Дилеми української опозиції

28 жовтня в Україні відбудуться парламенстькі вибори. Опозиція перманентно не в стані розробити виборчу стратегію, окрім того стала ослабленою – колишній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко і екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко перебувають в ув’язненні , а попередній президент Віктор Ющенко цілковито втратив довіру виборців. Опозиційний союз може відчути ці втрати під час найближчих виборів, тим більше, що його постійно розривають внутрішні конфлікти. Та попри все опозиція є серйозною загрозою для владної Партії регіонів – за умови справедливих виборів – перемога маячить на відстані витягнутої руки. Тільки чи це щось змінить?

-- Закон для своїх

У листопаді 2011 року Веховна Рада України ухвалила новий виборчий закон. Запровджено змішану систему: 225 депутатів будуть обиратися в одномандатних виборчих округах, а решта - лише за партійними списками. Видається, що це законсервує існуючу політичну труппу у парламенті. Кандидати з Партії регіонів і партій-союзників ( оскільки вони не влилися в угрупування Януковича) будуть обиратися переважно на сході і півдні, а опозиційні - в центрі і на заході, або в регіонах, де віддавна користуються підтримкою і мають краще організовані структури.

Згідно з новим законом кожен кандидат має право одночасно стартувати в одномандатному окрузі і за партійним списком, хоча не виключено, що цю норму буде скасовано. Офіційно через те, що цього вимагає Парламентська Асамблея Ради Європи. Неофіційно – це має знеохотити опозиційних політиків до виставлення сильних кандидатів в непевних для них округах.

Парламентська Асамблея Європи також наполягає на тому, щоб повернути попередню норму відсоткового прохідного порогу – в новій редакції його підвищено з 3-ох до 5-ти відсотків. Піддана критиці також заборона створення виборчих блоків. Але політики з Партії регіонів цим не дуже переймаються. Хочуть втримати виборчий прохідний поріг на рівні 5-ти відсотків, що ставить менші партії з урядової коаліції перед дилемою: або самостійний старт і неподолання порогу, або злиття з Партією регіонів. Що важливо, опозиційні блоки в існуючому парламенті, складаються з багатьох дрібних угрупувань. Котрі під приводом різних суперечностей не хочуть створити єдину партію. А окрема участь в виборах означатиме, що більшість з них попрощаються з депутатськими кріслами у Верховній Раді.

-- Комітет Опору Диктатурі

На тлі все менш демократичних дій президента Віктора Януковича опозиція вирішила об’єднатися в Комітет Опору Диктатурі. До його складу увійшло кільканадцять парламентських позапарламентських партій, серед яких Батьківщина, Фронт Змін, Наша Україна і Свобода.

Спершу завданням Комітету була координація опозиційних дій на центральному рівні і в регіонах. З часом все частіше почали говорити про більшу інтеграцію партій в рамках КОД. У січні 2012 року, у День Соборності України, було підписано порозуміння про спільні дії об’єднаної опозиції. Документ передбачає, що буде здійснена спільна виборча стратегія і в кожному округубуде стартувати єдиний кандидат від партій КОДу. Більше того –що виглядає найбільш складним для реалізації – після можливої перемоги повинна сформуватися коаліційна більшість, котра створить новий уряд.

-- «Зірки» в округах

КОД ухвалив рішення, що буде стартувати в 150-ти з 225-ти виборчих округах. Найбільші опозиційні партії – Батьківщина ( наприкінці 2011 року об’єдналася з Народною Самообороною Юрія Луценка), Фронт Змін, і Свобода – могли розраховувати на місця у 110-ти округах, 40 місць отримають інші партії. Остаточна кількість виборчих округів і їхнє розташування, напевно, ще змінюватиметься на користь Партії регіонів –остаточні поправки мають з’явитися за 175 днів до виборів, що означає, що до початку травня питання відкрите.

Та якщо КОДу вдалося порозумітися в справі спільних кандидатів в одномандатних округах (згідно з принципом: один округ - один кандидат від об'єднаної опозиції), то у випадку загальнонаціонального виборчого округу ситуація набагато гірша. Все наче підштовхує , де факто, до утворення єдиної партії, але на це немає згоди серед опозиціонерів. І навіть не допомагають заклики Тимошенко щодо такого кроку – керівник націоналістичної Свободи Олег Тягнибок стверджує, що «це нереально». Бо « важко поєднати в одну політичну силу абсолютно різні політичні організації». Відтак кожна з них намагається втягти до своїх списків відомі обличчя. Ярослав Грицак пише у фейлетоні, що запропоновано йому високе місце в списку. Схожу пропозицію мали почути відомий письменник Юрій Андрухович чи колишній ректор Києво-Могилянської Академії В’ячеслав Брюховецький.

-- Зміна обличчь чи серйозні зміни?

Навіть якщо КОД виграє вибори, то збереження коаліції стане дуже складним завданням. І найменше мають значення ідеологічні розбіжності; мова перш за все про владу і статус лідера опозиції, який звично займає Батьківщина – і хоче його утримувати. Свідками схожої ситуації ми були в часи помаранчевих урядів, котрі також створили коаліцію партій з повного ідеологічного спектру, де кожен репрезентував свої власні інтереси. В результаті цього 2005 - 2010 роки пройшли під знаком ворожої колотнечі Ющенка і Тимошенко, що паралізувало країну і привело її на межу банкрутства. Пізніше опозиція з тріском розвалилася.

А що українські виборці? Вони можуть підтримати діяльність опозиції в справі усунення від влади Партії регіонів, хоча це зовсім не означає,що мріють про повернення до влади політиків з помаранчевого табору. Швидше сприймають їх як менше зло.

Зміна розкладу сил в Україні, якщо така відбудеться, буде мати – до розчарування західних коментаторів – швидше косметичний характер: політики з сильних опозиційних партій вважають, що після виборів прийдуть до влади, а в менших – плекають надію зачепитися хоча б за парламентські крісла.

За публікацією Кrytyka Рolityczna.pl переклав і підготував Володимир Олійник