутальні і очевидні фальсифікації, вони будуть змушені це робити в певних рамках. Але тут теж потрібно бути реалістами, бо вибори в Думу проводилися достатньо бездарно в контексті «закидаймо всіх шапками», тобто вони ще не розуміли, що Росія вже потрохи змінюється. Я би тут не дуже сподівався на те, що нинішня опозиція зможе щось серйозно протиставити на цих виборах, бо зараз вже більш серйозно підійшли до виборів і найняли для цього достатньо професійних людей.
Нас як громадян України може цікавити тільки одне: коли Путін виграє, він буде озлоблений чи задоволений. Якщо він буде озлоблений, ми маємо розуміти, що в стосунках між нами все зразу буде зрозуміло і відчутно. Для прикладу, всі ці ігри з сирами також відбуваються не просто так. Головний санітарний лікар каже, що вони погані, міністр сільського господарства - що вони хороші. Це говорить про те, що там дійсно не все так добре, як зовні здається. В цій ситуації я боюся, щоб ми не стали заручниками політики Путіна збирання земель. Мені здається, зараз буде продовження політики агресивного патріотизму, але вже через систему конкретних дій, де ми будемо перші в черзі тих, за рахунок кого почнеться збирання земель. Це залежить від того, який результат буде на виборах у Путіна. Якщо він переможе у другому турі з мінімальною підтримкою, він буде займатися своїми справами всередині країни, що відволіче його від нас. В іншому випадку – враховуючи специфічність стосунків нашого нинішнього Президента і майбутнього їхнього, ми всі це дуже скоро відчуємо.
Анатолій Луценко: «Виграє та група радників, які переконають Путіна перемагати не в першому, а в другому турі»
Українська влада має визначитися зі своїми зовнішньополітичними пріоритетами. Для самоідентифікації треба зрозуміти: ти – санітарний кордон (це теж позиція!), ти намагаєшся вирватися з цього в європейський цивілізаційний простір, як свого часу Польща, або ти санітарний кордон, який плавно рухається в колишній СРСР, як би він зараз не називався – Митний союз, Євразійський союз. Якби я був президентом країни, яка є санітарним кордоном, але рухається в Європу, я б не відміняв День свободи, а, навпаки, зайнявся б активним експортом Помаранчевої революції і цієї світоглядної моделі в Росію. Ми побачили на прикладі арабських країн, що авторитарний режим навіть в момент запланованих виборів стає хитким. Нинішні вибори в Росії нічого не значать, бо наперед все вирішено, проте все одно є момент нестабільності. Коли домінують соціальні мережі, важко втримати інформаційний контекст і довести кожному, що лише він не проголосував, наприклад, за Путіна. Коли людина бачить, що разом з ним кілька тисяч колег теж не проголосували, підміна понять стає очевидною.
В суботу в Москві було кілька досить чисельних мітингів, які фактично відволікли Росію від двох напрямів – Придністров’я та Осетії, де вона втратила за цей зовсім короткий час. Тому виключно із егоїстичних міркувань треба було б займатися експортом Помаранчевої революції, налагодити тут друк помаранчевих книжок російською мовою, символіки та таємно передавати в Росію.
Очевидно, що нинішня вся фразеологія та політика Росії вибудовується виключно під вибори. Митний союз, Євразійський союз – це все проекти під вибори. Митний союз як інструмент Росії вже не потрібний, бо вона заходить в ВТО, тому така політична надбудова як пан’євразійський проект, який нібито об’єднає тих, хто не на Заході, але й не в Китаї, очевидно впаде. Зараз його ще намагаються втримати до виборів. Це мені нагадує «союзное государство» Росії та Білорусі ще при Єльцині. Як тільки були вибори чи в Москві, чи в Мінську, одразу по цьому напрямку проходили певні покращення чи показові конфлікти, але це все відбувалось виключно в межах піару Лукашенка або правителів Російської Федерації.
Щодо того, який сценарій вибрати, виграє та група радників, які переконають Путіна перемагати не в першому, а в другому турі. Це збереже значно більшу легітимність цих виборів як для внутрішнього протестного електорату, так і для Заходу.
Як тільки виборчий маятник буде затухати в Росії, відповідно, нам буде легше розмовляти. Але великою корелянтою всіх цих стосунків та можливих варіантів є питання ціни на газ. Це ламає будь-яку логіку, яку закладають росіяни в контекст виборчої кампанії. Ціна на газ вибиває уявлення «про збирання земель» як серед пропутінського електорату, так і антипутінського.
Чи змінився образ Путіна в цій виборчій кампанії? Чи будуть якісь нові обіцянки з його боку?
Анатолій Луценко: В даному випадку вони не будуть іти на якісь суперновації. Піднімаються всі теми (відповідне дослідження вже зробили в соцмережах), з якими він ішов на перший термін з прем’єра на президента. Навіть закладається та сама фразеологія. В соцмережі є ролики з виступом Путіна в 1999 році і у 2011-му, тож можете порівняти.
