Ми її втрачаємо

Останній рік для України став чи не найважчим за всю історію незалежності. Замах на все українське, починаючи з мови, поглиблення розколу між Сходом та Заходом, міжнародна ізоляція — ось основні тренди 21-го року незалежності.

-- Сумне святкування-2012

Головна відмінність між минулорічним святкуванням та цьогорічним полягає у тому, що на перший план виходять питання політичного характеру. Так, ще торік українці були готові повставати лише тоді, коли йшлося про блага матеріальні: зниження заробітних плат, купівельної спроможності, ліквідація пільг тощо. Однак майже одразу після святкування 20-річчя незалежності особливої гостроти набувають питання демократичних змін, національної ідентичності, свого місця у світовому просторі тощо.

Політична «коломийка» залунала одразу після вироку Юлії Тимошенко. Нагадаємо, її засудили до семи років позбавлення волі, і на цей вирок особливо гостро відреагувала міжнародна спільнота. Заяви про політичні переслідування, зниження рівня демократії переросли в замороження процесу євроінтеграції та ігнорування європейськими лідерами представників української влади. Фактично йшлося про міжнародну ізоляцію держави. Причому не лише з боку Заходу — Росія нині теж не вельми прихильно ставиться до України, президент В. Путін не готовий до діалогу з Віктором Януковичем, тому нинішні російсько-українські відносини можна назвати «холодним миром».

Українське ж суспільство, яке доволі мляво реагувало на кримінальні процеси проти колишніх урядовців, Партії регіонів удалося збурити влітку — ухваленням закону про мови. Акції протесту почалися під Українським домом у Києві і прокотилися усіма містами, які претендують називатися українськими. На жаль, жодних наслідків ці акції, зокрема голодування кількох громадських активістів, не дали: закон було підписано, і на початку серпня він набув чинності. Станом на нині уже п’ять областей оголосили російську мову регіональною, і можна прогнозувати подальше збільшення кількості російськомовних регіонів. А це означає, що штучна прірва між обома берегами Збруча суттєво розшириться — уже з допомогою самих українців, які сьогодні не готові до діалогу та компромісу.

Політичною кризою відзначився 21-й рік української незалежності. І хоча юридично та географічно Україну ми зуміли зберегти, фактично втрачаємо її. Наводимо коротку хронологію найвизначніших подій, які відбулися у країні після 24 серпня 2011 року.

-- Хроніка знищення України

30 серпня 2011 р. — пенсіонерку Галину Швидку заарештували на десять діб за те, що вона відрізала ім’я президента від стрічки на його вінку Тарасові Шевченку.

5 вересня 2011 р. — колишнього першого заступника голови НАК «Нафтогаз України» Ігоря Діденка засудили до трьох років позбавлення волі умовно. І. Діденка відпустили з-під варти просто в залі суду після зачитування вироку.

11 жовтня 2011 р. — суд оголосив вирок Юлії Тимошенко, її засудили до семи років ув’язнення з позбавленням права обіймати посади у владі на три роки.

12 жовтня 2011 р. — СБУ порушила нову справу проти екс-прем’єра Юлії Тимошенко за борги корпорації ЄЕСУ перед Росією.

20 жовтня 2011 р. — Україна та Європейський Союз узгодили основні параметри торговельної частини угоди про асоціацію (про зону вільної торгівлі). Залишилося узгодити

політичну.

17 листопада 2011р. — Верховна Рада ухвалила закон про вибори: змішана (пропорційно-мажоритарна) система, 5% бар’єр, блоки участі у виборах не беруть.

25 листопада 2011 р. — депутат від Партії регіонів Юрій Болдирєв заявив, що Україна не може перебувати в нинішньому складі й має позбутися Галичини. Пізніше Партія регіонів назвала ці слова персональною точкою зору пана Болдирєва, а не позицією політсили.

19 грудня 2011 р. — під час саміту Україна — ЄС не було навіть парафовано угоду про асоціацію, не кажучи вже про її підписання. Керівники Євросоюзу Жозе Мануель Баррозу та Герман Ван Ромпей заявили, що підписання угоди напряму залежить від демократичних реформ в Україні.

30 грудня 2011 р. — Юлію Тимошенко етапували в Качанівську колонію Харківської області.

30 грудня 2011 р. — Віктор Янукович своїм указом скасував День свободи, який святкували у річницю Помаранчевої революції.

6 січня 2012 р. — чоловік Юлії Тимошенко Олександр отримав політичний притулок у Чехії.

22 січня 2012 р. — з нагоди Дня соборності опозиційні лідери підписали угоду про спільні дії Об’єднаної опозиції. Угоду підписали усі члени Комітету опору диктатурі, а також лідер партії «УДАР» Віталій Кличко із застереженням.

