Україна поміж Союзами

Останні бійки у Верховній Раді України, а також суперечка стосовно застосування державної мови для роботи у парламенті дещо затьмарили міжнародну активність президента Віктора Януковича. Між тим її наслідки можуть стати вирішальними для майбутнього цієї країни.

Останні дні і навіть тижні свідчать про зростання заангажованості як уряду, так і президента у сфері зовнішньої політики. Вже у своєму відео зверненні - виступі, що транслювалося у Верховній Раді, Віктор Янукович стверджував про особливі зусилля, яких він докладає для завершення перемовин з Європейським Союзом стосовно Угоди про асоціацію. Ще до недавнього часу Європейська Комісія відкладала підписання Угоди в цій справі на час щонайменше кількох, кільканадцяти місяців, а де-факто на «святе ніколи». Керівництво ЄС у Брюселі узалежнило ратифікацію Угоди від виконання низки попередніх умов, наскільки нереальних, як і, загалом, ідеологічних. Зокрема, йшлося про забезпечення виборів відповідно до міжнародних стандартів, відмова від практики, окресленої як «вибіркове правосуддя», здійснення системної реформи виборчого законодавства, судочинства, вирішення низки політичних питань, нарешті, активнішої боротьби з корупцією. А також про «реформи у сфері державнних фінансів», тобто, більшу відповідность щодо, пов’язаної з асоціацією, економічної співпраці з ЄС.

Не важко помітити – таке формулювання умов – це не лише ультиматум Брюселя Києву, але, водночас, прекрасний привід, аби до безкінечності утримувати Україну в передпокої перемовин. Хоча попередній досвід Угод про асоціацію ( наприклад, як це було з Польщею) свідчить про те, що він якраз і встановлює стосунки, що в односторонньому порядку сприятливі для євроспільноти, роблячи із зацікавленої країни легкий ринок збуту. Не таємниця, що саме в цій ролі Європейська Комісія розглядає й Україну. Висуваючи вимоги, які важко виконати ( бо, наприклад, як змінити виборче законодавство, коли вибори вже відбулися, а до найближчих – президентських залишилося майже три роки?), Євросоюз виштовхує Україну на позиції прохача, акумулювання труднощів для українських переговорників, для яких дипломатичний «європейський вибір» означає, як і завжди, передусім ідеологічну декларацію.

Проте несподівано у взаєминах Брюсселя з Києвом щось здригнулося. Найперше те, що президент Янукович під час останньої зустрічі з дипломатичними представниками заявив про прискорення у переговорах з ЄС. Пізніше прес-служба президента проінформувала про його телефонну розмову з Жозе Мануелем Баррозо, водночас оголосивши про саміт Україна – ЄС, який заплановано на 25 лютого 2013-го року. Янукович недвозначно натякнув, що вже під час його проведення можуть завершити перемовини на тему Угоди про асоціацію з ЄС.

Звичайно, що справа не в деклараціях, а в здатності президентської адміністрації до лавірування. Керівнику української держави кров з носа були потрібні зрозумілі прозахідні сигнали у ситуації, коли 18 грудня він мав летіти до Москви на переговори з Володимиром Путіним щодо зміцнення співпраці України з Митним Союзом Білорусії, Казахстану і Росії і водночас адаптації економіки з берегів Дніпра до стандартів Митного Союзу. Офіційно одночасне прагнення до ЄС і МС – взаємно суперечливе. Однак Україна має не так багато варіантів. Напевно, що Янукович ще не раз буде розмовляти про зниження ціни на російський газ. Це необхідність, бо українська економіка демонструє рекордний бюджетний дефіцит і кризу пенсійної реформи. Віктор Янукович й надалі намагається справляти враження, що одночасно можна дивитися і на Схід, і на Захід, а Москву навіть матюкати у Брюселі. І, зрештою, навпаки – коли втішені росіяни починали вірити, що непокірний партнер ось-ось впаде до їхніх обіймів – український лідер знову вирішив розвернутися і зненацька утримується від свого московського візиту.