Йому зараз головне склеїти своїх прихильників. Згадайте 2004 рік в Україні, коли у Януковича так само була велика підтримка, але його прихильники були інертні, їх треба було зцементувати і задати кілька нових парадигм. Наприклад, для росіян зараз нова парадигма - це Євразійський союз. Але це зовнішня парадигма, а внутрішня залишається тією ж – це виклики, безпека, не допустимо ПРО в країни НАТО, які поруч з Росією і т.д. Йому просто треба заново промазати ці маркери.
Володимир Горбач: Я все-таки помічаю контраст Путіна першого терміну та нинішньої кампанії. Якщо вперше він ішов з брутальною риторикою «мочить всех в сортире», позиціонувався як альфа-самець, то зараз його тональність набагато м’якша та легша. Тепер він б’є в інші точки, не в масову свідомість, а спеціально навчені люди пишуть для нього програмні статті на різні економічні та правові теми. Він дає досить глибоке бачення та обіцяє якусь модернізацію. Звичайно, є питання до наповнення цього змісту, але це новий факт.
Анатолій Луценко: Про модернізацію він почав говорити під час свого другого терміну. Їм треба згуртувати свій електорат, вони зрозуміли це ще на виборах в Думу. Склеїти своїх на президентських виборах легше, аніж на парламентських.
Чи може склеїти електорат Путіна образ зовнішнього ворога – тієї ж Америки, яка нібито фінансує опозицію, чи експорт Помаранчевої революції з України?
Анатолій Луценко: Звичайно, це один з елементів. У них зараз повністю йде містифікація імперської історії, вони недаремно виборчий рік проголосили Роком історії, щоб нагадати, яка в Петра була територія, а яка у Катерини. Актуалізація цих історичних речей теж зроблена під міф «збирача земель».
Яку основну помилку робить сьогодні опозиція, даючи такі шанси Путіну? Іншого сценарію не може бути?
Анатолій Луценко: Сценарії можуть бути різні. От зараз ніхто не чекав, що вийде така велика маса, критична маса, яку не можна розігнати кийками. Але завжди на президентських виборах потрібний антипод, а серед зареєстрованих кандидатів в президенти такого немає, який би давав надію та користувався підтримкою не менше 15-18%.
Віталій Бала: Як в Росії, так і в Україні опозиція дійсно не пропонує новий порядок для країни. Добре, Путін – досить, а що буде далі? Вони не запропонували суспільству своє бачення, навіть люди, які виходять за рахунок соціальних мереж, все рівно в тому чи іншому вигляді потребують політичних посередників, які мають легітимізувати у правовій площині будівництво країни. Колишні політики, які ходять разом з ними на мітинги, не можуть бути такими посередниками, хіба що політичними агітаторами та пропагандистами. На естетичному рівні також є з цим проблеми, бо найкращий варіант був би антипод під два метри ростом, але поки такого не знайшли.
Анатолій Луценко: І який би говорив конкретні речі, наприклад, надав програму лібералізації, бо зараз ніхто не каже, як це можна зробити. Випустити Ходорковського – це не лібералізація режиму.
Володимир Горбач: Путіну важко мобілізувати своїх прихильників, тому що роками вважалося, що від однієї людини нічого не залежить, що все одно виберуть Путіна, піду я на вибори чи ні. Така сама проблема демотивації і в опозиції, бо вони теж поголовно вважають, підуть вони на вибори чи ні, а Путіна таки виберуть. Ідейної спільності у них також немає. В умовах авторитарного режиму політичною опозицією ставали дуже різні люди з різною ідеологічною базою, які фактично вели вуличну діяльність. Хтось пішов в російський націоналізм, хтось залишився в комунізмі, хтось взяв загальнодемократичні ліберальні моменти. Тому у них немає єдиної опозиції, їх об’єднує чисто технологічний момент – чесні вибори.
Зараз російські опозиційні лідери фактично складаються з двох частин - це представники двох різних поколінь, двох генерацій. Одна частина, це люди, які стали політиками та реалізувалися в 90-ті (Немцов, Явлінський), інша – нова когорта таких як Навальний, Акунін, Парфенов, вони з іншого тіста. Цей конфлікт поколінь спостерігається як при організації процесу, так щодо того, що робити далі. Наприклад, Навальний пропонує виборцям голосувати за будь-кого, а не за Путіна, а старше покоління опозиції закликає голосувати проти всіх, псувати бюлетені.
Фактично, це прояв політичної наївності, внутрішньої боротьби та відсутність програми дій. Це велика проблем російської опозиції, так само, як і української. До речі, праймеріз перекочувала і в російський політичний дискурс.
Зараз, коли опозиційні рухи в Росії лише набирають обертів, якість їхніх лідерів можливо і виправдана. Скільки треба часу технологічно для того, аби виростити єдиного опозиційного кандидата, який би міг, наприклад, на наступних виборах, перекрити рейтинг Путіна?
Віталій Бала: Це не вимірюється роком-двома чи десятьма. Різниця між Росією та Україною полягає в тому, що там є еліти, які склалися протягом всього існування російської держави. Тому там вирішувати будуть не прості громадяни (хоча вони теж впливатимуть), а традиційно буде певний компроміс еліт, коли одна група зможе потіснити іншу. Зараз при владі пітерська група, а може хтось вийти і з московської. Єдине їх завдання – це сконтактувати з суспільством, тоді у них будуть всі шанси зробити це швидше.
Коментарі — 0