26 січня 2012 р. — Парламентська асамблея Ради Європи вперше заявила про можливість застосування до України санкцій за кримінальне переслідування колишніх членів уряду.

27 лютого 2012 р. — Печерський районний суд засудив екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка до чотирьох років позбавлення волі.

29 березня 2012 р. — у доповіді щодо стану свободи в світі за 2012 рік Міжнародна правозахисна організація Freedom House заявила, що президент Віктор Янукович розпочав систематичну кампанію зі знищення в Україні будь-якої життєздатної опозиції.

7 квітня 2012 р. — партія «Фронт змін» і «Батьківщина» ухвалили рішення про формування єдиного списку кандидатів у депутати як у мажоритарних округах, так і за партійними списками.

24 квітня 2012 р. — Верховна Рада обрала нового омбудсмена. Ним стала Валерія Лутковська, яку називають наближеною до Партії регіонів.

8 травня 2012 р. — Україна відклала проведення 18-го саміту голів держав Центральної Європи, призначеного на 11-12 травня у Ялті (Крим), бо низка президентів відмовилася його відвідати. Також кілька десятків європейських політиків оголосило про те, що ігноруватимуть проведення в Україні Євро-2012.

9 травня 2012 р. — голова Європейської Ради Герман Ван Ромпей публічно попросив українського прем’єра Миколу Азарова відмовитися від візиту в Брюссель — поки в Україні знову не запанує демократія.

6 червня 2012 р. — Freedom House відзначає падіння рівня демократії в Україні — до показника, який фіксували до початку Помаранчевої революції 2004 року.

2 липня 2012 р. — депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко заявив, що діалекти, якими говорять на Галичині, не є українською мовою. «Це відрижка тієї частини України, яка колись була постійно під чиїмось гнітом», — заявив він.

3 липня 2012 р. — Верховна Рада ухвалила «мовний» законопроект. В Україні розпочинаються акції протесту — не надто масові та безрезультатні. Закон набув чинності 10 серпня.

3 липня 2012 р. — у тексті послання В. Януковича названо пріоритетні країни для стратегічного партнерства України: Росія, США і Китай. Європи нема.

13 серпня 2012 р. — Одеська міська рада на позачерговій сесії ухвалила рішення, згідно з яким російська мова набула статусу регіональної.

17 серпня 2012 р. — Луганська, Дніпропетровська та Херсонська облради надали російській мові статусу регіональної.

21 серпня 2012 р. — Миколаївська міська рада надала російській мові статусу регіональної.

-- Я — українець і цим пишаюся

Однак, крім негативних тенденцій, є й позитивні. Кажуть, після найглибшої ями починається сходження догори. І хоча політики в розпал парламентської кампанії схильні приписувати оте «сходження» собі, значно більше для України та єднання українців зробило проведення футбольного чемпіонату Євро-2012. Атмосфера загального свята, гордості за свою країну привела до зростання рівня патріотизму серед громадян України — про це свідчать результати соціологічного дослідження, яке провела соціологічна група «Рейтинг» на початку серпня цього року.

Так, порівняно з показниками дворічної давнини, кількість опитаних, які вважають себе патріотами, збільшилася із 77 до 82%. А порівняно з даними піврічної давнини — зростання ще більше: з 73 до 82%. Зокрема, 40% опитаних однозначно характеризують себе як патріотів, ще 42% — радше так, ніж ні.

При цьому найбільше зростання відчуття патріотизму фіксують на Сході країни, Донбасі, а також на Заході та Півночі. Лише на Півдні існують зворотні тенденції. Соціологи припускають, що це пов’язано з Євро-2012, оскільки рівень патріотизму зростає у тих регіонах, де відбувалися матчі. Водночас збільшується кількість патріотів серед молоді, що дозволяє говорити про виникнення певної «моди на патріотизм».

Українці пишаються своєю країною, народом, місцем, де народилися і виросли (34%), землею, територією, на якій живуть (29%), національними пiснями, святами, звичаями (27%), рідною природою (26%), минулим держави та її історією (25%), українською працьовитістю, умінням господарювати (25%), визначними людьми своєї національності (24%). Найменше гордості викликає військова потужність держави — лише 1%.

Абсолютна більшість опитаних — 61% — на запитання «Хто я такий?» відповіли: громадянин України. Стільки ж проголосували б знову за проголошення незалежності України. А це означає одне: жодна влада і жоден закон не здатні знищити нашу країну. Вибори минуть, президенти змінюватимуться, а ми залишатимемось українцями. І будемо цим гордитися!

Автор малюнку: Анастасія Стьопіна