Аналогічної позиції дотримується новий-старий прем’єр Микола Азаров, який свою знову отриману місію розпочав декларацією: «наша країна знаходиться між цими двома сторонами ( ЄС і МС) і ми повинні знайти можливість співпраці як з однією, так і з другою». На політичному слензі Києва такий дипломатичний баланс називається «прагматична, україноцентрична зовнішня політика». Однак на практиці це має призвести до зміцнення зв’язків з пострадянською економікою, не лише з огляду на енергопостачання, фактом є й те, що російські, білоруські і казахські ринки залишаються єдино можливим напрямком експорту української промислової та сількогосподарської продукції.

Ба більше – досвід країн Центральної Європи свідчить про те, що ефективнішою є технологічна, наукова та інноваційна співпраця тотожних систем, що спираються на сумісні ноу-хау, а не на одностороннє споживання інтелектуального витоку, що однозначно потече із закордонних конкурентоспроможних центрів.

Важливо, що політику Віктора Януковича в цьому сенсі певним чином підтримують навіть центри скептично налаштовані щодо досі консервативної зовнішньої політики Києва. Навіть, як підкреслив очільник «Українського Вибору» (що об’єднує жорстких прихильників федералізації), а донедавна один із лідерів «київського клану», Віктор Медведчук – роль союзних структур з часом буде спадати, а зростатиме – позиція таких «традиційних» економічних центрів Європи як Париж, чи Берлін. Тому Києву слід не лише й надалі лавірувати, але й формувати власну позицію, спираючись на щораз ближче контактування зі Сходом.

В серйозності ставок у грі за Україну дають собі звіт і єврократи, про це свідчить резолюція Європарламенту, ухвалена за поданням Європейської Народної Партії, що закликає до швидкого завершення Угоди про асоціацію. Але тут характерно, що польські християнсько-демократичні євродепутати, які разом з ХДС проштовхнули декларацію – водночас утрималися під час голосування за поправку, яка засуджує шовіністичні ексцеси необандерівців «Свободи». Як обеззброююче визнав польський євродепутат – дії «шалених» хлопців Олега Тягнибока й справді потрібно моніторити, але саме «Свобода» у своїх програмних завданнях передбачає першочерговим входження України до ЄС...

Окрім таких контроверсійних приятелів - Україна отримала в Польщі середовище нових симпатиків, яких не може не тішити просхідний маневр президента Віктора Януковича. Навіть зважаючи на те, що це - тактичний маневр. Проєвропейський курс (так само як і забутий поки що флірт з НАТО) означав би зміцнення необандерівців, хоча, з іншого боку, саме вони могли б прискорити демократизацію української держави. Зрештою, вічно всидіти на двох стільцях неможливо, а от можливі ускладнення під час завершення перемовин щодо Угоди про асоціацію, можуть мати досить трагічні наслідки для української економіки, як колись для польської.

Однак, як слушно зауважує низка українських аналітиків, ситуація в ЄС стала дуже динамічною, досі не визначена доля Євросоюзу, а звички і контакти напрацьовані поміж Києвом та Москвою – можуть виявитися достатньо тривалішими.

У властивому для себе стилі прокоментував дії Януковича і Путіна один з лідерів російської прозахідної опозиції Борис Нємцов, звинувачуючи президента України в тому, що… той стає схожим на свого російського колегу. Потрібно визнати, що для України це дуже «оптимістична» перспектива…

Очевидно, що вічно лавірувати поміж Росією та ЄС Україна не зможе, проте обережність Віктора Януковича (яка також зумовлена внутрішньою ситуацією) свідчить про те, що він до останньої хвилини буде намагатися використати центральне розташування своєї країни і максималізувати вигоди з якими може пов’язуватись її співпраця з двома великими економічними блоками. У цьому контексті з сумом рефлексую, що ще 20, та навіть 10 років тому – схожу роль в регіоні , з користю для себе, - могла б відігравати Польща.

За матеріалом Geopolityka.org переклав Володимир Олійник.

Автор малюнка - Олексій Мерінов